КРАПЛЯ Й КАМІНЬ ЯК І ПЕРЕДБАЧАЛИ ОПТИМІСТИ, ПЕНСІЙНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ СТАРТУЄ 1 СІЧНЯ 2004 РОКУ. ЗАКОНОДАВЧЕ ПОЛЕ ДЛЯ НЕЇ НАРЕШТІ СТВОРЕНО

...Чомусь пригадується похмурий осінній день 1998-го, замок Лаксенберг неподалік Відня і представницька міжнародна конференція під егідою Світового банку з проблем пенсійного реформування. Українська делегація виглядала більш ніж блякло — навіть на тлі Грузії, Узбекистану, не кажу вже про балтійські чи центральноєвропейські держави. «За душею» — лише концепція пенсійного реформування й напівсирі начерки пенсійного закону, попереду — роки переписування, шліфування та проштовхування необхідного законодавства через Верховну Раду. У періоди невдач (а вони траплялися ох як часто!) ця праця здавалася не просто нескінченною — сізіфовою...

Тоді, 1998-го, ніхто не знав, що на створення тільки законодавчих засад нової пенсійної системи піде ціла п’ятирічка. Але крапля точить камінь. І це нічого, що він рясно вкрився зашкарублістю, популізмом, політиканством, страхом перед новими трастами. Пенсійна реформа, в основі якої — суперприваблива з погляду людини можливість робити особисті пенсійні накопичення, що передаються у спадок, таки проникла в суспільну свідомість і завоювала право на життя.

Ще рік тому експерти намагалися вгадати, який із пенсійних законів буде ухвалено першим. На що народні обранці пристануть легше — на створення недержавних пенсійних фондів чи ж на нові, досить суворі правила гри в державній пенсійній сфері. Про ухвалення документів в один день і годину, ніхто, здається, й не мріяв. Тим паче вражаючим і значущим виявився результат, досягнутий 9 липня всупереч зусиллям панів Пинзеника, Рудьковського, Тимошенко й низки їхніх прибічників у сесійній залі.

Тепер залишилося одержати автограф Президента, проте за цим, треба думати, справа не стане. Оскільки найістотніші зауваження (аж до пропозиції про президентське вето на закон про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування) можуть виникнути тільки в Мінфіну, а думку фінансистів вітчизняні політики звикли слухати у піввуха. Навіть нефахівцеві зрозуміло, що вето на пенсійний закон (або ж подання у ВР зауважень до документа) завдало б надзвичайно сильного удару реформаторській репутації Леоніда Даниловича. Тож можемо бути спокійними: нічого такого ніхто з експертів та радників Президенту не нарадить, жодних несподіванок не буде, і пенсійна реформа стартує 1 січня 2004 року, коли обидва закони наберуть чинності.

Буде вона повнокровною чи половинчастою — оце справді питання. Експерти вже встигли підрахувати, що, перш ніж нове законодавство реально запрацює, необхідно підготувати та затвердити ще майже 60 документів. Іноді це нові, більш «вузькі» закони. Одним із них передбачається, зокрема, врегулювати проблему участі в загальнообов’язковому пенсійному страхуванні платників єдиного податку.

У чому суть домовленостей, підтриманих і законодавцями, і виконавчою владою, і представниками підприємців? За своїх найманих працівників платник єдиного податку робить щомісячні внески до ПФ на загальних підставах — 32% заробітку кожного такого працівника. А от за себе — щомісячний фіксований внесок, розмір якого визначать спеціальним законом, проект якого вже восени Кабмін повинен подати у Верховну Раду.

Чи буде платіж єдиноподатника в ПФ хоча б на рівні мінімального пенсійного внеску, який, згідно з новим законом, визначається як відсоток (на сьогодні — 32%) від мінімальної по країні заробітної плати (із 1 грудня — 237 грн.)? Почувши таке «простеньке» запитання, близькі до підприємницьких кіл народні депутати лише посміхаються. Тоді як депутати-соціальники до такої перспективи ставляться серйозніше: а чом би й ні, вся заковика — в юридичній техніці. Якщо закон буде добре виписано, якщо в ньому зазначать, що ставка єдиного податку зменшується на суму, яка нині надходить через Казначейство до Пенсійного фонду, і замість цього порівнянну суму підприємець перераховуватиме в ПФ за окремою платіжкою, то чи такі вже й великі незручності?

Залишимо наші сумніви на осінь і перейдемо до наступних пенсійних нововведень. На етапі підготовки до третього читання депутати, нарешті, вирішили, як бути з платниками фіксованого сільгоспподатку — аби люди, котрі працюють на таких підприємствах, не втрачали пенсійних прав. Схему обрано складну і для держскарбниці, щиро кажучи, обтяжливу. Платник фіксованого сільгоспподатку вносить за кожного свого найманого працівника належні 32% його місячного заробітку до Пенсійного фонду, проте ці гроші мають бути компенсовані з держбюджету. Що й слід передбачити при підготовці головного фінансового кошторису країни на 2004 рік.

Обов’язковим пенсійним страхуванням не обійшли й безробітних (за них внески до ПФ сплачуватиме Фонд зайнятості, а це, за поки що не підтвердженими прогнозами, може змусити парламентаріїв збільшити ставку внеску в цей фонд на 0,5%). Бюджет також платитиме в ПФ за матерів, що перебувають у відпустці для догляду за дитиною, і за військових строкової служби: 2004-го — 10% мінімального пенсійного внеску, 2005-го — 20% і т.д. А от відрахувань за студентів не передбачено: скарбниця такого тягаря явно не потягне, та й до того ж частина нашої молоді навчається у вузах недержавної форми власності. Тож, відповідно до нового законодавства, студенти вузів і коледжів зможуть брати участь тільки в добровільній пенсійній системі. А в обов’язковій — лише коли почнуть працювати.

Здається, навіть цей, далеко не повний перелік позицій, узгоджених напередодні голосування, показує, що ж для успіху пенсійної реформи найважливіше. Не кадри (хоча їх і бракує), не кваліфікація працівників згори донизу (хоча й вона часто залишає бажати кращого), навіть не рівень поінформованості населення про заплановані й ужиті заходи. Всі українські нововведення на пенсійній ниві буде втілено в життя тільки в тому разі, якщо бюджет (або, коли хочете, Мінфін) скрупульозно, до останньої коми, фінансуватиме прописані в пенсійному законі зобов’язання держави. Точної їх суми, навіть на 2004 рік, поки що не знає ніхто, однак ми можемо припустити, що вона буде на рівні 5—6 млрд. гривень. А це більше, ніж річна підтримка чи то аграрників, чи то вугільної галузі...

Якщо ж повториться ситуація з сумновідомою ст.57 закону про освіту... Ви ще не знаєте останніх новин? Не далі як у вівторок на спільному засіданні з мерами міст із питань формування бюджету-04 перший віце-прем’єр Микола Азаров заявив, що ця стаття не відповідає реальним можливостям ні державного, ні місцевих бюджетів. І порадив мерам: «Працюйте з судами! » (оскільки багато ображених державою вчителів уже підтвердили своє право на більш високу зарплату в суді. — Н.Я.) Мери посміялися. Але сміх цей був сумним. Не хотілося б, аби через банальний брак грошей курям на сміх виявилася вся величезна робота з підготовки в Україні пенсійної реформи.

На щастя, запуск у дію другого закону — про недержавне пенсійне забезпечення — не потребує державних фінансових вливань. І прямих державних гарантій збереження пенсійних коштів також не містить, тож бюджету не доведеться розплачуватися за несумлінних чи невмілих фахівців з інвестування. А щоб не довелося розплачуватись і вкладникові, на етапі підготовки до другого читання документ дуже серйозно підкоригували. За словами головного консультанта комітету ВР із питань фінансів і банківської діяльності Наталії Ковальової, вкотре було переглянуто нормативи інвестування, і тепер вони більше відповідають реаліям та перспективам розвитку інвестиційного ринку. Так, до 40% загальної вартості активів НПФ дозволяється вкладати в іпотечні цінні папери, до 10% — у банківські метали, і ще до 10% — у нерухомість (це на додачу до традиційних держоблігацій, місцевих облігацій, акцій, банківських депозитів тощо).

По-друге, законодавці посилили дуже важливу норму, яка дозволяє контролювати ефективність роботи самого НПФ і управляючого його активами. Звучить вона приблизно так: у випадку, якщо вартість одиниці пенсійних внесків пенсійного фонду знизиться більш як на 20%, банк-зберігач зобов’язаний інформувати про це сам пенсійний фонд, а також обидві держкомісії, що здійснюють контроль над фондовим та фінансовим ринком. Далі, за логікою, держоргани повинні розібратися: одна справа, якщо один пенсійний фонд «збоїть» (непрофесіоналізм, зловживання?) — і зовсім інша, коли відбувається падіння на всьому фінансовому ринку України.

По-третє, відповідно до закону, у договорі на управління активами НПФ можна передбачати зобов’язання управляючого активами забезпечувати їхню мінімальну дохідність на рівні не нижче офіційного індексу інфляції...

Як усі ці положення спрацюють на практиці, ми дізнаємося не раніше, ніж за рік. На думку більшості фахівців, лише до липня-серпня 2004 року перші недержавні пенсійні фонди — вже на основі нового закону — буде створено, вони одержать належні ліцензії та почнуть залучати кошти громадян. А ще через півроку-рік можна буде судити, чи народилася в Україні багаторівнева пенсійна система, про яку так мріяли реформатори...