Роман Безсмертний: «Не виключаю, що питанням партійної розбудови займатимуться і губернатори...»

Спроби об’єднати антикучмівські сили загалом і проющенківські зокрема здійснювалися неодноразово. Те, що не вдалося опозиції напередодні президентської кампанії, стало під силу владі в переддень кампанії парламентської. Сьогодні на установчому з’їзді у столичному Палаці спорту буде створено нову партійну структуру з забійною брендовою вивіскою «Народний союз «Наша Україна». Дебютний форум обіцяє бути дуже помпезним і більш ніж представницьким: організатори розіслали запрошення восьми тисячам потенційних учасників.

Процес об’єднання (який започаткував Президент, іще в січні схваливши принципи створення Народної партії «Наша Україна») відбувався непросто. У робочій назві майбутньої організації слово «партія» довелося замінити на аморфніший термін «союз», оскільки віднедавна Народною партією іменуються колишні аграрії на чолі з завбачливим спікером Володимиром Литвином. Іншу половинку бренда фундатори НСНУ наполегливо, та небезуспішно намагалися відвоювати в колишньої ПРП, яка у липні 2004-го «запатентувала» назву «Наша Україна». Про подробиці суперечки — трохи нижче, а поки повідомимо, що конфлікт майже залагоджено. Зважаючи на все, Віктор Пинзеник з однодумцями візьмуть щонайактивнішу участь у новому політичному проекті, і за якихось півроку їхня партструктура увіллється у нову партію влади в повному складі. А поки «реформатори» погодилися взяти участь в установчому вічі на правах гостей.

Дещо важче було порозумітися іще з однією народною партією — УНП. Її лідер Юрій Костенко категорично відмовився зливатися з іншими пропрезидентськими політичними загонами, незважаючи на прохання колег по фракції «Наша Україна» та вмовляння вождя. Одні вважають, що Юрій Іванович розсердився через неуважність до його персони під час роздачі керівних портфелів. Інші стверджують, що партійний бос просто не схотів брати участь у бійці за місце в прохідній частині списку майбутнього мегаоб’єднання. І по-своєму резонно припустив, що статусу друга Президента та звання лідера пропрезидентської партії буде достатньо для подолання тривідсоткового бар’єра навесні наступного року. Треті вбачають у демарші Костенка підступи його давньої соратниці Юлії Тимошенко, у якої свої резони та свої плани, про які — також трохи пізніше.

Утім, партійного сепаратизму Костенко ніколи не приховував, і його жорстка відмова мало кого здивувала. Та несподівано для себе не висловили негайного бажання зануритися у спільний партійний казан і багато ветеранів Руху (зокрема Лесь Танюк і Ярослав Кендзьор, які вважаються чимось на кшталт власників партійного бренда). Борисові Тарасюку, партійцю з невеликим стажем, виявилося непросто вплинути на ветеранів.

Знадобилася допомога досвідченіших Романа Зварича і Юрія Ключковського. Виникли, як ми вже казали, проблеми й у колишньої ПРП, де частина партійної еліти (Віктор Пинзеник, Ігор Гринів, Сергій Соболєв) не поділяли інтеграційних поривів Івана Васюника та Володимира Яворівського. Представники так званих блокоутворювальних партій (тобто тих організацій, на базі яких, власне, й було створено передвиборне об’єднання «Наша Україна») не були категорично проти об’єднання як такого. Вони вимагали поваги до їхніх заслуг і гарантованих дивідендів — певної кількості місць у керівних органах і прохідній частині передвиборного списку. Такі бажання було сприйнято як необгрунтовані.

Час минав, а спільну мову знайти не вдавалося. І тоді нова влада взяла на озброєння методи влади старої. Принципи формування «партії Ющенка» (на превеликий жаль) сильно скидаються на ті методи, за допомогою яких не так давно створювалася горезвісна «За ЄдУ!»

Символічно, що головним адміністратором нового проекту було призначено віце-прем’єра з питань адміністративної реформи Романа Безсмертного. На розмові з ним ми й перервемо нашу розповідь.

— Романе Петровичу, зважаючи на все, далеко не всі структури, які підтримували Віктора Ющенка, з ентузіазмом включилися у процес створення Народного союзу «Наша Україна». Чи можна стверджувати, що йдеться не так про об’єднання політичних організацій, як про створення нової партії?

— Суб’єктом цієї партії є Майдан. Там збиралося до півтора мільйона людей, а в наявних політичних організаціях всього налічується приблизно 150 тисяч осіб. Про яке об’єднання можна говорити, якщо йдеться про створення партії народу?

— Назвіть мені хоч одну партію, яка не стверджувала б, що захищає інтереси народу...

— У нашого Президента є так звана теорія великих чисел. Кількість повинна переходити в якість. Той, хто не розумів, що філософія Майдану в кількості, той займався масонством. Якщо вже я пов’язав свою долю з Ющенком, то повинен грати за законами великих чисел. Уперше в історії України здійснюється спроба створити справді народну і справді масову політичну організацію. Власне, йдеться про об’єднання партій із народом.

— І яку ж ідеологію вона сповідуватиме?

— Європа породила нову ідеологію суспільного руху — народну ідеологію. Її прихильниками виступають партії, для яких пріоритетом є ефективна соціальна політика. Крім того, у програмах таких організацій міститься християнська складова, а самі вони будуються на принципах внутрішньої демократії. В Україні цієї ідеології насправді ще ніхто глибоко не розробляв.

Проте народною може бути тільки масова партія. Це випливає з теорії великих чисел.

— Те, що ви описали, дуже скидається на горезвісну «Єдину Росію».

— Якби «Єдина Росія» виникла після помаранчевої революції на Красній площі, то вона була б справді народною. Для нас реальний, а не формальний зв’язок із народом є принципово важливим. Мене, до речі, активно переконували провести установчий з’їзд партії на Майдані. Проте оргкомітет вважав за доцільне використати з цією метою столичний Палац спорту.

— У якому повним ходом іде підготовка до конкурсу «Євробачення». Можливо, не слід було відривати людей від роботи, з якою вони й так не впораються вчасно?

— Якби проведення з’їзду порушувало графік запланованих робіт, то керівництво Палацу спорту нам просто відмовило б.

— Ви думаєте, вони ризикнули б сваритися з новою владою?

— Заявку подала «Наша Україна», а не влада. Усе було чинно й демократично. Тож ніяких проблем я не бачу.

— Наскільки я розумію, існує проблема з брендом. Партія «Наша Україна» зареєстрована Мін’юстом і донедавна не горіла бажанням віддавати бренд.

— Дискусія на цю тему триватиме. Одні (наприклад, я) вважають цю дискусію необхідною. Інші — безглуздою, оскільки питання юридично відрегульоване: відповідний бренд зареєстрований на Віктора Андрійовича Ющенка.

Однак я вважаю, що всі політичні союзники Віктора Андрійовича повинні знайти своє місце в цьому процесі. Адже всі вони, раніше чи пізніше, у тій чи іншій формі, заявляли про необхідність консолідації. А партія «Реформи і порядок» (яка нещодавно змінила свою назву на «Наша Україна») і взагалі була ініціатором об’єднавчого руху. Має прийти поступове усвідомлення необхідності руху вперед, до того, що ми називаємо народною партією.

— Якщо Віктор Пинзеник і його соратники виявляться не дуже зговірливими, судовий процес за право використання бренду «Наша Україна» можливий?

— Як крайній захід — так. Але я хочу докласти всіх зусиль, аби уникнути цього. Гадаю, все буде гаразд.

— Місяць тому в інтерв’ю «Столичным новостям», обговорюючи перспективи створення в переддень виборів-2006 єдиного блоку партій нової влади, ви заявили: «У Костенка немає виходу. Він не може бути самогубцем, адже якщо партійний список очолить Юлія Володимирівна, і це буде блок Ющенка, то УНП виявиться поза грою. Тому Костенко піде, ще й як! Другим номером піде!»

Однак у єдину партію Юрій Костенко поки що не поспішає.

— Про точні контури блоку зараз говорити рано. Що ж до Костенка, то Юрій Іванович завжди виступав за організаційну самостійність своєї партії. Напевно, це слушна позиція, з погляду його особистої політичної перспективи. Проте особисто мені дуже жаль, що він не включився в цей процес. Він прийняв рішення і відповідатиме за нього перед виборцями. Так само, як і ми.

Мета не в тому, щоб зібрати всіх в одній партії. Мета в тому, щоб мати ефективний інструмент, із допомогою якого у 2006 році можна одержати 51% місць у парламенті.

— Ви не боїтеся, що створення такої партії влади може позбавити країну нормальної опозиції, без якої при будь-якій владі неможлива демократія?

— Глибоко переконаний, що більшість і влада — це те, що залишається після реалізації прав опозиції.

— Згідно з попередніми відомостями, до президії нової партії увійдуть секретар РНБОУ Петро Порошенко, керівник секретаріату Президента Олександр Зінченко, перший помічник глави держави Олександр Третяков. А очолить її віце-прем’єр Роман Безсмертний. Так усе-таки це партія Майдану чи партія нової влади?

— А хто привів цих людей до влади — Жебрівського й Атрошенка, Олійника й Артеменка, Ткача й Данилова? Хто привів до влади Порошенка і Тимошенко? Саме Майдан зробив їх владою.

— Наскільки я пам’ятаю, народ привів до влади Віктора Ющенка. Не хочу сказати нічого поганого на чиюсь конкретну адресу, але особисто я не впевнений, що народ, який вийшов на Майдан, домагався приходу до влади Ткача й Данилова.

І потім, ви, можливо, неправильно витлумачили моє запитання. Наскільки я розумію, все-таки не Атрошенко чи Артеменко будуть обличчям цієї партії. У населення вона, напевно, асоціюватиметься з держсекретарем і секретарем Ради безпеки. Тобто не так із Майданом, як із владою.

— А вони звідки взялися? І ким би вони були, якби не Майдан?

— Віце-спікером і главою бюджетного комітету. Дуже багато хто з можливих перших осіб майбутньої партії були при владі й раніше. Ви вважаєте це позитивним моментом, із погляду виборця?

— Я вважаю позитивним моментом об’єднання молодості й досвіду. А воно в партії, безперечно, буде.

— Я й запитую, чи знайдеться молодості місце серед досвіду? Майдан не висунув нових осіб?

— Між іншим, середній вік представників нової влади — 42—43 роки. Це аж ніяк не геронтократія. Мені 39, а за плечима 10 років депутатської діяльності. Вважаю, що це ого-го-го. Порошенко — мій ровесник, Жванія молодший. Їм і багатьом іншим є що згадати. І є чим похвалитися.

Крім того, керівним органом партії, найімовірніше, стане політрада. До неї увійде безпрецедентно велика кількість людей — півтори сотні. І там будуть не лише розкручені персонажі. Причому кожен із них гідний бути лідером партії. А ось хто ним у результаті стане, вирішить з’їзд. Це й називається демократією.

— Наскільки відповідає принципам демократії формування партійних осередків на місцях, як мовиться, згори? Чи правда, що це відповідальне завдання доручене губернаторам?

— Формування партії не відбувається згори. А створенням ініціативних груп, осередків займатимуться лідери громадської думки. Не важливо, хто є таким у конкретному регіоні — бізнесмен чи політик, керівник підприємства чи мер, голова облради чи губернатор. Головне, щоб він був нашим соратником. Так, я не виключаю, що цим питанням займатимуться й губернатори. Я не випадково називав вам прізвища деяких глав обласних адміністрацій. На моє переконання, у своїх регіонах вони є лідерами громадської думки і своєю титанічною працею заслужили право бути й політичними лідерами. Як на мене, було б правильно покладатися саме на них. Маю право так думати про цих людей, оскільки в цих областях народ не виходить на площу з вимогою відставки губернаторів.

— Гадаю, багато хто не погодиться з вашою думкою, що всі перелічені вами особи виявилися ефективними політменеджерами. Але мова не про це. Якщо партрозбудову проводитимуть губернатори, тоді чим це відрізняється від використання адмінресурсу, проти якого так наполегливо боролася вчорашня опозиція і теперішня влада?

— Членство цих людей у політичній організації — це ще й контроль над їхньою діяльністю з боку рядових партійців.

— Щось подібне вже доводилося чути з вуст керівництва НДП, а потім СДПУ(о)...

— Членство в партії — це не гріх. Гріх — безвідповідальність. Політична невизначеність саме до неї й призводить. Належність політичного або державного керівника до партії, навпаки, підвищує його відповідальність.

Пропрезидентську партію у Франції очолює головний критик Ширака і його основний конкурент у боротьбі за крісло лідера держави.

— Гадаю, запитань виникало б менше, якби партія створювалася до виборів, якби ставленик цієї партії переміг. А його однопартійці посіли керівні посади. Але в нашому випадку ситуація трохи інакша: партія створюється після виборів і під владу. І далеко не всі в цій партії були і є щирими прихильниками ідей, про які ви говорили.

— Я з вами згоден лише в одному: в нас немає права на помилку. Якщо вдасться створити систему політичної відповідальності — слава Богу. Якщо ні, це означатиме, що ми нічим не відрізняємося від тих, хто був при владі вчора.

— Народний Союз «Наша Україна» — остаточна назва?

— Це пропозиція оргкомітету. Вирішуватиме з’їзд.

— Пропозиція, щоб Віктор Ющенко одержав партквиток номер один і став почесним главою організації, теж залишається актуальною?

— Так.

— Чи є гостра потреба у формуванні єдиного передвиборного списку з політичними структурами Юлії Тимошенко?

— Було б природно об’єднати зусилля партії Президента і партії прем’єра. Таким етапом може стати приєднання НПУ — це питання номер два.

— А чи готовий до цього Литвин?

— Якщо я помилився у Костенкові, можу помилитися і в Литвині. До виборів ще рік, усе передбачити важко. Принаймні я впевнений, що такий діалог сьогодні необхідний. Така конфігурація могла б допомогти в досягненні потрібної мети. Тема високих показників на виборах-2006 принципово важлива.

— Ідеться про координацію дій чи про блок?

— Ідеться про блок, до якого має приєднатися партія Юлії Тимошенко і може приєднатися партія Володимира Литвина.

— Існують очевидні суперечності між Зінченком, Порошенком і Безсмертним. Вони здатні поставити під загрозу якщо не сам факт існування партії, то принаймні її стабільність і ефективність...

— Я б назвав це принципом віника. Або принципом долоні. Окремі прутики легко зламати, а разом — необхідна в будь-якому господарстві річ. Пальці різні, а болять однаково. І всі вони — одна рука, і без них нічого в руку не візьмеш. Важливо, хто виконує роль долоні. Або хто тримає в руках цього віника...

Одного разу Віктор Андрійович посадив нас усіх навколо себе й запитав: «Що ж це ви робите? Невже ви не розумієте, що кожен із вас — це пальчик, який болить...»

Пальцем залазиш у носа, а мозок тобі й каже: «Дурню, що ж ти на людях це робиш?» Образно кажучи, інколи я пальцем залазив у носа, інколи інші. А наслідки наших незграбних рухів доведеться розгрібати Президентові.

Ми всі різні. Часом це шкодить, оскільки конфлікти неминучі. Та, з іншого боку, це може приносити й користь. Нині ми поступово наближаємося до розуміння того, що можемо й повинні доповнювати одне одного. У цьому сенсі партія — додатковий механізм об’єднання зусиль.

— Що можна буде вважати поразкою для пропрезидентського блоку на виборах-2006?

— Ми зазнаємо політичної поразки, якщо не зможемо підвищити соціальне благополуччя людей. Якщо впораємося з завданням, то фіаско не буде. Що ж до голої математики, то поразкою я вважав би результат, який не дозволить нам і нашим союзниками здобути більшість місць у парламенті.

Автор цих рядків не стане докладно коментувати відповіді Романа Петровича. Ми надаємо читачу можливість самостійно проаналізувати судження пана віце-прем’єра. Щоб погодитися або не погодитися з нашим припущенням: нова влада не так сильно (як нам того хотілося б) відрізняється від старої. Можливо, когось заяви Романа Петровича порадують, когось насторожать. Когось змусять знизати плечима, когось змусять здригнутися. Ваше право.

Однак і ми залишаємо за собою право нагадати: аж ніяк не новими є розмови про інтереси народу, про соціальну складову, про партійний контроль над небожителями і багато іншого, почутого днями від віце-прем’єра. Тема нечисленності і невпливовості політструктур також не нова. Пам’ятаєте незабутній монолог Леоніда Даниловича про «диванні партії»? Не забули «губернаторський призов» у НДП? Безсмертний вважає, що подібні аналогії некоректні. Вашого покірного слугу він не переконав. Що загалом не має значення. Важливо, щоб його партія переконала виборців.

Вживаючи займенник «його», я маю на увазі не тільки те, що Безсмертний із високим ступенем імовірності сьогодні може очолити НСНУ. Відчувалося, що екс-начштабу Ющенка дійсно щиро бажає створити народну опору для Президента. Але його порив (наскільки можна судити) не поділяють дуже багато тих, хто відіграватиме в майбутній партії значну роль.

На нашу думку, поява нової партії влади викликана кількома причинами, пов’язаними між собою опосередковано.

Причина номер один. Президент усвідомив необхідність створення партійного підпертя. Щоб завоювати владу, на його думку, краще було залишатися безпартійним. Щоб її зберегти, вочевидь, знадобиться структура, здатна зв’язати можновладців і населення.

Причина друга. Вожді проющенківських партій не плекають ілюзій із приводу політичних перспектив переданих на їхнє піклування організацій. Для них об’єднання є шансом. І водночас приводом для торгів. У колишньої ПРП і НРУ найбільш вигідні позиції. Одні є легендою націонал-патріотичного руху, інші завчасно приватизували бренд «Наша Україна». Водночас і ті, й інші розуміють, що не мають права загратися. Бо знають про наявність третьої та четвертої причин.

Причина третя. У чому Безсмертний, безумовно, правий, то це в тому, що в жодну партію досі не ринулося записатися так багато добровольців. Тобто тих, хто вирішив одержати партквиток за велінням серця, а не за рознарядкою начальника і не в пошуках «даху». Кілька сотень тисяч чоловік уже готові стати членами «партії Ющенка». Незалежно від того, як вона називатиметься і хто з існуючих політстуктур туди в результаті потрапить. Тому й у НРУ, і в ПРП, і в партіях трохи менших розуміють: навіть якщо вожді будуть проти, партійці втікатимуть в об’єднану організацію цілими крайовими філіями.

Шкода тільки, що волонтери-безсрібники навряд чи будуть масово представлені в керівних органах партії.

Чому? Відповідь — у викладі четвертої причини. В оточенні Ющенка чимало людей, котрі не мають партпрописки, але мають чималі гроші, неслабі плани і непогамовані апетити. Їм необхідний цей проект. Для реалізації політичних цілей, збільшення фінансових капіталів і задоволення особистих амбіцій. І не тільки їм, а й тим, хто в свою чергу, перебуває в їхньому оточенні. Бо там не вірять і не відчувають, що нова влада хоче і може виконати одну з головних своїх обіцянок — розділити політику і бізнес, звільнити мистецтво можливого від умільців заробляти гроші з допомогою мандата, крісла й портфеля.

А є ще одна група — ті, хто не встиг вчасно нарядитися в помаранчеве і зараз судомно намагається надолужити згаяне. Не для того, щоб збільшити капітали, а хоча б зберегти їх. Представники даної категорії стоятимуть у черзі за партквитками першими.

Три ці, невеликі, але дуже впливові угруповання пильно стежитимуть за тим, щоб у керівництві партії було якнайменше старих партійців, досвідчених, але бідних, а тому непотрібних. А також — «майданних» романтиків, ще бідніших, але значно небезпечніших.

Легко припустити, що партія буде численною, потужною і впливовою. Але тільки до чого тут демократія?

Тепер перейдемо від узагальнення до частковостей. За останніми відомостями, в нову партію віллються «Солідарність», «Єдність», Молодіжна партія. Лідер першої, Петро Порошенко, здається, сподівається, що передвиборний альянс «Нашої України» із Юлією Тимошенко усе ж не відбудеться. І він, відповідно, отримає шанс зайняти місце прем’єра 2006 року. Олександр Омельченко може підозрювати, що мерський вік недовгий, і депутатський мандат буде як не можна доречним. Втім, Сан Санич напевно сподівається, що він непотоплюваний. У будь-якому разі — свої люди в Раді йому ніколи не заважали.

Після «щільних» розмов із Безсмертним і Ющенком здалися Пинзеник, Гринів і компанія. «Реформісти» віддадуть бренд після того, як дотримаються пристойності — проведуть з’їзд, на якому приймуть рішення про припинення діяльності однієї партії та входження в іншу. Аналогічним чином, швидше за все, вчинить і Рух. Причому, і перші, й другі, здається, сподіваються на виділення жорстких квот у списках. Проти чого рішуче заперечують безпартійні, але впливові соратники Ющенка з числа так званих бізнесменів.

У політраду можуть потрапити й деякі випадкові (себто ідейні) персонажі — благо розмір цього органа дозволяє дотриматися певних демократичних пристойностей. А от бійка за місця в президії політради має розгорітися нещадна. Найбільші шанси опинитися там мають Роман Безсмертний, Петро Порошенко, Олександр Зінченко, Олександр Третяков, Микола Мартиненко, Петро Ющенко, Юрій Єхануров (котрий, швидше за все, стане лідером поріділої фракції), Олександр Омельченко, Микола Катеринчук, Іван Васюник, Юрій Павленко. Можуть розраховувати на право потрапити туди також Давид Жванія, Олександр Морозов, губернатори Петро Олійник, Віктор Балога і Владислав Атрошенко (котрого активно лобіює Порошенко), а також Іван Плющ (його, кажуть, хоче бачити в керівництві НСНУ сам Президент). Не виключено, що введуть у президію Віктора Пинзеника і Бориса Тарасюка, якщо їхні партії виявляться більш згідливими і заявлять про участь у проекті зараз, а не влітку. Загальний список претендентів — кілька десятків.

Одне слово, боротьба за місце в списку має бути жорстока. «ЗаЄді» таке й не снилося...