Василь Джарти: «Після дострокових виборів Партії регіонів уже не потрібно буде ні з ким домовлятися про коаліцію»

Після призначення восени 2002 року Віктора Януковича прем’єр-міністром Василь Джарти претендував на звільнене крісло донецького губернатора. Та певне непорозуміння, що виникло в нього з тодішнім главою облради Борисом Колесниковим, який виграв конкуренцію за право бути правою рукою Ріната Ахметова, перешкоджало Василю Георгійовичу вписати цей рядок до своєї біографії. Василю Джарти, який обіймав на той час посаду макіївського міського голови, довелося задовольнитися посадою першого заступника голови Донецької облдержадміністрації. Після цього він став набирати обертів. Що дало йому можливість очолити виборчий штаб «регіоналів» на виборах-2006. Джарти обзавівся своєю «діаспорою» всередині фракції, і той факт, що він очолив одну із шести груп, створених усередині парламентського об’єднання Партії регіонів, лише формалізував його статус як одного з центрів впливу в цій політичній силі.

Він один із тих людей, які бачать себе більш самостійними політиками, а не хоча й старшими, але все-таки «офіцерами» партії. Проте роки й форми становлення капіталу на Донеччині в період його дикого накопичення настільки тісно переплели долі багатьох депутатів із фракції «Регіони України», що цей тугий вузол, замішаний на багатстві обопільних знань, обмежує свободу маневру багатьох політиків — вихідців із Донбасу.

У деяких питаннях Василь Джарти як початківець у політиці загальнонаціонального масштабу наївний, у деяких — догматичний, а в деяких — щирий. Недооцінювати його не варто. Можливо, згодом робота зодчих від іміджмейкерства і вітер змін огранять цей «камінчик». Однак тема нашої розмови — не обрії політичної кар’єри Василя Джарти, а реальність нинішньої політичної ситуації, однією з дійових осіб якої він є.

— Василю Георгійовичу, у недавньому зверненні лідера вашої партії до народу йдеться, крім іншого, про те, що «влада намагається вкрасти нашу з вами перемогу на парламентських виборах». В Італії, наприклад, одна політична сила здобула на виборах 49,5% голосів, але прем’єр-міністром став зовсім не її представник. Подібні випадки були й в інших країнах. На чому грунтуються заяви Партії регіонів із її 32%, яка вперто твердить про свою перемогу?

— Зокрема на словах президента України, який ще перед виборами заявив про те, що політична сила, яка прийде до фінішу першою, стане переможцем і дістане право на формування коаліції. Крім того, з трьох учасників парламентських перегонів, які ввійшли у число «призерів», Партія регіонів — єдина партія, а не передвиборний блок. І це, на нашу думку, додає їй очок.

— А вам не здається, що слова з тієї самої заяви, в яких міститься заклик підтримати ваші сьогоднішні дії акціями всенародної непокори, фактично штовхають країну до громадянського конфлікту?

— Проте ж дотепер ми не вдавалися до таких звернень, чомусь до останнього сподівалися знайти хоч якийсь компроміс і досягти порозуміння між усіма учасниками переговорного процесу. На жаль, цього не сталося. Мало того, коли на початку і Юлія Тимошенко, і Роман Безсмертний заявляли: опозиції віддадуть певні пости для того, щоб вона могла контролювати владу, то після оголошення про створення помаранчевої коаліції всі ці обіцянки були відразу ж забуті. Ми пам’ятаємо, як вони, будучи в опозиції, усіма можливими способами відвойовували право керувати більшістю парламентських комітетів. І одержали комітети, ключові для здійснення контролю над виконавчою владою. Сьогоднішні заяви лідерів коаліції про те, що вони віддають нам необмежений контроль над владою у вигляді посад перших заступників глав комітетів, ми сприймаємо як глузування. Та найголовніше не це, а те, що вони хочуть провести голосування за спікера і прем’єра в одному пакеті, проте це незаконно та неконституційно, а також грубо порушує положення Регламенту Верховної Ради.

— Ваші вимоги з приводу низки посад у виконавчій владі, а також щодо пропорційного розподілу парламентських комітетів, звісно, справедливі. Але чи не здається вам, що, з моральної точки зору, в Партії регіонів навряд чи є право висувати такі вимоги, оскільки в тих регіонах, де вона здобула більшість у місцевих радах, представникам опозиції не дісталося взагалі жодних керівних посад? Приміром, у кримському парламенті політичні сили, котрі відмовилися вступати в більшість із ПР, не одержали навіть портфелів парламентських підкомітетів.

— Пояснюється це дуже просто. Ці сили отримали директиву з центру не вести діалогу з Партією регіонів. Вони принципово не хотіли брати участі в цьому процесі. А ми тут, у Києві, заявили про своє бажання брати участь у формуванні структур влади. Ми вели діалог із усіма політичними силами. І висловили готовність працювати спільно зі створюваною коаліцією. Хай навіть як опозиція.

— А чому ви називаєте голосування за спікера та прем’єр-міністра в одному пакеті неконституційним? У Конституції записано лише, що главу парламенту обирає Верховна Рада, а як це робиться — ані слова. Так, процедуру таємного голосування застережено регламентом. Але в тому ж таки регламенті передбачено таке поняття, як ad hoc — одноразовий відхід від встановленої норми. І якщо набереться 226 депутатських голосів, то такий варіант буде цілком легітимний.

— Лише за тієї умови, коли вже буде спікер. Його можна було давно обрати, не чекаючи створення коаліції. Коаліція — це далеко не весь парламент. Адже, за великим рахунком, сили, котрі об’єдналися сьогодні в коаліцію, набрали 28% від загальної кількості голосів виборців. А обираючи главу Верховної Ради, я вважаю, необхідно враховувати думку всіх 450 (нині, правда, їх 449) депутатів. Тому спочатку – хай навіть коаліція – мала запропонувати обрати спікера. Таємним голосуванням, як того вимагає регламент (змінити його доти неможливо). У тому ж таки регламенті зазначено, що після цього спікеру пропонується кандидатура прем’єра, і вже він подає її президентові. А потім уже президент подає цю кандидатуру на затвердження в парламент. Але що це за коаліція, яка збирається працювати на благо народу, коли об’єднані в неї політичні сили явно підозрюють одна одну в обмані й лише з цієї причини намагаються влаштувати пакетне голосування!

— Минулого тижня «Наша Україна» мала на руках два коаліційні договори, один із яких було узгоджено з Партією регіонів, інший — із БЮТ і СПУ. Але в останній момент вибір, зроблений президентом, виявився не на вашу користь. Наскільки це стало для вас несподіванкою?

— Ми на той час досягли порозуміння практично з усіх ключових питань. І остаточне рішення – ви маєте рацію – справді приймав президент. Мабуть, при цьому взяли гору ті позиції та принципи, які було проголошено на Майдані. Їх президент вирішив перенести й на теперішній парламент. Але особисто я глибоко переконаний, що глава держави має бути президентом усієї країни, а не якоїсь її половини. Для мене було б логічним рішення про створення коаліції за участі і помаранчевих, і синіх. Не тому що я представляю останніх. А тому, що людям було б продемонстровано: президент справді хоче об’єднати країну. Як ви гадаєте, після створення коаліції тільки з помаранчевих політичних сил країна стала більш єдиною? Не можна не рахуватися з вісьмома з половиною мільйонами людей, які проголосували за Партію регіонів, не можна не рахуватися з дев’ятьма регіонами, не можна їх просто відкинути! І я думаю, що блокування нами роботи Верховної Ради — це лише початок. Якщо процес затягнеться, то він може мати серйозніші наслідки. Не можна не рахуватися з величезною політичною силою.

— І після цього ви обвинувачуєте президента в небажанні об’єднувати країну? Але, по-моєму, саме ваші заяви підштовхують суспільство до серйозної конфронтації.

— Чому ж наші заяви? Вони — лише наслідок. А причина — сьогоднішні дії президента й коаліції. За великим рахунком, ми готові не давати працювати парламенту протягом 30 днів. Ми готові на розпуск парламенту. І ми готові до нових виборів із підвищеним прохідним бар’єром. Але чи готові до цього решта, передусім «Наша Україна»? Гадаю, ні.

— І ще запитання — чи готова до цього країна? Українські громадяни, судячи з усього, не надто вітають деструктивні дії політиків. Свого часу Блок Юлії Тимошенко, який активно домагався відставки уряду Єханурова, помітно «опустив» свій рейтинг. Чи не побоюється Партія регіонів, що, спровокувавши розпуск Верховної Ради, вона також втратить якусь кількість своїх прибічників?

— Ми розуміємо, що конструктивна робота в такій ситуації неможлива. Якщо президент і лідери політичних сил, які оголосили про створення коаліції, не змінять свого рішення, в нас не буде іншого виходу, ніж домагатися нових виборів. І після них нам уже не треба буде ні з ким домовлятися про коаліцію, оскільки ми зможемо створити її, пройшовши в парламент значно більшою, ніж сьогодні, кількістю депутатів.

— Чи правда, що президент ділився якось своєю втомою від чвар і конфліктів усередині помаранчевого табору, говорячи, ніби в Партії регіонів у нього значно більше однодумців, із якими йому легше домовитися?

— Можливо, це й правда. Можу стверджувати тільки одне: дуже багато депутатів і з Блоку Юлії Тимошенко, і з партії Олександра Мороза, і з «Нашої України» вже втомилися від того, що відбувається сьогодні в парламенті. Їм хочеться тиші, спокою та роботи. А головне, вони бачать, якої шкоди це завдає соціально-економічній ситуації в країні.

— Чи могли б ви в такому разі назвати кілька прізвищ тих членів названих вами політичних сил, яких ви вважаєте договороздатними?

— Ні. Напевно, не назву жодного прізвища. Я молодий політик, якщо казати про загальнонаціональний рівень. Але вже встиг переконатися в тому, що, коли хтось із політиків каже сьогодні одне, це зовсім не означає, що він залишиться при цій же думці й завтра.

— Якщо зусиллями вашої фракції голосування щодо кандидатур спікера і прем’єра у форматі помаранчевої коаліції таки не відбудеться і більшість доведеться створювати по-новому, чи братимуть знову «регіонали» участь у переговорному процесі? І якщо так, то чи будуть вони так само поступливі, як і раніше, задовольнившись постом спікера, чи вимагатимуть прем’єрський портфель?

— Партія регіонів — конструктивна сила. І заради загальної користі ми готові йти на багато поступок. Головне для нас не посади, а добробут людей. І це не просто гарні слова. Ми готові конструктивно спілкуватися, домовлятися і спільно працювати з усіма політичними силами.

— Тобто якщо Партії регіонів знову доведеться вести переговори про створення коаліції, вона не наполягатиме на своїй кандидатурі прем’єр-міністра?

— Ні, звісно.

— Кажуть, що в разі підписання коаліційного договору між Партією регіонів і «Нашою Україною» Рінат Ахметов обіцяв Вікторові Ющенку підтримку на президентських виборах 2009 року з боку вашої політичної сили. Чи правда це? І чи можлива, на вашу думку, підтримка Віктора Ющенка Партією регіонів під час президентської кампанії?

— Я не чув про такі кулуарні домовленості і не коментуватиму їх. Якщо президент Ющенко доведе, в тому числі й мені як громадянину України, що він здатний вивести державу на новий життєвий рівень, що від його дій стан справ у країні поліпшується, то я проголосую за нього. Але поки я не бачу підстав, щоб голосувати за Ющенка.

— Один із лідерів вашої партії Андрій Клюєв свого часу досить критично відгукувався про газові домовленості з Росією як про невигідні для України і корупційні за своєю суттю. Приблизно в такому ж ключі висловлювався тоді й лідер Партії регіонів. Тепер же Віктор Янукович каже про те, що розрив україно-російських домовленостей щодо газу змусить повстати всю країну. Чим пояснюється така радикальна зміна в поглядах керівництва ПР?

— Нагадаю, що Андрій Петрович мав на увазі саме домовленості, ініційовані помаранчевим урядом. Будь-які домовленості — це результат компромісів. Ви ж не будете заперечувати проти того, що поганий мир кращий від доброї сварки. А розрив домовленостей спричинить серйозний конфлікт між Україною та Росією. Ціни на енергоносії, поза сумнівом, зростатимуть. І ми повинні шукати механізми, із допомогою яких можна було б звести до мінімуму вплив цього зростання на життєвий рівень людей. Для цього є чимало можливостей.

— Ви кажете про користь компромісів і переваги поганого миру порівняно з доброю сваркою, а як це поєднується із затятим небажанням Партії регіонів зняти блокаду в сесійній залі, щоб почав працювати парламент? Ви робите спроби домовитися з вашими опонентами?

— Ми не ведемо жодних переговорів. І своїми діями демонструємо протест проти намірів помаранчевої коаліції узурпувати владу і знехтувати волю величезного числа українських громадян. Ми готові блокувати парламентську трибуну до того моменту, коли президент буде вправі розпустити Верховну Раду.

— Вправі, але не зобов’язаний.

— Ми будемо вимагати цього. Наші наміри досить жорсткі. Ви знаєте, якщо раніше на якомусь етапі ми трохи й розслабилися, то сьогоднішня ситуація знову консолідує і нашу фракцію, і нашу партію, і наш електорат.

— До речі, про консолідацію. Численна парламентська фракція Партії регіонів, якою, справді, важко управляти з одного центру, була розділена на шість груп. Однак принцип поділу виявився якимось дивним: у групі, керованій вами, приміром, зібралися орговики, є група так званих інвесторів партії, група партійних ветеранів тощо. Так, сьогоднішня «воєнна» ситуація консолідує вашу фракцію, але чи не боїтеся ви, що в «мирний час» такий поділ — прямий шлях до розвалу об’єднання?

— Це не зовсім так. По-перше, у кожній із груп є чотири-шість депутатів, які мають досвід парламентської роботи. По-друге, якщо казати, наприклад, про мою групу, там не тільки орговики. Там є й бізнесмени, і газовики, і банкіри, і, як ви кажете, інвестори. За таким принципом сформовані й інші групи.

— В ультиматумі, висунутому Партією регіонів, міститься вимога до членів коаліції припинити поєднувати депутатський мандат із посадами у виконавчій владі. Але серед членів вашої фракції є, наприклад уповноважений з прав людини Ніна Карпачова, глава Антимонопольного комітету Олексій Костусєв, голова Вищого господарського суду України Дмитро Притика. Чому б їм не продемонструвати приклад своїм колегам і не відмовитися від своїх посад?

— Тут, вочевидь, потрібно, перебуваючи строго в правовому полі, однозначно визначатися з вибором, якій роботі зрештою віддати перевагу.

— Наскільки є реальним створення парламентської коаліції в складі Партії регіонів, СПУ і КПУ? Чи розглядався такий варіант?

— Розглядатися, звісно, може й цей варіант, особливо з урахуванням певної близькості ідеологічних координат зазначених партій. Водночас, як відомо, при формуванні коаліції в гру вступає безліч інших, прихованих чинників, особистісних протиріч, симпатій і антипатій тощо. Все це потрібно зважувати і враховувати, оцінюючи можливості тієї чи іншої коаліційної конфігурації.