Мрія президента

Незважаючи на те, що Віктор Ющенко дуже в цьому заінтересований, шанси на створення під його патронатом єдиної партії мають вигляд дедалі примарніший. Тиждень, який минає, став наочним свідченням цього.

Демарш Романа Безсмертного, котрий оголосив у вівторок, що прихід Юлії Тимошенко у крісло глави уряду підбив партійний літак Ющенка, сам Ющенко сприйняв спокійно. У цей день Президент сказав одному зі своїх соратників, що не сумнівається в успіху проекту.

Чим зумовлена його впевненість, сказати важко. Розмови про створення партії Ющенка тривають уже п’ятий рік поспіль. 2000 року все розпочалося декларацією про об’єднання Руху, проголошеною ще Геннадієм Удовенком разом із Юрієм Костенком. Актив партії тоді сподівався, що багатообіцяючий прем’єр погодиться очолити близький йому бренд. 2002-го стало очевидно: Народний рух України й Український народний рух не об’єднаються ніколи. Тоді ініціативу взяла в руки група безпартійних бізнесменів, які увійшли в політику, щоб допомагати Ющенку. Микола Мартиненко й Олександр Морозов разом із Олегом Рибачуком підготували проект створення нової партії. За зразок було взято Європейську народну партію, чиє гасло та технології було перекладено українською. Цей проект живе й донині. У вигляді ідеї.

Важко підрахувати, скільки разів відкладалося його оголошення. Це майже сталося улітку минулого року, коли ведена Безсмертним виборча кампанія Ющенка дещо буксувала, вимагаючи змін. Тоді створенням партії її лобісти розраховували змінити керівництво кампанією й відлагодити управління нею. Та Ющенко вирішив обійтися зміною глави центрального штабу, привівши на цю посаду Олександра Зінченка. Наступною датою призначили оголошення результатів виборів Центрвиборчкомом. Фальсифікація зірвала й цей план. Про створення партії сподівалися урочисто оголосити на Новий рік. Вирішивши, що у свято це буде недоречно, декларацію відклали до п’ятниці минулого тижня, коли після підписання Ющенком її буденно вивісили в Інтернеті.

Ідею гублять дві проблеми. Перша — запекла конкуренція між партіями —членами блоку «Нашої України» за право стати підгрунтям для єдиної партії. Окремо лідери кожної з десятьох сил розуміють, що вони на це не здатні. У них мало членів, жодна з партій не має реального впливу більше, ніж у трьох-п’яти областях, і майже всі вони бідні як церковні миші. Та напруга боротьби від цього не знижується. Учасники блоку почергово здійснюють спроби монополізувати бренд. Після того як 2002 року Ющенко схвалив ідею використання досвіду Європейської народної партії, її викрав Юрій Костенко, чий Український народний рух перейменувався в Українську народну партію. Хоча, крім сварки з партнерами по блоку, це ні до чого не привело, 2004-го трюк повторила партія «Реформи і порядок». ПРП перейменувалася в «Нашу Україну», зумівши зареєструвати розкручену не нею назву в Міністерстві юстиції. Основною силою партію Віктора Пинзеника це також не зробило. А от взаємної недовіри всередині блоку додало.

Об’єднання в одну партію — логічний хід із погляду виборців. Із погляду керівників партій — це ризик утратити статус «першого хлопця на селі», виявитися нижчим за давніх конкурентів і не потрапити в прохідну частину списку кандидатів наступної весни. Місць у «верхівці» (куди планує потрапити дуже багато з тих, хто сьогодні формально не має ніякого відношення до блоку «Наша Україна») майбутнього передвиборного реєстру на всіх явно не вистачить. З другого боку, не кожен зважиться на автономне плавання.

Для найчисельнішої партії блоку, НРУ, об’єднання — це ще й відмова від улюбленої назви. Хоча в середу лідер Руху Борис Тарасюк надіслав Безсмертному повідомлення про те, що партія погодилася брати участь у переговорах про створення єдиної сили, цей жест — радше політична гра. Здебільшого рухівці не готові нікуди вливатися. Вони очікують, що проект помре і без їхньої активної протидії. Як висловився один із керівників Руху: «У нас є думка, але ми з нею не згодні».

Покласти край міжусобній війні партій міг би сильний лідер. Та це — проблема номер два. Ющенко неодноразово стверджував, що хоче мати сильну партію. Але він жодного разу не сказав, що погодиться її очолити. І на посаді глави Нацбанку, й у прем’єрському кріслі, і як лідер «НУ» Ющенко завжди прагнув розширювати коло політичних союзників. Належність до однієї партії в умовах, коли їх більш як сто, майже неминуче обмежувала б його. На новій роботі Ющенку партійність узагалі протипоказана. І не лише з політичного погляду, а й із правового (з огляду на заборону, що міститься у 103-й статті Конституції). І взагалі: безпартійному главі держави легше. Легше сформувати більшість у парламенті. Легше стримувати опозицію.

Після «третього туру» виборів Ющенко попрохав зайнятися партією Безсмертного. Цей вибір можна пояснити лише одним: екс-керівник центрального штабу Віктора Андрійовича як ніхто знає людей у регіонах, більшість із яких він сам підібрав. Нова партія має увібрати в себе накопичений за час виборів ресурс: від людей до приміщень із комп’ютерами, на які було витрачено сотні тисяч доларів. З другого боку, в Безсмертного багато опонентів. Він явно не найкращий примиритель. Зокрема в нього кепські взаємини з багатьма членами групи «Разом», яка фактично є мотором проекту. Зрештою, рішенням Ющенка Безсмертний був відсторонений від керівництва кампанією в її розпал.

У чому правий Безсмертний: призначення Тимошенко прем’єр-міністром — це удар по партії Ющенка. Досі Тимошенко розглядалася як один із кандидатів на посаду лідера нової партії. Ідея виглядала перспективною. Харизма та менеджерські здібності Тимошенко стали б подарунком для нової структури. З другого боку, позиція керівника партії Ющенка закріпила б за Тимошенко статус його молодшого партнера, обмеживши можливості для власної гри. Тепер у неї карти сильніші. Робота главою уряду — відмінний засіб самостійно готуватися до виборів 2006 і 2009 років. Особливо враховуючи набрання чинності поправками до Конституції, які послаблять президента, посилять прем’єра і підвищать роль партій. У цій ситуації відмовлятися від досить відомої «Батьківщини» на користь чужої партії для Тимошенко буде нерозважливо. Заяви її соратників на цьому тижні засвідчили, що в.о. вирішила максимально відтягнути остаточне рішення, як і з ким йти на вибори Ради. Це розумно. Якщо до осені Ющенко буде на коні, «Батьківщина» ввійде в його партію у статусі ключового учасника. Якщо кінь закульгає, для Тимошенко не буде проблемою піти ва-банк.

Поки в Ющенка залишаються шанси створити власну партію. До 31 березня — останньої дати реєстрації нових партій із метою участі у виборах Ради-2006 — ще два місяці. У народну партію «Наша Україна» готові відразу увійти впливові політики та бізнесмени з «Разом», екс-ПРП, партії «Солідарність» і групи «Центр». Із радістю приєднаються Молодіжна партія і Християнсько-демократичний союз. Обов’язково пристануть частини НРУ, УНП і Ліберальної партії. Установчий з’їзд, що планується провести на Майдані, може дати старт створенню партії, якій повірить значна частина виборців, незадоволених старими брендами. Партію Ющенка із задоволенням прийме у свої члени Європейська народна партія, що контролює більшість у Європарламенті. Надії ініціаторів нової партії здобути на виборах не менш як 30% голосів виглядають досить реальними. За умови, що Ющенко зуміє погасити тліючі конфлікти, знайти вмілого лідера та чітко пов’язати партію із собою. А ще — за умови, що сам Ющенко зуміє виправдати видані йому виборцями аванси.

Якщо ж ні, то на виборах-2006 президент пристосовуватиметься до чужої гри. За планом Безсмертного, нова партія мала сприяти створенню передвиборної коаліції з Рухом і «Собором» справа, соціалістами зліва і собою — у центрі. Цей план ставив за мету завоювати сталу більшість у новій Раді. Вона дозволила б президенту провести лояльного прем’єра і спокійно готуватися до перевиборів 2009 року. Без своєї сили Ющенку буде вкрай складно досягти такого результату. «Наша Україна» у старому складі виглядає застарілою. У центрі грізну альтернативу формує Володимир Литвин, справа ростуть перспективи Тимошенко, а блокування з одним Олександром Морозом буде протиприродним. При такій розстановці сил на виборах наступного року на Ющенка практично неминуче чекає сильна залежність від Ради. Що послаблюватиме рішучість його політики й допомагатиме зростанню конкурентів.