Мустафа Джемілєв: «Нам потрібно було б висловити подяку, бо ми зробили все можливе, щоб нейтралізувати сепаратизм у Криму»

Їх у Криму залишилося всього 35 тисяч — із тих майже двохсот, кого на світанку 18 травня 1944 року розбудив стукіт прикладом автомата в двері, кого завантажили в «телячі» вагони й довго-довго везли в невідомість. А хтось повернувся додому з Перемогою — і також відправився в заслання. Тому що «ворог радянського народу» за національною ознакою. Історію кожної кримськотатарської сім’ї починають розповідати саме з того ранку, бо усе, що було до нього, — не має значення. А сенс усього життя для кожного полягав лише в одному — вижити, аби повернутися до Криму. Чверть мільйона кримських татар повернулися. Ще третина народу залишається в місцях заслання, і для них депортація триває.

Уперше за багато років День пам’яті жертв депортації проходив без уже традиційних масових акцій протесту. І не тому, що проблеми репатріантів розв’язано. Скоріше, навпаки. Одні, зокрема земельна, загнані корупційними діями колишньої влади в небезпечний кут. Інші — особливо дошкульні для кримських татар і такі, що лякають і нову владу, — тільки тепер підводяться на повен зріст. Це цілковита реабілітація репресованого народу, включаючи політичну.

Уперше за роки незалежності України в кримських татар, болгар, греків, вірменів і німців, депортованих із Криму, попросили вибачення «за всі злодіяння, вчинені владою на цій землі». Це зробив не глава держави, де вони живуть, і не глава тієї, що стала правонаступницею держави, ім’ям якої їх було депортовано. Ці слова вимовив кримський прем’єр Анатолій Матвієнко:«Нинішня влада України та Криму не причетна до злочинів тих років. Але це буде чесно, бо кожна влада має розуміти, що вона відповідає за все, що відбувається на цій землі». У тому числі й за ту черствість, із якою багато хто дивиться на репатріантів «як на людей чужих, не своїх, нібито зайвих».

Із цього болючого запитання «ДТ» вирішило розпочати інтерв’ю з народним депутатом України, головою меджлісу кримськотатарського народу Мустафою Джемілєвим.

— Мустафа-ефенді, на вашу думку, як багато ще людей в Україні досі не знають, хто такі кримські татари й чого вони насправді домагаються? І скільки таких при владі?

— Боюся, ця цифра ще дуже велика. Істеблішмент, котрий, здавалося б, за родом своєї діяльності має знати проблему, вражає своєю необізнаністю. Кілька років тому приїжджав представник президента, що займався проблемами Криму. Під час бесіди в меджлісі він казав: «Я, звісно, вас, кримських татар, розумію, проте ваші вимоги побудувати тут ісламську незалежну державу — це надмірно!». Звідки, кажу, ви взяли це?! Коли людина з адміністрації президента демонструє такий рівень необізнаності, то що вже казати про інших чиновників або простих людей. Хоча, звісно, є й такі, котрі знають тему, та все-таки кількість, котра не розуміє проблему, переважає.

Торік, перед 18 травня, у «Крымской правде» опублікували результати опитування про ставлення молоді до депортації. І я схильний йому вірити, хоча припускаю: дані могли бути перебільшені, але навіть якщо й так — цифри просто жахливі. Адже, по суті, 70 відсотків російськомовних студентів, не обивателів, а студентів, вважають депортацію кримських татар виправданою, ще певна частина — що нас треба знову депортувати. А нині багато прибічників встановлення пам’ятника Сталіну в Криму. Це хворе суспільство! Бо в нормальному суспільстві цього не повинно бути, і ця ненормальність підтримується найтиражнішими ЗМІ. І надихається певними політичними колами Росії, зокрема й базуванням у Криму ЧФ. У будь-якій країні за такі висловлювання, як у «Крымской правде», уже давно б притягли до відповідальності, і газету закрили б за розпалювання міжнаціональної ворожнечі. А ми говоримо про демократію. Це не демократія, це потурання фашистським поглядам. Хіба Німеччина — батьківщина нацизму — спробує що-небудь образливе сказати про представників якоїсь національності? Або в США — про колір шкіри? Та це уявити собі неможливо, а в нас це стимулюється безкарністю.

— Минулого тижня Віктор Ющенко повідомив, що запропонував лідерам меджлісу переглянути Декларацію про національний суверенітет кримськотатарського народу, ухвалену Курултаєм 1991 року. На його погляд, цей документ не відповідає Конституції й викликає занепокоєння в інших общин Криму. Молодіжна організація «Девлет» уже заявила, що вимога Президента образлива для кримських татар, котрі тричі позбавлялися своєї державності. Ви Президентові ще ніяк не відповіли.

— Ні, ми відразу ж, на цій зустрічі, зазначили: очевидно, Президент не зовсім поінформований стосовно того, про що каже. Президента непокоїть — так йому, напевно, піднесли, — вимога нібито про створення якоїсь незалежної кримськотатарської держави. Справді, посилаючись на певні терміни, відірвавшись від контексту, можна дійти такого висновку. Але декларація приймалася напередодні розвалу Радянського Союзу, і за активізації тут різних шовіністичних кіл, котрі носилися з ідеєю відірвати Крим від України, приєднати його до Росії чи як проміжний варіант оголосити Крим незалежною республікою. І тоді ми зобов’язані були зробити таку заяву: нічого такого не буде, бо тут є корінний народ, і без нас ви не визначатимете статус Криму. І з цього погляду нам потрібно б висловити подяку, бо ми зробили все можливе, щоб нейтралізувати сепаратизм у Криму. Крім того, коли підходити суто формально — кожен народ має право на самовизначення. І тому казати про те, що ми зробили помилкову заяву, не доводиться.

Крім того, ми сказали Президентові, що йдеться не про створення якогось нового державного утворення, а про відновлення того, яке було ліквідоване в результаті депортації кримськотатарського народу. Йдеться, по-перше, про надання кримськотатарській мові статусу офіційної. По-друге, — про розробку механізму забезпечення представництва кримських татар у структурах представницької, виконавчої та судової влади. Усе! Зрозуміло, якщо мова є офіційною, то не можна вже до розвитку системи освіти буде підходити за принципом створення недільних шкіл, не можна вже підходити до цього народу як до однієї з нацменшин, котрих в Україні понад сотню. Бо в такому разі жодні наші проблеми не розв’язуватимуться, потрібно говорити про колективні права народу. Ось у такій формі ми Президенту пояснили. Хоча навколо нього багато шептунів, котрі все це подають в іншому плані.

— Проте, судячи з того, що Президент невдовзі після зустрічі в Хан-Сараї вже двічі повторив свою позицію, він залишився при своїй думці. У такому разі, що ви робитимете з декларацією?

— Гадаю, можна було б зробити певні коментарі до декларації, аби чіткіше, якщо хочете, приземленіше, пояснити, чого ми домагаємося. Пояснити, що ми мали на увазі , коли її приймали, що ми не прагнемо до створення незалежної держави. Але відмовитися від чогось, записаного там, ми не можемо.

— І відмовлятися від стратегічної мети — створення національно-територіальної автономії — ви не збираєтеся?

— Ми хочемо відновлення національної автономії. Тобто відновлення того, що було злочинно ліквідовано в результаті сталінської депортації.

— «Закон про реабілітацію осіб, депортованих за національною ознакою», ухвалений парламентом рівно рік тому, так і не набрав чинності — нова влада отримала його в спадщину разом із вето Кучми. Чи правда, що вже з нової президентської канцелярії прийшла відповідь, що цей законопроект, як і раніше, неприйнятний, бо депортації не було, а було переселення кримських татар у межах однієї держави?

— Вето президента Л.Кучми аргументувалося незгодою з уживанням слова «кримськотатарський народ», і наполягалося на формулюванні «особи, депортовані з території України». Крім того, неприйнятним називався пункт, за яким репатріанти, котрі оселилися в сільській місцевості, мали таке саме право на земельні паї, що й члени КСП. Інші зауваження ми можемо сприймати, але з цими погодитися ми не можемо. Оскільки аргументи про те, що в Конституції є лише поняття «український народ», не відповідають дійсності. У розділі про Автономну Республіку Крим вживається поняття «депортовані народи». Крім того, це суперечить міжнародним угодам, ратифікованим Україною. У першу чергу, Бішкекській угоді 1993 року, пролонгованій торік ще на десять років.

Аргументи про те, що депортації не було, а було переселення в рамках однієї держави, мають шовіністичне забарвлення й часто використовуються «Русским блоком», комуністами. По-перше, мало яку землю було завойовано, приєднано якоюсь іншою державою. Крим — наша батьківщина, і ми були з неї депортовані.

Так, така сама відповідь надійшла й із нинішньої адміністрації Президента. Якийсь юрист, цілком імовірно, залишившись ще з колишніх часів, так виклав свою точку зору. Напевно, серйозну дезинфекцію в секретаріаті провели ще не повністю. Ми свою думку з приводу відповіді від чиновників уже нової адміністрації Президенту виклали. Крім того, сприяння Президента ми просимо й у питанні про ухвалення закону «Про статус кримськотатарського народу», в якому порушуються питання відновлення соціальних і економічних прав кримських татар.

— Найболючіша тема для репатріантів і Криму в цілому — земельна. Скільки кримських татар сьогодні реально мають потребу в земельних ділянках для будівництва житла й ведення господарства чи бізнесу? Наскільки велика ця черга?

— Розпочнімо з того, що при ухваленні Земельного кодексу не було враховано особливості Кримського півострова, передусім повернення депортованих на свою історичну батьківщину, і це створило великі труднощі. Із зрозумілих причин ми не могли бути членами колгоспів у Криму й Україні, а тому не могли претендувати на паї. У результаті близько 80 відсотків кримських татар, жителів сільської місцевості, не одержали землю. Це кричуща несправедливість: мало того, що людям не повертають незаконно відібране, а й іще й позбавляють рівноправності. Було прийнято рішення виділяти репатріантам наділи з земель запасу й резерву місцевих рад. Але розміри паїв виявилися менші й, головне, якість землі гірша, ніж в інших. Нині, за нашими дослідженнями, кримські татари в сільській місцевості, у перерахунку на душу населення, наділені землею в середньому в 2,5 разу менше, а вже про якість неораних земель і віддаленість від місця проживання годі й говорити.

Влада каже, що кримським татарам уже виділили 46 чи 48 тисяч ділянок під будівництво житла. Ну, по-перше, скажемо, нічого не давали — ми самі брали, а потім влада змушена була узаконювати самобуди. Після довгих сперечань і в буквальному значенні слова боїв, іноді з кровопролиттям, на південному березі. Добровільно мало що виділялося, причому в непридатних місцях. Якби ми дотримувалися тих правил, які нам нав’язували, цих 46—48 тисяч ділянок просто не було б. Ми ж не кажемо, що іншим жителям стільки-то тисяч ділянок виділено під будівництво. Це просто не можна брати до уваги при розподілі землі.

Якщо судити за кількістю заяв на отримання ділянок, то їх близько 10 тисяч. Але це не показник того, скільки чоловік хотіли б повернутися в ті місця, звідки їх депортували. Скажімо так, до депортації в Судакському районі 72 відсотки становили кримські татари, у Ялтинському районі — 61 відсоток. А нині Ялта й навіть Південний берег — це півтора відсотка кримських татар. Природно, кількість бажаючих значно більша, ніж ці 10 тисяч. Просто люди не бачать перспектив, тому не подають заяви на землевідведення. Якби землю було справедливо розподілено й вільної справді не було б — проблема не набула б такої гостроти. Але коли на очах в усіх роздають чиновникам, великим людям із Києва й Росії десятки та сотні гектарів, а для кримських татар не знаходять шість соток — це, природно, викликає обурення. Тому прийнята Президентом стратегія — провести тотальну ревізію законності розподілу земельних ділянок у Криму —справедлива.

— Але з запровадженням мораторію на нові землевідведення на період перевірки ви не згодні?

— Мораторій для депортованих на кримську землю триває 61 рік. Тому нині це не зрозуміють. Та на засіданні комісії під головуванням П.Порошенка було обіцяно, що мораторій не зачепить землевідведення для кримських татар у Тихій бухті (Коктебель), Судаку, Партеніті й Алушті.

— Проте на прес-конференції на пряме запитання, чи пошириться мораторій на репатріантів, секретар РНБО чітко відповів — це стосується всіх.

— Ну, Президент, власне кажучи, і створював комісію для того, аби чесно в усьому розібратися. Якщо комісія працюватиме близько трьох місяців, хоча в це мало віриться, і водночас розв’язуватимуться проблеми в названих місцях, то це цілком прийнятно.

— Чи означає це, що за дотримання такої умови меджліс скасує своє рішення про підтримку захоплень на узбережжі, які було названо самоповерненням злочинно відібраних 1944 року земель?

— Так, ми це зробимо.

— Наскільки меджліс контролює сьогодні ситуацію та що ви робитимете з винайнятими кримськотатарськими підприємцями «летючими» загонами, котрі займаються захопленнями в різних куточках узбережжя й мало реагують на думку меджлісу?

— Ну, я не сказав би, що люди діють за найманням підприємців...

— Мустафа-ага, мені потрібно назвати прізвища?

— Можливо, це все-таки від браку вичерпної інформації... Інша річ, чому в нас почали виникати труднощі. Коли ми підписали протокол із мером Ялти С.Брайком про те, що учасники акції мають прибрати намети (з «галявини протесту» у Сімеїзі. — Авт.), а влада почне розв’язувати проблему, наші співвітчизники сказали: віри в них немає, бо щойно вони підуть із території, влада її відразу комусь віддасть. І вони були праві, бо такі випадки траплялися. Коли кажуть, що з’явились якісь «летючі» загони, котрі не зовсім зважають на рішення меджлісу, — їх можна зрозуміти. Бо практика показує: укладаєш угоду з чиновником, а її умови не дотримуються. Але ще раз повторю: у цілому по Криму серед кримських татар нічого серйозного не станеться, якщо на те не буде рішення меджлісу.

— Меджліс якимось чином залучений до роботи комісії, створеної Президентом для перевірки законності використання земель у Криму?

— Після наради в мене була зустріч із Петром Порошенком, і я сказав: усі попередні комісії — і на чолі з генпрокурором Піскуном, і на чолі із секретарем РНБО Радченком — створювалися саме тому, що тут могли бути заворушення, пов’язані з акціями протесту кримських татар. І сам С.Піскун заявляв у нас на фракції: «Спасибі кримським татарам, ми виїхали, дізналися — там таке коїться!» Й теперішня комісія — це результат моєї зустрічі й Рефата Чубарова з Президентом ще наприкінці лютого. Тому мені незрозуміло, чому в комісії немає жодного представника меджлісу, хоча Президент про це казав. П.Порошенко відповів, що немає проблем і він готовий розглянути наші кандидатури.

— Які будуть ваші пропозиції з наведення порядку в земельній сфері?

— Я запитав і в Президента, і в Порошенка: яким чином вирішуватиметься питання повернення розкраденого? Вони говорять: коли землю виділено незаконно, її повернуть. Я кажу: так усе законно! Скажімо, по телефону відповідним чиновникам сказали — оформити моєму зятеві вісім гектарів! Там є всі підписи, усі печатки, усіх формальностей дотримано! І що, ви вважатимете це законним? Можливо, потрібно говорити про те, справедливе це рішення чи несправедливе? Загалом, це питання залишилося відкритим.

Показовий і красномовний приклад Сімеїза, де зять Л.Грача побудував аквапарк. Спочатку комісія С.Піскуна (у 2004 році. — Авт.) виявила, що там були порушення, що зайнято землю заповідника. Але слідом за цим прийшов папірець від прокурора Криму, мовляв, земля не заповідна, можна було будувати. Навіть коли нині встановити, що порушення закону були, — як діятимуть далі? Генпрокурор мені сказав: накладатимуть штрафи, не руйнувати ж збудоване. Виходить, грабіж буде узаконено? Правда, Порошенко говорить інакше. Що в разі незаконності забудови землі повернуть початковий вигляд. Але як вони це робитимуть — я собі не уявляю. Тому надія на комісію є, але оптимізму в мене мало.

— Кримські татари, особливо літні, як і раніше, йдуть із своїми бідами до меджлісу, а не в органи влади. Яка історія вразила вас своєю несправедливістю?

— Наразі звернулася по допомогу людина, котру виселяють з України. Чоловік своєчасно, відповідно до законодавства, подав заяву про те, що має намір повернутися в Крим. Але узбецька влада проігнорувала, вчасно не зробила як належить. Людина продала будинок, усе, що мала, приїхала — а її виселяють. Так, він не громадянин України, але ж документ про те, що він подав на оформлення, у нього є. А його виселяють із Батьківщини як нелегала за недотримання якихось формальностей. Це бездушний і нелюдський підхід!