ЦІНА БЮДЖЕТУ

234 — стільки народних депутатів узяли на себе відповідальність за бюджет-2004. Це сталося, попри вкрай неоднозначне ставлення і експертів, і самих парламентаріїв до якості розробленого в надрах Кабміну документа, відповідно до якого країні запропоновано виживати в рік виборів. Рідкісний випадок: табло системи «Рада» було розфарбоване червоним кольором. Кнопку «проти» натиснули 165 пальців, хоча зазвичай у таких ситуаціях депутати просто не торкаються до панелі голосування. Жоден представник опозиційної «четвірки» не наважився підтримати бюджет. З більшості, якщо не вважати двох-трьох реально відсутніх «більшовиків», лише шість аграріїв відмовилися волевиявлятися.

Такого дивного й водночас драматичного видовища стіни Верховної Ради не бачили давно. Дивного, бо у вирішальний день боротьба більшості з опозицією — як усередині ВР, так і за її межами — виглядала на подив погано зрежисованою через погану гру акторів, чимало з яких узагалі нічого не знали про відведену їм роль. Драма ж у сльозах обманутої жінки. Лідер фракції Аграрної партії Катерина Ващук в останній момент дозволила своїм депутатам голосувати «за», і 10 із 16 її соратників «зробили» Кабінету міністрів бюджет. Обіцяного ж натомість закону, який подовжує податкові пільги селянам, вона не отримала. Інша річ, невідомо хто від ухвалення бюджету-2004 постраждав більше — Ващук, опозиція чи уряд Януковича, який щосили домагався затвердження бюджету в пожежному режимі. Виграв лише один — той, хто не перебуває нині ні в уряді, ні в парламенті, але дуже добре знає Верховну Раду зсередини. Втім, про все по черзі.

Голосування по мінімуму

Навіть якщо не згадувати недавнього скандалу навколо державної бухгалтерії поточного року, тепер у глави бюджетного комітету Петра Порошенка явно було мало шансів втілити в затверджені цифри парламентське бачення розподілу національних доходів. На олімпі української влади давно нічого не важить, професіонал людина чи ні. Протиріччя влади й опозиції вийшли за рамки ідеологічної боротьби, яка ще недавно не заважала політичним противникам спільно працювати над рішеннями державної ваги. Зараз між опонуючими силами відбувається те ж саме, що й на війні, коли в обох сторін закінчуються боєприпаси, а в хід ідуть усі без розбору підручні засоби. Складалося враження, що в навколобюджетних баталіях сам предмет обговорення — не більше ніж засіб для приниження противника.

Ухваленню бюджету передував вибух емоцій навколо мінімальної зарплати, яка і так далеко не дотягувала до прожиткового мінімуму. Замість обіцяних 237 — 205 гривень. Пропозиція, внесена урядом, наштовхнулася на затятий і цілком логічний опір опозиції, яка знала, що виборці не зрозуміють. Традиційна бійка біля трибуни призвела до юридичної колізії. Суть її ось у чому. Проект зниження «мінімалки», поданий Кабміном, був зареєстрований у Верховній Раді під номером 4207-2. Водночас лідер соціалістів Олександр Мороз уніс свою пропозицію — підвищити нижню планку зарплати до 305 гривень. Законопроект ішов під тим самим номером, тільки без двійки в кінці. Коли спікер Володимир Литвин ставив урядовий проект на голосування, у нього виривали мікрофон. Горезвісна «двійка з тире» не прозвучала і в стенограму не потрапила, хоч і висвітилася на табло. Але хто в такий момент звертає увагу на деталі? У результаті, відповідно до стенограми, депутати затвердили проект Мороза, відповідно до електронного «лічильника» — Кабміну. Пікантності додає те, що урядовий закон рекордно швидко завізував Леонід Кучма, а опозиція заявила про намір домогтися від регламентного комітету ВР перегляду результатів голосування, погрожуючи порушити питання про посадову підробку з боку Литвина.

Думали при цьому про соціальні й політичні наслідки кабмінівські автори та парламентські співавтори цього законодавчого шедевра чи ні — важко сказати. Ідея збільшити різницю між кваліфікованими працівниками, зарплата яких не особливо відрізняється від «мінімалки», і тими, чия праця не потребує спеціальної підготовки, з одного боку, виправдувала нововведення. Справді, приблизно однаковий оклад кандидата наук і прибиральниці в пристойному товаристві сприймається як знущання з професії, а гроші на створення маржі потрібно звідкись брати. Але, з іншого боку, освічені люди в основному навчилися якось виживати з допомогою додаткових заробітків. А куди дітися прибиральниці? Для чималої кількості громадян країни, які живуть на зарплатний мінімум, 237 гривень були б максимумом доходів.

Щоб уявити, як може відреагувати людина, котра в магазинах спостерігає за зростанням цін, а в гаманці — за зменшенням гривень, особливої фантазії не треба. Чи розуміли в уряді, що люди здебільшого не вникатимуть у хитрощі розрахунків і не вслухатимуться у нарікання фінансового блоку Кабміну на дефіцит коштів? Це в кого дефіцит? Народ, маючи можливість переконатися, які автомобілі возять міністрів, оскільки ті виставляють напоказ свою відмінність від простих смертних з допомогою всіляких спеціальних держномерів, явно відмовиться їх розуміти. Вже скромніше поводилися б, якщо доводиться пропонувати непопулярні заходи. Але посадовцям, які оперують цифрами особистих доходів, на кілька порядків вищими за мінімальні, напевно, складно уявити собі, що 32 гривні для когось — гроші, а не вартість салату за обідом у ресторані. Поправляючи Петра Порошенка, член фракції «Регіони України» Валентин Ландик зробив фрейдистську обмовку, мовляв, це уряд Кінаха, а не Януковича ставив за мету боротьбу з бідністю. Представники опозиції вважають зниження і так низького порога зарплати порушенням Основного Закону, який забороняє обмежувати права громадян, і вже говорять про Конституційний суд, що навряд чи додасть спокою уряду.

Майже без бою

Парламентське рукоприкладство вже здається не більш екзотичним, ніж голосування депутатів картками своїх колег. Ранок ухвалення бюджету був щедрим на сутички в президії, біля якої представники більшості вдруге виставили власний пікет, щоб не допустити блокування трибуни опозицією.

Одночасне прибуття під стіни Верховної Ради кількох тисяч демонстрантів із різних таборів теж могло вийти за рамки конституційного права на мирні збори громадян. Але противники бюджету, які підтримують опозицію, і прибічники — шахтарі, яким «свій, донецький» уряд виділив понад 4 мільярди гривень на розвиток вугільної галузі, несподівано стали союзниками. Шахтарський клич «Бюджет!» під стукіт касок перейшов спочатку в скандування «Кучму в шахту!», а потім і в короткий заклик, який використовує опозиція, вимагаючи від Президента піти у відставку. Чи то після проведеної ночі дорогою з Донбасу гірники не зорієнтувалися, чи то організатори чергового приїзду шахтарів у Київ забули проінструктувати підопічних. У результаті виявилося, що особливих протиріч між ними та пікетниками-«нашоукраїнцями» немає. Остаточний перелом у політично непідготовленій свідомості донецьких гостей відбувся після того, як представники протилежного, згідно із затвердженим планом, табору передали їм сотню тортів і термоси з гарячим чаєм. Коли до шахтарів вийшов Віктор Ющенко, зустріч віч-на-віч закінчилася тим, що лідерові «Нашої України» подарували новеньку каску і передали гвоздику для Юлії Тимошенко, яка саме святкувала день народження, про що пікетники довідалися з трансляції сесії. До речі,
В.Януковича, який вийшов з ВР після ухвалення бюджету, шахтарі слухати не стали і застукали його касками.

День народження Юлії Володимирівни взагалі-то наче врятував ранкове засідання Верховної Ради від зриву. Ледь пробившись на своє місце крізь щільний заслін «більшовиків» та опозиціонерів, Володимир Литвин зробив кілька невдалих спроб оголосити про реєстрацію народних депутатів. Крики в мегафон і відключене табло не дозволяли відкрити сесію. Тоді, щоб розрядити обстановку, спікер почав поздоровляти іменинників. Через кілька хвилин Литвин, як звичайно, попросив парламентаріїв, котрі юрмилися навколо нього, зайняти свої місця. Дивно, але ті так і зробили. Всупереч усім прогнозам, процес прийняття бюджету розпочався.

Небезпечні ілюзії

Навіть у більшості про бюджет-2004 говорили з обережним скепсисом. Координатор ПБ Степан Гавриш охрестив його «лобістським», зазначаючи при цьому, що інтереси всіх груп врахувати не вдалося. Той факт, що сережок усім сестрам не вистачило, ледь не зіграв злий жарт із поборниками прийняття бюджету. Перед вирішальним голосуванням депутатам запропонували внести зміни в низку законів, щоб бюджет, у процесі його виконання, не розірвало, мов охрімову свиту. Закони з тріском провалилися через відмову «трудовиків», які виказали солідарність своєму колезі по фракції Таріелу Васадзе, котрий контролює концерн «Укравто», що йому було відмовлено в пільгах для автомобілебудівників. Кажуть, що через таке свавілля представникам «Трудової України» в уряді — главі НБУ Сергію Тігіпку і «гуманітарному» віце-прем’єру Дмитру Табачнику — довелося витримати важку розмову з Президентом, який погрожував познімати їх із посад, якщо бунтівники не вгамуються. Дісталося і Володимиру Литвину. Але коли відновили дисципліну у «трудовиків», прорвало в іншому місці.

Неприйняті поправки, виявилося, ущемляли сільгоспвиробників, позбавляючи їх із наступного року податкових пільг. І не помітила б цього лідер фракції аграріїв Катерина Ващук, якби їй не підказав Петро Порошенко. Щойно глава бюджетного комітету сказав про це з трибуни, як біля Ващук виріс новий парламентський урядник Нестір Шуфрич і з ним ще кілька людей із фракції СДПУ(о). Щоправда, цього разу Нестір Іванович уже не розмахував загрозливо руками, як свого часу перед керівником «регіонів» Раїсою Богатирьовою. Він поводився так, ніби від ухвалення бюджету залежало його життя. Це було видовище! Він умовляв, відкрито нервував, коли Ващук розмовляла з представниками «Нашої України», сердився, що біля аграріїв став на чергування Володимир Яворівський, бігав по консультацію Януковича, що сидів в урядовій ложі, потім щось пояснював, обіцяв, зрештою, молив, склавши руки, коли голосування за бюджет уже почалося. У якийсь момент здалося, що лідер аграріїв зробить сюрприз, оскільки у відповідь на її вимоги проголосувати за законопроект про поправки до бюджету спікер відповів рішучою відмовою з посиланням на регламент і, мабуть, у відповідь на безсторонню розмову з Леонідом Даниловичем: мовляв, вимагали бюджет будь-якою ціною від «трудовиків», а про фракцію Ващук ніхто і ні словом. Але, вочевидь, щось здригнулося в останній момент у Катерини Степанівни — 10 голосів АПУ не дали провалити прийняття бюджету. Це вже потім, коли опозиція заблокувала президію, а Володимир Литвин закрив засідання, вона зрозуміла, що насправді відбулося. Проте на її погрози відкликати голоси, які прозвучали в мегафон, ніхто вже серйозно не реагував. А Нестір Шуфрич, котрий щойно умовляв Ващук, після всього з часткою зневаги запевнив, що ніколи аграрії голоси не відкличуть, щоправда, поспішив додати, що обіцянка врахувати вимогу АПУ залишається в силі.

Втім, більш радісних облич, аніж у об’єднаних соціал-демократів і в пропрем’єрській фракції «Регіони України», не було ні в кого. Інша річ, предмет радості у них докорінно різниться. Якщо уряд із «донецькими» щиро святкували, називаючи прийняття «успіхом», то в СДПУ(о), котра настільки активно підтримала кабінет Януковича, на умі, вочевидь, інше. «Якщо людина може взяти вагу в 100 кілограмів, то вона може взяти і 200. Якщо ні — або надірветься, або пукне», — фраза про уряд і «кредит довіри» до нього, сказана Леонідом Кравчуком через кілька хвилин після прийняття бюджету-2004, одночасно і підсумувала сагу про прийом головного фінансового документа країни, і продемонструвала ставлення до уряду Януковича в середовищі есдеків.

На глибоке переконання низки депутатів як із більшості, так і опозиції, від протистояння Янукович—Ющенко і від прийняття такого бюджету виграв лише глава адміністрації Президента. Чи знав він про якість документа? Звісно. Не маючи ніжних почуттів до обох тезок, Віктор Медведчук отримав непоганий шанс розібратися принаймні з одним із них — адже після яскравого «сьогодні» в уряду настане похмуре «завтра», із якого воно цілком може переміститися в безперспективне, у плані президентських амбіцій, «вчора».

Втім, Віктору Ющенку, котрий зі своєю командою сьогодні, можливо, вперше за останні місяці не потрапив у розставлені на його шляху пастки, ухвалення бюджету може принести певну користь. Щоправда, лише на тактичному етапі. У цьому, напевно, має рацію Олександр Волков, котрий вважає: «Якщо опозиція переконана, що головний фінансовий документ країни «антинародний», то нехай дасть його затвердити». Дійсно, кому від цього гірше? Нашоукраїнці могли заблокувати трибуну й зірвати в цей день ухвалення бюджету, адже понад 20 членів фракції вже о 4 ранку були у парламенті. Однак вони не стали захоплювати позиції біля трибуни, а перейнялися забезпеченням безпеки демонстрантів, сприяючи мирному співіснуванню пікетників, що потім побраталися.

Але щодо стратегії на майбутнє, особливо якщо вірні невтішні прогнози про працездатність бюджету, то лідеру «Нашої України» таке ні до чого. Як кандидату в президенти, котрий сподівається на перемогу, приймати економіку в пораненому стані йому явно не хочеться.

Цікаво, що після бюджетної епопеї команда «Нашої України» ще впевненіше заговорила про перемогу. Євген Червоненко небезпідставно зауважив, що значній частині більшості давно набридло стояти в незручній позі послужливості Банкової. Але проблема в іншому — терпіння «більшовиків», здається, вистачить ще на три парламентські скликання. Тим більше арсенал інструментів тиску у АП достатній. А відкрито заявити про те, що він використовується, спромігся лише лідер НДП Валерій Пустовойтенко, котрий, щоправда, скромно промовчав про конкретні методи впливу.

Інша річ, що страх перед «великим і могутнім» офісом на Печерських пагорбах є радше вигаданим, заснованим на міфах і стереотипах, аніж реальним. Наслідки від запровадження нового «мінімуму» і дірявого бюджету, здається, не прораховані до кінця. Такі непопулярні заходи відтягують у провладних сил частину і без того невеликого електорату, а тих, хто не визначився, однозначно заведуть у стан прибічників опозиції. Переорієнтування шахтарів під парламентом того часткове підтвердження. Люди розуміють, що їхні інтереси — ніщо порівняно зі всепоглинаючим бажанням верхів зберегти владу. Але це може вплинути на результати виборів лише в тому разі, якщо вони будуть всенародними і хоч трохи чесними. А сценарії недопущення вільного волевиявлення українських громадян ніхто не припиняв розробляти, у тому числі й силові. Наприклад, спочатку поляризувати країну на Захід і Схід за допомогою доведення конфлікту між Ющенком і Януковичем до вуличних сутичок, а там — які вибори, коли в державі НП? Така стратегія ризикує набути реального втілення, оскільки, по суті, не маючи альтернативних контактів, окрім як із главою своєї адміністрації, Леонід Кучма починає поступово схилятися до того, що вузол накопичених проблем можна лише розрубати.

Шанс не довести до рубання поки ще залишається. Тільки для цього колишньому і чинному прем’єрам потрібно поставити заслін наполегливим спробам зіпхнути їх лобами до іскор з очей. Слід лише згадати ази ведення політичної діяльності, про які в Україні в запалі «розбірок» на грунті особистих конфліктів, здається, трохи забули. Головне — не згаяти час. Або доведеться згадувати слова одного з американських президентів — Джона Кеннеді: «Хто робить мирну революцію неможливою, робить криваву неминучою».