ТИХ, КОМУ ВІРЯТЬ, ПЕРЕВІРЯЮТЬ ТІ, КОМУ ДОВІРЯЮТЬ

Збитий льотчик

Розуміючи, що курирувати паливно-енергетичний комплекс йому залишилося недовго, віце-прем’єр-міністр Віталій Гайдук пішов, як визнають навіть його опоненти, красиво — як сильна особистість і людина, що до останнього обстоювала національні інтереси в найделікатніших для України питаннях: він виступав проти створення так званого газотранспортного консорціуму (а точніше — допуску росіян до управління українською ГТС); вважав оптимальним використання нафтопроводу Одеса—Броди для транзиту каспійської нафти в Європу, а не для транспортування російської нафти через термінал «Південний». Гайдук мав специфічне бачення реформування вуглевидобувної галузі України й не був у захопленні від перспективи приватизації українських обленерго енергомонополією Чубайса. І хоч що там було б написано в президентському указі про причини відставки В.Гайдука, більшість громадян запам’ятали, що після його різких висловлювань щодо названих вище спірних питань віце-прем’єр із питань ПЕК став екс-віце-прем’єром.

Те, що «паливний» блок уряду відправляють у відставку навдивовижу регулярно за «чергову зиму» (з огляду на погану підготовку до осінньо-зимового сезону або за його результатами) — національна традиція. Але після віце-прем’єрства Юлії Тимошенко, як і до неї, вирішальним чинником при виборі кандидата на цю посаду (як і на роль глави НАКу), певне, був критерій, наскільки він відданий Президенту. На відміну від свого попередника Олега Дубини, Віталій Гайдук, очевидно, не цілком відповідав цим вимогам. Не те, щоб він був недосить лояльним. Просто він був досить самостійним віце-прем’єром. До того ж, попри донецьке коріння, його важко назвати й «людиною прем’єра».

Проте не слід вважати, що Гайдук — янгол у плоті. Можливо, його позиція щодо проекту Одеса—Броди й була щиро патріотичною, але й замовлення для Харцизького трубного стояли не на останньому місці серед його пріоритетів. Гайдук — розумний і амбіційний профі, і з цієї причини він вважав принизливим для себе договірні програші в багатоетапній битві росіян за газовий консорціум. На відміну від Януковича, віце-прем’єр не потребував від Росії політичної підтримки, та й на відміну від інших чиновників від енергетики він не паразитував на демпінговому реекспорті російського газу в Європу, обіцяючи росіянам компенсацію втрат за допомогою лобіювання створення консорціуму. Більше того, його позиція цілком могла мати схоже походження з позицією Тимошенко: захистити газопровід від сторонніх апетитів, щоб його первинна приватизація відбулася силами українського капіталу. Такі думки явно віяли проти політичного вітру.

Гайдук, як уже говорилося, був одинаком, котрий в анамнезі має складні стосунки з земляками. Ускладнення дав і київський період: на думку донеччан, Гайдук надзвичайно високо оцінював свої можливості на посаді ПЕКівського віце-прем’єра... Зрештою, у Донбасі й Києві вирішили, що потрібен хтось, хто оцінюватиме свої послуги інакше. Захисників не знайшлося: адже й соціал-демократам, за чиєю квотою він пройшов у Кабмін, особливо дякувати віце-прем’єру не було за що...

Всього цього вистачило, щоб у рік президентських виборів Гайдука «відлучили» від ПЕКу. Хоча б для того, щоб не дратувати росіян різкими заявами з приводу цікавих для них комерційно важливих паливно-енергетичних питань. Поки В.Гайдук, м’яко кажучи, годував росіян обіцянками й вільно чи невільно сприяв затягуванню рішень із вищезгаданих тем, це ще якось терпіли. І росіяни теж. Та коли у відповідь на посилення тиску «Газпрому», РАО «ЄЕС» і ТНК В.Гайдук публічно заявив, що їхні вимоги й бажання суперечать інтересам України, напруга, як то кажуть, зашкалила. І того ж дня доброзичливці, що мають вільний доступ у лікарняні палати, доставили ручку й чорнило разом з указом про відставку віце-прем’єра з питань ПЕК. Росіяни заспокоїлися. Гайдук поїхав кататися на лижах.

Святе місце порожнім не буває. На той час у черзі на цю посаду вже вишикувалися Юрій Бойко (глава НАК «Нафтогаз України»), Андрій Клюєв (голова ПЕКівського комітету ВР, член фракції «Регіони України»), Григорій Кірпа (міністр транспорту, котрий у силу розподілу сфер діяльності в уряді підпорядкований віце-прем’єру з питань ПЕК і транспорту), екс-прем’єр Валерій Пустовойтенко (котрий прагне будь-що зберегти й посилити фракцію своєї партії в парламенті). Не проти були замінити Гайдука Олег Дубина (екс-віце-прем’єр, а нині заступник голови РНБОУ) і Сергій Тулуб (екс-голова Мінвуглепрому, Мінпаливенерго й нинішній керівник НАЕК «Енергоатом»). Нічого не скажеш — компанія зібралася солідна. Можна тільки уявити, скільки зусиль кожен із претендентів докладав із 5 до 9 грудня, щоб опинитись у порожньому кріслі ПЕКівського віце-прем’єра.

Чужий серед своїх

Та перш ніж було названо ім’я нового володаря «паливного» титулу, парламентської екзекуції зазнав міністр палива й енергетики України Сергій Єрмілов. Щоб уявити собі міру упередженості народних обранців до глави Мінпаливенерго, досить пригадати, що ще за прем’єра В.Ющенка Сергій Єрмілов очолив щойно зачате Міністерство палива й енергетики, а його першим заступником працював Віталій Гайдук. Віце-прем’єром із питань ПЕК тоді була Юлія Тимошенко, із якою Єрмілов, м’яко кажучи, не дуже ладив.

Потім «паливним» віце призначили Олега Дубину, а Віталій Гайдук очолив Мінпаливенерго. С.Єрмілов у той період — радник В.Гайдука. В уряді Віктора Януковича Гайдук працював на посаді віце-прем’єра з питань ПЕК, а Єрмілов вдруге очолив Мінпаливенерго. Словом, без Гайдука Єрмілову буде сутужно.

Коли В.Гайдука «пішли», С.Єрмілов висловив своє ставлення до відставки колеги, нагородивши його знаком «Шахтарська доблесть» 1-го ступеня. Разом із традиційними проблемами вітчизняного паливно-енергетичного комплексу цей «демарш» гарантував С.Єрмілову «теплий» прийом у парламенті. Найчесніше, на мій погляд, події в залі парламенту 9 грудня під час дня уряду (коли глава Мінпаливенерго звітував про стан фінансових взаємин виробників і споживачів енергетичних видів вугілля й загалом про стан вуглевидобування в Україні), охарактеризував народний депутат Юрій Кармазін. «Я хотів би запитати: хіба хороший хазяїн міняє коней на переправі? Напевне, ні. Гайдука вигнали, не зрозумівши, не запитавши, а може, щось корисне він зробив? А за кадром нібито Дубина, а за кадром і Бойко, а за кадром і глава президентської адміністрації. Усі — за кадром. Відповідатиме ось ця людина, тільки міністр... Чому? Дисципліна погіршується, некерованість зростає; Росії — візьміть, голову віце-прем’єра піднесли, бо сказав правду, що непотрібен нам газотранспортний консорціум, що це все дебілізм, що українці — не африканці, й непотрібно нами керувати з Москви... У мене багато претензій до подій у вугільній галузі... Але міністра сьогодні треба поправляти, а не добивати, оскільки некерованість у цій галузі ще страшніша».

Мотивація інших учасників енергопаливної дискусії красномовно випливала з ключових фраз їхніх виступів у стінах ВР. Приміром, Василь Надрага («Народний вибір») цікавився, що ж конкретно зроблено для поліпшення ситуації у вугільній галузі, зокрема для поліпшення розрахунків і погашення зарплатової заборгованості? Сергій Матвієнко (фракція «Регіони України») запитував: «Скільки на сьогоднішній день вам потрібно дотацій у галузь для того, щоб припинилося це зростання цін?» Донеччанин Микола Кравченко (фракція КПУ) був максимально категоричний: «Сьогодні ми переживаємо найтяжчу продовольчу кризу, але попереджаю, якщо цей міністр не піде з цієї посади, реорганізація, яку він придумав, призведе до найтяжчої енергетичної кризи, і в результаті ми заморозимо міста й це вихлюпнеться в серйозні соціальні наслідки». Дещо вгамував запал колеги депутат Рудьковський, нагадавши, що енергетика — це великі гроші, отже й велика політика. І розпочаті реформи у вугільній галузі, очевидно, комусь заважають. А розпочате, на думку нардепа, потрібно продовжувати.

Ще до парламентських слухань паливно-енергетичної ситуації, депутати домовилися, що не вимагатимуть відразу кардинальних кадрових рішень. Проте після допиту з пристрастю ще в стінах ВР С.Єрмілов сказав, що питання про його відставку практично вирішено. Та якщо й ухвалять таке рішення, то це буде передусім і його рішенням. Якщо ж буде можливість працювати, він залишиться, щоб продовжити розпочаті реформи у вугільній галузі й виконати зобов’язання перед гірниками.

Спочатку — на-гора, тепер —
на Печерські пагорби

До вечора того ж дня просочилася інформація про призначення віце-прем’єром із питань ПЕК глави НАКу Юрія Бойка. Проте 10 грудня всі дізналися, що «паливний» блок уряду очолив донеччанин Андрій Клюєв. Тепер у парламенті звільнилося місце голови комітету з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки (до нього теж є кому «добиратися»).

Практично рік тому Гайдука було призначено віце-прем’єром за квотою СДПУ(о). Клюєв до есдеків також не має безпосередньої партійної прив’язки — він член фракції «Регіони України», лідером якої є прем’єр В.Янукович. Проте й цього разу есдеки погодилися з призначенням не однопартійця. Втім, це має просте пояснення: по-перше, Медведчуку категоричну команду дав Президент, котрий особисто симпатизує Клюєву; по-друге, есдекам просто нікого було запропонувати на цю посаду зі «своїх». Зате глава АП, не маючи можливості когось безпосередньо патронувати як свого протеже, певне, розраховує на якісь преференції при допуску небайдужих йому компаній на енергетичний і газовий ринки України, підвідомчі віце-прем’єру з ПЕК.

Утім, набагато більше на Клюєва розраховує прем’єр Янукович. І небезпідставно: по-перше, давно його знає; по-друге, довіряє, оскільки вповноваживши колись молодого й амбіційного земляка Клюєва від імені фракції «Регіони України» вести переговори з опозицією, прем’єр про це, схоже, не шкодує. До речі, Клюєв, можливо, й далі виконуватиме цю місію. 39-річний амбіційний і загалом-то стриманий кандидат технічних наук (який одержав, між іншим, науковий ступінь ще в часи колишнього Союзу, коли їх не «роздавали» на кожному розі) до свого депутатства надбав чималий організаторський досвід на посаді заступника глави Донецької облдержадміністрації. А як представлений Л.Кучмі, явно йому сподобався. Президент розраховує на нового віце-прем’єра, правда, характер їхніх ділових взаємин визначається за армійським зразком: наказано — виконано.

Зважаючи на те, що Андрій Клюєв очолював ПЕКівський комітеті ВР і не з чужих вуст знайомий із станом справ у цій стратегічній галузі економіки держави, «Дзеркало тижня» звернулося до новоспеченого віце-прем’єра з проханням про інтерв’ю. Андрій Петрович узяв тайм-аут і пообіцяв відповісти на запитання «ДТ» у першу чергу, щойно ввійде в курс справ остаточно. Сподіваємося, що віце-прем’єр дотримає свого слова.

А поки що як проект його дій на новому посту в виконавчій владі можна сприймати виступ А.Клюєва на дні уряду 10 грудня, який, у принципі, можна назвати публічно-програмним. Попри певні позитивні тенденції, зокрема в реформуванні вугільної галузі, на думку Клюєва, потрібен системний підхід, ефективний менеджмент й управління фінансовими потоками в усьому ПЕКу. Далі — забезпечити адекватність розрахунків між енергоринком і ТЕС, зокрема продовжити впровадження пропорційної оплати енергії, поставленої в ОРЕ. Важливою проблемою Клюєв назвав і енергетичний баланс країни. А серед нагальних завдань виокремив: необхідність ефективного цільового використання бюджетних коштів, виділених тій-таки вугільній галузі; чітке визначення ролі вугільної галузі в довгостроковій стратегії розвитку ПЕК; вдосконалення цінової і тарифної політики; комплексне розв’язання проблеми фінансового оздоровлення вуглевидобувних підприємств і створення ринкових умов для конкурентної роботи на ринку.