Василь Горбаль: «Партія регіонів підтримає БЮТ у подоланні вето на закон про імперативний мандат»

Категоричний спіч на предмет необхідності дотримання регламенту сесії Київради і порятунку музею «Київська фортеця» від багатоповерхової забудови у виконанні регіонала(!) Олександра Прогнимака — насторожило: дивна заява для представника фракції, яка підтримує всі дії Черновецького. Проте передчуття не обдурили: пан Прогнимак лише передбачив одкровення народного депутата Горбаля, який курирує фракцію ПР у столичній раді. Таким чином, можна констатувати, що політична сила українського прем’єра, побоюючись втратити рейтинг, почала обережний дрейф від столичного мера. Це, по-перше.

По-друге, як стверджують наші джерела, паралельно ця сама сила готує надійні стратегічні аеродроми для приземлення свого десанту в команду заступників Черновецького, яких призначить сам прем’єр. Адже відповідно до закону про столицю в нього, як і в президента, є своя квота. Ці нові обставини додають пікантності столичній інтризі. Особливо у поєднанні з заявами знову ж таки регіоналів про неможливість реалізувати закон про імперативний мандат на практиці. Втім, цілісного плану остаточної та вивіреної стратегії в «регіонів» у столиці наразі немає. Про що свідчить хоч і суперечливе, проте не менш цікаве інтерв’ю Василя Горбаля.

Step by step столичних регіоналів

— Василю Михайловичу, якщо закон про імперативний мандат все-таки буде ветований президентом, чи підуть «Регіони» на подолання вето? Чи залишилися в силі домовленості з БЮТ щодо цього?

— Ми будемо послідовними в цьому питанні й підтримаємо подолання вето. Проте зазначу, що проблема імперативного мандата — це не проблема Партії регіонів. Від першого моменту існування фракції «Регіонів» у парламенті та місцевих радах ми мали безліч докорів від ЗМІ в недемократичності та авторитаризмі. Це навіть стало нашою «візитною карткою». Насправді йшлося про те, що імперативний мандат у ПР давно діє. Будь-яка внутрішня дискусія припиняється після ухвалення рішення. Імперативний мандат — це проблема помаранчевих партій і блоків, які організовувалися і зростали на фоні досить кон’юнктурної ситуації.

— Який ваш прогноз у разі подолання вето?

— Найшвидше, депутати об’єднуватимуться в групи для вироблення консолідованого правового захисту через суд. Благо (і це підкреслює член партії, що проголосувала за законопроект? — Авт.) в законі справді є пряме порушення статті 58 Конституції, де йдеться про те, що закон не має зворотної сили. Напевно, на це й посилатимуться депутати. Є ще й така проблемна позиція, як з’їзди політичних сил, де, власне, і мають вирішувати питання вилучення «недолугих» зі списків. Переконаний, що всі партії зволікатимуть із такими заходами, оскільки вони критично загострять внутрішньопартійні розбіжності.

— Якщо все-таки більшість Київради буде переформатовано, де нечисленна, але прем’єрська фракція «Регіонів» шукатиме свою нішу?

— І все-таки я думаю, що нової більшості не буде. Склад депутатів таким самим і залишиться. Тих моральних, хто в разі ухвалення цього закону сам напише заяву про складення повноважень, будуть одиниці. Якщо ж щось подібне і станеться, то, аналізуючи останні заяви в ЗМІ того ж таки Богдана Губського, Олександра Бригинця, можна зауважити, що обидва політики включають до складу прогнозованої більшості і нашу фракцію. Тобто жодна більшість без Партії регіонів у Київраді сьогодні неможлива, з огляду на нашу конструктивність, можливість вести переговори...

— … і представляти в Києві інтереси прем’єра. Та зараз про інше: у зв’язку з чим «Регіони» почали дистанціюватися від Черновецького?

— Наша позиція не змінилася. Можливо, раніше в галасі та боях вона була не особливо помітна. Проте ми завжди вимагали дотримання регламенту.

— Правда, що ви готуєте свою команду заступників для Черновецького? Стаття 16 Закону про столицю справді наділяє прем’єра правом призначати заступників глави столичної адміністрації, повноваження яких стосуються виконавчої влади. Щоправда, там є ще й президент із таким самим правом, однак з урахуванням фантастичного Закону про Кабмін проблем, здається, не буде. Ходять чутки, що залишаться тільки Голубченко і Зимін, інші — ваші партійні колеги.

— Я не в курсі того, про що ви кажете. Учора на фракції ми справді знайомилися з претендентом на посаду заступника з ЖКГ Олександром Ржавським. Мені здається, що це чергова кадрова помилка Черновецького. Ржавський сам зізнавався, що він не має досвіду роботи у виконавчій владі. Тим паче без чіткої концепції розвитку ЖКГ. Думаю, на такій відповідальній ділянці потрібний професіонал. Можна перепідпорядкувати цей напрям Голубченку.

Сергій Рахманін у минулому номері «ДТ» у статті «Заборона на право ходити наліво» висловив свою думку з приводу ухвалення закону про імперативний мандат. Однак наша теза про те, що БЮТ, який розсипається на місцях, розміняв ситуативний для себе закон про імперативний мандат на доленосний для «Регіоналів» про Кабмін, у принципі, може залишитися ні з чим, і далі залишається актуальною не тільки після подеколи оптимістичних заяв народного депутата Василя Горбаля, а й ще через негативне ставлення ПР до референдуму з відставки мера, що готується столичною опозицією.

Про це неодноразово висловлювалися і той самий Горбаль, і лідер фракції «Регіонів» у Київраді Валерій Омельяненко. Позицію партії можна пояснити: рейтинг ПР у столиці становить 7—10%, тому навряд чи «регіонали» можуть сподіватися на перемогу свого кандидата на дострокових виборах. Цілком логічно також, що вони, попри публічні заяви, не зацікавлені і в імперативному мандаті, який може допомогти опозиції переформатувати більшість Київради і вже голосами нової більшості дати відмашку, як того і вимагає закон про референдум, на проведення плебісциту. (Адже сьогодні важко визначитися, що розуміти під «зворотною дією» у випадку із законом про імперативний мандат. Юридична казуїстика може виписати будь-яку норму, зокрема і ту, яка дозволить повернути депутатів, до речі не вилучених із партійних списків ЦВК, в обійми рідної фракції.) Зрозуміло й те, що ті самі регіонали, які контролюють парламентську коаліцію, навряд чи зважаться і на ухвалення ще одного закону, проект якого зареєстрований БЮТ у ВР, де передбачається внести зміни в закони про столицю та місцеве самоврядування, наділивши правом реєструвати ініціативні групи та ухвалювати рішення про референдум після збирання підписів — ЦВК. З іншого боку, вони ж — «регіонали» одним порухом «коаліційного пера» можуть внести зміни до закону і поховати «імператив» за першої ж потреби. Як бачимо, усі дороги столиці ведуть до «Регіонів». Поки що. І якщо вже Черновецький із його «продуманою політикою» затримається в мерському кріслі, то лише з благословення цієї політичної сили, яка веде свою гру. З одного боку, голосує за імперативний мандат у парламенті та критикує столичну владу в стінах Київради, з іншого — формує свою вертикаль влади на місцях, чітко знаючи беспрограшний прикуп у кожному ситуативному союзі з опозицією, яка рветься до влади. Проте, зауважимо, що навіть за стількох козирів у Партії регіонів у столиці є своя ахіллесова п’ята. Сам Леонід Михайлович Черновецький, а точніше, його безславний рейтинг.

Земля і тарифи

І цього разу на голови місцевих депутатів упали 20 «додаткових» земельних питань, внесених до порядку денного 4-ї сесії Київради, м’яко кажучи, заднім числом і без погоджень усіх профільних комісій. «Секретар ради пан Довгий перетворив регламент сесії на гральні карти, — обурився новоспечений начальник столичного управління з екології пан Прогнимак. — До голосування за порядок денний у цілому пропоную зняти з розгляду питання про необхідність реконструкції «Київської фортеці». Усі сьогодні знають, що за цим криється банальне будівництво чотирьох висоток. На сьогодні «реставрувати» — означає стерти з обличчя землі. А це історична пам’ятка».

Стерти з обличчя землі на цій сесії «турботливі» депутати з більшості мали і 100 га зелених паркових зон столиці. Правда, боязких, очевидно, трохи бентежила загроза імперативного мандата. Знову ж таки, «регіони» цього разу не всі питання підтримали. Тому апетити декого залишилися незадоволеними. Правда, кажуть, лише до наступного засідання — питання не зняли з порядку денного, а тільки перенесли. Так, якесь акціонерне товариство «Росичі» планувало розжитися 53 га Всеукраїнського парку пам’яті борців за свободу і незалежність України між вул. Оноре де Бальзака і річкою Десенка. Фірмі ж із романтичною назвою «Венеція плюс-2004 рік» пощастило більше — 18 га в парку Дружби народів таки віддадуть під будівництво спортивного центру, пролобійованого особисто народним депутатом Олександром Волковим. Не плутати з Михайловичем. А міг бути аукціон і 400 мільйонів у бюджеті.

Великомасштабний наступ здійснили народні обранці і на володіння медичних структур столиці. Сьогодні модно будувати житло не лише на території науково-дослідних інститутів, а й поруч із психо-неврологічними диспансерами. У першому випадку — йдеться про дозвіл на будівництво на території НДІ ПАГ, за яким, кажуть, стоїть інвестор-лобіст із колишнього оточення президента. В другому — йдеться про диспансер на Солом’янці. Там якийсь розумник побудував сарай, і тепер йому «належить» землевідведення. На що мер сказав: «Власність — це святе!» І питання пройшло. Дуже хотілося привітати з перемогою і радника мера, в.о. міського голови пана Головача. Проте йому знову не вдалося проштовхнути питання земельної ділянки на Михайлівській площі. Там теж передбачаються офісно-готельні приміщення і, мало не забула, — «реконструкція скверу». Дві спроби привласнити землю при Омельченку не увінчалися успіхом. Однак не все втрачено: нова влада виявилася лояльнішою до своїх — питання знову обговорять на наступному засіданні. А ось у мера з особистим інтересом усе о’кей. П’ять гектарів із зеленими насадженнями на розі Дружби народів і Старонаводницької «перейшли» до пана Черновецького. Дуже просив своїх увійти в становище.

Чужі ж, в особі «Демократичного Києва», у кулуарах продовжували будувати плани вирішення триєдиного завдання: переформатування більшості; повалення мера; економічного обґрунтування тарифів.

Робоча група на чолі з опозиціонером Олександром Клюсом звинуватила владу і комунальні підприємства в перешкоджанні роботі комісії — не всі документи видавалися вчасно, а деякі і взагалі не потрапили до рук членів комісії. Проте пан Клюс укотре заявив, що тарифи справді завищені. Тільки стосовно «Водоканалу» влада, за словами доповідача, перестаралася у 2,5 разу. До речі, начальника підприємства, очевидно як такого, що не відстояв правоту шефа, уже звільнили. Незважаючи на докази опозиційних членів комісії, більшість ухвалила рішення продовжити роботу й оголосити остаточні результати 30 січня. Серед аргументів такого «зволікання» з процесом виявилися закиди на адресу робочої групи про не до кінця оформлені звіти щодо кожного з напрямів, а також забійна заява першого заступника глави столичної адміністрації Голубченка. Той порадив утриматися від якихось остаточних висновків у зв’язку з тим, що «поки що немає коментарів Мінфіну стосовно того, які складові входять до розрахунку тарифів: зокрема чи враховується амортизація основних фондів, як розраховуються нарахування заробітної плати і ПДВ». А як же тоді рахував тарифи пан Голубченко? А ще немає остаточних висновків Мін’юсту, заяви якого то про обов’язок громадян сплачувати за новими цінами, то про незаконність розпорядження мера вже не піддаються жодній логіці. Як, утім, і тарифні перли віце-прем’єра Табачника: «якщо прийшла квитанція і мер сказав, то... треба платити». Але буквально вчора мер знову «сказав». На своїй останній прес-конференції Черновецький цілком серйозно заявив, що в результаті продуманої політики його адміністрації тарифи вже найближчим часом стануть такими самими, якими були до підвищення...

Проте такий, м’яко кажучи, різнобій у судженнях зацікавлених сторін, безперечно, дає привід опозиції наполегливо радити киянам — платити за старими тарифами. А нам припустити, що хвиля неплатежів може знову зіграти на руку опозиції як додатковий аргумент «провальної політики влади». Чим гірше, тим краще?