Тарифний аперкот

Влада виявилася не готовою до прогнозованого тарифного удару опозиції. Не допоміг і традиційний залізний блок пана Азарова у вигляді «10відсоткового зростання ВВП». Оплесків не було. Позаяк напередодні під дих отримав «пересічний громадянин». А втім, якщо не для перемоги, то хоча б для почесної нічиєї у «Регіонів» було все: подарунок екс­глави Кабміну Єханурова, котрий взяв на себе постанову про підвищення тарифів на газ; тепла зима, а головне — час не лише на організацію інформаційної кампанії, а й вироблення чіткої політики проведення шокової тарифотерапії і форсування реформ житлово­комунального господарства.

До того ж, пам’ятається, ще восени в ексклюзивному інтерв’ю «ДТ» головний куратор українського ЖКГ віцепрем’єр Володимир Рибак розповідав, як майстерно він вирішував подібні завдання в Донецьку. Слід було тільки усе прорахувати, підготувати людей і аргументовано переконати в необхідності непопулярного кроку.

Що ж сталося із «професіоналами»? Чому «злили» усі козирі опозиції? А, може, просто недооцінили значущості столиці? Адже саме Київ створив прецедент, який із дрібної бійки з мером, котрий зарвався, переріс у серйозне протистояння в парламенті. А також — низку судів по всій країні й запізнілу репліку прем’єра на колегії житлово­комунального міністерства 22 лютого про те, що «я ще розберуся, хто за моєю спиною саботував процес».

Не секрет, що тарифне питання було присутнє у дорожній карті уряду Януковича за умовчуванням. Як, утім, і в списку перших по-справжньому активних наступальних кроків опозиції. Зустрічний рух почався ще восени, і, можна вважати, досяг свого апогею нині, коли опозиція з антикризовими (іронія долі, однак) законопроектами навпереваги ефектно заблокувала трибуну парламенту. Проте в рамках синхронно розгорнутої «піар-кампаніїї» БЮТ «долати наслідки підвищення тарифів», звісно, ніхто не збирався. Прем’єр вирішив із трибуни профільного міністерства відправити народу, що от вже котрий день спостерігає цирк по телевізору, власні месиджі з приводу «хто винен і що робити».

У першій частині Віктор Федорович обмежився традиційним переліком причин тарифної кризи, серед яких зміна ціни на газ і страх попереднього уряду своєчасно й поетапно підвищувати ціни. Головною ж помилкою прем’єр назвав відсутність тієї самої єдиної для всієї країни методики ціноутворення при розрахунку тарифів на послуги ЖКГ. Проте не сказав основного. У контексті промови глави уряду не містилося відповіді на ним самим поставлене конкретне запитання: хто все-таки допустив цю фатальну помилку — його уряд чи Єханурова? Щоправда, трохи пізніше ситуацію прояснив віце-прем’єр Рибак, зауваживши, що про створення цього документа слід було потурбуватися саме команді Єханурова. І тут можна було б поставити крапку: уряд Януковича не бере на себе відповідальності за провальну тарифну кампанію, якби не фінальна репліка прем’єра. «Володимире Васильовичу, ми надто багато вели порожніх розмов на цю тему. Але запрошуйте ж, нарешті, молодих компетентних фахівців із регіонів, створюйте сильні групи і думайте. Думайте! Чи ви боїтеся, що вас підсидять?» — звернувся глава уряду до Рибака. Що хоч і побічно, але підтвердило присутність великого кадрового голоду в команді «професіоналів», а отже, й відсутність грамотних менеджерських рішень на етапі підготовки до тарифної битви.

Своє запізніле бажання вдарити по проблемі «молодими і компетентними» фахівцями прем’єр спробував підкріпити й низкою першочергових намірів. Серед них — необхідність налагодити систему економічно обгрунтованого ціноутворення, паралельно «повідбивавши руки» ціновим інспекторам у регіонах, «які ходять по ятках і збивають копійки». Потім вийти на якийсь закон, котрий би затверджував схему автоматичної зміни тарифів у разі подорожчання енергоресурсів та інших ситуацій. Потім прийняти Житловий кодекс і зрештою у сфері реформування українського ЖКГ зробити владу ефективною. Щоправда, часових маяків прийдешніх перетворень Янукович усе-таки не розставив. Що, очевидно, й дозволило Володимиру Рибаку будувати подальші плани міністерства на розмитих тезах про рубіжний 2007-й, коли нарешті й відбудеться злам і, як прийнято говорити в таких випадках, з’являться перші паростки.

Опозиція, своєю чергою, серед перших уже пророслих паростків називає власні законопроекти, екстрене прийняття яких дозволило б не лише подолати наслідки вже реалізованих непродуманих рішень, а й закласти основу для удосконалювання законодавчої бази у сфері ЖКГ. Із цього приводу глава профільного парламентського комітету бютівець Юрій СЕРБІН у коментарі «ДТ» висловився досить відверто й категорично:

— Не заперечуватиму, що навколо тарифів сьогодні багато політики. І що саме наша політична сила взяла на щит це питання. А чого ви хотіли? Ситуація загострювалася з осені. І якщо ви думаєте, що тільки Київ волав про сваволю місцевої влади, то глибоко помиляєтеся. У парламентському комітеті це питання постійно дебатувалося. Йшлося і про горезвісну методику розрахунків, яка б не допустила різнобою і зловживань мерів. Збільшуючи тарифи в рази, вони часто діяли на руку підприємствам-монополістам, які надають послуги ЖКГ. Ми готові були підтримати навіть рішення про додаткові повноваження уряду, які б дозволили йому активно й оперативно впливати на ситуацію на місцях. Проте таких ініціатив від Кабміну не надійшло. Як не виявилося і випереджального бажання, не тільки підвищувати тарифи, повісивши весь тягар відповідальності за непопулярні рішення на місцеву владу, а й паралельно форсувати темпи реформування ЖКГ. Де експерименти з тими самими ОСББ, впровадженням енергозберігаючих технологій? Адже кілька середніх міст України цілком могли б стати стартовим майданчиком для глобального реформування й відпрацювання ринкових, коли вже саме на них уряд робить ставку, механізмів життєдіяльності системи ЖКГ.

Що ж до запропонованих опозицією законопроектів, то, на думку Сербіна, їх навряд чи можна вважати панацеєю. Ну, справді, яка користь від того, що Рада гіпотетично проголосує за незадовільну оцінку діяльності уряду в тарифному питанні, на чому наполягає глава парламентської фракції «НУ» пан Кириленко, або навіть заслухає уряд про провалену роботу? Прем’єр уже відзвітував на колегії. Але ж пов’язати поетапне зростання тарифів із зростанням доходів населення, забезпечити чіткий механізм субсидій, а також внести зміни з цього приводу у профільні закони, на думку бютівця, слід не зволікаючи.

— Зрозумійте, — продовжує глава комітету, — у цій ситуації наші законопроекти виконують роль такого собі обов’язкового сигналу, котрий означає: плутанина закінчилася, настав час невідкладно вдосконалювати законодавчу базу і стратегію країни стосовно ЖКГ, яке розвалюється. Давайте обговорювати, удосконалювати конкретні речі, а не гіпотетичні наміри «розробити», «подати», «затвердити». Коли?! Повірте вже, що підвішеного на гачок громадянина з платіжкою в кишені, котрого так і не поінформували, за що конкретно його зобов’язують сплачувати, навряд чи влаштовують загальні фрази неметких політиків.

Проте, крім непрофесіоналізму і неорганізованості, що їх у тарифній історії проявила партія влади, вона ж продемонструвала ще одну якість, а точніше, цілковиту її відсутність. Ідеться про політичне чуття і помилковість тактики поблажливо-зацікавленого ігнорування процесів, які відбуваються в столиці. Спрацював регіональний менталітет? Хоча, як відомо, усі революції починаються в столицях. Тарифна також почалася тут. Навряд чи варто повторно описувати епопею київської битви за тарифи, проте виділити основний момент, де показово прокололися «Регіони», усе-таки слід.

Сьогодні можна стверджувати: якби нечисленна, але прем’єрська фракція ПР у Київраді, котра ввійшла в промерську більшість, сфокусувала свою увагу не тільки на розподілі землі, посад та інших преференцій для себе і старших товаришів із парламенту, їй, можливо, вдалося б запобігти кризі в столиці. «Регіони» логічно могли претендувати на роль якоїсь третьої сили, спроможної маневрувати між мером і опозицією, не дозволивши останній перехопити ініціативу «у боротьбі за інтереси киян», а меру — огульно, ні на чому не базуючись, зловживати довірою виборців. Показова з цього приводу думка самого лідера столичної фракції Олексія Омельяненка.

— Олексію Анатолійовичу, вам не здається, що ви зі свого боку разом із парламентським куратором паном Горбалем посприяли провалу тарифної кампанії прем’єра? Вчасно не відчули реальної ситуації в Київраді? Не доповіли з правильними акцентами кому треба? Тим самим втратили ініціативу.

— Проблема в тому, що опозиція взагалі не дала Київраді можливості працювати. Якщо ви уважно стежили за ходом пленарних засідань, то ми, голосуючи за приведення тарифів до економічно обґрунтованих показників, відразу говорили про необхідність створення робочої комісії, яка або підтвердить, або спростує об’єктивність нових розрахунків. Якби тоді не було істерик опозиції, думаю, це питання було б спокійно проголосоване. І комісія працювала б як мінімум із жовтня.

— Не забуваймо, що після відмашки Київради мер підвищив тарифи в три з половиною рази без будь-якої робочої групи. Судячи з того, що фракція промовчала, ви погодилися з таким рішенням.

— Напевно, тоді ми лише вчилися працювати у важких умовах. Ми справді втратили ініціативу.

— Але ви ж могли її перехопити.

— Перехопити яким чином? Битися з опозицією? Кричати в мегафони?

— Ну тоді хоча б оцінити ситуацію і доповісти по вертикалі, що ситуація справді серйозна і може стати каталізатором процесів по всій країні. Що влада на неї має якось реагувати.

— Але я і сьогодні переконаний, що уряд Януковича — єдиний, який займається проблемами ЖКГ і тарифів. Проте жодний порядок не може настати відразу — потрібен час. Тепер він настав, і уряд може сказати, що вже має у своєму розпорядженні відпрацьовані механізми вирішення нинішніх проблем.

— Ви, напевно, не в курсі, але щойно із заяв і прем’єра, і віце-прем’єра на колегії міністерства ЖКГ стало ясно, що ніяких механізмів ще немає. Є тільки констатація факту, що їхня розробка необхідна. Хоча «Регіони» знали, що тарифну проблему доведеться вирішувати. Причому на всіх рівнях. І в Київраді в тому числі.

— Ми готувалися просто працювати. Ми не знали, що на тарифах опозиція будуватиме свою політичну платформу.

— Ви лукавите. Ви чудово знаєте і Бродського, і Тимошенко, і прийоми опозиційної боротьби — самі тим самим донедавна займалися.

— Її ми знали, але все одно думали, що БЮТ відгукнеться на пропозиції конструктивної роботи. Але Юлію Володимирівну нічого не цікавило. Вона тільки хотіла «нам улаштувати». Все, що могли в цій ситуації, ми робили.

— Тоді поставлю запитання інакше: у чому основні помилки вашої тактики?

— По-перше, я не вважаю, що ми програли.

— Справді, програв прем’єр.

— По-друге, напевно, ми діяли не тими методами. Не блокували трибуни.

— А, може, за інтереси киян іноді й треба?

— Ми звикли працювати конструктивно. У правовому полі. Ми дали опозиції показати своє справжнє обличчя.

— Але ж обличчя виявилося цілком симпатичним, до того ж аргументи, що їх сьогодні не може спростувати сам прем’єр.

— Повторюю. Ми зробили все, що змогли.

Якщо це не відсутність політичного чуття, то що ж? Небажання чи невміння оцінювати ситуацію і прораховувати ризики? Або все-таки сите задоволення хорошим бартером мера за прем’єрську лояльність по вертикалі? Проте відсутність відчуття міри рідко доводить до добра. На тому «Регіони», схоже, і погоріли.

До речі, показову роль у всій цій національній тарифній епопеї відіграв і президент, у якого був свій час для визначення вдалої атакуючої позиції державного діяча. Проте в грудні, коли Київ уже ввійшов у необоротну стадію «війни за обґрунтовані тарифи», верховної волі вистачило тільки на «серйозне вивчення питання комісією секретаріату» і 10-відсоткове (ніхто так і не зрозумів, на якій підставі) зниження затверджених Черновецьким цін. Який тут спрацював менталітет чи інтерес, залишається тільки гадати. Проте суб’єкт законодавчої ініціативи Не скасував розпорядження столичного мера, маючи на те повне право за законом про державні адміністрації, Не вимагав адекватних дій від уряду, Не подав у парламент жодного законопроекту, нарешті Не виступив із чіткою і чесною позицією. Гарант тільки замахнувся на стійку бійця, а потім раптом «злив» тепер уже не владу (вона ж давно у Януковича), а ініціативу — пані Тимошенко. Тож якщо у цій, без сумніву, повчальній історії Віктор Федорович постраждав від майстерного аперкоту залізної леді, то Віктор Андрійович, треба думати, вкотре, нокаутував себе сам.

P.S. У ВР весь тиждень ламали списи над тим, чи розглядати тарифні законопроекти опозиції. На момент верстки номера трибуну в парламенті було розблоковано і депутати почали обговорення позиції БЮТ і «НУ». Проте конструктив коаліції загруз у прогнозованому трикутнику: тарифи — газ — ЄЕСУ, а громадян знову залишили на гачку невизначеності.