ОСЯЯНІ ШЕВЧЕНКОМ

На здобуття премії за 2001 рік було представлено 50 творів і робіт у галузі літератури, мистецтва, публіцистики та документалістики. Переможців визначали за чотирма номінаціями у три тури. За неофіційними даними, їхні імена вже відомі. Ми представляємо їх нашим читачам.

Як це часто трапляється, серед лауреатів є як незаперечні лідери у своїй галузі, так і спірні роботи, що мають радше відносне ідеологічне, ніж абсолютне естетичне значення. У номінації «Художня література, публіцистика та культурологічні роботи» премія відбила обидві тенденції: в галузі художньої літератури було премійовано безперечно достойну «Діву Обиду» Ігоря Римарука (1998), представлену членом Шевченківського комітету В.Базилевським, а в галузі публіцистики — книги Сергія Білоконя «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР» і «Механізм більшовицького насильства», написані, відповідно, у 1999 і 2000 роках і представлені Асоціацією дослідників голодоморів в Україні.

«Діва Обида» мала кількох серйозних конкурентів: передусім хочеться назвати дві цікаві перекладацькі роботи — прустівський «У пошуках втраченого часу» А.Перепаді і переклади української поезії грузинською мовою Р.Чілачави. Але, по-перше, до україномовного Пруста на наших полицях ми вже встигли звикнути, по-друге, грузинською не читає ні широка публіка, ні, на жаль, більшість членів Шевченківського комітету, а по-третє, на ще більший жаль, ми поки що не навчилися високо цінувати гарний літературний переклад.

Що ж до вибору в галузі публіцистики, то він симптоматичний, як і багато інших рішень Шевченківського комітету: не втрачають популярності в нашій літературі та публіцистиці теми «національної трагедії». Не заперечуючи високих достоїнств праці Сергія Білоконя — книги цікаві хоча б тим, що автору вдалося зібрати і сформувати в книзі чималу кількість історичних фактів, — просто по-людськи хочеться понарікати, що не здобули премії розкішне видання «Літургійне шитво України» та «Шедеври церковного шитва України» Т.Кара-Васильєвої чи багата на факти, приємна для читання і досить повчальна (тобто своєчасна) книга М.Слабошпицького «Українські меценати».

Найнечисленнішою нинішнього року виявилася номінація «Образотворче мистецтво». Тут у фінал пробилося всього три художники: Андрій Бокотей, Костянтин Лавро, Єлизавета Миронова. Безсумнівним лідером став А.Бокотей, висунутий Академією мистецтв за підтримки члена Шевченківського комітету Т.Возняка. З композиціями зі скла та кераміки, за які художника було премійовано, кияни мали можливість ознайомитися цього року в Музеї українського мистецтва.

Досить насиченою нинішнього року виявилася номінація «Музичне мистецтво». У фінал вийшли як мінімум чотири «улюбленці публіки» — Р.Майборода (висунутий чомусь Асоціацією українських письменників, яка не представила жодного фіналіста у «своїй» номінації), концертні програми «П’ять століть української духовної музики» хору «Київ» під керівництвом М.Гобдича, які збирали повні зали в 1999—2001 роках, програми Камерного хору Харківської обласної філармонії під керуванням В.Палкіна, твори львівського композитора Ю.Ланюка. Вольовим рішенням Шевченківський комітет виділив із цієї «групи рівних» Романа Майбороду — одного з найпопулярніших солістів Національної опери України.

Зазвичай, найбільш спірним виявилося рішення Шевченківського комітету в галузі сценічного й екранного мистецтва. Зрозуміло, чому ця номінація завжди так тяжко дається, — по-перше, розглядаються такі несумірні речі, як окремі ролі та цілі вистави/фільми, по-друге, у поле зору членів комітету мають потрапити всі номіновані вистави, що навряд чи можливо, коли номінуються спектаклі, поставлені в різних містах України. Так, нинішнього року у фіналі опинилися актор М.Голубович із Луганського обласного українського музично-драматичного театру, опера «Поет» Харківського академічного театру опери та балету, постановки львівського Театру ім. Л.Курбаса і кінотрилогія «Я камінь з Божої пращі» А.Микульського. Зрозуміло, переміг останній. По-перше, фільм змогли подивитися всі, не виїжджаючи з Києва, по-друге, фільм присвячено ще одній «трагічній сторінці української історії», по-третє — національному поету-герою О.Ольжичу. І хоча фахівці дуже критикували стрічку з погляду екранного мистецтва, Шевченківський комітет із якихось своїх міркувань назвав лауреатом саме його.

Таким є список національних культурних досягнень за 2001 рік. Офіційний статус лауреатів переможці отримають після підписання указу, а нагородження відбудеться, за традицією, напередодні дня народження Тараса Шевченка на урочистій церемонії в Національній опері України.