ТУЗЛА ЗСЕРЕДИНИ УЧАСНИК УСІХ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ПЕРЕГОВОРІВ ЩОДО ТУЗЛИ СЕРГІЙ КУНІЦИН ВВАЖАЄ, ЩО ВОЛОДИМИРА ПУТІНА ДЕЗІНФОРМУВАЛИ КРАСНОДАРЦІ

Поділитися
Голова Ради міністрів Криму Сергій Куніцин відомий своєю активною участю у розв’язанні проблеми ...

Голова Ради міністрів Криму Сергій Куніцин відомий своєю активною участю у розв’язанні проблеми Тузли в усіх українсько-російських переговорах у Москві, у Києві, він проводив переговори між регіонами в Краснодарі й у Криму. У надії, що йому, людині, котра спостерігала проблему зсередини, відомо більше, ніж багатьом стороннім спостерігачам, ми вирішили поговорити відвертіше. Публікуємо розмову нашого кримського кореспондента з Сергієм Куніциним.

— Сергію Володимировичу, ви знаєте і лицьовий, і залаштунковий бік проблеми, мали можливість відчути настрій і в Москві, і в Краснодарі. Скажіть, у чому таємний замисел, внутрішні пружини цієї провокації з дамбою і хто автор цього замислу?

— Для багатьох, і для мене зокрема, дії Росії були абсолютно несподіваними й спочатку незрозумілими. І я, людина, що перебувала в епіцентрі інтриги, проаналізувавши всі документи, взявши участь у всіх переговорах у Москві й у Києві, поговоривши з багатьма учасниками подій, що називається, задушевно, можу сказати — у цьому був лише політичний замисел. Хоча реального смислу навіть у сфері політики таке рішення не мало. Всі проблеми, які турбують Росію в регіоні Азова та Керчі, можна вирішити за столом переговорів і без таких ексцесів, але події на Тузлі зробили переговори ще складнішими.

— Чи відомо, хто і як приймав рішення?

— Політичне рішення приймалося найвище, але річ у тім, що ініціатива належала Краснодарському краю. Наполегливо вимагаючи такого кроку, краснодарці практично дезінформували президента Росії Володимира Путіна. Вони палко переконували його, що «Тузла наша!» і що у них є всі документи з цього питання. Очевидно, тоді вище керівництво Росії не вдавалося в деталі — які саме документи, про що в них ідеться? І які документи є при цьому в України? Спокушали російське керівництво чотири речі. Насамперед, на перший погляд, здавалося: якщо був перешийок, якщо була коса — це доводить, що Тузла — частина Тамані. З вертольота президенту Росії це здавалося незаперечним, недарма до Києва глава МЗС Росії привіз космічні знімки. По-друге, спокушала поверхова легкість розв’язання проблеми. Вони думали: засипаємо — і жодних ускладнень не виникне. По-третє, Росію підштовхували і додаткові обставини: там розуміли, що висування, по суті, територіальних претензій має натиснути на переговори по Азову і зробити Україну поступливішою. По-четверте, росіяни потрапляли ніби у свою стихію: тиск, тиск, конфлікт — це їхній стиль, так було вирішено багато проблем росіян. Авантюра з дамбою цілком відповідала політичним стереотипам політиків типу Рогозіна, Затуліна, Жириновського. Не секрет, що й решта діячів мали надію з допомогою дамби сформувати певний власний імідж перед майбутніми виборами. По-п’яте, росіяни намагалися також перевірити Україну на міцність, її реакцію, її здатність діяти ефективно й адекватно умовам, хоча я вважаю, що тут Росія допустилася стратегічної помилки, хоч би на якому рівні приймалося це рішення. І Україна вже не та, що була раніше, і Крим не той. Я на даному етапі навіть не уявляю, як може бути проголосоване рішення про ратифікацію ЄЕП в українському парламенті...

Будівництво почалося 18 вересня. Україна в перші дні мовчала. Росіяни спочатку сприйняли це як свідчення свого успіху. І лише після того, як розгорівся скандал, почали шукати документи, навіть не уявляючи, що саме треба шукати. На переговорах вони заявляли, що в них є бухгалтерські книги з виплати зарплат робітникам рибзаводу, який містився до війни на Тузлі, але у вічі ми цих книг так і не побачили, хоча, природно, до передачі Тузли Україні такі книги були, і десь, можливо, вони є й тепер, але це нічого не доводить. Ми пред’явили вагоміші докази: чергову карту, участь жителів Тузли в українських виборах, власність на ті підприємства, які там зараз розміщені, про це багато писали, не буду на цьому зупинятися...

— Чи правда, що верхній ешелон політиків Росії починає «відігравати ситуацію назад»?

— Так, я гадаю, що зараз уже всі ешелони влади в Росії починають відігравати ситуацію назад і намагаються якимось чином її згладити, вийти з неї, максимально зберігши пристойне обличчя. На мій погляд, очевидного виграшу в Росії немає. А втрати реальні...

— Чи можна було на переговорах за якимись ознаками визначити: російська сторона відчуває, що вона не має рації?

— У Москві це не відчувалося. Там була вкрай жорстка позиція, тиск по всіх лініях. Після Києва й Сімферополя, коли з’ясувалося, що в руках у росіян жодних документів немає, що відмова від співробітництва принесла лише втрати, це відчувається. Ситуація не на користь росіян, і вони хочуть вийти з неї з найменшими втратами…

— Яка справжня роль краснодарської влади в цій авантюрі? Наприклад, їхній губернатор Олександр Ткачов у Краснодарі каже одне, у Москві — інше, у Криму — третє, на російському телебаченні він самовпевнений і жорсткий, а в Криму ми його бачили винуватим і обережним. «Це шоу треба закінчувати», — казала людина, яка спочатку так затято обстоювала необхідність будівництва…

— Ткачов три тижні не відгукувався на мої дзвінки. В останні дні перед від’їздом до Москви я навіть послав йому телеграму з повідомленням про вручення: «пропоную, мовляв, зустрітися на суходолі, на морі, у воді Чорного або Азовського морів, на човнах, на острові, на дамбі, на ваш вибір...» Але він уникав відповіді, і такі дії губернатора свідчили, що не все просто, тим більше ми були до того добре знайомі. І лише коли я в Москві у відповідь на заяву Михайла Касьянова, що це дії місцевих органів влади, сказав йому: «Михайле Михайловичу, якщо там губернатор усе це робить, а я не можу з ним ні зустрітися, ні переговорити, попри наявність угоди про співробітництво між нами, то посприяйте тому, щоб ми зустрілися...», — Касьянов зауважив: «Я не можу йому наказати, але я попрошу його, щоб він із вами зустрівся, це ненормально, якщо так...» І не встиг я прилетіти з Москви, як Ткачов уже тричі телефонував мені. Я відразу зв’язався з ним, і ми домовилися про зустріч.

Сьогодні, після наших зустрічей, він також зрозумів, що «ситуація занадто тонко розіграна», і сказав: «Москва, може, й далеко, а ми сусіди!» Вони зрозуміли, що фактично підставили одне одного: спочатку вони дезінформували центр, а тепер центр звалив усю вину на крайове керівництво.

Якби існував цей обопільний струмок взаємин, може, і дамба не з’явилася б, може, губернатор Краснодарського краю ніколи не порадив би Володимиру Путіну насипати дамбу або спробував би його відговорити, знаючи, що у нас ефективне економічне співробітництво. Але цього не було, причому не з нашої вини. Переговори дали велику користь. Скажу лише, що раніше в Криму й Краснодарі були спільні господарські комплекси ефіроолійного і рисового виробництва, але зараз вони розділені: у нас залишилася наукова база ефіроолії, у них — насінництво та НДІ рисівництва, у них приголомшливі напрацювання із зернового господарства (ви пам’ятаєте славу краснодарських сортів пшениці?), нам це треба використовувати тепер на взаємовигідних умовах. Їм дуже сподобався наш досвід функціонування ТПР, у них цього немає, і вони про це лише мріють. А курорт, лікувальна база, туризм, морські дослідження — навряд чи нам треба тут шукати шляхи кожному свої, краще працювати спільно.

— Раніше ви називали цей проект «великою дурницею». У чому конкретно вона, на вашу думку, полягає?

— З політичного погляду, дурниця в тому, що Росія й Україна сісти за стіл переговорів по Азову могли б і без цієї історії. З економічного погляду, ця авантюра безпідставна, оскільки Росія насправді платить за прохід своїх суден Керченською протокою всього 1,2—1,4 мільйона доларів на рік, а не сотні мільйонів, як стверджували її пропагандисти. І що — це ціна україно-російської дружби? Та там у цю дамбу вже вкладено більше, і ще буде вкладено невідомо скільки.

Тепер про екологію. Я інженер-будівельник, технолог, шість років працював у системі водного господарства, брав участь у спорудженні Північнокримського каналу, а це найскладніша гідротехнічна споруда, і я знаю повадки води. Я народився і виріс біля затоки Кара-Богаз-Гол на Каспії. Тоді учені хотіли поборотися з обмілінням затоки, і її перекрили дамбою, приблизно такою ж, яку насипали краснодарці. Після цього почалися катастрофічні явища: море піднялося, затока стала висихати, почалися пилові бурі, а це призвело до захворювань дихальних шляхів у людей цілих населених пунктів. І ту дамбу згодом підірвали, але затоку цим уже не врятували. Я просто глибоко переконаний: коли сусіди нам кажуть, що дамба — це добре і вона зніме руйнівні процеси на Тамані, то не вважаю, що це так. Руйнівні процеси відбуваються не лише на Тамані, у нас же теж і Азовське, і Чорне моря розмивають береги, і ми при цьому також проводимо берегозміцнювальні роботи, але ми не будуємо дамби на чотири кілометри в море, ми будуємо берегозахисні споруди безпосередньо на узбережжі. У Краснодарі ж не лише не було екологічної експертизи, а немає навіть самого цілісного проекту. Нам вони змогли видати лише кілька ескізних аркушиків. Вони кажуть: навіщо нам проект, ми відновлюємо те, що було в природі. Ну, по-перше, було не те ж саме, а вони хочуть довести ширину дамби до 70 метрів. Вони й зараз вивозять туди по 500—600 машин породи на добу. Вони розуміють, що в такому вигляді, у якому вона є, дамба не переживе зимових штормів.

Я мушу сказати і про те, що ми не знайшли підтвердження версії, нібито насипання дамби пов’язане з будівництвом аміачного терміналу. Губернатор Краснодарського краю мені підтвердив, що цей проект у них реалізується вже кілька років, причому проти нього постійно й наполегливо протестують «зелені» та багато інших екологічних організацій. Але термінал будується поблизу мису Залізний Ріг, а це значно південніше дамби, і через цю відстань вона не виконує тієї захисної ролі, що їй приписують автори версії, тобто не створює захисної лагуни, про яку кажуть.

— Поговоримо про перспективи. Чи не здається вам, що дамба в такому вигляді, як тепер, усе ще таїть у собі потенційну небезпеку для України — наприклад, ось переговори щодо Азову не вдалися, і в будь-який момент може відновитися будівництво і почнеться нове зазіхання на кордон.

— Я сподіваюся, що в Росії усі розуміють безглуздя нового загострення ситуації, і нам багато хто казав, і краснодарці зокрема, — далі будемо вирішувати мирно. Перший урок мусив навчити всіх.

— Ну, а якщо провокація якась, наприклад, ті ж таки козаки почнуть займати Тузлу...

— Але Ткачов прилюдно ж говорив у Криму, що вони повністю контролюють ситуацію, і їхній козачий генерал Володимир Громов тут, у Сімферополі, казав, що далі працюватимемо інакше...

— Чи не здається вам, що було б правильно, аби цього уникнути, якимось чином змінити ситуацію, скажімо, розробити проект і побудувати через Тузлу той-таки міст, і тоді український прикордонний пост і митниця будуть з одного боку, російські — з протилежного, а де саме кордон і що там із Тузлою, нікого не цікавитиме...

— По-перше, коли тепер краснодарці мені кажуть, мовляв, якщо дамба перезимує, то розробимо проект комбінованого транспортного переходу (адже дамба — це та ж таки дорога), треба буде лише спільно добудувати міст у бік Криму, і проблему вирішено, — я їм відповідаю: якби ваші дії були узгоджені з українською стороною, якби спільний проект пройшов нормальну експертизу і ви почали робити це цивілізованим шляхом, я не виключаю, що в такому разі цей проект міг би бути реалізований. Але оскільки все було зроблено всупереч логіці, усупереч добросусідським відносинам, говорити про цей транспортний перехід можна буде лише після того, на мою думку, коли закінчаться переговори щодо Азовського моря, і все вирішить те, наскільки цивілізовано вони пройдуть, чи буде дотримано національних інтересів України. Тим більше що в такому вигляді, у якому зараз пропонується цей проект, реалізувати його буде складно. По-друге, над проектом переходу вже по 5—6 років працюють наші проектні групи. З трьох або навіть чотирьох можливих варіантів переходу (підземний тунель, мости і їхні комбінації в різних місцях протоки) дамба і міст через Тузлу — це, на думку наших будівельників, найгірший варіант. Але складність ще й у тому, що нікому з нас навіть у страшному сні не могло наснитися будівництво Росією там дамби, тому розрахунків щодо тузлинського варіанта найменше. По-третє, сьогодні вже ніхто не сумнівається, що саме на Тузлі стоятиме наша прикордонна застава. У таких умовах іншого варіанта просто немає. Це те, чого домоглася Росія цією дамбою. Якби не було таких дій Росії, може, ніхто й не подумав би там ставити заставу. І найстрашніше в тому, що раніше і наші, і російські рибалки ловили рибу незважаючи на те, де чиї води. Але сьогодні всі почали ділити воду, патрульні катери затримують шхуни; якщо раніше там був лише віртуальний кордон, то зараз він уже реальний.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі