ВІКТОР ЮЩЕНКО: «ЯКЩО ДЕСПОТІЮ НЕ ЗУПИНИТЬ ПАРЛАМЕНТ — ЗАГОВОРИТЬ ВУЛИЦЯ»

Поділитися
Україна — складна країна. Передбачити, чи зрив різьби під час закручування гайок матиме в ній серйозні наслідки, чи ні — практично неможливо...

Україна — складна країна. Передбачити, чи зрив різьби під час закручування гайок матиме в ній серйозні наслідки, чи ні — практично неможливо. Одна з основних причин полягає в надзвичайно важливому значенні суб’єктивного чинника. Ось і нині, вкотре — чергова криза може завершитися або стагнацією й консервуванням проблем, або зміцненням влади, або може стати трампліном для якісних змін на владному олімпі. Впливовий представник адміністрації Президента, посилаючись на широкомасштабне соціологічне дослідження, запевнив мене в тому, що Україна, як і раніше, далека від готовності до соціальних вибухів, проте погодився з тим, що соціальне очікування на активного лідера, котрому довіряють, як ніколи високе. Втрата існуючих в опозиції важелів влади може мати й позитивний бік, відображений, крім консолідації опозиції, у появі лідера, здатного назвати речі своїми іменами, синхронізувати дії демократичних сил і суспільства. Вкотре всі подивилися на Віктора Ющенка. А ми просто звернулися до лідера фракції «Наша Україна» з низкою запитань. Про відповіді — судити читачам.

— Вікторе Андрійовичу, що, на вашу думку, призвело до останніх подій в парламенті і ВР, як ви оцінюєте градус розпалювання температури ВР?

— На моє переконання, базовим конфліктом, штучно привнесеним у політичну модель України, є конфлікт між владою та громадянином. «Публічність» і «законність» парламентських виборів 2002 року не дали змоги демократичним шляхом вийти на створення механізму демократичного вирішення цього конфлікту. Це база, яка не буде давати можливості для демократичного розвитку параламентаризму, незалежно від того, які конфігурації парламентські сили будуть набувати у парламенті.

Це перше. По-друге. Була вжита тактика, характерна для попередніх років, коли за симпатії та голоси виборців боротьба йде не в округах, а вже в стінах парламенту. Для цього, насамперед, застосовується політичний тиск, внаслідок якого влада позбавляє депутатів права мати власну політичну позицію. Це відбувається через політичне шахрайство, адміністративний тиск, кримінальний вплив. Саме цими методами вибудовується штучна політична конфігурація, яка не може внаслідок своєї недієздатності проводити політичну лінію, адекватну потребам держави.

Для того щоб конфлікт, зумовлений застосуванням цієї методики, вибухнув, достатньо було будь-якого приводу. 17-го грудня цей привід мав місце.

Політичне шахрайство, яке було здійснено відразу з чотирьох питань так званого голосування, збурило обидві половини парламентського залу. Я переконаний, що 17-те число ділить Україну на ту, якою вона є, й імовірно на ту, яку ми хоча б частково прагнемо бачити.

Я думаю, що ці події змінили багатьох депутатів. Переконаний, що вони вплинули суттєво і на спікера.

Події цього дня мають дві складові — політичну і юридичну. Витоки першої я щойно прокоментував, правові ж протиріччя почалися з того, що президентська сторона заявила претензії, які їй по праву не належить.

Додам до цього, що в діях більшості не було жодної доцільності з точки зору відстоювання чи просування державних інтересів. І все це супроводжувалось апофіозом беззаконня у сесійній залі.

Ви знаєте, що цікаво: я не відчуваю фатального протистояння в самому парламенті. Загострена проблема для самого парламенту, штучно розколотого навпіл, не є нездоланною.

Немає такої проблеми, яку 13 фракцій не могли б самостійно вирішити. І це домінуюче відчуття. Бо коли розмовляєш з лідерами фракцій — ти розумієш, що спільна мова може бути знайдена. Десятки депутатів з більшості хапають тебе за руки, або смикають тебе за рукав і кажуть: все правильно, тримайтеся. Тому я переконаний, що сьогоднішня проблема не є внутрішньою проблемою парламенту. Вона привнесена ззовні. І тому наше найголовніше завдання — підняти планку гідності кожного окремого народного депутата. Щоб він зміг ходити без повідка, відчув свою політичну самодостатність і позбавився почуття другосортності у вирішенні питань, на здолання яких виборці дали йому мандат.

Парламентські рішення повинні прийматися виключно в стінах Верховної Ради. А сама Верховна Рада не може бути ні за яких умов філією адміністрації Президента.

Коли ми говоримо про те, що відбувається, то маємо розуміти, що для певних сил розподілу урядових портфелів і державних комітетів стало замало. І в цій ситуації допускається помилковий, з політичної точки зору, крок: в пакет політичних торгів включається голова Національного банку України.

Наше суспільство заплатило десять тяжких років, щоб усвідомити і забезпечити філософію незалежності Національного банку, надати йому систему правового імунітету і навіть надати спеціальний статус голові НБУ. Після 1993 року, коли політичний розгул руйнував засади Національного банку, після того як ми позбавилися брутального втручання влади, включно з парламентом у діяльність НБУ, ми знову хочемо повернутися до цього досвіду. До тих часів, що зробили нас злиденною країною.

Включення голови Нацбанку до переліку посад, які підпадають під політичний розподіл на 12-му році незалежності, викликало велике політичне потрясіння. З одного боку, цей крок неморальний, з іншого — неправовий. Вкрай негативно він був сприйнятий у професійній касті банкірів.

Але й цього стало замало. Пропрезидентська частина парламенту має дуже складні стосунки між своїми частинами. Про це свідчить хоча б факт розпаду фракції блоку «За єдину Україну!». Цей блок з самого початку був політичним шарлатанством влади — 10 місяців нашим громадянам всі телеканали розповідали про монолітність і конструктивність блоку. В результаті мільйони людей виявились обдуреними. Але цю конфігурацію необхідно утримувати під контролем і найпримітивнішим засобом для цього є роздача портфелів.

Штучна конструкція вимагає постійного принесення кадрових жертв. І тому на порядок денний виноситься перерозподіл керівних посад у парламентських комітетах.

Що це означає? Це означає денонсування угоди, прийнятої з колосальним трудом в червні. Продукт компромісів усіх парламентських сил зводиться таким чином нанівець. Ламається логіка політичної толерантності, зумовленої тим, що кожна з сторін парламенту має приблизно по 200 голосів, і тому має бути в рівній мірі представлена в керівництві комітетів. Здавалося, що і ця сторінка, як і сторінка сталої незалежності Нацбанку, перегорнута. Виявилося — ні. Президентська сторона робить новий крок назад. І це при тому, що ніякої політичної доцільності в перерозподілі комітетів немає.

І саме цей безглуздий крок став причиною крайньої поляризації парламенту.

— А все ж таки, що лежить в основі бажання позбавити меншість комітетів: кадрові апетити більшості чи намагання Президента остаточно позбавити опозицію владних важелів впливу?

— Мені здається, що в адміністрації Президента не зникло бажання зробити з парламенту власну філію. Тому, я думаю, що ці обидві тези працюють.

Головне полягає в тому, щоб утримувати формальну більшість, необхідно годувати її портфелями. В тому числі і портфелями голів комітетів. Але навіть у цьому питанні немає дотримання кодексу честі, оскільки дві фракції більшості лишилися без портфелів.

За відсутності інших форм консолідації, ідеологічної або сутнісної, розподіл комітетів стає необхідним.

— Але володарі окремих фракцій, замість портфелів отримали економічну компенсацію.

— Так. Одні фракції дійсно отримали непогані владні структури, наприклад, фракція СДПУ(о) — аутсайдер виборів, отримала 7 портфелів міністрів, 5 комітетів. І я думаю, що кожен третій або четвертий губернатор контролюється ними. Отже, можна говорити про дуже серйозну політична метастазу, яка досить глибоко проникла в тіло української політики.

Політичні цілі є у кожної політичної сили, але навіть якщо їх відкинути, то, зізнаюся, найбільше мене збентежило те, як відбувалося голосування 17 числа.

Все — починаючи від постанови про лічильну комісію, про поіменне голосування і закінчуючи порушенням всіх процедур при голосуванні за чотири винесених питання — було зроблено перпендикулярно закону і регламенту Верховної Ради.

Третій день «четвірка» ходить по парламенту з однією вимогою: ми готові визнати результати голосування, але продемонструйте правові підстави на основі чинного регламенту і чинних законів. Доведіть нам, що таке голосування відбулося.

Надайте бюлетні, відомості поіменного голосування та протоколи.

Дайте три документи, які засвідчать, що те, що ви проголосили з трибуни, є правдою.

Мене дуже вразили слова, сказані одним з претендентів на посади, що розподіляються: «включення голови Національного банку до розподілу посад здійснене з метою політичної консолідації». Я особисто переконаний, що базою консолідації є закон, його дотримання. Порушення закону, в тому числі і таке голосування,— це шлях до формування політики дестабілізації, це очевидно.

В парламенті відбувається складний діалог, але зверніть увагу, наскільки спотворено і недостовірно доводиться інформація до виборців. Зараз ми знаходимося на рубіконі: або ми зможемо відстояти право парламенту на самовизначення і збережемо в достатній мірі його незалежність, або буде перегорнута остання сторінка, яка особисто мені дозволить сказати — все, досить. Ми зробили все для порозуміння, нам в ньому відмовили. І тепер розмова буде іншою.

Якщо ми не повернемо силу закону оцінці тих рішень, які відбулися 17 грудня, то я можу сказати, що в Україні парламенту немає. Той інститут, який має захищати базові цінності, не здатен цього робити. Шахрайство і політичні спекуляції — це та хвороба, що вбиває український парламент.

— Що ви будете робити в тому випадку, якщо більшість не погодиться повернутися до статус-кво, не погодиться, відповідно до процедури, вирішити в сесійній залі питання Нацбанку і категорично відмовиться повертати конфісковані в опозиції комітети? На мою думку, щоб повернутися до статус-кво, якого домагається «четвірка», Президент має зібрати більшість і сказати: «Ви повинні негайно повернути комітети, які я наказав вам відібрати». Ви уявляєте таку картину?

— Уявляю. Однак зараз не буду коментувати. Хоча вже в четвер міняли замки в кабінетах керівництва комітетів. Такі кроки принижують навіть стосунки конфліктуючих сторін і додають ще одну краплю непрозорості і нелегітимності до мутного розчину дій влади.

Я бачу два шляхи, на крокування якими орієнтуватиму свою політичну силу. Першому шляху буде присвячений наступний тиждень. Я вважаю, що це буде остання можливість якось вплинути, не емоціями, а розумом на врегулювання ситуації у парламенті. На відродження порозуміння, толерантності і законності в ньому. Ми маємо демонтувати 17 грудня як проблему.

Є чотири пункти, для розблокування яких нам треба знайти відмички і при цьому зберегти обличчя парламенту, більшості й опозиції і найголовніше — верховенство закону.

Задля того, щоб ми могли потиснути один одному руку і по-людськи привітати один одного з Новим роком. Парламент однією постановою або чотирма має врегулювати проблеми і зробити висновки.

Має бути збережений статус-кво по комітетах, що означає повернення до стану від 16 грудня, рішення по Нацбанку має прийматися відповідно до регламенту. Так само, відповідно до регламенту, має відбуватися і розгляд кандидатури претендента на посаду голови НБУ.

— А бюджет?

— Бюджет, закон про відмивання брудних коштів, чотири закони про розширення податкової бази, про адміністрування податків можуть бути виділені в один пакет. До цього пакету, до речі, можуть увійти і законопроекти щодо політичної реформи, впровадження пропорційного закону про вибори. І цей пакет актуальних і очікуваних суспільством законодавчих актів має стати невід’ємною частиною постанови, що виправляє проблеми 17 грудня. Цей пакет має стати базою для компромісів у Верховній Раді, оскільки ми не можемо знайти компромісного рішення по голові Нацбанку. Компромісів не може бути і в питанні розподілу комітетів. Але ми пропонуємо пакет порозуміння, на базі якого можна шукати і знаходити компроміс.

По нинішній ситуації проведено вже шість нарад, де висловилися всі.

Я відчуваю, що позиція «Нашої України» щодо врегулювання конфлікту багатьма сприймається. Не тільки в меншості, а й у більшості.

Ми б могли домовитись. Але сумніви породжує те, чи буде надане політичне добро на таку поведінку «дев’ятки». Ми запропонували варіант демонтажу постанови по голові НБУ, по комітетах, юристи зараз допрацьовують ці рішення.

Сподіваюся, цей варіант спрацює.

— Ви відчули готовність більшості відмовитися від комітетських трофеїв?

— Чотири політичні сили не готові це зробити. Але в цій моделі не буде однозначного переможця, або того, хто однозначно програв. Ми маємо зробити все, щоб 17 грудня не стало смертельною раною для парламенту. Ті, хто стоять на державницьких позиціях, знайдуть у собі сили піти на компроміс.

— А тепер другий варіант розвитку подій.

— Він стане дійсністю, якщо дух, бажання демократичного врегулювання ситуації не повернеться у парламентські стіни. А ви знаєте, що гравці поза межами парламенту надзвичайно зацікавлені в тому, аби привести до недієздатності Верховну Раду. Крім того, вони зацікавлені підняти питання щодо доцільності перебування на посаді спікера, бо зараз ці люди Володимиру Михайловичу Литвину закидають багато докорів за те, що в парламенті все відбувається не так, як їм хотілося. До речі, хочу вам сказати, що спікер багато що робив протягом цих восьми місяців, спираючись навіть на особисті стосунки задля налагодження працездатності парламенту.

Наша політична сила є опозиційною. І якщо протягом тижня компроміс не буде знайдений, на мій погляд, політична ситуація в Україні буде розвиватися таким чином: у випадку, якщо парламент і надалі буде знаходитися на зовнішньому управлінні, то для мене як для народного депутата і людини, для якої демократія є формою релігії, доведеться перегорнути сторінку українського парламентаризму.

Сподіватися на те, що Верховна Рада зможе утримати досягнуті демократичні стандарти в інших сферах, стане марним. Ми ступимо на дорогу повної тоталітарної моделі з проявом у всіх сферах життя. В цьому випадку нам треба буде звернутися до виборців і закликати їх поруч із здоровими демократичними силами активно відстоювати демократичні засади.

Якщо політичні сили, за посередництва парламенту, не можуть зупинити деспотію, то ми маємо розраховувати на те, що громада і вулиця поставить ті ж питання.

Ми будемо змушені визнати, що демократичних сил у Верховній Раді недостатньо, щоб відстояти демократію. З огляду на це, нам треба виходити на широку консолідацію політичних сил і поза межами парламенту. І не слід озиратися на кольори прапорів. Загроза, що постала, не має ідеології і чиниться антизаконно.

Від цієї загрози потерпають усі — і ліві, і праві, і центристи. Будуть знайдені форми реалізації — це і демократичні з’їзди, і «круглі столи», і акції протесту. Ми зможемо зробити достатньо кроків для того, щоб довести, що демократія в Україні не загинула.

— Припустимо, спрацював перший варіант. Все повернулося на «круги своя». Ви відстояли острів свободи в парламенті, і цей острів буде знаходитися в оточенні ушкодженого вірусом авторитаризму уряду, Президента, і парламентської більшості. В чому ж ваше досягнення? Ви не здобудете для опозиції реальних важелів впливу на ситуацію в Україні. Де гарантія, що нинішня ситуація не повториться найближчим часом. Ви все одно, за логікою подій, маєте перейти до активної боротьби, чому ви відкладаєте цей крок на потім? Є дуже багато людей, які його від вас чекають.

— Хтось чекає цього кроку, хтось ні. Люди по-різному оцінюють політичний момент в Україні. Я переконаний в одному: це не дефіцит якихось політичних якостей, а чітке переконання в тому, що чітка робота по захисту демократії має відбуватися в стінах парламенту. Симпатії більшості людей, безумовно, на боці демократичних сил, які перебувають у парламенті. Це колосальний потенціал, це те, чим ми володіємо, незалежно від того, чи є в нас комітети, чи ні. Парламентська трибуна на сьогодні залишається найефективнішим засобом боротьби з авторитаризмом. Я думаю, що жодна інша методика не зможе забезпечити необхідної ефективності, з точки зору кінцевого результату.

— Отже, ситуація не зробила з вас прихильника тих методів боротьби, які б дали можливість швидких і якісних змін. Ви не хочете очолювати опозицію? Не вважаєте це за потрібне? Не можете цього зробити?

— Жоден з варіантів я б не підкреслив. Я переконаний, що такий шлях може дорого обійтися в політичному контексті. Я припускаю інші методи дій, як альтернативу, але переконаний, що люди мають самі усвідомити і відчувати, що попрані їх права. Те, що відбувається у Верховній Раді, дискредитує не тільки народних депутатів блоку «Наша Україна», соціалістів, БЮТівців або комуністів.

Люди мають відчути, що саме вони можуть і повинні вимагати від влади.

Подивіться на Прагу, як народ захищав свої цінності без жодних спонукань, без додаткового фінансування, коли громада вийшла на вулиці і заявила про свою незгоду з діями чиновників щодо контролю над телебаченням.

— Вікторе Андрійовичу, існує ментальна специфіка. В Україні людям потрібен лідер, який би відповідав суспільним вимогам і очікуванням.

— Є конкретна політична ситуація. Тільки на базі парламенту як інституту можна ефективно захищати актуальні для людей права і цінності. Ми маємо зберегти не лише те, що у нас є, ми повинні кожного дня здобувати свою свободу, свої права і чітко виконувати свої обов’язки.

Якщо взяти інші владні інститути — то вони вже не живуть за принципами демократичної частини Верховної Ради.

Нам необхідні системні зміни.

Я не хочу обговорювати проблеми окремих персон. Бо за ними стоїть розроблена ними модель, продуктом якої почасти вони є. Я не хочу сказати, що за цими особами немає великої політичної провини. Я не про це говорю.

Я переконаний, що якщо ми не змінимо цю модель, то ми будемо клонувати не лише персони, а й проблеми. Окремо від зміни моделі, зміна персон ефекту не дасть.

Ми піднімали питання про системні зміни політичної системи першими у Верховній Раді, закликаючи всіх до компромісу. Багато хто з більшості був готовий підтримати ідею підписання великої угоди, яку зараз за зовнішніми ознаками підмінили сурогатом, підписаним між урядом і нинішньою більшістю у Маріїнському палаці.

Те, що сталося, не означає, що в більшості всі є ворогами демократії або байдужими до національних інтересів. Вони — заручники.

Сьогодні український парламент має хороший демократичний ресурс і його треба використати для впровадження системних політичних змін.

У парламенті є 200 чоловік, які не хочуть говорити, як того вимагає влада, що диктує ззовні режим парламентської життєдіяльності.

— Отже, ще не вмерла Україна? Може було б варто щось зробити для того, щоб сказати, що вона вже ніколи не вмре?

— Острівець свободи в парламенті, про який ви казали, ми маємо зберегти. Я по натурі — конструктивний і моральний чоловік, таким мене виховали батьки. Я хочу грати за чесними правилами аби політична діяльність здійснювалася відповідно до моралі і законів.

Моє враження — не треба поспішати з одномоментною оцінкою. Політичний процес — не одноденний результат. Парламент зараз, навіть не такий, яким він був у травні. Нам необхідний пакет законів, який би забезпечив гідність і незалежність народних депутатів, унеможливив політично-адміністративний тиск на них. Цими законами мають бути передбачені всі можливі незаконні методи впливу на народних депутатів, яких треба запобігти.

— А, може, краще не закон про гідність, а закон про амністію тіньових капіталів, який би познімав геть усіх членів більшості з компроматних гачків, на яких їх тримає влада?

— Ні, це різні речі. Я хочу, щоб український парламентарій, його позиція, що пройшла випробування виборами, почував себе відповідально, насамперед, перед своїми виборцями. Ми маємо унеможливити тиск Президента, Генпрокурора, Податкової адміністрації. Доки ми не забезпечимо право депутата на інтелектуальну політичну власність, ми не зрушимося з місця.

Події 17 грудня — це тільки прелюдія до того, що відбуватиметься. Адмінресурс був застосований владою для того, щоб арифметично змінити конфігурацію парламенту. Переконаний, що це нічого не дасть. Такі дії лише зцементують ряди тих, хто не піддається корозії. Якщо хочете — так гартувалася сталь. Коли ми перегорнемо сторінку 17 грудня — то зможемо зробити чимало корисного у стінах парламенту. Якщо ні — то вбитий парламентаризм вже не зможе нікому принести користі.

В цьому випадку нам треба буде провести багато діалогів із громадою, об’їздити всі регіони, довести свою точку зору до виборців, синхронізувати її з їхніми очікуваннями. Ми маємо пояснити широкому загалу, що він втрачає у своїй країні, відчути, наскільки люди готові виборювати свої права. Ми маємо обкрадених цензурою громадян поінформувати про те, що відбувається, і якщо внаслідок цих дій людей, які висловлюють готовність брати участь в акціях, буде не 6%, а набагато більше, то тільки тоді ми зможемо розраховувати на суспільну і демократичну перемогу, виступаючи проти дій влади.

Україні для змін потрібна активна громадянська позиція суспільства. Я не виключаю, що, у випадку збереження цуг-цвангу у Верховній Раді, після Нового року ми всі роз’їдемося по областях.

Вісім місяців у парламенті, попри провокації з боку адміністрації Президента, ми пропонували діалог. Нас відштовхували, але ми не впадали в амбіції, розуміючи, наскільки очікуваними для країни можуть стати результати консенсусу або навіть компромісу. Але якщо протягом наступного тижня пропрезидентські сили не визнають необхідності фундаментальної ревізії політичних стосунків, що склалися, то ми з легким серцем зможемо сказати: все, крапка, ми зробили все, що могли. Нашу мову не розуміють. Ми переходимо на іншу, багатомільйонну.

Ми маємо позбавити громадян певних стереотипів, нав’язаних штучно. На останній прес-конференції, яку, до речі, не показав жоден телеканал, одна журналістка з регіонів мене запитала: «Вікторе Андрійовичу, невже ви берете участь у цій громадянській війні?». Але ні про яку війну не йдеться. Йдеться, навпаки, про суспільний мир і спокій, без адміністративного і корупційного терору.

Від того, що відбувається у парламенті, в Україні страждають усі. Більшість громадян навіть не усвідомлює, що або хто створює проблеми, з якими люди зіштовхуються щодня. Громада має об’єднати свої цінності і протистояти їх руйнуванню. Я переконаний, що цей діалог відбудеться на користь еліти та громади.

— Які, на вашу думку, є течії у більшості?

— Більшість різновекторна. Я б не сказав, що в ній є структури, які легко компонуються. Більшість цеглин пропрезидентської частини парламенту побудовано на базі регіональних, майнових, окремих кланових інтересів. Але якби не втручання Банкової, тих конфліктів, тієї структурної нісенітниці й ідеологічного жебрацтва в парламенті не було б. Аби не адміністрація Президента, то Верховна Рада так деструктивно й агресивно не займалася б працевлаштуванням однієї особи.

— Мені здається, навпаки, Медведчук доклав певних прихованих зусиль до дискредитації Тігіпка та й Литвина також...

— Призначення чи підтримка когось на певній посаді ще не є свідченням щирості намірів. А призначення, що відбулося, ще не є гарантією забезпечення умов успішної роботи. Україна страждає від того, що 10 років вона не може сконсолідувати політичні сили. Без такої консолідації політичні сили працюють не досить вдало, оскільки весь час грають відведену їм роль важелів і противаг. Це гра на перманентних конфліктах, і тому — це помилкова політична модель.

Така модель не дає можливості створити потужні центри впливу, якими в цивілізованому світі є влада й опозиція.

Але є сили, які з цього мають зиск. Бо відсутність чіткої структуризації компенсується роздачею слонів: кому обленерго, кому портфель, кому банк. А в кого слони, той і квач. Це низькосортні методи і цінності, що не дають можливості зробити свідомий вибір ані чиновникам, ані депутатам, ані громадянам.

Литвину зараз не позаздриш. Стельмах — це перша ластівка, на яку відкрили полювання володарі безмежних владних апетитів. Ті, хто намагається контролювати в державі геть усе, примітили і другу ціль — генпрокурора. Їм потрібен слухняний, повністю безвідмовний генпрокурор, який не має сентиментів щодо верховенства закону. У Верховній Раді вже збирають підписи для того, щоб порушити питання щодо відповідності Святослава Піскуна його посаді. І робиться це з ініціативи відомих сил. Наступним кроком стане голова Верховного суду України. Через 8—10 місяців, якщо нічого не зміниться, виникне проблема його віку і можливості, відповідно, перебування на посаді. Цей пункт буде використовуватися для того, щоб зробити ревізію непідконтрольного певній силі верховного судді. Сьогодні вже є докори на адресу Литвина. Мене вразив тон, який дозволяв собі у дискусіях Леонід Кравчук. Але я хочу, щоб стратеги, які відкрили чергове полювання, знали: ми будемо захищати Литвина.

— Чи можна було собі уявити в травні або червні, що опозиція підставить плече лідеру блоку «За єдину Україну!»?

— Це не зміна позиції. На 1 травня була одна конфігурація інтересів, зараз вона змінилася. Ми не хотіли б політизації посади спікера, не хотілося б, щоб голова українського парламенту грав на чиємось боці. Я впевнений, що генпрокурор, голова Нацбанку і голова Верховного суду мають бути аполітичні.

— Литвин весь час намагається балансувати, але 17 грудня він довів, що, як і раніше, піддається тиску з Банкової.

— Дійсно, дуже багато народних депутатів не сподівалися, що буде знехтувана процедура законного голосування. Я гадаю, це був найважчий день Володимира Литвина на посаді спікера.

— Мені здається, що у вас позначився «творчий союз» із Олександром Морозом? Я помиляюся?

— З актуальних питань у нас є порозуміння. Моє особисте ставлення до Олександра Олександровича таке: я вважаю, що він порядна, моральна людина. Без сумніву, ми маємо різні погляди на вирішення економічних проблем. Це його погляди, які він сповідує протягом 11 років. Я поважаю його принциповість.

— Якою, на вашу думку, є роль Президента у тому, що відбувається з 1 квітня у парламенті?

— Мені здається, якби Президент мав конструктивну позицію, то у Верховній Раді можна було б сформувати здорову демократичну більшість. Я відчуваю це на капілярному рівні, на рівні розмов з десятками, а точніше, сотнями народних депутатів. Якби була обрана інша лінія поведінки, парламент на базі об’єктивних передумов зміг би надзвичайно ефективно працювати. Я шкодую, що цей шлях не був обраний. Ми були дуже близькі до створення гармонійних відносин Верховної Ради і уряду. Парламент міг би займатися від виборів до виборів не протистоянням, а актуальними для країни справами.

Але парламент, за участі Президента, не зміг створити уряду народної довіри, замінивши його квазікоаліційним урядом, утвореним, по суті, на базі двох політичних сил — аутсайдерів виборчого марафону. І це реальна проблема нинішнього уряду.

Підписана Президентом, урядом і більшістю тристороння угода деформує суть того, що з самого початку пропонувала «Наша Україна». Це карикатура на національний інтерес. Так само, як і штучно утворена більшість.

Країна втомилася від декларацій і декорацій, за якими нічого, крім «потьомкінських дерєвєнь», немає.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі