ВЕЛИКА ПЕРЕЗМІНКА

Як ви думаєте, з чого розпочинаються вибори? З висування кандидатів, кажете? Помиляєтеся. З виділення грошей із бюджету на виборчу кампанію і нарізки округів? Теж не зовсім вірно. Розпочинається ця грандіозна подія зі збивання колективу, чия діяльність грунтується «на принципах законності, незалежності, об’єктивності, компетентності, професіоналізму, колегіальності розгляду та вирішення питань, обгрунтованості прийнятих рішень, відкритості та гласності». Й ім’я цього чудового колективу — Центральна виборча комісія. Щоправда, слід уточнити, що проблема її формування виникає далеко не перед кожним актом усенародного волевиявлення. Та перед нинішніми президентськими виборами вона дуже актуальна. Оскільки через півтора місяці, у середині листопада, минає відведений законодавством шестирічний термін повноважень дванадцяти із п’ятнадцяти членів ЦВК. Троє цевековців, які залишилися, оскільки були призначені трохи пізніше за своїх колег і, відповідно, ще якийсь час можуть залишатися на своїх посадах, будуть неспроможні потягнути той обсяг покладених на Комісію повноважень, який визначений у законі про ЦВК: організацію підготування та проведення виборів президента України, забезпечення реалізації і захисту конституційних виборчих прав громадян України, створення виборчих округів і т. ін., і т.п., що міститься у вісімнадцяти пунктах. Та й легітимною ЦВК вважається за умови, якщо в її лавах перебуває мінімум десятеро «бійців».

Словом, закінчення повноважень членів Центральної виборчої комісії підкралося непомітно. Та це для кого завгодно, лише не для Банкової. Туди, за деякими даними, от уже кілька тижнів поспіль активно навідуються кращі правознавці країни, а також чиновники з глибинки, із якими керівництво президентської адміністрації проводить співбесіди на предмет їхньої відповідності званню кандидата в члени ЦВК. Поки парламент вирує пристрастями з приводу правил проведення виборів 2006 року, у тиші кабінетів на Банковій ведеться планомірна підготовка до виборів 2004-го. І нехай ще не зовсім зрозуміла ситуація з їхніми термінами, а також не вимальовується ім’я провладного кандидата, у президентській адміністрації, судячи з усього, було вирішено не затягувати з утіленням принципу: все в наших руках, коли в ЦВК усі наші. І що знаменно, відбувається це втілення в повній відповідності з законодавством.

Механізм формування Центральної виборчої комісії простий так само, як і наведені вище принципи, на яких ЦВК будує свою діяльність. Відповідно до того самого закону про ЦВК, кандидатури членів комісії пропонує парламенту Президент. А за Верховної Радою зберігається лише право погодитися з пропозиціями гаранта чи відхилити їх. Ні висунути своїх претендентів, ні підняти питання про дострокове припинення повноважень уже затверджених цевековців законодавці не можуть. Останнє також належить до компетенції глави держави. У зв’язку з цим слова про незалежність і об’єктивність, якими в законі про ЦВК характеризується цей орган, здатні викликати лише скептичну посмішку. Це в стороннього спостерігача. Тих же, хто має намір взяти участь у виборчих перегонах або як кандидат, або як член його групи підтримки, подібний розклад, за логікою речей, має спонукати до активних пошуків способів змінити його.

У Центральній виборчій комісії вже давно навчилися холоднокровно сприймати звинувачення в заангажованості, керуючись тією простою істиною, що за наявності сторони, що програла, скарги на несправедливе суддівство неминучі. Спокою цевековців чимало сприяє і та обставина, що на гарячому нікого з них за шість років не спіймали. А також наявність у списку принципів діяльності ЦВК таких понять, як відкритість і гласність. Однак й для спростування підозр, висловлених на адресу комісії на різноманітних рівнях і різноманітними політичними силами, вагомих аргументів дотепер не наводилося. Центральна виборча комісія, звичайно, — не дружина Цезаря. Та хотілося б усе-таки, щоб звинувачень у недотриманні принципів об’єктивного суддівства на її адресу звучало менше.

Ні для кого вже давно не є новиною той факт, що при затвердженні членів ЦВК шість років тому нинішній глава комісії Михайло Рябець був креатурою Віктора Медведчука. І багато хто, напевно, пам’ятає, як під час підбиття підсумків голосування на парламентських виборах 1998 року ЦВК на цілу добу перервала потік інформації, яка до того безперервним потоком йшла з округів. А після того, як подача інформзведень відновилася, виявилося, що Соціал-демократична партія (об’єднана), яка не дотягувала до чотирьохвідсоткового бар’єру, чудесним чином набрала 4,01 відсотка голосів. Через якийсь час в одній з газет з’явилося повідомлення про відкриття церкви в рідному селі голови ЦВК, і меценатом зведення храму виступив Михайло Рябець.

Голова парламентського комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Володимир Стретович, за його ж словами, якось повідомив главі ЦВК, що в комітет надійшло кілька сигналів про великі придбання, зроблені членами комісії після парламентських виборів 2002 року. У зв’язку з цим (про що був поставлений до відома пан Рябець) корупційний комітет має намір перевірити відповідність вартості новокуплених автомобілів цевековців розмірам їхньої зарплати. «Михайло Михайлович не зумів при цьому приховати почуття крайньої схвильованості», — зауважив народний депутат.

Той самий комітет дотепер займається з’ясовуванням обставин виборів 2002 року в окремі округи країни, у своїх пошуках істини будучи налаштованими куди більш рішуче, ніж у попередньому випадку. Так, в одному з округів у Харківській області через п’ять днів після голосування був оголошений переможцем пан D. Однак через п’ять днів окружна виборча комісія зібралася на своє засідання знову й прийняла рішення перелічити голоси, виключивши з цього процесу сім дільниць, на яких пан D переміг із найбільшою перевагою. У результаті перерахунку переможцем із перевагою в 70—80 голосів виявився пан G. Ще через два дні пан D звертається зі скаргою у Верховний суд, який відмовляється приймати апеляцію попри те, що термін оскарження рішення окружкому, визначений у законі, на той час ще не минув. Після цього Центрвиборчком змінює своє рішення про визнання перемоги пана D і оголошує народним депутатом пана G.

«Промоутером цього процесу в ЦВК виступала Марина Ставниченко. А днями вона без запрошення з’явилася на засіданні нашого комітету, на котрому й розглядалося питання зі спірним округом. З чого б це?» — ставить запитання Володимир Стретович. Для нього він, щоправда, риторичний, оскільки відповідь, як йому здається, він знає: «Перегляньте всі рішення ЦВК зі спірних питань, і по тому, хто виступав у тому чи іншому випадку доповідачем, ви знатимете, кому з членів Центрвиборчкому людина зобов’язана своїм депутатством». А подяка від протеже, на думку глави комітету по боротьбі з оргзлочинністю, не змушувала на себе довго чекати. Втім, усе це залишається лише здогадками. В яких є всі шанси залишатися такими назавжди, якщо Президент, удало провівши через парламент у ЦВК надійних і відданих людей, «зміцнить» ці якості цевековців своїм указом про звільнення від податків усі їхні доходи. Виданий же подібний секретний указ, як стверджує Стретович, стосовно суддів Верховного суду. А ця інстанція, до речі, також відіграє вагому роль у вирішенні спорів під час виборчої кампанії.

Та окремі народні обранці не мають наміру без бою віддавати ЦВК Президенту. За словами лідера соціалістів Олександра Мороза, представники його фракції зайнялися підготуванням поправки до закону про Центрвиборчком, що стосується способу його формування. Відповідно до цієї поправки, у пропозиціях Президента щодо кандидатів у члени ЦВК має бути відбита пропорція представництва політичних сил у законодавчому органі. «Ми хочемо домогтися того, щоб Президент пропонував кандидатів тих політичних партій, які сьогодні представлені в парламенті, — зауважив в інтерв’ю «ДТ» глава СПУ. — За тим, як глава держави реагуватиме на наші спроби поміняти спосіб формування ЦВК, стане зрозумілою його позиція стосовно застосування на виборах адмінресурсу». Мороз солідарний із Стретовичем у думці про те, якщо закон не змінити й дозволити Банковій провести в ЦВК «своїх» людей, «вибори практично можна вважати закінченими».

У «Нашій Україні» до перспектив прийняття поправок до закону про ЦВК ставляться дуже скептично. Навіть якщо якимось чудесним способом вони й будуть проголосовані, переконані «нашоукраїнці», президентського вето їм не уникнути. Тут, судячи з усього, відносно можливих побоювань гаранта в тому, що його звинуватять у потуранні адмінресурсу, ілюзій не мають. А тому єдиним способом впливати на формування Центрвиборчкому з людським обличчям вважають спосіб Троянського коня. З великою часткою ймовірності можна припустити, що, пройшовши співбесіду на Банковій, потенційні претенденти в члени ЦВК шукали контактів з опонентами Банкової, щоб повідомити про запропоновані їм умови там й висловити готовність до дискусії тут.

Та опозиційні сили розраховують не тільки на впровадження подвійних агентів. За словами члена «НУ» Миколи Катеринчука, оскільки є підозри, що при підрахунку голосів на останніх парламентських виборах були допущені певні відхилення від реальної картини, необхідні гарантії контролю саме в цій, можна сказати, головній частині виборчого процесу. Ці гарантії пан Катеринчук бачить у запозиченні в росіян досвіду запровадження нової комп’ютерної системи підрахунку голосів. А про те, що наша вітчизняна система, яка передбачає збір інформації з округів на так званий перший комп’ютер і лише потім виведення її на центральний монітор, встановлений в одному з приміщень ЦВК для загального огляду, за частиною об’єктивності залишає бажати кращого, свідчить лише один приклад. Про нього, у принципі, мають пам’ятати всі, хто стежив за підбиттям підсумків голосування на президентських виборах 1999 року. 102 відсотки, що висвітилися на моніторі як показник явки виборців у Львівській області, не залишили тоді байдужим жодного спостерігача. Однак навіть якщо, як припускає Катеринчук, передбачити кошти на нове комп’ютерне забезпечення ЦВК в бюджеті, навряд чи можна сподіватися, що воно таки буде встановлено до 30 жовтня 2004 року.

Може, тому й переважає глибока апатія в депутатських рядах із приводу майбутньої ротації членів Центрвиборчкому, що мало хто бачить реальний спосіб, за допомогою якого в Банкової в цьому питанні можна перехопити ініціативу. З цим можна було б впоратися, якщо перейнятися проблемою хоча б за півроку до закінчення терміну повноважень членів ЦВК. Тепер, звичайно, пізно. Та крім Центральної, існують ще дільничні та окружні виборчі комісії. І вони, відповідно до закону, формуються з представників тих партій, які висувають кандидатів у президенти. Тож, може, зосередити зусилля на цьому напрямі? Головне — не розпочати про це думати перед самим закінченням терміну формування комісій.