НАЙСТРАШНІША ГОДИНА БОЮ

Ось що буває з президентами, котрі формують своє оточення за принципом особистої відданості та страху членів близького кола за те, що коли настане політична розлука з Президентом, у найкращому випадку постраждають їхні капітали, далеко не завжди нажиті законно, а в найгіршому - їхнє право на вільне переміщення в просторі. Якби, добираючи своє оточення, Президент керувався передусім фаховими й інтелектуальними чеснотами кандидатів, то багато чого не сталося б. Насамперед, була б неможлива ситуація, яку ми маємо сьогодні. Бо вона розквітла пишним цвітом на поживному грунті сформованого в еліти бачення методів діяльності влади. Якби Президент керувався іншими принципами при доборі команди й не прагнув стати для неї щитом, мечем, суддею, царем і катом одночасно, то не опинився б він тепер у порожнечі. А сталося саме так.

Представники парламентської більшості рвонули до камер коментувати виступ Мороза і захищати Президента лише в перший день скандалу. Увечері на світ з’явилася розшифровка. Наступного дня її прочитали всі. По руках пішли касета, і... телевізійні екрани спорожніли. На амбразуру кинули журналістів переважної більшості олігархічних видань і каналів. Ними, як щитом, про всяк випадок прикривалися ті, хто минулої п’ятниці вирішив внести до порядку денного питання про проведення спеціального засідання Верховної Ради, присвяченого слідству у справі Георгія Гонгадзе та всім моментам, які стосуються цієї справи. 241 голос, відданий за це рішення, став чітким доказом того, що в парламенті виникла, можливо ситуаційна, але все-таки показова антипрезидентська більшість. У понеділок на засіданні глав комітетів та фракцій вирішать питання про час проведення засідання. Не виключено, що воно відбудеться у вівторок.

Та все ж робити висновок про те, що парламентська більшість у зв’язку з останніми подіями розкололася й частина її перейшла в опозицію до Президента, -передчасно. Безперечно, депутати, зокрема ті, що входять у пропрезидентську більшість, чітко відчули розгубленість Леоніда Кучми та Банкової загалом. Бо ніяк інакше не можна тлумачити паузу, яка виникла між заявою прес-служби Президента в день виступу Олександра Мороза та виступом самого Президента на восьмий день після початку скандалу. Досить стриманий і виважений виступ Президента, - який, за ідеєю, мав прозвучати наступного дня після виступу Мороза і в якому Леонід Данилович майстерно обминув питання справжності чи несправжності аудіозапису, - безумовно, був адресований передусім політичній еліті - парламенту, губернаторам і чиновництву. Президент назвав усю ситуацію провокацією та заявив, що в країні не буде ні диктатури, ні дострокових виборів.

Сказати, що цей виступ справив на аудиторію заплановане враження, - важко. Ефект виявився слабшим, ніж інстинкт окремих представників президентської більшості, який підказував, що зараз Президент слабкий як ніколи. Тим часом не можна мати певність у тому, що ряд депутатів, від думки яких залежить, буде в парламенті більшість зі знаком «плюс» для Президента чи зі знаком «мінус», зробить рішучий крок саме тепер. Ключовим моментом до розуміння, у який бік розвиватиметься ситуація, є момент оголошення результатів експертизи плівки. Він стане сигналом для депутатів, для Заходу та для двох із трьох вищих посадових осіб країни, котрі промовисто відмовилися коментувати ситуацію. Я маю на увазі спікера Івана Плюща та прем’єра Віктора Ющенка. А зараз члени президентської більшості вагаються й міркують приблизно так: «У січні ми сказали Президентові своє «так» не лише тому, що боялися за свій бізнес, а й тому, що сподівалися, зокрема, і в питаннях свого бізнесу почути «так» від Президента. Але майже ніхто з нас цього «так» не почув. Зате весь цей час перед нашими очима стояла Юлія Тимошенко, яка, кажучи Президентові «ні», мала, зокрема, й пост віце-прем’єра...» А стосовно громадянської позиції, то навіть за цих умов більшість народних обранців визнають за краще оберігати її від чужих вух пильніше, ніж комерційну таємницю.

Останній тиждень показав, що значною мірою безпорадними є як оточення Президента на Банковій, так і глави силових відомств. Схоже, що в перших лише тепер, імовірно, почав вимальовуватися план можливих дій. Якщо взагалі - почав. Це, безперечно, свідчить про слабкий кадровий склад низки ключових підрозділів адміністрації Президента.

Стосовно силовиків, то вони всі разом наробили таку колосальну кількість помилок, не кажучи вже про можливі злочини, що Президентові було б смішно вважати їх своєю опорою. Сам факт можливості запису чого вартий?! Зрозуміло, останнє слово має сказати експертиза. Проте в більшості журналістів і учасників політичних процесів сумнівів у належності голосів, що звучать на записі, не виникає. Саме тому, якщо Президент упевнений у своїй непричетності до зникнення Георгія Гонгадзе, а лише емоційно висловлював власне ставлення до опозиційного журналіста, то його найперше завдання не тільки довести це, а з’ясувати - у кого й де зберігаються записи, зроблені в його кабінеті протягом принаймні півроку. Адже потенційно Україна сьогодні є країною, яка не має державних, військових, політичних, економічних, олігархічних, узагалі - ніяких таємниць. Бо кабінет Президента - це святая святих, де ведуть доленосні розмови. Можливість порційного викидання на ринок громадської думки різних уривків зі зроблених записів може, в разі підтвердження автентичності, дискредитувати не лише Президента й міністра внутрішніх справ, а й величезну кількість людей, котрі вели конфіденційні переговори з внутрішньополітичних питань. А посли? А міністри? А телефонні розмови з лідерами інших країн? А коментарі, дані в кабінеті після цих розмов?.. Саме тому, якщо власники аудіотеки мають ще що сказати у справі Георгія Гонгадзе, то це повинно бути сказано й доведено до громадськості. Стосовно інших записів, то якщо вони потрапляють у руки репрезентатора, - а саме Олександра Мороза, - можна сподіватися, що з ними він так не вчинить. Принаймні не дасть їм старт із парламентської трибуни, а почне, у разі чого, з профільних комітетів або слідчих комісій. Інакше в Україні можуть початися необоротні за своїм негативізмом процеси. Порівняння, яке я зараз наведу, серйозно кульгає і, безумовно, нетактовне, але водночас і показове. Коли в ката дуче Муссоліні, котрий, до речі, був комуністом, запитали, чому Муссоліні стратили без суду, то відповідь була така: «Суд над Муссоліні міг перетворитися на суд над народом Італії». Бездумне оприлюднення можливих сюжетів наявних записів може стати «судом» над всією українською елітою. Як мінімум - елітою. Саме тому святий обов’язок правоохоронних служб - знайти джерело, знайти оригінали. Зробити це можуть спокійні професіонали, а не перелякані генерали з отриманими за вірність зірками на погонах. Безумовно, із такою ситуацією нашим правоохоронним органам ніколи не випадало мати справу, але технічно ситуація, в кожному разі, виникла з їхньої вини.

Одне слово, сьогодні не можна прогнозувати, в який бік розвиватиметься скандал, що накрив країну. На його наслідки можуть вплинути позиції двох політичних суб’єктів: українського парламенту й Заходу. Позиція і першого, і другого викристалізується після оголошення результатів експертизи. Якщо плівка виявиться фальшивкою, то скандал вщухне сам собою, гасити доведеться тільки факел, яким горітиме Олександр Мороз. Утім, постраждає не лише підставлений Олександр Олександрович, а й значна частина оточення Президента, яка підставила його хто своїми незграбними діями, хто бездіяльністю. Якщо ж запис виявиться справжнім, то це означатиме, що Президент справді в неприпустимій формі характеризував діяльність опозиційних журналістів і заохочував неправові дії проти них (що вже само по собі є порушення закону). Але це не доведе, що він та інші учасники записаних розмов причетні до зникнення Гонгадзе. Якщо, звісно, слідство не виявить додаткових обставин і доказів.

... Двадцять п’ять країн Заходу консультуються, намагаючись виробити спільне ставлення та спільну лінію поведінки в цій ситуації. Відкладено всі спроби виступити з колективними заявами зараз.

Олігархи поділилися на тих, хто може втратити все, і на тих, хто, ризикнувши, може все виграти. Але останній тиждень засвідчив, що не виявляють активності ні ті, ні ті.

Мовчить битий життям Іван Степанович, традиційно ні в що не втручається Віктор Андрійович.

У нервовому чеканні перебуває центральний апарат МЗС України, якому в разі чого доведеться першому виставляти заслін реакції Заходу.

Наприкінці тижня німецькі, австрійські, російські, американські ЗМІ почали приділяти серйозну увагу скандальній ситуації в Україні, але поки що коментарі переважно стримані.

Усі чекають результатів експертизи. Хоча й так усе знають.