САМО?.. ВБИВСТВО?..

Зі смертю Михайла Коломійця українська журналістика втратила не так частину своєї історії, як частину свого майбутнього. Михайло був рідкісним для нашої країни професіоналом, який поєднував у своїй роботі західні стандарти з глибоким знанням вітчизняних, передусім економічних, реалій. Складно усвідомити, що людина, чий час у професії лише настає, що людина, чиє місце в професії було б, безсумнівно, серед лідерів, уже ніколи не зможе втілити громаддя своїх планів у життя.

Він завжди мріяв про організацію професійної школи журналістики, схожої на ту, яку сам пройшов у «Рейтері». Коломієць не встиг її створити де-юре, але він створив її де-факто. Інформаційний продукт, який робив він і навчилися робити його учні, вирізнявся актуальністю, логічністю, компетентністю та незаангажованістю. Михайло так багато зробив для становлення цивілізованих стандартів у роботі інформаційного ринку країни, що словосполучення «школа Коломійця» стало абсолютно виправданим і, ми впевнені, залишиться актуальним.

Для думаючих економічних журналістів України Михайло Коломієць був незаперечним авторитетом. Його статтями в середині 90-х пишалося «Дзеркало тижня». По консультації та поради до нього зверталися великі іноземні й вітчизняні бізнесмени. Михайло був холодним і точним професіоналом. Таким, яким повинна бути справжня інформація. При цьому він був надійною, розуміючою, стриманою і обов’язковою людиною. Таким, яким повинен бути справжній друг.

Журналісти «ДТ» висловлюють співчуття матері Михайла Ользі Михайлівні, його синові, близьким та друзям. Ми впевнені, що цією людиною, її справами і думками вони можуть пишатися. Ми висловлюємо надію, що всі працівники агентства «Українські новини» зможуть, зберігши дух професіоналізму та неупередженості, пройти через це страшне випробування. Але ми точно знаємо, що в цивілізованій журналістиці майбутнього нам усім бракуватиме Михайла Коломійця.

Він був надзвичайно завбачливий.

До зникнення свого директора «Українські новини» залишалися найбільш невідомим із великих агентств.

Стосунки з владою були оптимальними: їх не було.

Бізнес будувався за обережною формулою: «Дожити до 2004 і вистрелити».

Проте в середу тіло Михайла Коломійця було викопане з могили на цвинтарі білоруського містечка Молодечно і впізнане матір’ю. Міліція вважає, що це самогубство.

Дивне в поведінці Коломійця з’явилося за 9 днів до того, як знайшли його труп. У понеділок, 21 жовтня, він без попередження не вийшов на роботу. Керівники відділів компанії, що звикли до дисциплінованості директора, який завжди попереджав про свою відсутність заздалегідь, відзначили це про себе. До вечора подив переріс у стурбованість: Коломієць не відповідав на дзвінки або відкидав їх. Аналогічні дивацтва тривали й у вівторок. Наприкінці цього дня шеф-кореспондент агентства пішов додому до Коломійця на Шовковичну. Він зустрів його в під’їзді, проте Коломієць сказав лише, що все гаразд і в середу він зробить оголошення в агентстві. Після цього Коломієць сів у таксі, яке його чекало, і ніхто з колег та близьких більше його не бачив.

Відповідно до розслідування МВС, у цьому таксі Коломієць добрався до вокзалу, де сів у потяг Київ—Мінськ. Міліція вважає, що до білоруської столиці він прибув 23 жовтня. 25 жовтня він оселився в єдиному готелі стародавнього райцентру Молодечно. За даними білоруського слідства, службовці готелю спочатку сприйняли його за заїжджу процвітаючу людину, яка приїхала «розслабитися» подалі від сім’ї. Проте, за даними білорусів, за три дні його проживання в Молодечно Коломійця ніхто не відвідував, а сам він справив враження підкреслено чемної та спокійної людини.

Згідно з білоруським слідством, 28 жовтня Коломієць виписався з готелю. Слідство не знайшло людей, які бачили його після цього живим. Вранці 30-го в лісі поблизу дачного селища «Горизонт» — за 30 кілометрів від Молодечно — грибник помітив людину, яка непорушно стояла, згідно з його описом, біля дерева. Повернувшись невдовзі і виявивши людину на тому ж самому місці, грибник підійшов ближче й зрозумів, що це тіло мертвої людини, яка висить на дереві за 30 сантиметрів від землі.

Викликана міліція не виявила жодних документів. За поясненням білоруської сторони, у зв’язку з цим після розтинання, експертизи і фотографування тіло поховали на міському цвинтарі як неопізнане. Між 13 та 18 листопада про цей факт стало відомо двом слідчим МВС України, які прибули до Білорусі для пошуків Коломійця. У понеділок міліція заявила, що знайшла Коломійця. У середу його тіло після ексгумації та повторної півторагодинної експертизи білорусів перевезли до Києва.

Жодна з версій того, що сталося, висунутих за чотири тижні від моменту зникнення Михайла, не здається переконливою. Міліція з самого початку схилялася до версії самогубства. На це наштовхували добровільні переміщення Коломійця в Києві у перші два дні його відсутності на роботі. Крім того, в період із 22 по 28 жовтня дані про дзвінки мобільного Коломійця зафіксували багатократні розмови з його знайомою Любов’ю Рубан. За її словами, вони справді розмовляли. Коломієць пояснював свій від’їзд психологічними проблемами. «Він казав, що втомився від життя, що в нього занадто високі вимоги... Він прощався зі мною», — сказала Рубан. 28-го Коломієць телефонував шефу-кореспонденту агентства і своїй матері Ользі Михайлівні. В обох він попросив вибачення і, не розпочинаючи діалогу, поклав трубку.

Проте аргументи проти версії самогубства також досить вагомі. Абсолютно незрозумілі мотиви. Видимої депресії доти ніхто з друзів та рідних не помітив. Природно, останнім часом мало українських журналістів видаються щасливими: частина з ума сходить за великі гроші, інша ховається в оазисах із маленькими тиражами. Коломієць теж жив завтрашнім днем. Та його завтрашній день був порівняно точно спрогнозований і розписаний. Створене 1997 року агентство дотримувалося формули «тихіше їдеш — далі будеш». До 2000 року «Українські новини» взагалі не давали новин про політику та кримінал. Хоча після 2000-го політична стрічка стала головним напрямом інвестицій, спурт запланували лише на 2004 рік.

Стосунками з другим власником «УН» — Валерієм Хорошковським — Коломієць завжди був задоволений. Взагалі, другий акціонер підбирався довго й перебірливо. Головним критерієм була для Коломійця не готовність давати гроші, а здатність не вважати ЗМІ прес-службою. З цього погляду, продаж 2000 року половини акцій можна вважати успішним: ні під час проекту «Команда озимого покоління», ні після переходу в адміністрацію Віктора Медведчука Хорошковський жодного разу не втручався в політику агентства, задовольняючись зростанням його вартості. Про актуальну з літа проблему цензури ЗМІ журналісти «Українських новин» разом із Коломійцем говорили трохи ніяково: вона їх не стосувалася.

Припущення про особисті мотиви підтвердити або спростувати складніше. Мати, дружина й друзі Коломійця їх знайти не можуть. На його почуття відповідали взаємністю, стосунки з близькими були усталеними. Важлива деталь: усі, хто добре знав Коломійця, відзначають його високу психологічну витривалість. За манеру зустрічати проблеми Микола Вересень одного разу назвав його «індійським вождем».

При цьому інші версії зараз видаються ще менш правдоподібними. Тиску або погроз із боку влади не було. Суміш політики однакових для всіх стандартів новин зі слабким паблісіті агентства не дозволяла «Українським новинам» бути любимчиком Банкової, але й істотних проблем не створювала. Леонід Кучма, якого під час поїздки в Литву місцеві журналісти запитали про причини зникнення Коломійця, заявив, що агентство незалежне, але опозиційним його назвати не можна, додавши, що його позиції з позиціями влади найчастіше збігаються.

Стосунки із сильними були лише в журналістів, Коломійця ж мало хто знав. «Я не знаю, про що з ними говорити», — пояснював він мінімізовану представницьку роботу. На цьому тлі версія, що до його рук потрапила смертельно небезпечна інформація, не витримує критики. «Українські новини», як і будь-яке інше агентство, — не місце для зливу суперкомпромату. Крім того, Коломієць із його здоровим глуздом обов’язково вдався б до захисних заходів у разі виникнення загрози життю. Найпростішим і найефективнішим із них був би публічний заклик на допомогу.

Водночас, усупереч фактам і логіці, його тіло лежить у морзі в Києві, очікуючи приїзду судмедексперта «Репортерів без кордонів» для встановлення причин смерті. Мабуть, це буде той самий француз, який робив експертизу тіла Георгія Гонгадзе. Попри абсолютні розходження при житті, обидва тепер об’єднані ланцюгом загадкових подій із єдиним кінцем.

Журналісти агентства просять правоохоронні органи максимально швидко й сумлінно встановити мотиви та обставини загибелі Коломійця. Чотиритижнева історія вже зараз рябіє підозрілими «білими плямами». Крім базових запитань «навіщо та як», здається абсурдом його поїздка в Білорусь з метою скоїти самогубство саме там. «Країна, в якій хочеться повіситися», — це лише гіркий жарт одного з опозиційних білоруських видань. Якщо він хотів, щоб тіла не знайшли, чому вибрав повішення і місцевість поблизу людей, внаслідок чого його знайшли максимум на третій день? Де він був із 23 по 25 жовтня? Чому білоруська влада, порушивши юридичні норми, поховала на вигляд забезпечену людину без документів, яку знайшли лише після прохання міністра внутрішніх справ України допомогти відшукати зниклого? Судмедексперт, який оглядав знайдене тіло, сказав місцевому прокурору: «Це не звичайна людина, її шукатимуть». Чому білоруси, які спочатку дійшли висновку про відсутність насильницької смерті, після ексгумації, всупереч волі матері, провели повторну експертизу, що тривала півтори години і під час якої доступ кисню різко погіршив стан тіла?

Дати чесні відповіді на всі ці запитання слідству, очевидно, буде дуже складно. Від початку високопоставлені пошуковці заявили щось на кшталт «усе зрозуміло, крім того, що сталося». Проте їм є для чого постаратися.

Відчуття постійної загрози і невпевненості в завтрашньому дні, яке переслідує багатьох українських журналістів, здобуло новий привід зміцнитися. Можливо, законодавці мають подумати над запровадженням норми, відповідно до якої журналіст зобов’язаний перед самогубством написати записку при незалежних свідках. Можливо, міліція має ввести акредитацію на поїздки менеджерів ЗМІ в інші країни. Здоровий глузд не завжди ефективний.