Ханне СЕВЕРИНСЕН: «Жодна країна Ради Європи не може висувати претензій, нібито демократія є «внутрішньою справою»

Після помаранчевої революції, напевно, уже всі звикли до того, що в Україні немає обмежень на право критикувати, — і не важливо, хто буде цим критиком: вітчизняний експерт, місцевий політик чи гість із-за кордону. Тому, коли наприкінці січня Парламентська Асамблея Ради Європи оприлюднила інформаційну доповідь, підготовлену співдоповідачками Ренатою Вольвенд та Ханне Северинсен, можна було очікувати на будь-яку реакцію. Але зовсім не на звинувачення європейських парламентарок у необ’єктивності. Звісно, в часи попереднього глави держави багатьох могли й не здивувати слова президентського представника в парламенті про те, що ці «божевільні дами» нічого не тямлять в українській політиці. Так само багато хто звик до постійних скарг колишньої влади на втручання у внутрішні справи України. Однак не хотілося вірити, що такі заяви прозвучать знову... З огляду на все, цього не очікувала навіть Ханне Северинсен. Під час інтерв’ю «ДТ» вона вперше дізналася про заяву прем’єр-міністра Віктора Януковича з приводу останньої доповіді. «Я звик до розмови на мові фактів. Якщо є факти, про що говорити? Я готовий до розмови на будь-якому рівні. Мене завжди цікавлять лише конкретні дії», — наголосив керівник уряду. (До речі, перед підготовкою звіту Северинсен та Вольвенд зустрічалися з прем’єром. З президентом їм не вдалося зустрітися.)

Доповідь співдоповідачок за підсумками візиту до України в жовтні минулого року насправді не містить жодних революційних висновків — принаймні таких, про які б не говорили українські і закордонні спостерігачі. «У контексті політичного протистояння, яке розгорнулося після провалених у листопаді 2006 року спроб мирного співіснування, було б наївно очікувати значного прогресу в основних реформах, принаймні в наступні шість місяців. Усі політичні дебати затьмарені внутрішніми битвами за розподіл політичної влади, а також привидом дострокових парламентських виборів, які зависли в повітрі», — мовиться на початку звіту. Серед позитивних тенденцій авторки звіту називають демократичні парламентські вибори, плюралізм думок у мас-медіа, формування громадянського суспільства. «Уперше за час незалежності Україна має демократично обраний уряд», — ще одне з досягнень, перелічених у звіті. Також доповідачки звертають увагу на позитив політреформи, яка створює систему стримувань і противаг. «Не існує жодного легкого шляху знищити демократичні зміни, які встановила і консолідувала помаранчева революція», — вірять доповідачки. Євродепутатки також звертають увагу на значну кількість ратифікованих документів відповідно до зобов’язань перед Радою Європи.

Ми навмисне зацитували помічені доповідачками досягнення в Україні, оскільки Ханне Северинсен вважає, що українські журналісти недостатньо приділили їм уваги. Критичних зауважень, утім, у звіті аж ніяк не менше. По-перше, авторки звіту звертають увагу на те, що «обіцянки Майдану встановити чисте, чесне і компетентне керівництво, а також забезпечити верховенство права і прозорість на всіх рівнях, не були виконані». «Новий Кабінет міністрів переповнений чиновниками, які втілюють корупційне злиття бізнес-інтересів із урядом і маніпулювання виборами перед помаранчевою революцією», — йдеться у документі. «Непрозорий шлях, яким проводилися переговори з формування коаліції впродовж півроку, невідповідність політичних «кольорів» так званих коаліційних партнерів і сумнозвісні домовленості про створення короткострокової «великої коаліції» призвели до того, що люди врешті-решт не розуміють, за кого ж вони голосували», — таким є один із критичних висновків звіту. Доповідачки також стверджують, що тривале протистояння між президентом і урядом знищує сподівання на політичний консенсус у прийнятті стратегічних рішень. Доповідачки схвально ставляться до підписання ініційованого президентом Універсалу торік, однак вони вважають, що «насправді цей документ лише дозволив Партії регіонів прийти до влади і здійснювати її, незважаючи на його положення».

Одним із перших свої коментарі щодо звіту дав представник антикризовиків соціаліст Віталій Шибко, назвавши документ виваженим і збалансованим. Прем’єр-міністр Віктор Янукович тим часом не розділив цю думку, закликавши доповідачок говорити «мовою фактів». Ще далі пішов міністр юстиції Олександр Лавринович, який написав Ханне Северинсен листа для «офіційного спростування заяви з метою подальшої партнерської співпраці між Україною та ПАРЄ». Стилістика листа має доволі знущальний характер — спочатку Мін’юст засвідчив «свою високу повагу», а потім «висловив стурбованість щодо невідповідності ваших уявлень і справжньої ситуації в Україні»... Весь скандал зчинився навколо одного речення, яке нібито сказала пані Северинсен в інтерв’ю радіо «Свобода». (В ньому, зокрема, зауважувалося, що «міністр юстиції склав проекти деяких законів, які насправді не відповідають стандартам Ради Європи»). Чи вартувала ця заява такої реакції, особливо якщо взяти до уваги, що в перекладі інтерв’ю могла статися помилка? Слід, утім, зазначити: Мін’юст не реагує на сам звіт доповідачок. А в ньому значно більше резонансних зауважень, аніж у згаданому інтерв’ю, яке навряд чи й набуло б такого розголосу, якби не реагування міністра. Можливо, причина в тому, що треба було хоч до чогось причепитися, знайти хоч якусь слабку ланку?

З якими враженнями за таким розвитком ситуації спостерігала безпосередня «винуватиця» Ханне Северинсен — про це у її відповідях на запитання «ДТ».

— Напевно, ви знаєте, як українські урядовці відреагували на ваш останній звіт із приводу розвитку ситуації в Україні. Яким було ваше враження? Вам не видалася лексика українських заяв знайомою з часів президентства Леоніда Кучми?

— На жаль, я бачила лише кілька статей щодо останнього звіту, а також реакцію на моє інтерв’ю на радіо «Свобода». Насамперед я б хотіла сказати, що не знаю про негативну реакцію з боку офіційних осіб із приводу звіту, який Моніторинговий комітет ПАРЄ оприлюднив 25 січня. Ми обговорювали зміст цього звіту з членами української делегації, яку представляють різні політичні фракції, і всі вони погодилися з тим, що звіт збалансований і об’єктивний. У кожному разі, не слід розглядати цей документ як свого роду вирок. Це інформаційний документ, покликаний коротко ознайомити членів комітету з останніми подіями в Україні. І водночас ми окреслили реформи, яким, як ми очікуємо, новий уряд приділятиме пріоритетну увагу в наступні шість-вісім місяців, аби ми змогли відзвітувати про позитивні тенденції в повномасштабному моніторинговому звіті про Україну. Цей документ також слід розглядати як підготовку до нашого наступного візиту.

Але я помітила одну проблему: окремі українські медіа процитували тільки деякі пасажі зі звіту, які здебільшого були критичними до чинного уряду. Тому складалася викривлена картина того, про що йшлося у звіті.

Зовсім інша ситуація щодо реакції на наш спільний лист у січні з приводу призначення нового омбудсмена. Я так розумію, що дехто мене звинувачує у втручанні у внутрішні справи, але — як я вже зауважувала раніше — Україна пообіцяла своїм громадянам, а також Раді Європи, бути країною, яка сповідує верховенство права. Жодна країна Ради Європи не може висувати претензій, нібито зобов’язання, пов’язані з демократією, правами людини і верховенством права, є «внутрішніми справами».

Тому — так, цей коментар справді повертає до часів, які були 2,5 року тому і які, як я щиро сподівалася й досі вірю, — Україна впевнено подолала... Ще перед помаранчевою революцією я інколи дізнавалася з преси про певні листи, яких я так і не отримувала.

Після моїх недавніх коментарів на радіо «Свобода» в інтерв’ю від 26 січня я дізналася з преси, що Міністерство юстиції надіслало мені листа з вимогою офіційного спростування зробленої мною заяви. Але жодна копія такого листа до мене не доходила, її не отримав і секретаріат ПАРЄ. Згодом я дізналася, що листа можна знайти на веб-сайті міністерства.

Я б дуже хотіла скористатися цією нагодою висловити панові Лавриновичу мій глибокий жаль із приводу непорозуміння стосовно моїх усних заяв. Це моя особиста помилка. Боюся, це сталося через те, що англійська не є моєю рідною мовою, а також через переклад, якого я не зрозуміла правильно.

Тому дозвольте мені перепросити — і дати пояснення, чого стосувалася моя критика.

З одного боку, відбувся дуже незначний прогрес у виконанні Плану дій від кінця літа минулого року. Багато законопроектів, підготовлених попереднім урядом, досі перебувають у Міністерстві юстиції. З іншого боку (і це я вважаю відступом від стандартів Ради Європи), Верховна Рада провалила голосування постанови про виконання рішення Європейського суду з прав людини. Останню постанову подала на розгляд низка депутатів, членів української делегації, аби виконати резолюцію ПАРЄ 1516 (2006), де Україна згадана як одна з держав-членів, котрі мають проблеми з виконанням вироків. Проект резолюції підтримали відповідні комітети парламенту, і це реально у Страсбурзі сприйняли як взірцеву ініціативу.

Одначе в останній момент міністр та заступник міністра юстиції звернулися до депутатів і попросили не голосувати за документ, тому що там містилася низка інструкцій до уряду. І це сталося, попри лист, надісланий спікеру Верховної Ради президентом ПАРЄ, який закликав Верховну Раду імплементувати резолюцію ПАРЄ. Це сумний факт.

Оскільки я за своєю природою оптиміст, то сподіваюся, що українські законодавці переглянуть свою позицію, аби виконати резолюцію ПАРЄ, і встановлять парламентський контроль над виконанням рішень Страсбурзького суду.

Цими днями — хочу відзначити позитивний сигнал — я дуже рада була довідатися, що Верховна Рада схвалила у першому читанні проект закону щодо забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової інформації, який було підготовлено Мін’юстом відповідно до Плану дій і резолюції ПАРЄ. Пан Лавринович особисто представив цей проект, і за документ проголосувало 411 депутатів. Це хороший приклад позитивної співпраці.

— А вам відома заява Віктора Януковича, в якій він звинувачує співдоповідачів ПАРЄ в необ’єктивності?

— Ні, я не знаю про таку заяву. Але ми сподіваємося зустрітися з прем’єр-міністром під час наступної зустрічі.

— Які є ризики того, що українське питання знову буде порушено на пленарній сесії ПАРЄ?

— Прогрес країн, котрі підпадають під так звану процедуру моніторингу ПАРЄ, оцінюється кожні два роки. На сьогодні таких налічується дев’ять держав. Останній звіт щодо України обговорювався у жовтні 2005 року. Тому наступний звіт має обговорюватися під час пленарної сесії в жовтні 2007 року. Але це не виключає того — якщо нинішній політичний безлад, спричинений конституційною безвихіддю, призведе до ще гіршої кризи, — що дехто може звернутися для позачергових дебатів. Однак я не очікую цього.

— Коли відбудеться ваш наступний візит до України?

— Ми прибудемо до України 27 лютого і пробудемо там упродовж кількох днів. Після перебування в Донецьку повернемося до Києва, відбудемо з України 7 березня.

— Чи існує можливість, що моніторингову процедуру стосовно України буде завершено найближчим часом?

— Дозвольте мені процитувати абзац із останньої сторінки нашого звіту: «11 років — тривалий період для моніторингу, і ми б дуже хотіли побачити, що ця складна процедура буде якомога швидше замінена більш легкою формою постмоніторингового діалогу. Але ми хочемо спочатку побачити ознаки прогресу, які б заслуговували на довіру». Я досі сподіваюся, що в останньому абзаці нашої жовтневої резолюції йтиметься про завершення моніторингу.

— Напевно, вам доводилося неодноразово чути від критиків: потрібно замінити співдоповідачок Северинсен і Вольвенд, оскільки вони дуже заангажовані...

— Потрібен свіжий погляд? Принаймні мені здається, що я розглядала б як перевагу те, що свого часу могла стежити за всіма тенденціями, і це дозволяє мені порівнювати процеси.

Попри те, в усіх країнах, які перебувають під моніторингом і мають серйозні проблеми з демократичними стандартами, ми постійно чуємо одні й ті ж звинувачення: що співдоповідачі необ’єктивні або ж що вони надто довго працюють. І в цих-таки країнах, коли змінювали доповідачів (наприклад, тому, що окремі з наших членів залишають асамблею), — нових кандидатів швиденько звинувачували в необ’єктивності так само, як і попередніх.

Якщо король голий, то він — голий... Наше завдання полягає не в тому, щоб змістити той чи інший уряд або запровадити санкції. Наше завдання полягає в тому, аби допомогти країнам подолати шлях реформ якомога швидше задля остаточної мети — досягнення єдиного рівня поваги до прав людини, демократії і верховенства права по всій Європі.

Врешті-решт, керівництву вашої країни вирішувати, сприйматиме воно наші дії як корисну підтримку — чи як небажаний тягар.

— Чи вірите, що українські політики дослухаються ваших порад? Чи не розчаровані українською політикою після тривалого періоду спостереження за нею?

— Усе справді залежить від волі уряду і його рішучості сповідувати демократичні цінності. Упродовж одинадцяти років історії моніторингу ми бачили як позитивні, так і негативні прояви. Один із найбільш конструктивних прикладів — співпраця з вашим попереднім урядом. Доки країна повільно прокидалася від ейфорії помаранчевої революції, наш попередній звіт у жовтні 2005 року за багатьма показниками був жорстко критичним. Цей звіт збігся в часі зі зміною уряду, тому новому урядові було нелегко отримати у спадок численні критичні зауваження.

Замість того, аби звалити всю вину на попередній уряд, вони прийняли урядовий План дій щодо якомога кращого виконання зобов’язань перед Радою Європи у дуже стислі терміни... Президент Ющенко схвалив цей План дій у січні 2006 року. Упродовж шести місяців уряд підготував дуже багатообіцяючі законопроекти. Вони зараз чекають схвалення на столах міністрів нового уряду, але сподіваюся, ці проекти невдовзі потраплять до парламентських комітетів для обговорення.

За багато років у політиці (а я вперше була обрана до данського парламенту в 1984 році) я зрозуміла, що впровадження реформ потребує багато часу, і не лише в Україні. Так, я була розчарована таким «коротким віком» помаранчевої революції. Я сама була на Майдані в грудні 2004 року, і мені жаль, що обіцянки тих днів не справдилися. Але я також пам’ятаю, що на місце ейфорії після падіння Берлінського муру так само прийшло розчарування у нових демократичних державах.

Помаранчева революція змінила історію, і Україна не відступиться. Уроки мають бути засвоєні, і з’являться нові можливості для реформ — не для збагачення нечисельної правлячої верхівки, а для трансформації суспільства в цілому.

Найбільша загроза зараз полягає в боротьбі української політичної еліти. Доки питання конституційних функцій ключових інституцій країни не буде вирішене, я не бачу можливості для швидкого прогресу реформ у будь-якій сфері. І це мене змушує турбуватися: якщо не буде досягнуто дальшого прогресу, то Україна може виявитися нездатною протистояти багатьом внутрішнім і зовнішнім викликам.