ТАЄМНИЙ МАНІФЕСТ ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ

«Голова колгоспу на зборах.
А ще вони сказали —
женщини, вийдіть! —
що у нас хаос».

З «бородатого» анекдоту

…З доповіді міністра економіки Олександра Шлапака на останньому засіданні Кабінету міністрів журналісти встигли почути буквально кілька перших абзаців. Потім їх усіх — на відміну від анекдоту, не тільки жіночої, а й мужеської статі — настійливо попросили з залу. Програму діяльності на період до 2004 року, що анонсувалася практично щодня ще з кінця квітня, уряд обговорював за принципом «тихо сам із собою».

Що ж знадобилося так старанно приховувати? Аж надто недорікуватих чи таких, що абсолютно не володіють державною мовою, в залі нібито не спостерігалося, європейського вибору, інтеграції до СОТ або 6-відсоткового економічного зростання в 2003—2004 роках соромитися ніхто не буде. Як і звичних заклинань про корисність подолання бідності й підвищення ефективності державного управління. Сама структура документа теж навряд чи спроможна викликати серйозну критику: співробітники Мінекономіки під керівництвом першого заступника держсекретаря Ігоря Шумила не один, не два і не п’ять аналогічних програмних документів розробили, тож майстерність програмоскладання росте на очах. «А чи не було в програмі пункту про створення негативного іміджу Кабінету міністрів у вітчизняних та зарубіжних засобах масової інформації? Яку загрозу національній безпеці становили б три десятки журналістів, якби вони прослухали вашу доповідь?» — на це запитання, поставлене «ДТ» на прес-конференції, Олександр Віталійович Шлапак відповів лише напівпосмішкою. Такі, мовляв, правила гри.

Що ж, давайте про правила. «Основою Програми, — говориться в її преамбулі, — є принцип «людиноцентризму», що полягає в пріоритетності розвитку та прирості людського капіталу...» — це глибоке філософське спостереження знаходимо в розданому журналістам прес-релізі. Правда, під час перекладу на прагматично-політичну мову акценти зміщуються, і в центрі програми опиняється лише одна фігура — справді гідної людини на ім’я Анатолій Кирилович Кінах.

Зважте самі: уряду належить мати програму своєї діяльності, парламент має цю програму затверджувати, і сам факт затвердження означає збереження чинного Кабінету протягом року. Але... Кабінет Кінаха, який від самого початку ніким на наших теренах не сприймався інакше як тимчасовий, торік так і не зумів одержати «індульгенцію». Тепер робиться нова спроба, але... Занадто багато в парламентському залі таємних і явних претендентів на прем’єрську папаху, занадто багато претензій можна за бажання адресувати Анатолію Кириловичу з товаришами — значно більше, ніж свого часу Віктору Андрійовичу...

У тому, що подальші перестановки в уряді так само неминучі, як і непередбачувані, не сумнівається вже ніхто. Що жорсткішою буде спікеріада, то вища ймовірність розміну найвищих посад. Якщо в адміністрації Президента проговорюється питання про зміну головного банкіра країни, цього символу непорушності вітчизняної банківської системи, то хіба до збереження прем’єра, котрий не дуже-то й у фаворі? А тут іще критичні зауваження на адресу Кабміну, що містяться в не оприлюдненому, але вже відомому у вузьких колах Посланні Президента... Ось нерви і здали, ось і було зроблено відчайдушну спробу «прем’єрозбереження».

На жаль, тепер цьому програмою не зарадиш. І якщо це незрозуміло окремим панам на вулиці Грушевського, то й справді — чи не варто подумати про зміну складу? Але так само помилково було б думати, що новий урядовий маніфест відкриє якісь нові перспективи для економіки чи збагатить країну свіжими ідеями. У найкращому випадку ставка робиться на певні напрацювання останніх місяців, які спокійнісінько реалізовувалися б і без програмного освячення (податкова реформа), у найгіршому — декларуються речі потрібні, але нескінченно далекі від реального втілення в життя (інноваційно-інвестиційна модель розвитку, істотне зниження вартості кредитного ресурсу). Усе, що стосується грошово-кредитної системи, оголошується прерогативою НБУ і, очевидно, не підлягає навіть урядовому обговоренню — отака сила і велич нинішнього Кабміну!

То, можливо, нам і шкодувати немає про що? Коли щось таки буде...