НЕ ДАМО СЕБЕ «ВІДТУЗЛИТИ»

Повідомлення російського Департаменту урядової інформації, зроблене минулої середи, мало розвіяти останні ілюзії навіть у найдовірливіших українців із приводу істинних намірів Росії при будівництві дамби в Керченській протоці. Безславно померла і квола надія на те, що, може, і справді росіяни проводять усього лише «комплекс природоохоронних заходів».

«Кістку в горлі» можна виплюнути

Повідомлення ДУІ чітко дало зрозуміти, що одна з основних цілей РФ — вирішення всього спектра азовсько-керченської проблеми: «Прем’єр-міністр РФ Михайло Касьянов у зв’язку з готовністю української сторони негайно розпочати повномасштабні переговори щодо проблеми азовсько-керченської акваторії запропонував керівництву Краснодарського краю і Темрюкського району призупинити на кілька днів завершення робіт із відновлення корінної частини Тузлинської коси». Тобто, по-перше, будівництво прямо ув’язали з переговорами, по-друге, завершення робіт лише припинено, по-третє, це роботи з відновлення корінної частини коси, тобто з з’єднання Таманського півострова з островом Коса Тузла.

Вчора делегація України на чолі з прем’єр-міністром Віктором Януковичем провела в Москві переговори з російською стороною. На момент підготування номера їхні результати ще не були відомі. Проте можна сміливо стверджувати, що розмова була дуже жорсткою. Оскільки напередодні, оголошуючи українську позицію, був на диво твердий навіть такий відкритий останнім часом для «привабливих» російських пропозицій Леонід Кучма.

Отже, Президент України заявив, що, по-перше, «ми виходимо з міжнародного права (а не «братерських почуттів» чи історичних екскурсів. — Т.С.) і не збираємося у жодному разі від нього відхилятися». По-друге, Президент, пропонуючи глянути на карту, підкреслив, що лінія кордону між Україною та Росією в Керченській протоці має проходити відповідно до кордонів, позначених за часів СРСР між РРФСР і УРСР. «А якщо хтось робить спроби змінити цю ситуацію, то я це відкидаю однозначно. Я думаю, що росіяни переконалися, що ми не збираємося вести переговори по тих питаннях, які для України є вирішеними». Відповідно, по-третє, Л.Кучма підтвердив, що Керч—Єнікальський канал «абсолютно точно» залишається українським.

По-четверте, глава держави, по суті, відкинув російську пропозицію провести кордон в Азовському морі та Керченській протоці лише по дну. Однак потрібно зауважити, що тим, хто брифінгує Президента перед публічними виступами і, тим більше, переговорами, необхідно чіткіше пояснювати главі держави складні нюанси, у даному разі — морського права, щоб Леонід Данилович не робив прикрих помилок у настільки важливих питаннях. Наприклад, не заявляв більше, що кордон потрібно проводити «не по дну, а по поверхні». Оскільки українська позиція полягає в тому, що кордон мусить розмежовувати і дно, і поверхню.

По-п’яте, Президент заявив: ми «готові погодитися» (тобто ще не погодилися? — Т.С.) на те, що «Азовське море — це внутрішнє море двох країн — України й Росії». І тут знову слід дуже чітко пояснити, що насправді українська позиція звучить трохи інакше: Україна може погодитися з наданням Азову та Керченській протоці статусу внутрішніх вод України і внутрішніх вод Росії, що мусять бути розмежовані лінією державного кордону відповідно до норм міжнародного права. Тобто українська позиція передбачає розподіл Азовського моря і Керченської протоки на українську та російську частини. Росіяни ж наполягають на статусі внутрішніх вод Росії й України, тобто ведуть мову про встановлення території спільного користування.

По-шосте, дуже цікаво було почути, що Л.Кучма бачить проблему в тому, що в договорі про сухопутний кордон між Україною і РФ Азов і Керченська протока оголошені внутрішніми водами, і в зв’язку з цим Президент рекомендує Верховній Раді не квапитися з ратифікацією цього документа, а зробити це одночасно з російською Держдумою. Пікантність такого президентського одкровення в тому, що саме Леонід Кучма в січні нинішнього року підписав договір про сухопутний кордон з горезвісною 5-ю статтею, котра визначає Азовське море і Керченську протоку внутрішніми водами двох держав, і порівняти яку можна хіба що з кісткою в горлі для наших переговорників. Ця стаття була жорстко нав’язана російською стороною, і українські експерти до останнього моменту були проти її включення в текст договору. Проте, як стверджують наші джерела, під час візиту Володимира Путіна до Києва, українська сторона прийняла «вольове рішення» на найвищому рівні. Звісно, тепер це проблема.

Що ж стосується рекомендації не ратифікувати поки договір про сухопутний кордон, то тут думки експертів, із якими консультувалося «ДТ», розходяться. Одні вважають це розумною пропозицією, оскільки, на їхню думку, за нератифікованого, а отже такого, що не вступив у силу, договору та наявності певної політичної волі у вищого керівництва країни, українська сторона ще може усе «відіграти назад» і оголосити відповідну акваторію Азовського моря і Керченської протоки територіальним морем України. Крім того, зрозуміло, що найближчим часом не ратифікує договір і парламент РФ, про що росіяни самі вже і заявили. У них на носі вибори, тож просто навіть технічно руки до українсько-російського договору в російських депутатів можуть дійти не раніш квітня—травня. А коли врахувати деякі політичні аспекти, то можуть і взагалі не дійти. Річ у тім, що, як стверджують парламентські джерела «ДТ», російська сторона ставить у залежність ратифікацію «прикордонного» договору від ратифікації Верховною Радою, по-перше, «нульового варіанта», а по-друге, угоди про формування ЄЕП без якихось застережень.

Інші ж досвідчені експерти в галузі міжнародного права упевнені, що ратифікувати договір про сухопутний кордон Верховній Раді потрібно обов’язково, причому без будь-якої прив’язки до дій російського парламенту. І горезвісна 5-та стаття цих спеціалістів не лякає, оскільки, на їхню думку, вона дозволяє кожній із договірних сторін відстоювати свою позицію. З першої частини цієї статті випливає, що Україна не вважає вирішеними азовсько-керченські проблеми, і має намір врегулювати їх відповідно до міжнародного права. У минулому номері «ДТ» докладно пояснювало, що в цьому разі, насамперед, може бути використана Конвенція ООН з морського права 1982 р. Відповідно до неї, сама держава своїм власним актом установлює територіальне море, виняткову економічну зону і континентальний шельф. Інакше кажучи, 5-та стаття цілком дозволяє Україні вирішити азовсько-керченські питання в односторонньому порядку. Крім того, звертають увагу наші експерти, у прийнятій нинішнього тижня постанові про усунення загрози територіальній цілісності України, Верховна Рада, котра відповідно до Конституції, визначає основи зовнішньої політики, пропонує вирішувати всі спірні питання делімітації кордонів у рамках міжнародного права та Конвенції ООН з морського права 1982 р. Це положення і має стати дороговказною зіркою для української сторони на переговорах із росіянами.

Окремого зауваження заслуговують прозорі натяки російської сторони, тиражовані російською ж пресою, щодо нібито небажання українців вирішувати проблеми азово-керченської акваторії та затягування ними переговорів. Слід нагадати, що саме українська сторона аж до 1998 р. намагалася посадити росіян за стіл переговорів, а вони пручалися, саме Україна ініціювала початок цих переговорів. Росіяни ж і досі не створили повноцінної делегації на переговорах з Україною щодо азово-керченської проблематики, а натомість працює якась «переговорна група» із не зовсім зрозумілими для української сторони повноваженнями.

Українці готові до переговорів, понад те, за даними наших дипломатичних джерел, Україна готова укласти з РФ цілу низку двосторонніх угод з азово-керченської проблематики у сфері судноплавства, екології, риболовлі тощо — після укладення договору про розмежування Азовського моря і Керченської протоки.

А якщо найближчим часом сторони не узгодять позицій? Що коли призупинене будівництво не сьогодні-завтра відновлять? Мабуть, швидше за все, так і буде: і Касьянов, і Путін говорили лише про призупинення спорудження дамби. І вчора, і позавчора не замовкали заклики різних російських політиків продовжити будівництво дамби. За інформацією джерел «ДТ», у плани російських «зодчих» входить не лише довести дамбу до української Тузли, а й насипати ще 79 метрів по території острова (для зміцнення його кінця, що закінчується в морі). А російські ЗМІ стверджують, що делегація РФ на переговорах з Україною домагатиметься спільного використання острова.

Губернатор Краснодарського краю Олександр Ткачов уже остаточно перестав стримуватися. У четвер, уже після припинення будівництва, він привселюдно заявив, що Коса Тузла є частиною РФ, частиною Краснодарського краю: «Ми підняли всі архівні документи, підняли історію, всю цю правову законодавчу базу сьогодні подано урядові РФ і в МЗС. І, за великим рахунком, я вважаю, що це земля, полита кров’ю кубанських козаків, — для нас священна земля. І ми, безумовно, відстоюватимемо інтереси краю. І, безумовно, проситимемо і уряд РФ, проситимемо президента, щоб питання було врегульоване саме на користь Краснодарського краю».

Звісно, можна було б припустити, що російський губернатор у запалі передвиборних пристрастей зовсім забув про те, що міністр закордонних справ РФ неодноразово офіційно підтверджував приналежність Тузли Україні, приміром, під час ратифікації в Держдумі україно-російського «великого» договору, у листуванні з депутатами. Однак є всі підстави вважати, що справа тут не лише й не стільки у виборах. За інформацією наших парламентських джерел, десь півтора року тому на засіданні Ради безпеки РФ було прийнято закритий документ про співробітництво федеральної та місцевої влади в реалізації національних інтересів Росії, у тому числі й у вирішенні територіальних питань. Крім того, нагадаємо, що в середині вересня нинішнього року Путін затвердив закритий «План взаємодії міністерств і відомств щодо рішення дипломатичних і військових завдань в Азовсько-Чорноморському регіоні». А наприкінці вересня — знаменно, що вже після підписання угоди про формування ЄЕП, — відбулося засідання російської Ради безпеки на тему «Про заходи із забезпечення національної безпеки РФ у прикордонній сфері», на якому, за інформацією наших джерел, і було розроблено план «освоєння» росіянами Тузли, куди входить у тому числі й будівництво дамби.

Отже, ілюзій щодо намірів Росії не повинно бути жодних. А має бути виняткова твердість у відстоюванні національних інтересів України. Необхідні документи для цього вже прийнято — за підсумками засідання РНБОУ, яке відбулося в понеділок, був підписаний указ Президента про заходи із забезпечення недоторканності державного кордону України й ухвалена постанова Верховної Ради про усунення загрози територіальній цілісності України, що виникла в результаті будівництва Російською Федерацією дамби в Керченській протоці. Документи охоплюють досить широкий інструментарій захисту національних інтересів України — від звернень до Ради Безпеки та Генеральної асамблеї ООН до проведення консультацій із НАТО, від припинення участі нашої країни у формуванні ЄЕП до звернення в Міжнародний суд ООН, чого так побоюються росіяни. Зміст згаданих документів уже докладно обговорювався в ЗМІ, тому звернемо увагу лише на один цікавий момент. Якось так сталося, що текстів президентського указу виявилося два. Власне оригінал, на якому стоять підписи Президента і членів РНБО, та інший, без підписів, розісланий адміністрацією Президента для виконання в міністерства й відомства. Отже, цей другий документ, над яким, напевно, хтось трохи попрацював, текстуально дещо відрізняється від оригіналу більш м’якими формулюваннями деяких пунктів (автор цих рядків могла переконатися в цьому наочно). Щоб не бути голослівними, наведемо хоча б один приклад. Так, у відісланому виконавцям варіанті Кабінету міністрів доручається «терміново проробити питання про проголошення відповідної акваторії Азовського моря і Керченської протоки територіальним морем України відповідно до постанови КМ від 16 листопада 2002 р. №1755». Оригінал же указу передбачав пряме запровадження в дію урядової постанови, тобто проголошення територіального моря, що означало б поширення на відповідні акваторії Азовського моря і Керченської протоки юрисдикції України. А «питання» можна «проробляти» невизначено довго. Адже воно й так уже, не без старання деяких кризових менеджерів, «проробляється», судячи з дати кабмінівської постанови, майже рік...

Як «Укатали» Казахстан

У деяких питаннях азовсько-керченської проблематики Україна могла б надихнутися прикладом Азербайджану, який свого часу першим виступив за поділ Каспійського моря (дна, води, повітряного простору з усіма природними багатствами) на національні сектори під повним суверенітетом кожної відповідної прибережної держави. Понад те, РА проголосила азербайджанський сектор Каспійського моря частиною своєї території і закріпила це в Конституції країни.

А ось із кого брати приклад не слід, то це з Казахстану...

Тузлинську кризу в Україні часто порівнюють із радянсько-китайським конфліктом навколо острова Даманський. Проте, на наш погляд, українським політикам і експертам було б дуже корисно глибоко ознайомитися з набагато свіжішим і, головне, куди більш схожим на тузлинський прикладом російсько-казахської «дружби».

Офіційну інформацію про те, як кілька казахських островів у Каспійському морі стали торік російськими, зібрати досить важко. Казахи не люблять згадувати історію островів Укатного і Жосткого, про що свідчить хоча б коментар, даний «ДТ» радником посольства РК в Україні Каїртаєм Жанбатировим, котрий повідомив нас, що ніякої проблеми з каспійськими островами в Казахстану з Росією не було, принаймні йому про це невідомо.

Проте навесні минулого року російські ЗМІ досить активно писали про перемогу РФ і взяття нею під свою юрисдикцію кількох островів у Каспійському морі, поруч із якими є кілька багатих нафтогазових родовищ і водиться багато осетрових. Острови розташовано в казахському секторі Каспійського моря, і після розвалу Союзу казахи, природно, вважали їх своїми. Але острови дуже подобалися і росіянам, котрі під орудою рішучого губернатора Астраханської області взяли й освоїли ці шматочки казахської суші. Значною мірою їм допоміг той факт, що, на відміну від української Тузли, казахські острови були ненаселеними. Крім того, знов-таки на відміну від української, казахська громадськість мовчала, і навіть опозиційні ЗМІ майже нічого не писали про суперечку з приводу островів. А з провладних мас-медіа можна було дізнатися, що в Астани й Москви набагато більше спільних інтересів у регіоні та взаємовигідних каспійських проектів, тож прикордонні розбіжності цілком можна врегулювати.

Проте переговори, за свідченням заступника начальника управління міжнародної безпеки Ради Безпеки РФ Олександра Стоппе («Известия» — «Волга-Каспий», 14 червня 2002 р.), були «дуже складними, емоційними, доходило до казусів: інша сторона (казахська. — Т.С.) спочатку порушувала питання, що цих островів взагалі не існує, а потім раптом заявляла, що вони належать їй». Але, зрештою, острови Укатний і Жосткий таки стали російськими, що й було закріплено минулого року в угоді про розділ Каспійського моря. У результаті цього родовище Хвалинське й Центральне потрапили під юрисдикцію Росії, а Курмангази — під юрисдикцію Казахстану. Усі вони розроблятимуться на паритетних засадах, а податки одержуватиме та держава, у чиїй юрисдикції перебуває родовище. Крім того, росіянам удалося провести так звану модифіковану серединну лінію, проходження якої залежало від того, кому належать Укатний і Жосткий. А тепер увага! Цікава деталь для юристів-міжнародників: як пояснює той-таки О.Стоппе, «лінію тому названо модифікованою, що крім географічних враховує й інші чинники — історичні, витратні (хто скільки вклав грошей у розвідувальні роботи) тощо». Ну як тут не згадати про історичні екскурси глави держдумівського комітету з міжнародних справ Дмитра Рогозіна та краснодарського губернатора Олександра Ткачова.

До речі про губернаторів. Пан Стоппе у своєму торішньому інтерв’ю «Известиям» окремо відзначав роль у вирішенні питання спірних каспійських островів місцевої влади Астраханської області. За його словами, Укатний і Жосткий стали російськими «значною мірою завдяки тим дуже якісним матеріалам (зокрема картографічним), які підготували фахівці в Астрахані». Ану що там позавчора говорив про зібрані краснодарцями й передані уряду РФ і в МЗС документи краснодарський губернатор Ткачов? Схоже, справді російська федеральна й місцева влада відповідно до рішення Радбезу серйозно взялася за «спірні території». Але Казахстан виказав слабкість і втративши частину своєї території разом із значними природними ресурсами.

І тут слід нагадати про ще один чинник, який відіграв мало не вирішальну роль у програші Казахстану в боротьбі за острови. Ось що писав «Центральноазіатський бюлетень» ще 12 травня 2000-го, тобто за два роки до здачі островів і «модифікації» кордону між Казахстаном і РФ: «З відставкою Бориса Миколайовича маятник хитнувся в інший бік. Експерти з президентської команди занадто довго подавляли роздратування й тепер дали йому вихід. Доба всепрощення для Назарбаєва скінчилася. Команда Путіна має серйозні претензії до президента РК й оцінює його без біловезької ностальгії. Звідси — низка кроків, які за Єльцина, напевне, викликали б обурену реакцію Астани, а нині провокують щось середнє між готовністю до компромісу й «глухою обороною». Москва дозволила провести кілька пікетів біля казахського посольства, російська преса пише про «ганебний» судовий процес над російськими громадянами в Усть-Камєногорську, ЛУКойл має намір «модернізувати» кордон на Каспії на свою користь, прикордонники відмовляються віддавати Казахстану острів Укатний... Наступним кроком Москви, якого дуже побоюються в Астані, може стати демонстративно привітальний жест на адресу казахстанської опозиції: мовляв, нічого не бійтеся, із вами не тільки Захід, а й демократична Росія. Проведення в Москві чергових демократичних конгресів, брифінги лідерів опозиції, видання відповідної друкованої продукції, — страшний сон Назарбаєва, котрий і без того почувається дедалі менш стало в президентському кріслі.

Астана сьогодні готова багато чим поступитися заради збереження жорсткої позиції Кремля щодо політичних опонентів Назарбаєва. <...> Можливо, Назарбаєв спробує випередити події та задобрити Кремль щедрими степовими дарунками: віддасть багате нафтове родовище в прикордонній зоні Каспію, відпустить з усть-камєногорського СІЗО російських громадян, обвинувачених у спробі збройного заколоту, відмовиться від острова Укатний, а, можливо, навіть продасть ЛУКойлу ще п’ять відсотків у «Тенгізшевройле».

Більшість прогнозів видання, як ми бачимо сьогодні, справдилася...

А «казахстанський» сценарій переноситься в Україну. Дуже хочеться вірити, що його фінал усе-таки буде інакшим, і якщо Казахстан росіянам вдалося «Укатати», то українці «відТузлити» себе не дадуть.