«Стояти! Боятися...» Команду, дану дев’ять місяців тому олігархам, переадресовано правоохоронним органам

Відставка генерального прокурора Святослава Піскуна й створення президентом Віктором Ющенком консультативної ради з наближених олігархів стали знаковими моментами в процесі боротьби зі злочинністю та корупцією в Україні. Власне кажучи, це означає, що боротьбу як таку припинено. До встановлення більш підхожого політичного клімату? Навряд чи. Є інше запитання: чи й далі триватиме розслідування резонансних кримінальних справ по яких проходить ряд панів, яких Ющенко вважає обличчям українського бізнесу?
Запропонувавши створити консультативну раду з двадцяти олігархів, відзначених честі представляти в очах президента великий бізнес, Віктор Андрійович не врахував ряд критично важливих аспектів у цьому питанні.
Передусім, як завжди, не оголошені критерії відбору учасників. Вочевидь, що зовсім не розмір багатства й не ступінь впливовості на бізнес були визначальним чинником. З податкових декларацій більшості гостей президента не видно їхнього фінансового добробуту. До того ж, через певні причини не були запрошені інші найбільші постаті, які мають не менші можливості по впливу на бізнес, — наприклад, Юлія Тимошенко, Давид Жванія, Микола Мартиненко, Олександр Третьяков, Євген Червоненко, Дмитро Фірташ, Василь Хмельницький, Богдан Губський, Василь Салигін, Вадим Навінський. Тобто критерії при відборі учасників зустрічі були абсолютно розмитими. Хотіли зібрати не всіх, а лише вибраних. Що ж може бути спільним знаменником?
Легітимізація в новій владі була критично важлива для бізнесу кількох учасників зустрічі. Насамперед — для «динозаврів» епохи Леоніда Кучми. Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Андрій Клюєв і Григорій Суркіс хотіли б знову по можливості комфортно влаштуватися в новій системі влади, проти якої вони запекло боролися в ході останньої виборчої кампанії. Понад те, ця четвірка відома всій країні та всьому бізнесу як люди, які застосовували за підтримки старої влади найспецифічніші та неоднозначні з погляду закону методи конкурентної боротьби.
Інші бізнесмени, представлені на зустрічі, за виживання так запекло не борються. Поява на круглому столі Олексія Порошенка — не більш ніж данина моді на це славнозвісне прізвище, якому нічого, звичайно, не загрожує. Цікавий асоціативний ряд — до Суркіса та Ахметова додався ще й Порошенко... Мабуть, відповідно до задуму Віри Іванівни він символізував присутність своїх. Цей сигнал міг бути на­дісланий для тих, хто вважав, мовляв, своїх розігнав, а кучмівських обійняв.
Дуже цікаво, а ті, хто готував для Ющенка зустріч із цією елітою, нагадував главі держави про той багаж, який знаходиться за плечима в деяких гостей? Втім, це запитання риторичне. Президент не міг не знати, що ряд його гостей мають серйозні проблеми з законом і суспільною мораллю. Президент не міг не знати, що оперативні справи в правоохоронних органах на деяких «економістів» удесятеро перевищують обсяг їхніх офіційних біографій. Президент не міг не знати, що визнання з його боку провідних олігархів рівними гравцями, разом із демонстративним зняттям генерального прокурора через політичні мотиви, чинитиме серйозний тиск на слідство і ведення оперативної роботи. Проте президент прийняв таке контроверсійне рішення. Відставку Піскуна Ющенко пояснював не народу і не політикам — а представникам великого бізнесу. Навряд чи це було збігом. Це зміна курсу. Відставка Піскуна показала, що останню людину, яка асоціювалася з командою «термінаторів» Тимошенко, вигнали з владних коридорів, і тепер ніхто при владі не зможе зашкодити приходу бажаної для Ющенка політичної стабільності.
Слід зазначити, що Піскун дав багато підстав вважати себе «людиною Тимошенко», і з політичної точки зору, мабуть, у президента були всі підстави його прибрати. Пікантність ситуації полягає в тому, що Піскун у президента постійно «висів на гачку». Його можна було прибрати в будь-який момент. Якби президент хотів хоча б продемонструвати об’єк­тивність до визначення долі Піскуна, він би давно розпочав якісь дії з перевірки діяльності прокуратури. Так свого часу вчинив Кучма, який хотів виглядати не інтриганом, а публічним політиком. Однак Віктор Андрійович не став себе зв’язувати умовностями. Ющенко вчинив не як публічний політик — Піскун був знятий майже відразу після порушення кримінальної справи проти Порошенка, раптово, щоб він перед «розлукою» не встиг ще щось «порушити». Глава держави чомусь не удостоїв коментарем електорат, який хотів би довідатися, чому юристи Ющенка, і навіть Сергій Головатий, не вважають за потрібне хоча б кілька слів сказати, як можна знімати генпрокурора без узгодження з законом про прокуратуру, на який, до речі, у Конституції теж є пряме посилання. Проте з волі глави держави в один день були заявлені й відставка генпрокурора, і зустріч з олігархами, і заява Ющенка про можливість формування майбутньої парламентської коаліції з Януковичем (тобто без Тимошенко). Ми детально не аналізуватимемо всі нюанси спілкування президента з олігархами, але зазначимо, що новий політичний курс стосуватиметься роботи оперативних підрозділів та слідчих і завдасть серйозного удару по правоохоронній діяльності.
Коротко охарактеризуємо персони, присутність яких за одним столом із президентом викликала такий резонанс. Про це не можна не сказати, оскільки їх призначили бути «обличчям» українського бізнесу. Тепер кожний бізнесмен бачить, що треба зробити в житті, як себе потрібно поводити, щоб тебе визнав сам президент, щоб тебе прийняли в раду при главі держави з вирішення макроекономічних завдань. Безсумнівно, що при наступному генпрокурорі ми не побачимо будь-яких гучних успіхів у справах, пов’язаних із прізвищами Суркіс, Ахметов, Клюєв, Пінчук, — це нині авторитети без будь-яких лапок. Генпрокурори та слідчі в нас можуть злетіти без будь-яких дискусій і пояснень. А бізнес — нікуди не дінеться. І сміх тут недоречний.
Рінат Ахметов. Дружба Ріната Леонідовича з Ахатом Брагіним, убитим під час бандитських війн у Донецьку, не так відчутно вплинула на репутацію Ахметова, як методи створення ним імперії «Систем кепітел менеджмент». Специфічні нюанси ведення переговорів із діловими партнерами, котрі з шкури вилазили, аби вчасно віддати борги структурам «СКМ», аби забезпечити вигідні тарифи на перевезення й експорт продукції, аби забезпечити повернення ПДВ і т.д., завжди викликали повагу й заздрість колег з олігархічного цеху. Товщину досьє на президента ФК «Шахтар» у правоохоронних органах його шанувальники пояснюють підступами конкурентів. Хоча навряд чи знайдеться бодай один співробітник МВС чи СБУ, котрий сказав би: така людина, як Ахметов, має потребу в захисті від конкурентів. У Донецьку всі знають, яке насправді становище в суспільній ієрархії займає Рінат Леонідович. Що казати, коли сам екс-начальник обласної міліції йде працювати до охорони «СКМ». Позиції Ахметова серйозно похитнула справа Бориса Колесникова. Колесников — близький діловий партнер хазяїна «СКМ». Саме структури Ахметова внесли заставу, коли суд ухвалив випустити главу облради під підписку про невиїзд. Колесников здійснював оборудку з придбання скандально відомого «Білого лебедя» разом з Ахметовим. Його рідний брат, Ігор Леонідович, був зареєстрований як один з акціонерів торговельного центру, і у зв’язку з цією справою його викликали на допит. Але тепер справа Колесникова луснула. Вірніше, справа живе, і житиме ще дуже довго. Але, судячи з політичної ситуації, як мінімум до наступних президентських виборів її продовження не дочекаємося. Ахметовський ТРК «Україна» вже на парламентських виборах, очевидно, чистою українською мовою й цілком об’єктивно говоритиме добрі слова не стільки про Віктора Федоровича, скільки про Віктора Андрійовича та НСНУ. Ніхто не нагадав Ющенку, що Ахметов проходить у справі про вбивство? Можливо, це просто недостойний компромат? Чи недостатній доказ? Ніхто не нагадав, що президент обіцяв на Майдані, що «злочинці, котрі вкрали «Криворіжсталь», відповідатимуть перед законом». Можливо, вони так відповіли, що ніхто з нас, простих смертних, і не почув? Мовчання. Чомусь не згадує тепер МВС про «вісім свідків» у справі Колесникова, котрі тепер, звісно ж, не наважаться і близько підійти до суду й не дадуть жодних офіційних показань. Рейди на БТРах до фірм Ахметова мали, отже, суто рекламний характер, і навряд чи повторяться надалі. Ну як може міліція переслідувати шановну людину, із котрою сам глава держави обговорює шляхи виходу з економічної кризи, перспективи вступу до СОТ? Це неповага до президента, яка карається жорсткіше, ніж будь-яка професіональна некомпетентність...
Андрій Клюєв — це взагалі приголомшливий сюжет. Із ім’ям Клюєва пов’язана одна з найрезонансніших кримінальних справ — фальсифікація президентських виборів 2004 року. Це питання є принципово важливим для обгрунтування законності проведення третього туру президентських виборів. Андрій Петрович був главою головного виборчого штабу Віктора Януковича. На знаменитих записах, оприлюднених Олегом Рибачуком, голоси, до болю схожі на голоси Клюєва й інших відповідальних співробітників штабу, обговорюють такі цікаві питання, як втручання в роботу серверу Центрвиборчкому, організацію провокацій і бійок на виборчих дільницях, вкидання фальшивих виборчих бюлетенів і т.д. і т.п. У грудні 2004-го здавалося — цього компромату вистачить на Нюрнберзький процес, після якого вже ні в кого не підніметься рука фальсифікувати волевиявлення громадян. Ба ні. Нині це вже нікому (із можно­владців) не цікавий сюжет. Парадоксально, але факт. Звісно, ми не стверджуємо, що хороші ділові взаємини Юлії Тимошенко й Олександра Турчинова з Андрієм Клюєвим могли якось уповільнити перебіг розслідування СБУ. Але чомусь Служба безпеки не змогла встановити того таємничого свідка — співробітника СБУ, котрий, за словами Рибачука, готовий був підтвердити достовірність записів. Також не встановлено організаторів і замовників злочину. У справі про фальсифікацію виборів хочуть зробити крайнім інженера, котрому доручили зламати сервер Центрвиборчкому. Свідки у справі запевняють, що до слідчої бригади СБУ входять молоді й недосвідчені слідчі, і допити ведуться дуже повільно, процес лише імітується. Фігурантом записів є й нинішній глава «Укртелекому» Георгій Дзекон, який в інтерв’ю «ДТ» визнав: у записах присутній його голос, кимось змонтований, і обіцяв відразу після виборів подати до суду на «фальсифікатора» Рибачука. Дзекон до суду не подав. Його чудові ділові відносини з Петром Порошенком і Олександром Зінченком вберегли та вберігають його від різноманітних запитань, чому фігурант справи про фальсифікацію виборів досі очолює найбільшу державну компанію. Можливо, ще й тому, що його партнер Льовочкін так тісно зійшовся з Третьяковим? Офіційних коментарів немає. Іще анекдотичнішим є те, що й сам Олег Рибачук замовк, і нічим не допомагає слідству. Чомусь не подає до суду на Рибачука й Андрій Клюєв. Звісно, тепер його репутація поза підозрами. Позаяк сам Ющенко потиснув руку Клюєву, виходить, усе, що було в минулому, забуто. Свої люди. Самі посварилися, самі помирилися. Нині разом готуються до наступної виборчої кампанії. Звісно, тепер Андрій Петрович не очолюватиме штаб Януковича.
Віктор Пінчук — представник сім’ї Леоніда Кучми. Він мужня людина. Як і Ахметов, філософськи сприймає втрату «Криворіжсталі» й величезної ділянки в заповіднику «Форос», яку відсудила в «Інтерпайпу» Генпрокуратура. І зовсім не боїться нової влади. Він там уже свій. Раніше він організовував форуми західного бомонду для Кучми, тепер для Ющенка. Хіба в цьому світі щось змінюється? Працювати ж бо треба.
Григорій Суркіс. Ім’я загальне у вітчизняному бізнесі. Про те, якою незрівнянною та яскравою образною мовою Григорій Михайлович спілкується зі своїми співробітниками й бізнес-партнерами, які оригінальні санкції він відкрито може пообіцяти якомусь тугодумному бізнесменові, знає, напевно, весь Київ. Високі моральні чесноти Суркіса широко відомі й загальновизнані. Проте президент включив його у свій пул не як главу Федерації футболу, а як одного з провідних бізнесменів. А де його бізнес? Він же від усього в інтерв’ю відмовляється. Ющенко простягнув руку дружби не лише Суркісу, а всьому тандему Суркіс—Медведчук, котрий Віктор Андрійович так уперто викривав упродовж усіх двох років перебування в опозиції. Суркіс і Медведчук також проходять фігурантами у справі про фальсифікацію виборів, як і Клюєв. У записах Рибачука є і знаменитий фрагмент, де присутній голос, схожий на Медведчука. Більше того, співробітниця адміністрації президента дала офіційні показання у Верховному суді про те, що саме керівництво АП організувало незаконну систему паралельного підрахунку голосів і мало свій канал доступу до бази даних Центрвиборчкому. Але реалії сьогоднішньої влади такі, що заради «стабільності» в суспільстві президент домовляється про майбутнє із Суркісом...
Я не хочу давати однозначні оцінки тому, що є добре і що є погано. У цивілізованих країнах бізнесменів, котрі заплямували себе сумнівними оборудками, дуже рідко представляють як лідерів вітчизняного бізнесу. Але в України свій шлях. Запитання є лише до методики.
Якщо президент йде шляхом по­літизації правоохоронних органів — це має бути прозорий шлях. У Грузії пішли шляхом роз’яснювальної роботи з олігархами. Їм запропонували доплатити й піти з політики. Але при цьому керівництво країни дало відверту оцінку попереднім діям олігархів, засудило практику набування багатств шляхом безмір’я. Це зрозумілі та ясні правила гри, які забезпечили авторитет не олігархам, а правоохоронцям. Так, амністія олігархів може мати місце. Але амністія передбачає публіч­не визнання вини. Вона передбачає гласну громадську й моральну оцінку. А без цього набирає сили приказка: скажи мені, хто твої друзі...