МЕХАНІЗМ ОБДИРАЛІВКИ ЗАОЩАДИВШИ НА ПІДВИЩЕННІ МІНІМАЛЬНОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ, УРЯД НЕ ЗУПИНИВСЯ НА ДОСЯГНУТОМУ Й УХВАЛИВ ЗАОЩАДИТИ Й НА ПЕНСІОНЕРАХ

...«Відгуки з місць» у середу на УТ-1 були просто чудові. Шахтарі, які вкрай туманно уявляють, що справді відбувається в бюджетному плануванні і по скільки разів на день порушується Бюджетний кодекс, щиро раділи виділеним на вугільну галузь
4 млрд. грн. і таврували «Нашу Україну» за неконструктивізм в ухваленні такого приємного для них бюджету на 2004 рік. Радіопередачі були цілком у дусі відгуків. З ранку в четвер по радіо озвучувалося побажання прем’єра Кабміну не піддаватися на популістські пропозиції депутатів, розповідалося, скільки захисників бюджету з «Донбасвугілля» прийде під стіни парламенту і що замишляє опозиція. Для більшого розпалювання пристрастей бракувало хіба що пісні «Вставай, страна огромная...»

У четвер 27-го на підступах до Верховної Ради різко зросла концентрація правоохоронців. Але демонстранти проявляли миролюбність, а сам парламент жив майже буденним життям. Кава з парламентського буфету не зникла, а депутати не відмовлялися позувати перед телекамерами.

Розстановка сил була більш ніж очевидною. Від 20 листопада, після засідання бюджетного комітету, коли уряду вдалося аж до голосування втримати чисельну перевагу своїх прибічників (18 депутатів більшості проти 14 опозиційних) і «продавити» необхідне рішення, жоден серйозний аналітик не сумнівався, що бюджет — у будь-якому вигляді, із будь-яким змістом, хоч портрети Миколи Яновича на кожній сторінці намалюй — 27 листопада буде ухвалено. Правда, на переконаних і вимушених захисників коаліційного Кабміну чигав конфуз за конфузом, проте цього не прогнозував, здається, ніхто.

Осічка вийшла...

Невдачі почалися ще у вівторок, із голосування про відправку українського миротворчого контингенту до Ліберії — забракнуло голосів. Тож до 16 години ніхто не ризикнув виносити в зал доленосне для уряду й неприємне для країни рішення про зниження мінімальної зарплати (МЗП) до 205 гривень. Ні, з кожним членом парламентської більшості було проведено виховну роботу, і в те, що 205 краще, ніж 237, «увірували» навіть найстійкіші. Хто не піддався на обіцянки додаткових мільйонів гривень на свій виборчий округ, був змушений капітулювати перед обіцянкою неприємностей трудовому колективу або інтересам дружніх бізнесів — усі ми люди...

Шлях було відкрито. Ну не вважати ж серйозною перешкодою нав’язане опозицією голосування за неконституційність урядового проекту: чотири опозиційні фракції не в змозі зібрати 226 голосів. Проте на останніх хвилинах матчу прикрий гол у ворота більшості забив суддя в полі — Володимир Литвин.

З контексту абсолютно всім було ясно, що на фінальне голосування він ставив проурядовий проект, згідно з яким мінімальна зарплата з 1 грудня ц.р. знижується до 205 гривень. Проте слово — не горобець: із вуст Володимира Михайловича пролунала (й зафіксувалась у стенограмі) цифра 4207. А під цим номером у секретаріаті ВР зареєстровано... проект Л.Вернигори, О.Мороза та інших соціалістів, що встановлює МЗП з 1 липня 2004 року на рівні 305, а з 1 грудня — 358 гривень. Якщо дотримуватися букви Регламенту, саме його й підтримав сесійний зал, а Президент, перебуваючи в лікарні, підписав через добу так і не проголосований парламентаріями документ...

Здавалося б, наступного голосувального дня депутати повинні підтвердити своє рішення, виправивши помилку спікера. Проте на них чекали великі справи, зокрема — ухвалення документа №4000-1 про внесення змін до податкових законів у зв’язку з ухваленням держбюджету-04.

Наприкінці жовтня ми вже докладно розповідали читачам, що ідея цього документа виникла після подачі урядом проекту бюджету-04 на перше читання. З’ясувалося, що в бюджеті забагато податкових норм, яким там, за великим рахунком, не місце: податки в Україні мають регулюватися виключно податковим законодавством. Депутат Терьохін ініціював вилучення цих норм в окремий документ, ну, а «по ходу п’єси» його збагатили всілякими новаціями в частині скасування податкових пільг, уточнення процедур адміністрування тощо. Але при цьому уряд, залишаючи за собою запасний аеродром, не поспішав до другого читання вилучати податкові норми з бюджету. Тож статус документа
№4000-1, який мали голосувати в один день із головним фінансовим кошторисом країни, був більш аніж туманним.

На цю колізію кілька разів протягом сесійного дня звертав увагу своїх колег представник бюджетного комітету нашоукраїнець Валерій Асадчев. Бюджет — це баланс, марно доводив він, і якщо податковий закон справді дозволяє збільшити податкові надходження до бюджету на 2,5 млрд. гривень, то після його ухвалення бюджетний закон треба спочатку коригувати, перш ніж голосувати в цілому. Інакше Кабмін одержить 2,5-мільярдний ресурс без найменшого натяку з боку ВР на те, як його належить витрачати. А якщо все враховано в бюджетному законі, навіщо марнувати час на податкові дискусії?

Ніхто з уряду нічого прояснювати не став. Непрямо підтверджуючи думку, яка циркулює в депутатському середовищі, буцімто надзавдання документа — сформулювати певні нові правила відшкодування ПДВ таким чином, аби максимально послабити в цьому процесі позиції Державної податкової адміністрації й максимально посилити — Казначейства (читай — Мінфіну, що його патронує).

Проте планам — принаймні нинішнього четверга — не судилося реалізуватися. Вже невдовзі по тому, як почався вкрай нудний процес голосування багатьох десятків відхилених поправок, мінфінівці в урядовій ложі скиснули. І сам Микола Янович виглядав не краще, ніж два його попередники на міністерській посаді під час попередніх голосувань у ВР податкових законів. За доброю багаторічною традицією, поправки Кабміну збирали лише 120—130 голосів, а то й менше.

А коли пройшла поправка депутата Хомутинника, відповідно до якої новий механізм відшкодування ПДВ запроваджується не з 1 липня, як наполягав Мінфін, а з 1 квітня наступного року, стало остаточно зрозуміло, що податкова реформа знову зайшла в глухий кут. Навіть якщо закон буде проголосовано, на нього випросять президентське вето...

Усе вирішила випадковість, що є віддзеркаленням закономірності: образившись на «Регіони» за не підтриману поправку свого депутата, фракція «Трудової України» не стала голосувати за ухвалення закону в другому читанні. У результаті чергова осічка — забракнуло чотирьох голосів...

Ми наш конкретний світ збудуєм

... А ось бюджет ухвалили. Хоч як пручалася опозиція, закон про Державний бюджет України на 2004 рік одержав підтримку 234 депутатів. Вже закрилося вечірнє засідання парламенту, коли, взявши в когось з опозиціонерів мегафон, прем’єр Янукович дякував парламентаріям за плідне співробітництво.

Загалом-то Віктор Федорович мав вигляд на всі сто: імпозантний, великодушний, небагатослівний... Ціни такому прем’єру не було б, якби не підписана ним 20 листопада постанова №1783 «Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян», якою передбачено зробити перерахунок пенсій нинішнім пенсіонерам виходячи з середньої зарплати за 2002 рік — 306 грн. 45 коп.

Отже, наш коаліційний Кабмін під керівництвом В.Януковича мало того що «переглянув» свої обіцянки стосовно мінімальної зарплати в 237 гривень уже з 1 грудня 2003 року — він іще й заліз у кишеню багатьом мільйонам пенсіонерів. До речі, про це при ухваленні бюджету в другому читанні заявляв голова комітету у справах ветеранів, інвалідів та пенсіонерів Петро Цибенко, але про пенсійну реформу наші урядові чини готові говорити на урочистих засіданнях і нічого не чують при розподілі бюджетних грошей.

Як відомо, відповідно до закону про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що набирає чинності з 1 січня наступного року, в Україні буде зроблено перерахунок пенсій усім нинішнім пенсіонерам. Щоб максимально об’єктивно врахувати виробничий стаж і заробіток працівників, які вийшли на заслужений відпочинок у різні роки й одержували зарплату хто в рублях, хто — у гривнях, а хто — в купонокарбованцях, законодавець передбачив досить складну процедуру. Якщо змалювати її в найзагальнішому вигляді, то в скільки разів заробіток працівника, з якого нараховувалася пенсія років десять чи двадцять тому, перевищував тодішню середню зарплату (СЗП) по країні, у стільки разів він повинен перевищувати середню зарплату за 2002 рік. А потім із цієї суми береться відсоток, що відповідає кількості відпрацьованих років (за кожен рік стажу — 1%), і на виході одержуємо новий розмір пенсії.

Здавалася б, «хімія» тут просто неможлива: середню заробітну плату по Україні за десятки минулих років зафіксовано у відповідних статистичних збірниках. Проте насправді з’ясувалося, що обібрати пенсіонерів нескладно. За статистикою, СЗП за 2002 рік становила 376 гривень, але для потреб пенсійної реформи Кабмін звелів застосовувати її відкориговану величину — 306 грн. 45 коп. (376 — це зарплата «брудними», 306 — «чистими», тобто після оподаткування).

На жаль, розробники закону не врахували підступної сутності нашого уряду й не додумалися уточнити, яку саме СЗП слід використовувати в розрахунках. Причина? Для пенсійних потреб у всі часи застосовувався тільки показник зарплати до оподаткування.

Скільки після урядової постанови одержуватиме пенсіонер, я спробувала підрахувати на прикладі трудової пенсії своєї мами. Тут і далі — трохи округлені цифри: 45 років виробничого стажу, 255 рублів заробітку, рік виходу на пенсію — 1989-й.

Того року СЗП по країні становила майже 218 рублів. Мамина платня перевищувала її рівень в 1,17 разу (255 : 218 = 1,17). При СЗП 2002 року в 376 грн. сума, з якої нараховується пенсія, визначалася б за формулою: 376х1,17 = 440 (грн.). 45% від цієї суми — 198 грн.

А тепер застосуємо коефіцієнт 1,17 до встановленої Кабміном СЗП у 306 грн.

306 х 1, 17 = 358 (грн.)

45% від цієї суми дорівнює 161 грн.

І, нарешті, найнеприємніша дія — віднімання. Завдяки кабмінівським благодійникам пенсіонерка втратить 198 грн. — 161 грн. = 37 грн. на місяць. Що рівнозначно втраті майже двомісячної пенсії за рік.

Абсолютно очевидно, що ті, хто мав заробіток вищий — скажімо, 500 або 600 рублів на місяць, втратять іще більші суми.

Найсумніше, що нинішній перерахунок — захід одноразовий. І якщо мінімальну заробітну плату можна все-таки підвищити 2004-го або 2005 року, то «обрізані» сьогодні пенсії більше не перераховуватимуть — ні за середньою зарплатою 2003-го, ні за СЗП 2004-го. Так, їх індексуватимуть, але вкрадених, не побоюся цього слова, грошей індексація в повному обсязі не відшкодує.

Хіба це справедливе врахування виробничого стажу, хіба це торжество закону щодо тих ініціативних і працьовитих, про кого розводився Микола Азаров при другому читанні бюджету?

Чому таке стало можливим — пояснити дуже просто. Хоч би як нам замилювали очі, пенсійна реформа і підтримка пенсіонерів — особливо якщо це не пільговики — сприймаються урядом Віктора Януковича як тягар. У нинішнього Кабінету абсолютно інші пріоритети. Скажімо, модернізація шахт (читай — вкидання грошей вугільним «генералам» на закупівлю устаткування за неконкурентними цінами з частковою каналізацією грошей на вибори), підвищення зарплат силовим органам (а як інакше проводити наступні непопулярні бюджети?), підтримка окремих депутатських округів.

«На вугілля» на етапі другого читання додатково виділили один мільярд гривень. На грамотний початок пенсійної реформи треба було додатково лише близько двох мільярдів, але ніхто й пальцем не поворухнув, аби їх знайти. Відібрані в моєї матері та інших «високооплачуваних» пенсіонерів гроші підуть на те, щоб на 4,2% підвищити пенсії тим, хто за новим, досить жорстким, законом підвищення пенсій просто не заробив, проте, за задумом керівників Пенсійного фонду, теж повинен відчути позитив реформування. Але хто сказав, що правильніше грабувати пенсіонерів, а не проводити реформу, скажімо, за рахунок економії на депутатських та урядових привілеях?

Уряд побоявся зачепити інтереси тих, хто, залишаючись на держслужбі, одержує зі скарбниці по кілька тисяч гривень пільгових пенсій. Але водночас Мінфін недодав, як нам повідомили в Мінпраці та соцполітики, близько півтора мільярда гривень на розмежування 2004 року повноважень із фінансування виплат між Пенсійним фондом і держбюджетом. Мабуть, коли в Пенсійному фонді натякнули: якщо необхідних сум зі скарбниці не буде, то й виплати надбавок усіляким пільговикам не буде — Фонд, мовляв, не гумовий, — під час другого читання бюджету з’явилася ст.84-1: «Установити, що у разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів по бюджетних програмах, пов’язаних із розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються в повному обсязі за рахунок коштів Пенсійного фонду». Що в перекладі загальнолюдською означає: «Грошей ми можемо й недодати, але ти, Пенсійний фонде, за нашими зобов’язаннями платити зобов’язаний».

І міністр праці Михайло Папієв, і голова Пенсійного фонду Борис Зайчук переконували мене, що в остаточній редакції бюджету такої статті вже не буде — мовляв, її відкоригували. Але в проголосованій депутатами постанові про ухвалення бюджету в другому читанні так і не виявилося ні відкоригованого тексту, ні згадки про те, що статтю вилучено. А й справді: чого, власне, нашій виконавчій владі соромитися залазити в кишеню Пенсійного фонду, якщо, відповідно до нового закону, він зберігає статус центрального органу виконавчої влади і, таким чином, цілком підпорядковується уряду? Нічого соромитися! У разі чого можна ще гривень по тридцять з убогих пенсій зідрати...

А загалом, страшнувато жити в одній країні з такими «реформаторами», як члени нашого уряду. Бюджетним законом на більш пізній термін перенесено участь у пенсійній системі працівників підприємств, які перейшли на фіксований сільськогосподарський податок, — і все тому, що уряд не схотів, відповідно до нового пенсійного законодавства, сплачувати 800 млн. гривень на покриття витрат із пенсійного страхування цих людей. Як і раніше, не врегульовано питання повноцінної участі у пенсійній системі представників малого бізнесу. По суті, з липня, коли ВР схвалила нарешті нове пенсійне законодавство, затверджено лише надзвичайно одіозну постанову Кабміну від 20 листопада...

Що завтра?

Прогноз — несприятливий. По суті, в уряду немає стратегії, немає розуміння, що все в економічному організмі взаємопов’язане. Зате надміру адміністративної сверблячки й жагучого прагнення мало не силоміць пробивати окремі несистемні рішення. У суспільну свідомість активно вживляють міфи на кшталт того, що мінімальна зарплата не може зростати вищими темпами, ніж ВВП. А чому, власне, не може — особливо в середньостроковому періоді?! Невже кадровий мор забрав із Мінекономіки та Мінфіну всіх до єдиного фахівців, котрі знають, що валовий внутрішній продукт складається з трьох частин: доходів корпорацій, доходів фінансового сектора й доходів домогосподарств, отож мистецтво податкової політики в тому й полягає, щоб стимулювати розвиток певної сфери, не вбиваючи при цьому інших секторів.

Наші митці від оподаткування показали себе в усій своїй красі в процесі ухвалення закону про податок на прибутки фізичних осіб. Із нього — не прорахованого, ухваленого парламентом без серйозних дискусій і врахування всього комплексу «за» та «проти» — власне, й почалося багато нинішніх бюджетних бід. Я зараз навіть не кажу про недоладності, зокрема про зовсім дику норму — хабарі в Україні оподатковуються за ставкою 13%, над якою посміється не один хабарник. Суміш екзотичних податкових поглядів Сергія Терьохіна, дуже конкретних вимог дончан («Аби тільки платити менше!») і небеззаперечного російського досвіду породили те, що ми з 1 січня тільки почнемо розсьорбувати. Різке зниження надходжень від прибуткового призвело до жорсткого дефіциту коштів у місцевих бюджетах-04, дефіцит коштів — до перегляду обсягів міжбюджетних трансфертів, з одного боку, і зниження мінімальної зарплати — з другого. Зниження мінімальної зарплати й затримка з відновленням міжпосадових співвідношень — прямий шлях до проблем наповнення Пенсійного фонду...

Не вміючи, та й не бажаючи системно мислити, економічний блок уряду постійно бореться з наслідками невдалих рішень, замість того, щоб їх не допускати. Невдалі рішення прикрашають примусовим макіяжем, аби вони виглядали у суспільній свідомості вдалими. Жодну реформу не доведено до логічного завершення — ні бюджетну, ні податкову, ні аграрну, ні реформу оплати праці. На багатьох напрямах відбувається очевидний відкіт назад, але що не день, то зліша критика опонентів і попередників — такого, мабуть, не дозволяв собі жоден попередній український уряд.

Невже якщо в крані немає води, в усьому винні «Наша Україна» з Віктором Ющенком? І хто в таке повірить! Значно логічніше припустити, що вода щойно прокладеним приватним водогоником пішла на вибори...