СВЯТО, ЯКЕ НЕ З ТОБОЮ

Поділитися
Багатьох моїх знайомих чомусь особливо образив той факт, що за всепарламентські вибори президента депутати голосували в кутку і руками...

Багатьох моїх знайомих чомусь особливо образив той факт, що за всепарламентські вибори президента депутати голосували в кутку і руками. У принципі, зрозуміти досаду приятелів вашого покірного слуги можна. Мабуть, тут доречно провести аналогію з позбавленням цноти. Коли дівиця прощається з незайманістю на чистому простирадлі після шампанського і пестощів, мабуть, їй трохи простіше розлучатися з ілюзіями. А коли її грубо гвалтують на мішку з цементом у вогкому підвалі, мабуть, удвічі більш боляче…

Ризикну припустити: народові явно не сподобалося, що його позбавляють права обирати собі ватажка. Образа посилювалася тим, що діяння це чинять його, народу, обранці, із ним, із народом, не порадившись. Суджу про незадоволення співгромадян, спираючись не лише на соціологічні дослідження. З вашого дозволу, ще раз посилаюся на своїх знайомих. Їй-богу, ніколи не підозрював, що серед мого оточення стільки тих, хто цікавиться політикою. Запитаннями про конституційну реформу останні кілька тижнів мені допікали дуже різні особи. Включно з тими, кого запідозрити в зацікавленні мистецтвом можливого було так само складно, як запідозрити Ющенка в любові до есдеків. Представники різних статі, віку й достатку були однаково обурені тим фактом, що відтепер президента обиратимуть за них і без них. Багато хто з тих, кого доводилося втаємничувати в конституційний процес, люди прагматичні і навіть цинічні. У доброго царя не вірують, від президентів колишніх і майбутніх див не очікують, дожити до формування громадянського суспільства і демократичної держави не розраховують. Але на вибори ходять, ритуал цей шанують свято. Бо навіть найсуворіший реаліст має право на ілюзію. Але кілька сотень людей намірилися позбавити кілька мільйонів людей цієї ілюзії. Грубо позбавити, на мішку з цементом.

Роздратування, — мабуть, найточніше визначення того, що відчувають мої земляки, знайомі і незнайомі. Конституційна реформа досі є предметом всенародного обговорення, про неї дискутують у перукарнях і таксі, курилках і кабінетах, на кухнях і в чергах. Народ відчуває роздратування, а мав би відчувати гнів. Але на гнів наш народ чомусь не дуже спроможний. І Леонід Данилович, зауваживши нещодавно, що Україна — не Грузія, напевно, все ж таки має рацію. І спростувати цю точку зору може лише сам народ, перейшовши від всенародного обговорення до всенародного осуду. І згадавши, що, за Конституцією, він усе ще (принаймні поки що) єдине джерело влади.

Цікаво, що багатьох однаковою мірою дратують як представники опозиції, так і прибічники влади. Чи можуть розраховувати на розуміння противники режиму, які збиралися захистити народні права з допомогою паперових літачків і автомобільних сирен? Відповідь негативна. Чи можуть розраховувати на співчуття загнані в кут (на лихо, тільки в переносному сенсі) захисники режиму? Відповідь аналогічна. Події останніх тижнів у Верховній Раді викликають у автора цих рядків огиду. Політик-шулер огидний так само, як і політик-клоун. Не думаю, що ця звістка когось особливо засмутить, та все ж дозволю собі повідомити, що країна втратила виборця. Бо немає у мене бажання голосувати ні за клоунів, ні за шулерів.

Хоч як парадоксально, але процес, гордо йменований конституційною реформою, зробив нашу політику прозорішою. Довго і старанно приховуваний цинізм виліз назовні. Оголився рівень політичної культури. Чітко проявилося «вміння» знаходити компроміси. Досить було глянути в «натхненні» обличчя слуг народу, щоб остаточно зрозуміти: вони зовсім не потребують наших із вами підтримки, розуміння, схвалення, співчуття. Сяяли очі «меншовиків», які з гиканням закидали спікера паперовими літачками. Блищали очі «більшовиків», які з гоготом голосували за конституційний законопроект. І ті, й ті впивалися товкотнечею.

Опозиція програла. Черговий раз. Програла давно — події останнього тижня лише зафіксували цю поразку. Опозиція не змогла програти гідно. Шулерство опонентів не може слугувати виправданням клоунаді. Те, що продемонстрували «НУ», БЮТ і СПУ, — поза, а була потрібна позиція. Досвідчені вожді фракцій проявили вражаючу безпорадність, не зумівши домовитися ні з владою, ні з опонентами, ні між собою. Найвідчутнішого фіаско зазнала «Наша Україна». «НУ» занадто відверто ігнорувала процес конституційної реформи, а коли відчула небезпеку, було занадто пізно — у політиці не заведено вибачати самовпевненість. Віктор Ющенко не зміг наступити на горло власній пісні і (наскільки відомо) був традиційно неконкретний і не наполегливий у ході численних переговорів і з друзями, і з ворогами, багатьох із яких можна було б перетворити на друзів. Ющенко програв битву при парламенті й не наважився на вуличні бої.

Влада виграла. Черговий раз. І знову не без допомоги пересмикування. Клоунада опонентів не може слугувати виправданням шулерству. Те, як голосували за горезвісний проект №4105, неприпустимо в принципі. Тим більше коли йдеться про таку принципову річ, як Конституція.

Влада черговий раз виявилася хитрішою. Хитрістю цією не втомлюєшся захоплюватися. І не втомлюєшся бідкатися, що влада чомусь не використовує своїх незвичайних здібностей у «мирних цілях», коли треба постояти не за власні, а за державні інтереси. Велика заслуга — обдурити Ющенка, він сам себе дурити радий…

Поведінка пропрезидентських фракцій зайвий раз засвідчила, що вони готові йти до кінця. І зайвий раз змусила поцікавитися: навіщо Банковій такою ціною така реформа? Відповіді немає, але є припущення, яке пояснює коли й не всі, то дуже багато речей.

Отже, за що у вівторок проголосували «більшовики» й комуністи? Законопроект № 4105 (він же варіант Медведчука—Симоненка), як відомо, передбачає обрання президента парламентом. Нова редакція 103 статті Основного Закону зобов’язує депутатів протягом трьох місяців шляхом таємного голосування визначити ім’я нового глави держави. Обранець народних обранців мусить заручитися підтримкою не менш як 2/3 від конституційного складу ВР. Якщо Рада не вкладається в термін, діючий Президент, у суворій відповідності до 90 статті, достроково відправляє вищий законодавчий орган на політичний спочинок. Прикінцеві положення документа передбачають, що цю процедуру застосовуватимуть, починаючи з 2006-го. Ну, а восени наступного року населення урочисто попрощається зі святом всенародного обрання лідера країни. Прямі вибори-2004 закріплені в тих-таки прикінцевих положеннях проекту №4105.

А тепер уявіть собі, що весною наступного року Верховна Рада конституційною більшістю підтримує «варіант Медведчука—Симоненка». Попередньо виключивши з нього прикінцеві положення. Що виходить? Виходить, що, починаючи з 2004 року, парламент отримає право обирати президента. Президент же отримає право розпустити ВР, якщо вона не зможе цього зробити. А зробити це нинішній Верховній Раді буде вочевидь не під силу. Уловлюєте думку? Леонід Данилович може залишитися главою держави на невизначений час без усіляких висувань на третій термін.

У описаного плану (якщо такий, звісно, існує) досить слабких місць. Спробуємо проаналізувати найвразливіші деталі. По-перше, у разі реалізації такого сценарію виникне серйозна політико-правова колізія. П’ятирічний термін президентських повноважень застережений і старою Конституцією, і чинною, і майбутньою. Восени 2004-го п’ять років спливуть, і якщо Леонід Данилович на той час не залишить Банкову, це буде прямим порушенням Конституції. По-друге, нова редакція 90 статті викликає деякі запитання. Звернімося до першоджерела: «Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом трьох місяців, відповідно до статті 103 Конституції України, не обраний президент України». Спробуємо переосмислити прочитане. З якого моменту рахувати три місяці? Передбачається, що з моменту обрання. А як бути, коли Рада вже давно обрана, а нова Конституція лише введена в дію? І що має послужити формальним приводом для початку процедури обрання президента? Постанова парламенту? Указ президента? Роз’яснення Конституційного суду?

Є ще один нюанс. Нагадаємо, що, відповідно до рішення КС від 9 червня 1998 року, внесення змін у конституційний законопроект викличе нову експертизу на предмет відповідності 157 і 158 статтям Основного Закону. Отож, парламентські юристи досі сперечаються: чи вважати вилучення норм із проекту внесенням змін чи ні? Пролити світло на це запитання міг би і повинен був би Конституційний суд, але до нього з цього приводу пани і товариші депутати чомусь не звертаються.

До речі, про внесення змін. Як відомо, уже після проходження проектом № 4105 експертизи Конституційного суду парламентська комісія внесла в нього зміни. За ідеєю, це мало б означати проведення нової конституційної перевірки. Однак один із головних ідеологів реформи, Степан Гавриш, в інтерв’ю «ДТ» заявив, що корективи не стосуються суті запропонованих змін, а отже, експертиза не знадобиться. Дозволимо собі не погодитися. Як приклад наведемо нову редакцію 5 пункту 121 статті. У документі, що розглядався КС, вона звучала так: «Прокуратура України є єдиною системою, на яку покладається нагляд за дотриманням прав і свобод людини та громадянина, дотриманням законів у цих питаннях органами державної влади…» А ось у примірнику, переданому «ДТ» одним із «більшовиків» відразу після «історичного» голосування 23 грудня, значиться «… дотриманням законів у цих питаннях органами виконавчої влади…» Сказати, що ця правка не торкається суті, я не ризикнув би.

Інший момент: Олександр Мороз повідомляв, що після проведення додаткової експертизи Конституційного суду не знадобиться повторна підтримка простої парламентської більшості, можна відразу виходити на 300 голосів. При цьому Олександр Олександрович посилався на згадуване нами рішення КС, датоване 9 червня 1998 року. Автор цих рядків уважно ознайомився з документом, але нічого схожого там не знайшов. Поспілкувався з юристами, котрі зауважили, що деякі фрази, за дуже великого бажання і з дуже великим бажанням, можна витлумачити так, як це трактує лідер СПУ.

В обох випадках останнє слово таки має залишитися за Конституційним судом. Але було б не зле, щоб хтось (для початку) до нього з відповідного приводу звернувся.

Важко, звісно, повірити, що описаний нами сценарій можна реалізувати. Хоча не забуватимемо: українська політика — це мистецтво неможливого. І якщо цей план — не плід хворобливої уяви деяких політиків (від яких ми, власне, про цю розробку й дізналися), а реальна схема, то влада за підступністю перевершила саму себе. Це — не просто в підвалі, на мішку з цементом. Це — ще, перепрошую, і з особливим цинізмом.

Цікаво буде поспостерігати, як Банкова «доламуватиме» законотворців. Переляк переляком, а все ж таки Рада — не клуб самогубців. Набрати 300 голосів за «усічений» проект №4105, напевно, можна. Але в такому разі, боюся, депутатам доведеться голосувати ще й ногами. Вишукувати «резерви» владі буде ой як непросто. Комуністи, щосили намагаючись зберегти обличчя, дали зрозуміти, що підтримають реформу лише в обмін на пропорційний закон. А це, у свою чергу, не вписується в плани мажоритарників-«більшовиків». До минулого тижня Леонід Данилович із Віктором Володимировичем небезпідставно розраховували на підтримку соціалістів. Але тепер, підписавшись під такою реформою, Мороз із товаришами заодно підпишуть і власний смертний вирок.

Те ж саме стосується й Володимира Литвина. Є відчуття, що після Ющенка він виявиться головною жертвою реформи. Напевно, Володимир Михайлович це і сам розуміє. Днями він несподівано критично відгукнувся про цілий ряд положень реформаторського законопроекту. Хоча доцільність переходу до парламентсько-президентської форми правління, а також обрання лідера країни Радою під сумнів, ясна річ, не поставив. Зараз уже ніхто не згадує, що менше двох років тому нинішній спікер на запитання про ставлення до реформування політичного устрою відповів так: «Прибічниками абортів виступають ті, хто вже встиг народитися… На моє переконання, Україна як держава повинна бути президентсько-парламентською республікою…» А трохи згодом голова ВР заявляв: «Здійснювати тотальне перекроювання Конституції означає брати на себе відповідальність за неминучу невизначеність у країні. Ми домоглися того, що у людей поступово з’являється повага до Конституції… Завтра комусь захочеться переписати Конституцію під себе, і що — країна має бути заручницею тієї чи іншої групи політиків? Політичні сили повинні виходити не з принципу політичної доцільності, а вчитися жити і діяти за Конституцією («Столичні новини», липень 2002 року). І ще дві цитати від Литвина. «Я проти того, щоб Основний Закон розглядати як якийсь обруч, що стягує державу і заважає їй розвиватися…» («День», 23 березня 2002 року). «Хотілося б, щоб до Конституції було ставлення як до Біблії… Конституція — це обруч, який повинен тримати націю, державу й суспільство…» («Інтерфакс—Україна», 26 червня 2002 року).

Цікаво, правда? Втім, не дорікатимемо Литвину в непослідовності. Не тільки він такий. І потім — одвічна непослідовність народних обранців дарує деяку надію на те, що ця реформа усе ж таки не відбудеться. Наші депутати можуть усе що завгодно прийняти й усе що завгодно завалити...

Позавчора їхав у таксі і сорок хвилин слухав довготелесого водія, котрий, не занадто стримуючись у доборі висловлень, розповідав усе, що він думає про Президента й уряд, владу й опозицію. «Вони мене все життя дрючать. А я їх дрючу на виборах: приходжу — і всіх до чортової матері викреслюю, душу відводжу. Тож вибори для мене — свято, таке ж, як Новий рік. То вони мене ще й свята вирішили позбавити...»

З Новим роком, дорогі читачі! З останнім усенародним святом, яке ще у вас залишається.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі