Пардепи, візьміть округи

Поділитися
Політичні сили поки що демонструють свою неспроможність як посередники між виборцями і депутатами...

Політичні сили поки що демонструють свою неспроможність як посередники між виборцями і депутатами. Принаймні, на Вінниччині. Деякі «нардепи», котрі перетворилися після перемоги пропорційного начала у виборчому процесі на «пардепів», стали просто недосяжними. Легше достукатися, мабуть, до Страсбурзького суду, ніж одержати депутатську відповідь, поскаржилася «ДТ» група вінницьких лікарів.

Так, у попередні каденції за теперішній післявиборний час парламентарі вже встигли б не лише побитися, а й провести кілька прийомів громадян на своєму окрузі і щось профінансувати, не кажучи вже про такі «дрібниці», як десяток виступів із депутатськими запитами. Оскільки, нагадаю, попередні скликання депутатів працювали не лише сесійно, а й в округах — зі своїми виборцями. До цього їх зобов’язувала мажоритарна виборча система. Так було до ухвалення нової редакції Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Цей нормативний акт кардинально змінив умови представництва. Не залишилося навіть самого поняття «одномандатний виборчий округ». Тепер депутати обираються за списками політичних партій або блоків у багатомандатному виборчому окрузі. І відповідно зобов’язані своїм мандатом партії більшою мірою, ніж виборцю, який проголосував за партійний список. А отже, жодних персональних зобов’язань перед громадянами, приміром, Вінницької та й будь-якої іншої області, у депутата немає.

Депутатські приймальні обіцяли замінити на партійні. З останніми, на жаль, не склалося. Десь їх просто немає, десь люди не йдуть, а найчастіше на місцях і самих партштабів не залишилося. Причому деяких іще до дня голосування.

У результаті виборці, які й раніше ледь-ледь пригадували ім’я депутата у своєму окрузі, після голосування за партійними списками і взагалі опинилися «поза зоною доступу» власних обранців. І тут з’ясувалося, що політика не терпить порожнечі, як і фізичний вакуум.

«Тоді ми йдемо до вас!»

Корекцією реформи на марші зайнялися місцеві органи влади. Озброївшись чинним законом про місцеве самоврядування, що зобов’язує депутатів місцевих рад проводити прийоми громадян у громадських приймальнях, вони заходилися закріплювати кожного депутата за певною «територією» (умовним округом). Чого б це раптом? Тільки заради того, щоб люди знову одержали «свого депутата», якому могли б поскаржитися на свої негаразди?

Не без цього, а взагалі проглядаються три причини.

По-перше (хоч як би смішно це виглядало), дехто цілком щиро співчуває простим громадянам. По-друге, партійне керівництво місцевих рад і адміністрацій чудово розуміє, до чого може призвести прозріння населення, якщо позбавити його бодай надії поскаржитися комусь «своєму». І, нарешті, обгрунтованою є підозра, а може, й надія, що сьогоднішня «пропорціоналка» — не довгожитель.

Не секрет, що мажоритарну систему в її колишньому вигляді в усіх регіонах обстоювала саме місцева влада. Партійні ж списки лобіювала переважно придворна челядь, яка дуже хотіла потрапити до парламенту, але ще більше не хотіла гарувати на одномандатному окрузі з метою сподобатися виборцям. Хто так обирався, той знає — це каторжна праця. Особливо без підтримки місцевої влади.

Остання тим часом сьогодні втратила багато важелів впливу на партійних лідерів. І тому тут плекають у душі надію на скасування пропорційної системи або на появу двопалатного парламенту, за якого будь-яка партія, що прагне брати участь у формуванні уряду, змушена була б враховувати інтереси «регіональників».

Тож ігнорування можливості підготувати за відпущену п’ятирічку «під себе» той чи інший округ до наступних виборів може обернутися болючими і непростимими наслідками. Особливо коли врахувати, що, наприклад, у Вінницькій облраді «пропорціоналка» залишила без представництва майже третину районів області. Саме облрада і дала заспів команді «На перший-другий-третій — розрахуйся...». До того ж виконаній із непідробленим ентузіазмом.

— Кожна фракція хотіла «накрити» всі райони, — зазначив глава облради Григорій Заболотний, — усі розуміють, що треба працювати і на наступні вибори.

— А що каже про такий розподіл депутатів законодавство?

— Нічого не каже. Законом це не регламентується, але й не забороняється. А що не заборонено, те дозволено...

«Повернення до мажоритарки» по-вінницькому відбулося без перекроювання «креслень» території області. Просто відновили старі виборчі округи. Тож деякі депутати зі стажем повернулися на роками «удобрювані» округи своя, хтось — на малу батьківщину. Проте не обійшлося і без несподіваних «караулів», що, можливо, пояснюється виключно партійною дисципліною. Так, колишній губернатор і екс-глава облради Юрій Іванов проживає в Літинському районі, депутатом був від Вінницького, а нині обрав собі «спиртовий» Немирівський. Або Порошенко-старший, який фактично тримає агробізнес у ряді сільськогосподарських районів області, але як депутат зволів опікуватися промисловим містом енергетиків Ладижиним.

«Якщо Магомет не йде до гори...»

Суттєвий момент: розподіл депутатів не має сенсу без фінансового супроводу. Оскільки депутат без «кишенькових грошей на округ» — наче машина без бензину: і на вигляд гарний, і сигналить голосно, тільки не їде нікуди.

Та оскільки партії встигли дати зрозуміти про фінансування тільки так званої «статутної діяльності», підкинути грошей «на округи» довелося з місцевого бюджету. Від трьох до восьми тисяч кожному власникові мандата. І не самому депутату в руки, а в конкретну райраду за його заявкою. Момент, до речі, дуже показовий.

Аналогічне рішення прийняла і Вінницька міськрада. Заперечити принцип «поділяй і благодій» намагалися лише комуністи, але їхні голоси ніякої ролі не відіграли.

Підключилися до процесу немісцеві, а «свої» взагалі кинулися щосили «забивати» рибні місця. Бютівський «немироффець» Степан Глусь, зокрема, відкрив свою депутатську приймальню в Немирові, соціаліст Іван Бондарчук — в Іллінцях, звідки тричі обирався до облради...

З одного боку, зрозуміло, що обіцяне розгортання партійної мережі аж до «кожного села» — явно неліквідне заняття. Адже вибори закінчилися. З другого боку: а де гарантія, що пропорційна система знову не стане мажоритарною до виборів 2011 року? І навіть якщо уникне чергового «реформування», як тоді партія збирається достукатися до серця виборця, котрий упродовж п’яти років бачив своїх обранців тільки на екрані телевізора? При цьому далеко не завжди у найкращому світлі.

Отже, вже очевидно, що політична структуризація суспільства, яка і стала головним аргументом при заміні мажоритарної виборчої системи пропорційною, почала пробуксовувати всіма колесами одночасно задовго до появи конституційної ожеледі. Зате освоювати дорогу до виборців, яка звільнилася, щосили взялися місцеві органи влади. У яких інстинкт самозбереження виявився в робочому стані. Ще б пак, у більшості регіонів вони монополізовані усталеними групами впливу, які сплять і бачать повернення свого політичного статусу в загальноукраїнському масштабі.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі