«ВИКОНУЙТЕ НАКАЗ!..»

Дванадцять років тому світ отримав можливість спостерігати за війною по телевізору. Операцію союзників проти Іраку вперше в історії висвітлювали в прямому ефірі тележурналісти CNN. Відтоді тернерівський канал новин втратив монополію на мовлення безпосередньо з місця бойових дій. Сьогодні міжнародні й національні телекомпанії ведуть жорстку конкурентну боротьбу за висвітлення подій, що відбуваються в регіоні Перської затоки, не лише показуючи саму війну, а й демонструючи всі деталі безпосередньої підготовки до неї. Чого варті кадри вильоту на бойове завдання літаків-невидимок F-117, продемонстровані ще до початку бомбувань іракської території, або оприлюднення кодової фрази прем’єр-міністра Великобританії «Виконуйте наказ!», яка дає розпорядження командувачу британського контингенту на застосування військової сили.

Судячи з усього, ця фраза Тоні Блера була передана в ефір уранці 20 березня. Через півтори години після того, як сплив ультиматум Саддаму Хусейну, в столиці Іраку завили сирени, почали працювати іракські установки ППО, у місті пролунали вибухи. Незабаром після цього Білий дім заявив про початок «першої фази роззброєння Іраку».

Як виявилося пізніше, союзники провели «хірургічну» військову операцію. Американське командування ударило крилатими ракетами по «обраних цілях» у передмісті Багдада. Крім того, у нальотах брали участь винищувачі-невидимки F-117, які використовували крилаті ракети далекого радіуса дії. За даними джерела з Пентагону, перший удар було спрямовано проти іракського командування, найімовірніше — проти Саддама Хусейна. Мета операції полягала в «обезглавленні режиму».

Отже, «Війна в затоці» зразка 2003 року почалася з точкових ударів по найчутливіших іракських цілях. І масштаб військових дій у перший день війни не зовсім відповідав тому, чого очікували аналітики. В останні дні перед початком військової операції було багато розмов про «тактичний сюрприз». І це здавалося просто дивним, беручи до уваги кількість військових США та Великобританії, що перебувають біля кордонів Іраку. Та час початку проведення операції (ранок) і її дуже обмежений характер справді видавалися досить незвичними. Вочевидь, союзники усе ж таки до останнього сподівалися вирішити «іракську проблему» з допомогою не так самої військової сили, як її демонстрацією, сподіваючись на те, що Саддам Хусейн спасує і добровільно відмовиться від влади.

На це була спрямована і робота щонайпотужнішої машини спецпропаганди. Сполучені Штати не шкодували сил, чинячи психологічний тиск на Ірак, — в останні години перед спливанням ультиматуму на країну було скинуто майже два мільйони листівок. У них, зокрема, містився заклик до іракських військовиків не використовувати зброю масового ураження або ж не підпалювати нафтові свердловини, а також давалися практичні поради стосовно того, що слід робити, аби уникнути ударів авіації союзників.

Крім того, союзники розв’язали проти Іраку так звану війну чуток. За два дні до початку бойових дій американські засоби масової інформації поширили повідомлення про втечу віце-прем’єр-міністра Таріка Азіза на північ Іраку. Проте США були змушені спростувати цю інформацію після того, як цей іракський керівник особисто прийшов в інформаційний центр у Багдаді, щоб зустрітися з журналістами. Незадовго до того в пресу просочилися відомості про рішення С.Хусейна посадити під домашній арешт одного зі своїх синів за намір таємно залишити країну. Потім американські військові джерела повідомили про здачу в полон сімнадцяти іракських солдатів, які перейшли кувейтський кордон. Усі ці повідомлення так і не отримали підтвердження з незалежних джерел.

Нарешті, з початком військових ударів союзники захопили частоти іракського державного радіо, запустивши в ефір передачу, підготовлену американськими військовими. Громадянам Іраку повідомили арабською мовою про початок операції проти адміністрації Саддама Хусейна.

Таке поєднання методів військової і психологічної атаки мало підірвати опір іракського керівництва й іракської армії. Проте очікуваного ефекту ця тактика не принесла. Тому вже друга ніч війни почалася з масштабного сухопутного наступу військ США та Британії на півдні Іраку. Передові частини Третьої мотопіхотної дивізії перейшли кувейтсько-іракський кордон і рушили на Багдад. Почалася основна фаза війни під кодовою назвою «Шок і трепет». Протягом перших годин операції американські війська не зустріли опору, лише невеликі сутички відбулися у частин коаліції при перетинанні кордону. По прямій від Багдада до Кувейту — 500 км, а колони бронетехніки рухаються зі швидкістю 40 км/год. Однак швидке просування військових углиб країни не особливо тішить командування союзників. Не виключено, що іракці мають намір заманити свого противника у великі міста, влаштувавши їм «другий Сталінград», як обіцяла напередодні війни іракська пропаганда.

Ніхто з експертів не береться передбачити, як розвиватимуться події далі, й оцінити тривалість наземної фази війни. Командування ж союзних військ не поспішає розкривати журналістам свої плани, пояснюючи це військовою доцільністю. Тож на момент виходу друком «ДТ» ситуація може кардинально змінитися.

Багато в чому подальші події залежатимуть від поведінки самого Саддама Хусейна. На думку більшості експертів, на втечу з країни чи на капітуляцію іракського лідера годі й розраховувати. Він, вочевидь, опиратиметься до кінця, чудово розуміючи, що іншого виходу в нього просто немає. Він не може нікуди виїхати, і він не може перемогти в цій війні. Судячи з його натури, Хусейн залишиться в Іраку, вибравши смерть, а не вигнання й ганьбу.