РУКОЗАТИСКАННЯ ЯК СИМВОЛ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ

Представники «Народного руху України» віддавати голоси комуністам не хотіли ні за яких умов. В упертості цієї частини нашоукраїнців злилися й ідеологія, і недовіра до одвічних опонентів, і кадрові амбіції. Піти на цей крок рухівців буквально змусили й авторитетні Степан Хмара з Левком Лук’яненком, котрі присвятили боротьбі з комунізмом усе життя, і присутність на фракції Юлії Тимошенко, перед якою було ніяково, і головним чином надзвичайно жорстка позиція Ющенка, що поставив руба питання про вихід із фракції тих, хто не підкоряється партійній дисципліні, яка вимагає одностайного голосування з питань, затверджених двома третинами депутатів «Нашої України». І рухівці здалися. А точніше підкорилися, не вірячи в перемогу й передусім не довіряючи комуністам. У результаті «Наша Україна» зібрала й передала 108 голосів, яких зажадала фракція Симоненка для підтримки пакета на чолі з Адамом Мартинюком. Що було далі, тепер уже знають усі. Здавалося, згуртованості нашоукраїнців заподіяно непоправної шкоди, оскільки побоювання рухівців підтвердилися нехай і з технічних, а не політичних причин. Однак ефект виявився протилежним. У фракції говорять, що в можливість перемоги Безсмертного повірили всі без винятку. Саме тому протягом вихідних члени фракції робитимуть усе можливе для відновлення взаєморозуміння в четвірці: коли перемога все ще реальна, розбір польотів є недоречним. Інша справа — як фракція переживе можливу першу велику поразку?..

Цими ж вихідними багато хто з членів «Нашої України» задля збереження душевного спокою відключать мобільні телефони. З тієї ж причини у фракції не втрачають надію. Але між надією та впевненістю знак рівності поставити не можна. Мабуть, саме тому інтерв’ю, дане в п’ятницю Віктором Ющенком «ДТ», є демонструванням балансування між союзниками реальними й можливими. Лідер фракції «Наша Україна» конструює сходи в небо і при цьому не спалює мости. Найімовірніше, для себе він визначив усі плюси й мінуси альянсу з владою і альянсу з опозицією. Ющенко знає: хоч якого союзника він обере на початку наступного тижня, він зазнає втрат «живої сили». Останні два тижні показали, що тактичний вибір ним зроблено. І сьогодні його закріплення, хоч як це дивно, залежить від того, чи приймуть комуністи публічне, а ще краще, затверджене з’їздом рішення про збереження домовленостей у четвірці. Тим часом за певних умов обставини можуть змусити Ющенка зробити інший вибір. Обставини взагалі у житті найрейтинговішого політика відіграють надзвичайну роль, то вибудовуючи зигзаги долі, то перетворюючись на корсет. Для Ющенка дуже важливо з людини, яку створюють обставини, перетворитися на людину, котра ці обставини створює. Передвиборна кампанія та два тижні боротьби у Верховній Раді чітко наблизили Віктора Андрійовича до другого статусу. У якій компанії він пройде решту шляху, залежить від обставин. Чи від Ющенка?

— Вікторе Андрійовичу, багато років ви втікали від політики, політика гналася за вами. У Верховній Раді ви зіштовхнулися з нею в чистому концентрованому вигляді. І?..

— Думаю, що за два тижні зміг зрозуміти головне: глибина політичної кризи виявилася набагато більшою, ніж видавалося раніше. Вона має більш системний, обтяжений спадкоємністю характер. І суперечностей у ній більше, ніж я припускав. В основі кризи раніше сформований дисбаланс сил влади. Це призвело до безкарного прагнення адміністративними силовими рішеннями замінити демократичні процедури. Така система дозволить певною мірою ігнорувати результати виборів і це не може не позначатися на демократичності процесу обрання спікера. Це найбільш негативне враження за два проведені в парламенті тижні. А позитивне... Мене надихає те, як моя фракція, що є похідною від із таким трудом сформованого політичного блоку, сьогодні демонструє справжню монолітність. Я щасливий, що є 119 людей, котрі за три місяці спільного політичного співіснування без адміністративного тиску, керуючись своїм вибором, принципами й почуттям громадянського обов’язку, змогли зайняти ту політичну позицію, на якій ми сьогодні стоїмо. Нашій фракції два тижні, але вона демонструє надзвичайно високу функціональність. Признаюся, навіть я цього не чекав.

— Проте вашій фракції доведеться пройти випробування або парламентською владою, або опозицією. Як ці випробування можуть позначитися на ній і її чисельності?

— Я завжди знав, що в моїй команді сильні професіонали. Але виказаної нині мужності я вимагати не міг. Для мене важливо, що поруч зі мною є люди, готові підставити плече, люди, готові шукати розумний та ефективний компроміс. Я не намагаюся приховати, що у фракції пошуки компромісу не завжди бувають легкими. Це природно. Але думаю, що домінуючі в ній цінності — відкритість, демократизм, прозорість — саме й надають можливості кожну думку вислухати й урахувати. Це вміння ще доведеться шліфувати.

У мене немає інструментів тиску, які належали б до арсеналу адміністративних або фінансових методів роботи. Основою нашого союзу є спільне бачення демократичного шляху розвитку України.

— Крім того, що в членів фракції більшою чи меншою мірою збігається бачення майбутнього України, вони ще, треба думати, поділяють бачення вашого майбутнього як кандидата в Президенти?

— Я думаю, що нас об’єднують і тактичні, і стратегічні цілі. Сьогодні фракція проходить найскладніше випробування. Оскільки визначаються позиції щодо політичного керівництва парламентом. Це Рубікон. І якщо на голосування виходять 116 чоловік, із котрих 108 демонструють монолітність, що базується на рішенні фракції, це говорить про те, що фракція живе не тільки завтрашнім днем.

— Є інформація, що п’ятеро членів фракції вже написали заяви в блок «За єдину Україну!» і залишили «Нашу Україну». Що ви відчуваєте до цих людей?

— У фракції немає жодної заяви про вихід. У мене немає доказів того, що ці люди мають намір вийти з фракції. Я знаю, який тиск мусять витримувати мої колеги. З одного боку, я вдячний їм за те, що вони протрималися ці два тижні. Це було очевидною загрозою для їхнього бізнесу. А з іншого, я думаю, що переважна більшість свій вибір уже зробила. У депутатів, що піддаються тиску, серце за Україну болить не менше, ніж у тих, кому особливо нічим ризикувати. Я маю на увазі з матеріальної точки зору. Я це знаю. Проте на фракції ми вирішили, що вся команда повинна аж до виключення з фракції, у разі порушення, дотримуватися при голосуванні обраної позиції. У результаті всі зобов’язання, які ми на себе брали, виконуються. І результативність наших голосувань — тому пряме підтвердження. У нас є команда й командна позиція.

— Надзвичайно реальною є перспектива перемоги в парламенті сил, що програли на виборах. Страх і відсутність гідності продовжують залишатися домінуючими характеристиками української політичної та бізнес-еліт. Ваше пояснення.

— Причина в тому, що в Україні не створено політичну систему, яка гарантувала б верховенство демократичних принципів. Наслідки цього — існуючий шантаж, тиск, надзвичайно складні переговори. Тому нинішня конструкція в парламенті надто вразлива для різноманітних шоків адміністративного, фінансового й вольового порядку. Дуже складні політичні ознаки сил: відсутня ідеологічна кристалізація. Учора, коли мав проходити випробування голосуванням пакет «Нашої України», я відчув, що в багатьох людей, зокрема з блоку влади, є відчуття того, що ми дійшли до змін, що вони необхідні. Це визнають і сили, які тимчасово під тиском, або через ретроградні ностальгічні установки перебувають в інших таборах. Дуже багато хто розуміє, що час настав. Питання в тому, відбудуться зміни зараз, чи їх відсунуть у часі. Думаю, що ситуація, сформована в парламенті, у будь-якому випадку підштовхуватиме депутатів, котрі прийшли в нього не з ідейних міркувань, до того, що вони займуть чіткі політичні позиції. Парламент має структуруватися, і ті процеси, які ми спостерігаємо, — лише початок.

— Вікторе Андрійовичу, ви свідомо уникаєте слова «Президент»?

— Мені хотілося б, ясна річ, аби проблема обрання керівництва парламенту вирішувалася винятково силами депутатів і в стінах Верховної Ради. Це був би ідеальний варіант, якби не було відповідних передісторій, успадкованих проблем, дисбалансу й різноманітних колізій, зокрема за політичними результатами виборів. Найбільш чесним, ефективним і раціональним рішенням було б обрання керівництва парламенту самими депутатами з урахуванням їхньої відповідальності за майбутнє країни й за довіру виборців.

— Ви виступаєте за чистоту парламентських процесів при обранні спікера, проте за останні два тижні ви самі, здається, чотири чи п’ять разів зустрічалися з Президентом? Про що ви з ним говорили?

— У нас було кілька зустрічей, під час них розмовляли на різні теми: від українсько-польських відносин до, зрозуміло, внутрішньопарламентської ситуації, проте переговорів про механізми, детальні схеми розв’язання внутрішньопарламентських проблем не було. Це були загальні консультації.

— Мабуть, наступного вівторка Володимир Литвин стане спікером?

— Я не виключаю. Якщо не буде активізовано переговори та якщо не вдасться знайти компроміси, скоріш навіть не політичні, а технологічні, то це може статися.

— Якщо екс-глава адміністрації опиниться в президії, яким ви бачите парламент?

— У цьому випадку не буде досягнуто основної мети — балансу влади. Усі інші наслідки виникатимуть із цього. Нам хотілося б, аби обрання глави Верховної Ради стало результативною спробою зміни політичного балансу сил у країні. Гадаю, у разі перемоги демократичні сили парламенту змогли б інтенсифікувати та прискорити багато позитивних процесів в інших сферах. Якщо цього не станеться, то в ім’я України доведеться шукати порозуміння й робити якісь кроки. Бо доля нашої країни важливіша від нюансів, які можуть виникати в парламенті. Але мені б хотілося, щоб усі сили, котрі прийматимуть рішення, не забували про те, що вони представляють волю десятків мільйонів громадян України. Народний депутат має поважати себе. Від цього значною мірою залежатиме демократичність рішень, які мають ухвалювати у вівторок.

— Яка на сьогодні доля великого договору, запропонованого «Нашою Україною»? Ви відмовилися від ідеї програмної коаліції, оскільки на початку тижня вже заявили про необхідність обрання голови Верховної Ради у відриві від великого пакета, чи в договору ще є перспектива?

— Ми ні від чого не відмовлялися. Навпаки, політична частина договору повинна сприйматися як звід програмних цілей «Нашої України». У рамках «четвірки» документ обговорено, пройдено етап дискусій за всіма розділами, і з точки зору робочої частини ми поставили на загальне вдоволення крапку. Ми прийшли до порозуміння в політичному розділі, враховуючи при цьому ідеологічні розбіжності сил. Відкоригували соціально-економічні напрями договору.

Стосовно перспектив приєднання до цього договору блоку «За єдину Україну!», то найскладнішою для обговорення виявилася політична частина. У економічній частині суттєвих розбіжностей немає. Під час цих переговорів ми запропонували варіант, за якого політичні позиції однієї сторони в керівництві парламенту врівноважуються посадою прем’єра для іншої. У документі це було сформульовано як право пріоритетного подання кандидатури спікера від блоку «За єдину Україну!», а прем’єр-міністра — від блоку «Наша Україна». Про персоналії не йшлося. Обговорювалася суть пропозиції, механізм формування балансу. Переговори сьогодні тривають. У рамках «четвірки» їх веде Роман Безсмертний, із «Єдиної Україною» думками обмінюються Юрій Костенко й Петро Порошенко. На нашу думку, договір є робочим інструментом, що дозволяє сконструювати оптимальне рішення.

— Яке ставлення Президента до запропонованого вами договору?

— Про суть договору Президента інформував Володимир Литвин. Першу реакцію прокоментувати я не можу. З «Єдиною Україною» переговори зараз ведуться не з точки зору обговорення принципів, а з точки зору механізмів гарантій і страховок.

— Чи зберігається у вас надія на те, що у вівторок після з’їзду комуністи дотримуватимуться домовленості в рамках «четвірки» й підтримають пакет із Безсмертним?

— Гадаю, здоровий глузд має виявитися сильнішим від ідеологічних відмінностей і вже тим більше організаційних непорозумінь. Я розумію, у комуністів нині дуже відповідальний етап політичного врегулювання своїх внутрішніх питань, проведення з’їздів. Гадаю, технічні моменти, в яких комусь хочеться бачити ідеологічне підгрунтя, не повинні роздуватися до рівня проблем. Я вважаю: здоровий глузд має взяти гору. І в цьому випадку я не виключаю, що пакет від «четвірки» може стати одним із найперспективніших.

— Якщо пакет від неї з певної причини не пройде, чи вважаєте ви можливим розподіл усіх парламентських портфелів, включаючи комітети, винятково між «Єдиної Україною» та СДПУ(о)?

— Теоретично це можливо, політично — надзвичайно відповідально і, я б сказав, не мудро. Подібне рішення фактично однієї сили може виявитися дестабілізуючим. Ситуація в країні прагне до політичної, економічної й соціальної стабільності. Подібний крок не сприятиме цьому. Навряд чи подібний варіант матиме місце, оскільки він занадто складний з політичної точки зору. Я не виключаю, що в названих вами сил є в парламенті сателіти, котрі могли б додати необхідні голоси. Але я певен, що для реалізації цього рішення існують сильні стримуючі складові.

— Про яку відповідальність ви говорите? Адже абсолютна влада для керівництва країни завжди була важливішою, набагато важливішою за небезпеку абсолютної відповідальності.

— Якщо влада аналізує ситуацію, котра сьогодні склалася в економічному і політичному контекстах, то, природно, вона повинна мати союзників і партнерів. Лише адміністративним призначенням спікера в парламенті влада утримати стабільність не зможе. Вона це розуміє. Присутність політичних партнерів чи з правого, чи з лівого боку є необхідною умовою Я не припускаю, що влада самостійно візьме на себе політичне рішення по спікеру. Вона шукатиме союзників, і це доцільно.

— Ви можете згадати той момент, коли опинилися в опозиції?

— Я сказав би інакше. Сьогодні ми маємо спеціальну позицію. Ми розуміємо, що кожна з трьох політичних сил, присутніх у парламенті, не має монополії на рішення. Крайня поляризація сил не дасть відповіді на питання, як вийти з глухого кута. Позиція моєї фракції і наших політичних партнерів конструктивна. Ми готові належним чином оцінити все корисне, що робиться в нашій політиці і, безумовно, будемо критикувати все, що не відповідає інтересам України і стабілізації в ній.

— Ви не виключали для себе перехід в опозицію, про що заявляли публічно. У такому випадку ви опинитеся на одному полі з Юлією Тимошенко, котра загартована в боях і має чималий досвід і успіх. Як ви маєте намір співіснувати?

— Потенціал опозиції в Україні є досить серйозним. Я переконаний, що перемагаюча сила формується в площині демонстрації своєї здатності запропонувати програму по виходу із ситуації, у якій Україна опинилася. Це передбачає не лише заперечення діючої влади і твердження про необхідність змін. Це ще й чітке бачення, а також здатність зробити. Наша сила унікальна тим, що вона має і перше, і друге. Ми знаємо, як змінити ситуацію з економічної і політичної точки зору. Політична програма не може бути виражена винятково барикадними гаслами. Вона потребує складнішого вирішення і більшого конструктиву. Цей конструктив, може, не завжди подобається владі, але він повинен завжди влаштовувати Україну.

— В останній день у парламенті з’явилися розмови про можливе об’єднання «Нашої України», фракції Юлії Тимошенко і фракції Олександра Мороза. Сенс?

— Таких пропозицій не було, питання це не обговорювалося, і я гадаю, що на сьогодні воно не є актуальним.

— У запропонованому «Нашою Україною» договорі система влади перекроюється під лекала парламентсько-президентської, а точніше парламентсько-прем’єрської республіки. Якщо ви і ваша фракція у вигляді стратегічної мети бачите 2004 рік, то навіщо вам обрізання президентських повноважень?

— Таку оцінку запропонованих змін я назвав би дещо упередженою. Наше завдання чітко окреслити обов’язки влади, котра зараз перебуває в розмитому стані. Півтора десятка запропонованих пунктів вказують шлях до політичного балансу влади. Я не сказав би, що в запропонованих змінах домінує прагнення до зміни конституційної системи влади. Ми є свідками того, як блокується прозорість і демократичність процесів. Механізми, за допомогою яких це здійснюється, мають бути зруйновані. Україні вони не потрібні ні зараз, ні в майбутньому.

Елементарна річ — питання підпорядкування податкової адміністрації та митниці. Для всіх очевидно, що підпорядковуватися ці структури повинні в кращому випадку Міністерству фінансів, у гіршому — Кабінету міністрів. Це природно і професійно. Те ж саме стосується проблем виборів, самоврядування, формування Кабміну парламентською більшістю, адміністративно-територіальної реформи. Всі ці речі давно на слуху. Але для їхньої реалізації не вистачало політичної волі. Ми говоримо про те, що готові до політичних взаємин в ім’я реалізації цього пакета змін. Компроміс із обранням голови парламенту може бути виправданий лише у випадку гарантованого проведення давно назрілих і запропонованих у договорі реформ. Для цього і була сформульована його політична частина. І, до речі, у лавах фракції «За єдину Україну!» ідея договору і його суть знайшли дуже багато прихильників.

— Якщо наступного тижня всі кадрові позиції займе влада, якими будуть ваші дії? Чи є у вас план?

— Розподіл комітетів не був і не може бути політичною компенсацією за обрання голови парламенту. Такі речі не компенсуються, оскільки перебувають у різних площинах взаємовідносин, у різних вагових категоріях. Я переконаний, що будь-яка сила повинна розуміти, що коли у формулі обрання керівництва парламенту не буде дотримана консолідація, то говорити про нормальну парламентську роботу і нормалізацію міжфракційних взаємовідносин не доведеться. Тому я гадаю, що вистачить здорового глузду дотримуватися політичної формули і пропорції, продиктованої результатами виборів. Це й означатиме найбільш гармонійний підхід до розв’язання проблеми обрання керівництва парламенту і розподілу комітетів.