Олімп без богів

Поділитися
Акт політичної близькості між президентом і прем’єром, що не відбувся, наприкінці тижня став головною темою обговорення громадськості, політикуму та преси...

Акт політичної близькості між президентом і прем’єром, що не відбувся, наприкінці тижня став головною темою обговорення громадськості, політикуму та преси. Так само, як і супутні (і теж незавершені) процеси — «розлучення» Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко, що не відбулося, і непризначення Володимира Огризка на посаду міністра закордонних справ. Цілком природно, що політики те, що сталося (і не сталося), оцінювали порізному. Належність до ворогуючих таборів змушувала вітчизняних діячів бути не до кінця відвертими й не цілком об’єктивними. Проте було щось, що всіх їх об’єднувало. На сьогодні всі — глава держави й керівник уряду, спікер парламенту і лідер опозиції, «антикризовики» і противники коаліціянтів — відчувають погано приховане почуття розчарування. У кожного з перелічених суб’єктів політичної боротьби — свої резони і своя правда. Вони ставили перед собою різні цілі й різноманітними засобами намагалися домогтися їх досягнення. Не виграв ніхто. Україна вкотре програла. Основне розчарування випало саме на долю суспільства. Оскільки і влада, і опозиція знову продемонстрували:

— невміння адекватно реагувати на актуальні внутрішньо і зовнішньополітичні виклики, які стоять перед країною;

— ігнорування стратегічних інтересів держави заради досягнення вузькогрупових інтересів;

— нездатність відмовитися від дрібної політичної гризні й піднятися до рівня гідної політичної боротьби, небажання пожертвувати кулуарними домовленостями заради переходу до прозорого, конструктивного діалогу.

А тому — хай як нещадно для когось прозвучать ці слова — і правлячий режим, і борці з ним однаковою мірою відповідають за перетворення держави на провінцію. Перетворення, яке стає дедалі більш невідворотним.

Хроніка

Перед тим як перейти до аналізу та аргументації, схематично опишемо події останніх днів. БЮТ і «Наша Україна» (після тривалого періоду похолодання) зробили реальні кроки до об’єднання. Депутатські фракції двох політичних сил домовилися про консолідацію дій і спільно сформулювали перелік вимог, запропонованих правлячій коаліції. У разі ігнорування ультиматуму формалізована парламентська опозиція обіцяла не брати участі в роботі Ради та блокувати її роботу. Свою погрозу вона виконала. Для розв’язання кризи сторони конфлікту звертаються до глави держави. Його лояльність до дій опозиції очевидна. Понад те — ні для кого не секрет, що без відома Ющенка «Наша Україна» ніколи не пішла б на союз із БЮТ, ніколи не погодилася б публічно вимагати проведення дострокових парламентських виборів і скасування політичної реформи. Але Віктор Андрійович — глава держави і (за його власним визнанням) президент усієї України, а не президент опозиції.

Передбачається, що пошук компромісу здійснюватиметься під орудою гаранта і за участі всіх сторін — керівництва уряду, парламенту, правлячої коаліції. Запропонований формат зустрічі — засідання Радбезу. Однак тут події набувають непрогнозованого характеру. Президент проводить зустріч тільки з прем’єром і спікером. Засідання РНБОУ скасовується. Після доленосної розмови трьох перших осіб дер­жави:

— коаліціянти говорять про цілковите порозуміння Ющенка з Януковичем і Морозом;

— політологи і журналісти передбачають повернення до домовленостей часів підписання Універсалу, прогнозуючи поновлення переговорів про створення широкої коаліції навколо «Регіонів» і «Нашої України»;

— Тимошенко, борючись із гнівом та відчаєм, застерігає президента від спокуси наступити на ті самі граблі й висловлює надію, що зуміє переконати Віктора Андрійовича під час особистої зустрічі.

Особиста зустріч відбувається в аеропорту Бориспіль, перед вильотом президента до Данії, і (за деякими відомостями) триває півтори години. За словами очевидців, Юлія Володимирівна після розмови виглядає вкрай розгубленою. Як стверджують поінформовані жартівники, більшу частину розмови президент намагався переконати візаві, що Універсал про національну єдність і список із 17 вимог опозиції, по суті, те саме. (Хоча подібності між ними не більше, ніж між «Майн Кампф» і Торою). За словами поінформованих осіб, на прощання чинний президент попросив колишнього прем’єра підтримати кандидатуру Володимира Огризка, яка вже нібито погоджена з «антикризовиками».

Далі події знову починають розвиватися несподівано. Парламентська більшість «умиває» Огризка. Глава президентського секретаріату і лідер пропрезидентської «Нашої України» Віктор Балога вибухає гнівними обвинуваченнями на адресу правлячої коаліції. Опозиціонери, які піднеслися духом, укотре заявляють про свою непорушну єдність. «Регіони» обвинувачують главу держави у зриві домовленостей. Банкова і правляча коаліція обзивають один одного «кидалами». Усе повертається на круги свої.

Президент

Щоб зрозуміти, що сталося, необхідно оцінити становище кожної зі сторін і спробувати прорахувати її інтереси. Почнемо з Віктора Андрійовича. Практично очевидно, що глава держави розчарувався в ідеї проведення дострокових виборів. Принаймні цього року. Через низку причин. Перша (і не виключено, що основна) — Ющенко не вірить у те, що Конституційний суд ухвалюватиме рішення, які його влаштують. За чутками, деякі впливові «регіонали» у приватних розмовах стверджували, що в КС рахунок — 13:5 на їхню користь. Багато хто думає, що якщо це твердження і є перебільшенням, то не надто великим. Здається, Віктор Андрійович належить до числа тих, хто теж так вважає. А тому не чекає від «конституціоналістів» ні права розпустити Раду, ні шансу «відіграти» політреформу.

Причина друга, не менш важ­лива. Ющенко не бачить особливого сенсу в проведенні виборів. На Банковій досить людей, які намагалися (вочевидь, небезуспіш­но) переконати його в тому, що після терміново проведених дострокових виборів він отримає в парламенті приблизно той самий розклад. Серйозного падіння рей­тингу Януковича, уряду та правлячої коаліції не спостерігається. Тепла зима відчутно нівелювала навантаження на бюджет, який виник унаслідок зростання цін на газ (за деякими відомостями, економія газу — 20%). Підвищення тарифів обіцяло хвилю народного гніву, спрямованого на Кабмін. Проте добре продумана популістська риторика і нещодавно ухвалений популістський же закон практично вивели уряд з-під удару. Бюджет потроху наповнюється. Влада на місцях — у масі своїй — зачищена, керівники МВС, прокуратури і податкової — під контролем. Тому в разі проведення позачергової кампанії режим спроможний жорстко контролювати процес.

Рейтинг опозиції не зростає. Оскільки вона не зробила нічого серйозного для його реального підвищення (та про це трохи згодом). При цьому кількість виборців, які не знають, за кого віддати свій голос, як і раніше, величезна, і за окремими даними, сягає 40%. Це ще одна, дуже невтішна для Ющенка, цифра.

Щоб змінити ситуацію на свою користь, помаранчевим необхідна єдність дій, в ідеалі — єдиний блок, єдиний список. Але до цього не готові ні в БЮТ, ні в «Нашій Україні», не кажучи про менш значні політичні проекти. Новий етап суперечок навколо місць, посад, квот і преференцій забере безліч сил і часу.

Причина третя. Кількість зацікавлених у проведенні дострокових виборів мізерно мала. Чимало противників такого кроку й у середовищі самих опозиціонерів. Навіщо відмовлятися сьогодні від мандатів, не маючи гарантії отримати їх завтра? Ще більше опонентів — у лавах коаліції. Більшість парламенту переконана, що спроможна заблокувати президентську ініціативу з проведення позачергової кампанії. Ющенко про це знає.

У чому полягав президент­ський розрахунок? Думки експертів із цього приводу розходяться. Хтось думає, що Віктор Андрійович використовував Тимошенко як стінопробивне знаряддя. Завдяки її зусиллям правлячий режим не міг дозволити собі безтурботне існування. Розмова з позиції сили змусила Януковича й Мороза піти на поступки, звернути зі стежки війни й повернутися до діалогу. Саме це нібито і було потрібно Ющенку. Який:

— не хоче втратити залишки повноважень, але досі не бачив способів досягти цієї мети;

— утомився від війни, яка не є природним його станом;

— не полишає надій загнати «Нашу Україну» й «Регіони» в одну коаліцію, сподіваючись у такий спосіб реально впливати на рішення парламенту й уряду.

Відповідно до цієї версії, Віктор Андрійович готовий був піти на низку поступок заради виконання низки вимог. Наприклад, відмовитися від бажання бачити Короля на посаді глави СБУ заради призначення Огризка на посаду глави МЗС. Або пообіцяти рідше застосовувати право вето в обмін на повернення йому низки вже відібраних владних повноважень, зокрема у кадрових питаннях.

Прихильники іншої теорії переконані, що Віктор Андрійович уже не той. Він не вірить у мирне співіснування з «донами» і не хоче «теплої ванни». Він нібито нічого такого не обіцяв ні Януковичу, ні Морозу, ні комусь іще. І всі нібито досягнуті кулуарні домовленості — інтерпретація «коаліціантів» і фантазія журналістів. Є люди, які вважають, що президент не полишив думки про дострокові вибори, просто він хоче до них старанно підготуватися й сподівається, що в 2008-му вони все ж відбудуться й завершаться перемогою об’єднаної опозиції. Але для цього йому треба виграти час.

Така гіпотеза нам здається не надто переконливою. Проте хоч би яким насправді видавався ланцюг можливих президентських міркувань, ми не дістаємо відповіді на головне запитання: чому президент нічого не зробив для реалізації будь-якого з планів? Його вчинки й заяви мали ситуативний, спорадичний характер. Контакти глави держави з носіями фактичної влади в країні не були конструктивними. Контакти Ющенка з опозицією не були осмисленими. Перші не розуміли, про що він із ними намагається домовитися, другі не знали, чого від нього чекати. Позицію президента важко назвати правильною або неправильною. Він не дав жодного шансу переконатися, що вона в нього взагалі є. Інтерпретація його слів і справ у виконанні Балоги, Тимошенко, Януковича і Мороза сприймалася по-різному. Але він сам дав привід інтерпретувати свої слова й дії, як кому заманеться. Що неприпустимо для президента країни. Незалежно від повноважень, якими він володіє.

Коаліція

Навіщо Морозу й тим більше Януковичу якісь переговори з президентом, який слабшає з дня на день? На це запитання також немає чіткої відповіді. Кабмін працює, більшість у Раді функціонує, закони ухвалюються, гроші заробляються, рейтинг не падає. Конституційний суд, на думку багатьох, на їхньому боці, адже потрібна для цього системна робота проводиться постійно. Чого вони злякалися? Рішучості Тимошенко, спроможної змусити Ющенка піти на крайні заходи?

А чи злякалися? Йдеться, напевно, не стільки про страх, скільки про побоювання. Хоча, повторимося, якби не була лідер БЮТ такою наполегливою, якби не набрала нехай навіть ситуативна єдність опозиції цілком конкретних форм, навіть побоюватися було б нічого.

Зупинімося на резонах докладніше. Чим небезпечна для істинної влади формальна влада в особі Ющенка? Правом зупиняти акти Кабміну й ветувати закони. Конституційної більшості в коаліції немає, і поки що (наскільки можна припустити) не передбачається. Рахунок у КС, можливо, й на їхню користь, але він поки не на табло. Мешканці офісу на Жилянській не поспішають приймати рішення, і досі в країні існують два реальні, легітимні центри влади, які діаметрально протилежно дивляться на стан речей. Як позбутися незручності? «Дони» й компанія вирішили нині пожертвувати малим, щоб завтра одержати все. Вони готові підписати хоч десять універсалів. Вони розуміють вигоду від присутності «НУ» у коаліції. Тому що в такий спосіб вони:

— локалізують ветоносного Ющенка;

— розбивають єдність опозиції, добиваючи й рейтинг «НУ», й рейтинг президента;

— знімають (надовго, можливо, назавжди) питання про дострокові вибори;

— узявши вчорашніх борців із режимом під крило, здобувають нові можливості для «конструктивної роботи» з ними.

Чи зацікавлені уряд і коаліція у неконфліктному, кулуарному, позасудовому вирішенні спірних питань із Банковою? Безумовно.

Чи бажає Янукович (котрому явно припав до душі образ такого собі миротворця), щоб на Заході він постав у ролі керівника політично стабільної країни? Звісно.

Чи хоче Мороз мати під рукою не інфарктний, а досить передбачуваний і цілком керований парламент? Зрозуміло, що так.

Правда, є одна деталь. Коли з гамбітом не складеться, правляча сила готова йти до кінця. Їй однаково, скільки ходів до мату, вона налаштована його поставити будь-що-будь. Агресивність опозиції спантеличила її — з одного боку. Але, з другого, — вона її згуртувала. Наявність зовнішнього ворога відсунула на другий план ворожість «донів» до Мороза, тертя між Януковичем і Ахметовим, недомовки між Азаровим і Богатирьовою тощо. Нинішня влада прагматична.

Вона вважала за розумне у чомусь поступитися Ющенку. Але в справу втрутилися комуністи. Для Симоненка, який давно шукав привід заявити про своє невдоволення, Огризко був постаттю неприйнятною. А можливість союзу «Регіонів» і «НУ» загрожувала втратою ваги в коаліції й, можливо, вигнанням із неї.

Ультиматум опозиції Януковича з братією не лякав. Ультиматум комуністів змусив ще раз зважити всі «за» й «проти». Зговірливість Ющенка, входження в більшість «Нашої України» — гарна теорія. Співробітництво з КПУ — буденна, але ефективна практика. Вихід бійців Петра Миколайовича з коаліції означав би її розлад з усіма наслідками, що звідси випливають. Аж до відставки Кабінету, а в піковому варіанті — до позачергових виборів. Комуністам, за великим рахунком, утрачати було нічого. «Дони» втрачали майже все. Мороз, швидше за все, теж.

Втрутилася чи не втрутилася Росія в це питання. Дзвонив хтось Януковичу з Москви з приводу Огризка чи ні, невідомо. За великим рахунком, для нашої історії, це значення не має. «Дони» однаково зробили б свій вибір.

Що це означає? Подальше загострення ситуації. Подальшу жорсткість. Про ступінь демократичності реальної влади щодо опонентів свідчить хоча б «теплий прийом», влаштований її намісниками Юрію Луценку, який ризикнув навідатися в «регіональний» Харків. Про ступінь же розуміння владою національної безпеки можна судити бодай з політики, яку вона проводить в енергосфері…

Спроба діалогу з Ющенком не була спробою досягти єдності в країні. Навіть не була спробою домогтися єдності дій гілок влади. Це була спроба додати цивілізованого вигляду рейдерській атаці на всю владу в країні.

Опозиція

Спостерігаючи за тим, що й як робить влада в цій країні, часом відчуваєш справжній страх. Споглядаючи діяння опозиції, відчуваєш подив. Який тільки посилює почуття страху.

Перелік запитань до влади довгий. Перед країною — маса викликів і завдань. У країні — маса проблем і лих. Проте небожителі не займаються стратегією. Їм не до ЄЕС і ПРО, не до реформи ЖКГ і перетворень у сфері охорони здоров’я, не до подолання енергозалежності та заповнення прогалин у законодавстві. Вони ділять. Повноважен­ня, привілеї, бюджет, землю, підприємства, бариші. Ділять на своїх і чужих.

А що ж опозиція, яка має бути контролером, якщо хочете, наглядачем влади? Чи справляється вона зі своїми функціями? Вибачте нашу категоричність — ні. Поза полем зору опонентів режиму не має права опинитися жодне суперечливе, протиправне рішення. Жодна сумнівна угода. Жодне, яке суперечить інтересам країни, діяння. Жодне, спроможне завдати шкоди демократії, слово. Опозиція має вказувати фарватер. А вона бреде в ар’єргарді.

Її представники повинні бути присутніми на кожному засіданні Кабміну та всіх без винятку урядових комітетів. Вона має роз’яснювати незрозуміле, розголошувати неочевидне, пропонувати розумне замість порочного.

Проте опозиція переважно віддає перевагу лайці, а не критиці, популізму, а не прагматизму, низькопробному піару, а не роз’яс­нювальній роботі. Чи багато реальних пороків влади розкрито бор­цями з нею? Маючи недоторканність і трибуну, опози­ціонери вважають за краще більшу частину своїх функцій покласти на пле­чі мас-медіа. Що несправед­ливо та неправильно. За­мість документів і доказів — гасла і «загальні» обвинувачення. Хоч би про які зловживання із боку влади, про які б проблеми, що стоять перед країною, йшлося, найчастіше саме мас-медіа виступали тією силою, яка привертала увагу суспільства до цих питань. Опозиція в кращому разі цим користувалася, інколи — через місяці.

Бажання значної частини опо­зиції провести дострокову кам­панію природне, її інтерес до подій в Конституційному суді зрозумілий. Та її діяльність не може обмежуватися досягненням тільки цієї мети. Вибори можуть бути лише метою, а не засобом. А цілі опозиції дотепер незрозу­мілі. Майже за рік вона не домоглася успіху у сфері якісної (а не кількісної) законотворчості, не змогла створити жодного масштабного загальнонаціонального проекту. Не дала можливості виборцям судити про те, як вона, при­йшовши до влади, розв’язуватиме глобальні проблеми, які не вчора виникли, сьогодні не вирішуються і завтра не зникнуть. Її, опозиції, теперішнє — це постійні апеляції до минулого. Вона хоче повернутися, аби повернути. Колишню Конституцію, колишні повноваження, колишню владу. Щоби що?

Опозиція має прийняти на свою адресу ще один, абсолютно справедливий, докір. Не можна одночасно боротися з «антинародним режимом» і допомагати йому узаконити величезні повноваження. Не можна одночасно домовлятися про єдність дій у парламенті і з різних боків подавати взаємовиключні законопроекти на одну й ту саму тему. Не можна обіцяти вічну любов усім відразу, тоді ніхто не повірить у щирість твоєї дружби.

Політичний зв’язок між «НУ» і БЮТ багато в чому зумовлений вимушеною потребою одного в одному. Дух суперництва заважає їм стати однією командою. Наяв­ність єдиного, дуже небезпечного, ворога не дозволяє випускати одне одного з очей. Ющенко без Тимошенко не має шансів залишитися рівнозначною постаттю в очах Януковича, сам по собі він «донам» не є небезпечним. Тимо­шенко без Ющенка не має перспективи. Сама, як впливовий політик, в опозиції чотири роки не виживе. Втім, Ю.В. — фенікс...

Зціпивши зуби, вожді знову сва­ряться і знову сходяться. Щоб поговорити про дріб’язкові образи, такі самі перемоги і поразки. У понеділок вони планують зустрітися ще раз. І все буде як завжди. В опозиції. У владі. У країні.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі