ШКУРА ВЕДМЕДЯ, ЩО ПЕРЕМІГ

Більшовики перемогли, залишивши в меншості... більш як половину країни. Принаймні стільки народу на березневих виборах проголосувало за тих, хто, у свою чергу, не віддав у четвер свої голоси за прем’єр-міністра Януковича. Теорему про те, що математичні закони абсолютно неспроможні в царині української політики, блискуче довела ще спікеріада, в результаті якої главою законодавчого органу став представник блоку, чий рейтинг симпатій у населення був далекий від блискучого. Але слабкі ілюзії щодо можливості діалогу між провладними силами й тими, хто їм протистояв, усе-таки залишалися. Наблизилися до нуля, але все-таки не зникли вони після проголошення в парламенті в муках народженої більшості, у якій знову не знайшлося місця фракціям з опозиційної четвірки. А тепер, після того як табло для голосування серед 234 прибічників Віктора Януковича безпристрасно зафіксувало відсутність представників «Нашої України», БЮТ, комуністів та соціалістів, добра половина населення України може більше не розраховувати на участь через своїх представників у діяльності виконавчої та законодавчої влади. Під процесом, що почався з ідеологічної обробки виборців, адміністративного тиску під час передвиборної кампанії та фальсифікацій на самих виборах, підбито жирну риску. Яка має всі шанси стати точкою відліку наступного великомасштабного проекту, заради якого, власне, й розкручувався попередній.

У старанно вибудовуваній останнім часом стіні, покликаній ізолювати всіх непідконтрольних Банковій кандидатів у президенти від ЗМІ, бюджетних коштів, хоч якогось громадського впливу (зокрема й через активну парламентську діяльність), досі були деякі провали. Заважали її герметичності, приміром, посади глав парламентських комітетів, що належали представникам опозиції. Куди ж це годиться, щоб на прийом до «нашоукраїнця» Петра Порошенка шикувалася черга з так скрупульозно відібраних і ревно опікуваних Банковою губернаторів та бізнесменів? А роль і вагомість у формуванні обласних бюджетів глави парламентського бюджетного комітету така, що без «тісної співпраці» з ним, надто під час бюджетних жнив, главам облдержадміністрацій — ну ніяк! Траплялися й інші «непристойності», що свідчили про нагальність радикальних перетворень. І, до речі, одним із найвагоміших аргументів на користь саме донецького губернатора як кандидатури на місце Анатолія Кінаха була його «немісцевість». Позаяк будь-який київський або, внаслідок тривалого перебування на посадах у столиці, окиянений прем’єр-міністр мав би зобов’язання, зокрема й перед представниками опозиційних сил (адже багато з них якийсь рік-півтора тому такими не вважалися), які, знову-таки, загрожували б порушити цілісність вищезгаданої стіни.

Так ось, призначення Віктора Януковича на посаду глави уряду знаменує собою початок процесу люстрації, про необхідність якої (тільки щодо колишніх партійно-номенклатурних працівників) після здобуття Україною незалежності так полюбляли поговорити наші націонал-демократи й під яку вони тепер самі підпадають. Позаяк великий перерозподіл торкнеться не лише урядових посад, а й портфелів глав парламентських комітетів та їхніх перших заступників. І тепер тим, хто не віддав своїх голосів за нового прем’єра, просто нічого не світить.

Питання експропріації парламентських посад уже навіть не обговорюється, оскільки вирішене остаточно. І комітетські портфелі, точніше бали, якими їх оцінюють залежно від їхньої «калорійності», уже надійно вживлено в певну формулу. З її допомогою й визначатиметься міра вдячності кожній конкретній фракції більшості за участь у цій самій більшості та в обранні нового глави Кабміну. Виявляється, трапляються все-таки випадки в українській політиці, коли математичні закони починають діяти, понад те — коли тільки завдяки їх використанню й можна домогтися політичних результатів. Інша річ, що належать ці випадки до розряду тих, де, даруйте за тавтологію, випадкові цифри, себто ті, що відображають думку народу, не фігурують. Ось тоді це справжні «робочі» закони.

Так і не долучившись до жодної з провідних політичних сил, глава українського парламенту Володимир Литвин цим вивів свою посаду за дужки розподілу. Починається список парламентських керівних посад, що підлягають обліку в «перерозподілі власності», з першого віце-спікера, оціненого в чотири бали, і простого віце, що тягне на «трійку». Такої ж високої оцінки вдостоєно місце глави лише одного комітету — бюджетного. Решті комітетських посад нараховано бали в межах від 1,4 до 0,5. Максимальний рейтинг мають посади заступника глави бюджетного комітету (підлягає вилученню), глави комітету з питань будівництва (зараховано до так званого пасивного капіталу, позаяк очолюється «більшовиком» Валерієм Пустовойтенком), паливно-енергетичного комітету (напевне залишиться в донеччанина Андрія Клюєва), фінансів і банківської діяльності (глава — «більшовик» Сергій Буряк), закордонних справ (глава — «трудовик» Дмитро Табачник), аграрної політики (відберуть у «нашоукраїнців»), з питань правової політики (місце глави незайняте після переходу до Верховного суду Василя Онопенка), з питань економічної політики (з керівництвом попрощається комуніст Станіслав Гуренко), регламентний і оборонний комітети (також досі очолювані комуністами), з питань боротьби з оргзлочинністю (глава — «нашоукраїнець» Володимир Стретович). Занесено в призовий фонд, крім іншого, посади семи членів ради Національного банку, такої ж кількості «спостерігачів» Ексімбанку й Ощадбанку, а також чотирьох членів Національної ради з питань телебачення й радіомовлення.

Сумарний бал парламентської складової «убитого звіра» — 66,6. Охочих поживитися трофеєм просять не виявляти надмірної активності, оскільки цей процес відбуватиметься суворо відповідно до вже наявних «регалій» і скрупульозного обчислення тих, яких бракує. Так, попри наявність у її лавах двох глав комітетів і двох заступників, а також трьох членів спостережних рад НБУ й Ощадбанку, найбільший залишок невикористаної квоти, завдяки чисельності фракції, залишається в «Трудової України». Другими за кадровим потенціалом є об’єднані соціал-демократи, третіми — «Регіони України». Певне, їм справді варто було пограти у «гру Януковича».

Тільки ось на що цю квоту старатимуться використати фракції — ще питання. «Песимісти», котрі запитують, як скоро «більшовики» пересваряться на грунті поділу, і яких відразу осмикують «оптимісти», тицяючи їм в обличчя розробленим «Алгоритмом розподілу керівних посад у Верховній Раді й коаліційному уряді України», мабуть, усе-таки більш переконливі. Позаяк у цій складній формулі і парламентські, і кабмінівські «ласі шматочки» складають єдиний пиріг, і дуже важко не піддатися спокусі наколупати собі смачних горішків або злизати всі трояндочки, залишивши іншим малопривабливі сухі шматки бісквіту. На цьому грунті, скоріш за все, й можуть виникнути чвари й непорозуміння. І це має, знов-таки в математичних законах виражене, підтвердження.

Посада прем’єр-міністра оцінюється в п’ять балів. Першого віце-прем’єр-міністра — в чотири. До речі, у тому, що Олегу Дубині доведеться попрощатися з віце-прем’єрством, майже ніхто не сумнівається. Подейкують, нібито він сам це розуміє, тож уже встиг спробувати знайти собі запасний аеродром. Спроба виявилася невдалою. За деякими даними, Дубина просив Януковича допомогти йому повернутися на «Криворіжсталь», але дістав відмову (що, втім, не виключає більш поблажливого ставлення до Дубини з боку Президента, котрий, за деякою інформацією, метикує над призначенням свого улюбленця на губернаторський пост). Портфель першого віце-прем’єр-міністра є найжаданішим для учасників розподілу постів. Проте жодного конкретного прізвища претендентів на посаду першого віце, крім хіба що лідера «Народовладдя» Богдана Губського, поки що не називають. Фракції, що зазіхають на цю посаду, — а їх, за найскромнішими підрахунками, близько п’яти, роблять це неперсоніфіковано. І, до речі, у найактивніших у цьому питанні соціал-демократів, за деякими даними, проблема саме в тому, що їм нікого делегувати на цей пост, хоча він їм украй потрібен. Крім першого віце-прем’єра. Есдеки хочуть трьох міністрів: у рахунок соціал-демократичної квоти, судячи з усього, залишиться на посту міністра освіти Василь Кремень, і до нього додадуться, якщо бажання СДПУ(О) буде задоволено, посада міністра охорони здоров’я, на якій есдеки бачать волковського Олександра Бєловола, а також портфель міністра з надзвичайних ситуацій. Посади решти віце-прем’єрів, найімовірніше, також підуть на «роздавання слонів». Злі язики плещуть, що залишитися на своєму місці агропромисловому віце Леоніду Козаченку не дозволять деякі претензії до нього з боку правоохоронних органів. Під великим питанням майбутнє економічного віце-прем’єра Василя Рогового. Хоча дехто стверджує, що він знайде «дах» у есдеків і навіть стане першим віце. Певне, якщо ті не знайдуть гідну кандидатуру на місце першого віце у власних лавах. Не знайшлося поки що тих, хто взяв би під крило гуманітарія Володимира Семиноженка, який формально належить до квоти партії регіонів, але практичної підтримки з боку її фракції в парламенті не відчуває.

Зате на руку й серце нинішнього міністра транспорту Георгія Кирпи претендують аж чотири фракції, охочі володіти цим постом за посередництва енергійного колишнього залізничника. Найбільші шанси в цьому «конкурсі наречених» має «Трудова Україна», якій, скоріш за все, присвятить свою діяльність в уряді Кирпа. Його міністерство, до речі, оцінюється в 2,4 бала. Найрейтинговіші міністерства — економіки, фінансів, а також палива й енергетики, тягнуть на 2,8. Три міністерства — освіти, праці й соціальної політики, а також культури й мистецтва, оцінено в два бали. «Четвірку» виставлено посаді глави Нацбанку.

А тепер повернімося до математики. Існує не один метод розподілу урядових посад. Перший, найпростіший — той, про який ми щойно говорили: призначення фракційних ставлеників суворо відповідно до виділених квот. І другий, запропонований, якщо вірити надійним джерелам, самим прем’єром, — глава уряду сам вирішує, кого ставити на ключові посади в Кабміні, а фракції одержують за це матеріальне заохочення. При цьому труд, витрачений на складання «алгоритму», не пропаде. Легким порухом руки кожен бал перетвориться на мільйон.

Немає в списку виставлених на торгах міністерства оборони, міністерства закордонних справ, МВС і міністерства юстиції. Це квота Президента. І якщо керівники перших трьох можуть не залишитися на своїх місцях, Леонід Данилович, судячи з усього, просто виключив ці посади з торгу з огляду на їхню стратегічну значимість. Щодо Мін’юсту, то Олександр Лавринович — єдиний недоторканний міністр, котрий залишиться на своєму посту за будь-якого розкладу через особисті зобов’язання перед ним глави держави.