Ігри патріотів

Президент і його команда, приведені до влади демократичним шляхом національної самосвідомості, яка прокинулася в народі, зосередили свої зусилля передусім на консолідації суспільства. Спроб його розколоти було через край протягом усієї передвиборної кампанії. Ця тенденція неймовірно прискорилася на її останньому етапі. Україна прийняла удар і вистояла. Але напруга політичних пристрастей не згасла, й наміри розколоти суспільство в той чи інший спосіб тривають. Тепер на чільному місці національне питання, яке так гостро постало цього тижня для Яна Табачника, котрий обвинуватив віце-прем’єра Миколу Томенка в розпалюванні антисемітизму. Мабуть, епіграфом до відкритого листа народного артиста могло б послужити широко відоме побоювання пана Путіна стосовно антиросійських і антисемітських настроїв оточення Віктора Ющенка. Чудовий збіг.

Нова влада, поділивши портфелі, ще тільки вживається в свої нові посадові обов’язки. Спроба якнайшвидше розрубати гордіїв вузол проблем, які накопичилися за багато років, емоційно запалює і їх, і громадян країни, котрі пильно стежать за їхніми діями. Вирують пристрасті, летять в ефір і на сторінки ЗМІ непродумані, недипломатичні заяви та фрази. Доречні у вустах революційного трибуна, вони неприпустимі з вуст державного мужа. Тим паче що, вирвані з контексту, вони дають поживу не лише для негативних коментарів, а й, поставлені з ніг на голову, дозволяють опонентам об’єднати зусилля для планування та проведення політичних акцій. Нижче ми даємо можливість висловитися не лише двом сторонам конфлікту Томенко—Табачник, а й ознайомитися з думками незацікавлених сторін.

Микола Томенко: «емоційні заяви
і стосунки не мають
жодного відношення
до міжнаціональної ситуації»

Світлана АГРЕСТ-КОРОТКОВА

— Миколо Володимировичу, що таке культурна політика — вибір персоналій чи розробка ідеологічної концепції?

— Я стурбований ситуацією, що багато людей не розуміють до кінця: минулі традиції, пріоритети та критерії відходять; у нас не буде переваг у артистів, які подобаються Президенту чи дружині Президента. Розумію, це був елемент їх життя, їх бізнесу, бізнесу їхніх родин, а тепер ситуація змінюється. Я віце-прем’єр і переконаний — міністр буде діяти таким чином, що в неї не буде чорних чи білих списків людей, яким потрібно домовлятися із директором Палацу спорту чи палацу «Україна», щоб безоплатно або за собівартістю робити концерт, а комусь іншому — оплачувати все як за інтуристівськими нормативами. Однозначна позиція така — всі митці, співаки мають однаковий шанс бути зірками і претендувати на зірковий статус, незалежно від того, чи вони були улюбленцями попередньої влади.

— Ринок буде голосувати за того, кого хочуть слухати і на кого хочуть ходити?

Держава повинна визначити принципи. В силу різних обставин, постанов Кабміну і навіть різних законів України сталося так, що сьогодні вигідніше організовувати концерт іноземного виконавця, ніж концерт українського митця. Якщо ви живете в Україні, то підпадаєте під більший контроль податкових структур, ніж гастролери зі США чи Росії. Останні можуть значно спокійніше почуватися, наймаючи оператора, який привезе готівку за той чи інший концерт. Я навів приклад із шоу-бізнесу, а в іншій системі точно така ж ситуація. У нас сьогодні кіностудії можуть перетворитися в території для зйомок серіалів — польських, німецьких, французьких. Я маю на увазі, що держава контролює, а далі включаються суспільство, ринок. Багато моїх колег кажуть, що ринок зруйнував українську культуру. Він створювався під політичні смаки самої влади. Вони бачили, що дружині президента дуже подобається Йосип Кобзон, отже, від нього вже нікуди не дітися. Він їздив по всій країні, ставав громадянином України, пам’ятники йому ставилися при житті. А тепер на пільгових умовах не «чесатимуть» Україну артисти, яким симпатизують Президент України чи його дружина. Ми просто знатимемо, що Президент України опікується театрами, українською культурою, оперою. Принципово — що і наскільки талановито роблять зірки, а не їх приналежність до української, російської чи будь-якої іншої культури або нації. Підхід нашої команди саме такий.

— Але йдеться про ніби наявні в міністра культури «чорні списки», а також про ваш невдалий вислів щодо «кобзонів й табачників». Мені здається, тут є сенс поговорити про те, що таке політична культура. Як ви це бачите?

— Розумію, що є відповідальність посадових осіб за таку делікатну сферу. Але треба розуміти, що в нас є історія засобів масової інформації, які називаються нові, вільні, демократичні медіа. Часом виникає ситуація, у якій ми все-таки маємо просити їх не передавати фрагменти або уривки фраз… Я давав інтерв’ю «Комсомольской правде» і казав про Євробачення, а в статті акценти зміщено на 90 відсотків. Я такого не казав.

Ми і під час революції, і тепер зафіксували повне невтручання в редакційні справи, і виявилося, що рівень професійності й відповідальності журналістів дуже далекий від того, на який ми сподівалися. Не знаю, що міністр культури говорила: треба дивитися контекст. Я чітко наголошував — коли ми будемо при владі, не буде в нас білих і чорних виконавців. Я під час виборчої кампанії написав десятки звернень у Генеральну прокуратуру, щоб притягли до відповідальності та покарали тих людей, які робили листівки про різносортну Україну. Звинуватити мене зараз у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, на мою думку, для людини, яка це робить, означає проявити слабкість власної позиції. Це з одного боку. А з іншого — це неприємна історія. Тому що правова відповідальність і національність, або ж аморальність і національність — це різні речі. Підкреслюю, я не звинувачую нікого з тих, хто вирішив комусь служити до кінця днів, це його право. Не маю бажання утискувати когось із фаворитів минулого режиму. Але проблема Яна Табачника лежить не в національній площині, а в політичній та економічній. Нехай Генеральна прокуратура сьогодні перевірить проект, за яким йому президент через Київську міську адміністрацію виділив 8,5 га елітної землі в Києві. Український народ не знає, що це до концертів і творчої діяльності не має стосунку. Там заправки, пляжі й нічні клуби. Тому пропоную: давайте делікатну тему, хто якої національності і в кого які батьки чи діти, не чіпати, коли йдеться про концертну діяльність, концертний чи будь-який інший бізнес.

— Проблема розколу суспільства, так чи інакше, проходить крізь всю нашу історію. І завжди це були явні або завуальовані політичні акції. Що з цим робити і чи можна це якось припинити?

— Насправді це — серйозна проблема. Це проблема більше світоглядна, політична, а також проблема поколінь. Те, що називається Схід і Захід, — не орієнтація на Росію чи на Європу. На жаль, ці небезпечні правила протистояння нам нав’язували. І повернення до старих ігрищ означає підкинуту провокацію. Я як емоційна людина розумію, що потрібно з авторитетними в цій сфері людьми переговорити, щоб знайти формулу і показати, що ми всі поза цим процесом. І якщо хтось ображений кимось, то це проблема емоційних заяв і стосунків, які не мають жодного відношення до міжнаціональної ситуації чи ситуації в конкретній національній групі. Я так само зацікавлений мислити категоріями цивілізованої гуманітарної політики, а не ділити світ на етнічні чи фінансово-політичні сегменти. Тому зроблю все, щоб гра, яку нам нав’язливо пропонують перевести в етнічну площину, закінчилась. Якщо не на першому, то на другому ході.

— Тоді повернімося до того, з чого почали: гастрольна діяльність. Люстрація у списках акторів, театрів, виконавців буде?

Багато людей, які говорять про люстрацію, вважаю, не мають морального права про це говорити. Люстрація можлива в режимі класичної революції. Теоретично вона мала здійснитися в Україні 1991 року. Сьогодні це несерйозно і неможливо. Розмови про неї — іще одна небезпечна гра. Я не сприймаю її. Є закон і його виконання або невиконання. Наприклад, когось у силу обставин втягнули в неприємну історію, що містила пряме порушення чинного законодавства. То це не моя проблема, а проблема законодавства. Якщо справді людина була суб’єктом, який не розумів і не знав, що його пісня буде використана для брутальних та аморальних речей, немає питань. Нехай принаймні відкрито заявлять про це. Історія закінчилась, поставили крапку, і нехай собі приїжджає, виступає… Мене цікавить тільки пряма відповідальність за конкретні речі. Відповідальність тих людей, які створювали проблему для законодавства, які були відомими всім по кліпу з нацистськими штуками і т.д. Якщо ми не знайдемо зрештою людину, яка розміщувала відомі всім плакати, — гріш ціна нам, новій владі.

Що ж до решти питань, то я, навпаки, є людиною, яка намагається відкинути тягар минулих непорозумінь. На мене була критика, що я нічого не роблю, щоб зупинити відбірковий конкурс «Євробачення», тому що представляти Україну на ньому найбільше шансів у Ані Лорак, а вона була по іншу сторону барикад. Подискутувавши з людьми, які проводять конкурс, знайшли компроміс. Щоб посилилася конкуренція, надаємо ще п’ять виконавців, і голосування українського народу визначить кращого не за кольором, а за талантом. Для мене політичні погляди — це одне, а талант — зовсім інше. Є пропозиція зробити тур Україною на кшталт «Зірки України за єдність», щоб там були зірки обох орбіт, — я перший це підтримав. Інакше ми ще п’ять років будемо запитувати: за кого ти голосував на виборах?

— Наскільки буде демократичним підхід до мови — в театрі, кіно, видавничій справі?

— Ми мислимо категоріями національного продукту. Все, що вироблено на території нашої держави, — є національна культура. І для цього продукту треба створити кращі умови, ніж для того, що перетинає наш кордон. Тому якщо ми думаємо про програму «Контрабанда — стоп», то це і про контрабанду книжок з інших країн, преси з інших країн. Якщо ми скажемо, що пільги в нас діють не на українське, а на україномовне — то втратимо у якості національного культурного продукту. Попри те, що є позиція більш радикальна, як віце-прем’єр кажу: треба мислити категоріями якісного національного продукту. Коли як глядач стояв перед вибором, куди йти ввечері — в театр ім.І.Франка чи в оперу на прем’єру «Евгения Онегина», пішов в оперу, бо знав, що Гришко нечасто виступає в Україні і не можна пропустити нагоду його почути. Це була російська класика. Зірки — вони в усьому світі зірки. Ми так відстали у царині мистецтва, що на першому місці має стояти якість продукту, а вже на другому — якою він мовою.

— Хочу повернутися до першого запитання: культурна політика — це що?

— Світогляд і цінності. На мою думку, це — гідність, свобода, загальнолюдські цінності. Вони становлять світогляд і мають бути обрамлені нашою унікальністю. А держава мусить допомагати нашим талантам бути конкурентоспроможними у світі.

Ян Табачник: «Політика зайнялася шоу-бізнесом, а шоу-бізнес зайнявся політикою»

Катерина ЩОТКІНА

— Ви задоволені відповіддю, яку дав на ваш відкритий лист віце-прем’єр із гуманітарних питань?

— Все це неправда. Все, що написано в його відповіді на мій відкритий лист. Ось, наприклад, він мене запитує, як це я, народний артист, випив чарку і перевернув її над головою, демонструючи свою відданість Януковичу. Я ніколи не був на такому бенкеті. Крім того, перекидати над головою чарку — в мене руки не піднімуться. Я інтелігент. У моєму товаристві, у моїй сім’ї це не прийнято.

— А як щодо вашої обіцянки служити Кучмі до кінця днів своїх?

— Теж неправда. Я таких заяв навіть своїй дружині не робив — що я до кінця життя буду їй відданим. Це смішно. Я сказав на всю країну, що служитиму тому президенту, якого обере народ. Знаєте, для чого вони це роблять? Вони спеціально нацьковують на мене Президента Ющенка. Спеціально надають йому такі відомості. Такі от вони запобігливі. А я просто прошу Ющенка: Вікторе Андрійовичу, ніколи мене до себе не кличте. Я вже не хочу бути ні поруч із Ющенком, ні поруч із Бушем, ні поруч із будь-ким — в мене немає такої потреби. Я на них надивився.

— Одначе ж ви не заперечуватимете, що в період президентства Кучми ви були близькі до влади.

— Я і не заперечую. Про те, щоб на все життя бути вірним Кучмі, — це стосується радше тих, хто стояв із ним на трибуні. Це вони клялися в обмін на посади міністрів. А мені це ні до чого. Я залишився вірним не Кучмі. Я залишився вірним собі. Я за своєю сутністю не зрадник, ніколи нікого не зрадив. Не зрадив і його. На той час, коли Кучму обирали, це було краще, що можна було обрати. І ви побачите — вони те ж саме зроблять і з Ющенком. Врахуйте, що Кучма шість років тому — це був інший Кучма. Це була гарна, добра людина. Таким, яким він став, його зробило оточення — усі ці блюдолизи, до яких я не належав ніколи. Я людина горда. Мене обурило те, що цей «гуманітарій» принизив мою людську гідність — один раз, вдруге, втретє. Що це за розмови про «привілеї», якими «користуються ці табачники при владі Кучми»? Які привілеї? Сто зон, які я об’їздив? Я ніколи ні копійки з бюджету на жоден захід не одержав.

— А як же земля на березі Дніпра?

— Щоб дати чергового ляпаса цьому брехуну, я розповім, як усе відбувалося. Рівно п’ять років тому, першого березня, у день, коли ми з дружиною розписалися, на нашому святі зібралися кілька наших найближчих друзів — Олександр Зінченко, Петро Порошенко, Віктор Король, Ігор Плужников, Куртов, Володя Філіпчук. І я їм кажу: «Хлопці, давайте побудуємо клуб європейського класу, щоб до нас приходили гості, щоб приїздили відомі артисти, зробимо зал, гарний готель». І вони відповідають: «Давай». Свідків я вам назвав. Тоді я пішов до Омельченка з Горбуліним — до честі Омельченка, він поставився із розумінням і запропонував мені зібрати документи. Я чотири роки їх збирав. Після чого ми пройшли три ради — в тому числі депутатів «Нашої України». У результаті ми одержали цю землю, я сплачую за її оренду. Ми замовили проект у архітектора С.Бабушкіна. Проект висунули на міськраду. Ніхто нічого не приховував.

— Якщо ви вважаєте, що Томенко завдав вам особистої образи, ви могли подати на нього в суд, а не ставати на стежку медійної війни.

— У мене не залишалося вибору, оскільки сам Томенко пішов цим шляхом. Позиватися до нього я міг раніше, коли він говорив усе це на майдані. А сьогодні це слова державного чиновника. Тобто це державна політика України, і тоді нехай нас або виселять, або посадять у в’язницю.

— Кого — «вас»? Можливо, під «табачниками та кобзонами» він мав на увазі виконавців попси?

— Так, я все життя виконую лише попсу. Це популярна музика. Це улюблена музика народу. Я записав безліч музики — одинадцять компакт-дисків. Що вони можуть із цим зробити? І йому на злість — я чекаю тільки, коли Йосип видужає, — ми поїдемо по цій країні і працюватимемо при цілковитих аншлагах. Оскільки нам Бог це дав.

— У вас, як ви кажете, багато близьких друзів — членів «Нашої України». Їх ви теж підтримували в передвиборних поїздках?

— Коли були вибори до ВР, моєю партією були «Жінки за майбутнє» — найпорядніша партія. Та коли ми приїздили в округи, де балотувалися мої друзі, ми говорили про те, що підтримуємо цих людей: у Вінниці — Порошенка, в Чернівцях — Короля. Отоді я був «найкращий у світі» і «неперевершений». А тепер я «гармоніст».

— Чому вам, у такому разі, не здалося, що слова Томенка мають суто політичне підгрунтя?

— Це не просто «політичне підгрунтя». Це полювання на відьом. Ви не помітили однієї цікавої зміни? Політика зайнялася шоу-бізнесом, а шоу-бізнес зайнявся політикою. Як на мене, наступний етап в кар’єрі Томенка — він має заспівати і зняти кліп. Виступи наших політиків — це справжнє шоу. А наші артисти полізли робити політичні заяви.

— Але ж і ви в цьому були помічені.

— Я, між іншим, займався примиренням. У мене боліла душа за тих, хто стояв на площах, я боявся за них. Там стояли всі ми — мій народ у надії на світле майбутнє. Тільки є різниця між тими, хто стояв унизу, на площі, й нагорі — на трибуні. Якщо там було п’ять людей нормальних — це добре. Я ж майже всіх їх знаю. Коли була найвища напруга, я зателефонував Королю і запропонував організувати зустріч, почав умовляти через помічника Людмилу Миколаївну. І ми домовилися. Я привіз Короля. Людмила Миколаївна виїхала за межі дачі — у ліс. Король і Людмила Миколаївна говорили годину. Потім я теж підійшов і почав просити її умовити Кучму віддати владу. Після цього візиту було ще два тижні протистояння. Потім при зустрічі я сказав Людмилі Миколаївні: «Моя совість чиста». Вона мені відповіла: «Моя теж». Про це ніхто не знає — я вперше про це розповідаю. Я не граю в рятівника батьківщини. Просто як законослухняний громадянин я маю робити те, що роблю.

— У передвиборній програмі вашого кандидата...

— Якого «мого кандидата»? У мене немає кандидатів.

— Януковича. Ви ж його підтримували.

— Є різниця між тим, хто підтримує кандидата, — його виборцями, і тими, хто збирає народ. Ми просто збирали народ — це був обов’язок кожного артиста і з того, і з іншого боку. І мене обурює, що хоча на боці Януковича працювали більш як сто артистів нашої естради — народних, заслужених і всіх інших, я не хочу називати імена, щоб не уподібнюватися до цих шавок, які гавкають на своїх колег. Отож, працювали українці, росіяни — і це не страшно. А от євреї чомусь колють очі. Чиї ще імена так обтріпують, як моє і Кобзонове?

— Чому ви вирішили, що річ саме в тім, що ви євреї?

— А як я мав це тлумачити: «українські артисти, а не табачники та кобзони»?

— Коли я слухала і читала виступ Томенка, я була готова подумати, що йдеться радше про спробу очистити українську естраду від російськомовної попси заради української. Мені, наприклад, єврейське питання навіть на думку не спало. І не лише мені.

— Акордеон не грає російською мовою. Тут ідеться саме про антисемітизм. Ви подивіться: як тільки в Україні починається передвиборна кампанія, починається «геть москалів» і «геть жидів».

— Але ж ви не стверджуватиме, що «геть жидів» походило від тієї команди, яка тепер прийшла до влади?

— Ні, звісно. І коли по телебаченню показали цей мерзотний кліп про Ющенка, я зателефонував Кобзону. Так от, він нічого не знав. Цю пісню було записано десять років тому — на неї просто наклали відеоряд. Все одно що якби я на виступ Томенка наклав єврейську музику і потім заявив, що Томенко — сіоніст. Я тоді двічі по телебаченню сказав, що ні я, ні Кобзон не причетні до цього, і фашистом Ющенка не вважаємо. Так чому ж вони тепер не знайдуть тих, хто зробив цю фальшивку і не покарають їх?

— Чи не переводите ви конфлікт із Томенком із площини особистої у площину протистояння влади і цілої нації?

— У мене з Томенком особистого протистояння бути не може. Томенко —антисеміт і брехун, я це підтверджую. А якщо йому дуже потрібна ця земля — я готовий її йому подарувати для ритуальних послуг. А переводить він, а не я. Згадайте, коли Ейнштейна називали шарлатаном, Чапліна — клоуном — із цього починалася дискредитація цілої нації.

— У таких речах звинувачували і звинувачують не лише представників єврейської нації — чи мало народу було оголошено шарлатанами або клоунами? Це далеко не завжди закінчувалося Голокостом.

— Можливо. Та справа Бейліса чудово показала, як обвинувачення проти одного призводить до погрому всіх. А хто захищав Бейліса? Короленко, Горький — порядні люди, яких теж ображали. І сьогодні я можу тільки вклонитися українському народу — тим, хто телефонує, пише листи, пропонує приєднатися до мене і вдягти зірку. Та мені цього не потрібно. Мені не треба ховатися за натовп...

— Коли в Російській думі з’явилася ініціатива про заборону єврейських громадських організацій, ваш друг Кобзон не відреагував на неї так, як ви на заяву Томенка...

— Як це не відреагував? Він потужно відреагував — він не з’являвся у Думі!

— Та він не зробив відкритої заяви, не причепив жовту зірку. Але ж там справді йшлося не особисто про якогось одного єврея, а про систематичний тиск. Це різниця між вами та Кобзоном чи українською ситуацією і російською?

— Ви знаєте, у Москві безліч артистів-євреїв. Вони особисто ніколи не зазнавали і не зазнають нападок. А якщо й трапляється — то на суто побутовому рівні. Так от, коли в нас це було на побутовому рівні, я теж мовчав. А тепер у нас це стало програмою держави.

— Ініціативи Думи ви називаєте «побутовим рівнем»?

— Я знову ж-таки кажу: в нас це стало програмою держави. І я не можу з цим миритися.

— Перед виборами й у період помаранчевої революції часто можна було чути попередження: якщо прийде нова влада, почнуться міжнаціональні протистояння. Ваше звернення сприймається як сигнал: ось, мовляв, вони почалися.

— Так, звісно.

— Ви не боїтеся, що після зміни влади у вас з’являться проблеми з концертною діяльністю, організацією гастролей?

— Мене це ніколи не хвилювало — ні за Кучми, ні за Кравчука, ні за радянської влади. Я з тих артистів, які завжди користувалися попитом. Я єдиний артист із колишнього Радянського Союзу, котрий стоїть у світових рейтингах зірок акордеона. Не я встановлюю ці рейтинги. Я один із найбільш високооплачуваних музикантів у світі. Тому мені абсолютно байдужі зміни влади. Томенко у «ВВ» сказав, що ми з Кобзоном користувалися попитом лише тому, що їздили за Кучмою. Це вони їздили за нами, а не ми за ними — він не знає, що з чим порівнювати. Тож нехай цей Томенко, котрий тепер курирує консерваторію, зайде туди і спитає, хто я, щоб не пошивати себе в дурні. А то написали теж — «гармоніст»!

— Та якщо держава регулюватиме гастрольну діяльність...

— У царині шоу-бізнесу вони не мають на це ніякого права. Це ринок. А якщо вони сильно схочуть це зробити, це буде поверненням у розвинений соціалізм. Я відчуваю, що ми і справді повертаємося — у напрямку 37-го року. Та якщо ми доходимо до цього, вважайте, що з мистецтвом у цій країні покінчено.

Сергій КОЗЬЯКОВ, адвокат:

— На мій погляд, якби йшлося про розпалювання національної ворожнечі, то фраза в пана Томенка звучала б так: «В Україні повинні виступати українські, а не єврейські артисти», або «українські, а не німецькі артисти», або «українці, а не євреї». Це перше — щодо самої фрази. Друге: Кримінальним кодексом, стаття 161, передбачено відповідальність за «умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності...» Звертаю увагу на ключове словосполучення «умисні дії». За побудовою фрази, як я її читав, я цього не побачив. Проте хочу підкреслити: щоб не було таких різночитань, державний діяч зобов’язаний уважно підбирати слова, коли говорить у прямому ефірі. Саме цим відрізняється державний діяч від обивателя.

Пан Табачник — не державний діяч. Він може дозволити собі більше емоцій. Та як громадянин України теж може підпадати під дію будь-якого закону України і точно так само має враховувати негативні наслідки. Тут теж, на мою думку, ймовірні «наслідки» емоційних дій, зокрема посилання на жовту шестикутну зірку тощо.

Кожний громадянин України має пам’ятати як про Конституцію, так і про Кримінальний і Цивільний кодекси. Просто прочитати ці три книжки й орієнтуватися в них. І не дозволяти собі фраз, що можуть бути розцінені як такі, що підпадають під відповідні статті. Або двозначних фраз, за які будь-яка особа може схопитися з метою використання їх у своїх інтересах.

Михайло БРОДСЬКИЙ,
народний депутат

— Річ у тому, що Табачник давно перебуває в команді тих, котрі програли. Він, я так розумію, їхній політичний однодумець. Звісно ж, те, що він схопився за слова Миколи Томенка, цілеспрямована акція сторони, котра програла. Я просто в цьому переконаний.

Вважаю, аморальному Яну Табачнику не слід було цю тему порушувати. Мені здається, у нашій країні це питання вирішено раз і назавжди. Соромно на цьому спекулювати. Але це, знов-таки, питання моралі.

Юрій Рибчинський, поет

— Вважаю, що держава вправі розпоряджатися як своєю територією, так і тією духовною територією, котра також є частиною держави. Адже якщо люди виїжджають на Захід працювати, вони повинні мати право на професію, щоб стати легальними. Будь-яка діяльність чужих радіостанцій на нашій території чи гастролерів із будь-якої держави повинна бути відрегульована, люди повинні одержати ліцензії — право працювати на цій території. Тоді може бути наведений лад.

Річ не в національній ознаці. Держава повинна відповідати за те, щоб нашу культуру знали у світі, адже географія культури завжди значно більша, ніж географія самої держави. Вона має бути заінтересована не лише в тому, щоб до нас привозили найцікавіше, а ще й регулювати, займатися гастрольною діяльністю, поширенням культури в усьому світі. Цим наша держава в останні роки взагалі не займалася. Наші виконавці за кордоном невідомі. Навіть у Росії, окрім Вєрки Сердючки, Кроликів і ансамблю «Океан Ельзи» нікого не знають. А у нас є величезна кількість талановитих людей, і треба показувати світу все найкраще, що в нас є в театрі і на естраді.

Що ж стосується самого «конфлікту», в ряду «активістів» кампанії Януковича звучало й ім’я Поплавського, а він не єврей. Я думаю, що пан Томенко не належить до антисемітів. Говорилося, мені здається, про те, яку серйозну роль у передвиборній кампанії зіграли Йосип Кобзон і Ян Табачник.

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, культуролог

— Коментувати кітчовий процес відмовляюся. Не знаю, як цивілізація має вийти з цієї кризи. Та якщо вже вона є, нехай на ній заробляє країна.

Пан Томенко — шанований мною український державний діяч, але це не дає йому права не стежити за своїми висловами.

Пан Табачник — визначний український артист, якому можна пробачити все, коли він починає грати. Та це не дає йому підстав згадувати Кришталеву ніч.

А широкій публіці рекомендую не дозволяти втягувати себе в безглуздий конфлікт.

Святослав Вакарчук,
лідер гурту «Океан Ельзи»

— Будь-яке державне регулювання гастрольної діяльності може призвести до короткострокового поліпшення ситуації. Але стратегічно це може згубно вплинути на конкурентоспроможність. Краще було б, на мою думку, створити умови, за яких українські виконавці мали б можливість розвиватися і доносити здобутки глядачам та слухачам.

Сергій ПРОСКУРНЯ, режисер

— Розглядаю цю проблему з двох точок зору. Якщо гастрольна політика працюватиме як піар-інструмент, тобто там будуть присутні великі гроші, і політичні партії, угруповання, еліти таким чином транслюватимуть свою ідеологію, тоді це, вочевидь, стане чинником імовірних соціальних напруг. Хоча можу сказати, що й тут трапляються казуси: наприклад, у Черкасах концерт Кобзона, Повалій, Бабкіної та інших перетворився на велику маніфестацію помаранчевих. Молодь прийшла в банданах, пов’язках, розгорнула прапори. Молодь до будь-яких заходів такого роду ставиться як до розваги й у жодному разі не сприймає як ідеологію. Якщо ми говоримо про гастрольну діяльність як про систему державної диспетчерської служби, як про менеджмент, то нічого, крім позитивного, я в цьому не бачу. Зараз, у період становлення, гастрольна мережа повинна дати можливість навести порядок на рівні держави. Адже обласні, міські, районні управління культури не працюють. Артисти почуваються нікому не потрібними. Вони змушені самі займатися власними гастролями. Натомість постане механізм, який допоможе це все врегулювати. З таких позицій я ідею державного регулювання підтримую. Коли у країні будуть нормальні закони, закон про меценатство, із закладів культури знімуть статус комерційних підприємств і вони не обкладатимуться податком із прибутку, тоді сама система почне себе регулювати. Проте на даному етапі, поки в нас немає серйозної законодавчої бази, можна лише вітати створення такої гастрольної мережі.

Що ж до можливих заборонних функцій регулювання гастрольної діяльності, то це вже буде перегин. Ми маємо захищати себе від будь-яких волюнтаристичних замірів управлінців. Ми хочемо їм вірити, але повинні боротися з будь-якими проявами волюнтаризму. Боротися шляхом створення громадських професійних експертних рад. Не тих, що складаються з десяти осіб із різних сфер, які «збираються порадитися», — це знов та ж сама кишенькова колегія Міністерства культури.

Іван ДЗЮБА, голова Комітету Державних премій України ім. Т.Шевченка

— Мусить бути якесь законодавче регулювання цього питання. В першу чергу треба забезпечити гастрольний простір України — дати можливість українським колективам їздити по країні. Адже нині наші прекрасні колективи, які мають мистецький авторитет, виступають тільки за кордоном. Якщо участь держави полягатиме саме в сприянні гастролям цих колективів по території України, то це добре.

Щодо ринку шоу-бізнесу, то він сьогодні справді у неподобному стані. І починати треба з вивчення його, а вже потім, коли буде реальна картина стану речей, приймати рішення. Звичайно, як ви розумієте, я за те, щоби було якомога більше можливостей саме в українських виконавців. Щоби саме вони були якнайширше представлені в гастрольній діяльності. Але не за рахунок утисків, обмежень. Треба стимулювати, а не забороняти.