ФУТУРОЛОГІЧНИЙ КОНГРЕС

Поділитися
В акваріумі української політики, здається, забули поміняти воду. Або ж тамтешня очисна установка почала відмовляти, як кондиціонери в парламенті...

В акваріумі української політики, здається, забули поміняти воду. Або ж тамтешня очисна установка почала відмовляти, як кондиціонери в парламенті. Але каламутна вода, у якій віднедавна змушені пересуватися всі мешканці цієї «штучної водойми», день у день збільшує ступінь хаотичності їхніх рухів. Обчислити траєкторію їхнього ймовірного шляху сьогодні навряд чи під силу навіть ясновидцю. Кожна з основних політичних сил загалом знає, чого хоче. Але практично всі вони мають дуже туманне уявлення про те, як домогтися бажаного.

Ці обставини створюють атмосферу загальної знервованості, яка позначається абсолютно на всьому. Аж до дурнуватих заяв на зовнішньополітичному напрямі. Таких, як недавні «заморочки» з європейськими послами, які чітко дали зрозуміти, що стежитимуть за прозорістю й демократичністю наступних президентських виборів в Україні. Каламутна вода на всіх впливає. Силові відомства прагнуть урвати побільше додаткових повноважень. Бізнесмени гарячково намагаються встигнути вхопити те, що досі не знайшло свого господаря, приватизувавши або переприватизувавши добро. Політики метушаться і щодня змінюють вектори своїх альянсів.

І відбувається все це значною мірою тому, що сам Президент ніяк не визначиться, яким чином реалізовуватиме задумане. Його бажання і, відповідно, головна мета також ясні: забезпечити собі та своєму найближчому оточенню гарантії безпеки й в ідеалі залишитися при владі якщо не де-юре, то де-факто. Для досягнення цього в глави держави на сьогоднішній день є кілька моделей поведінки. Але він ніяк не може зупинитися на одній із них, намагаючись максимально відтягнути мить вибору. Оскільки, обравши один варіант, доведеться відмовитися від решти. Оскільки всі вони — взаємовиключні. Для більшої ясності можна навести приклад з актуальної в нинішні дні абітурієнтської тематики. Уявіть, що вашій дитині треба штурмувати поріг одного з вузів. Ви наймаєте йому репетитора, оскільки сподіваєтеся, що ваше чадо пройде конкурс за допомогою власного розуму та кмітливості. Одночасно ви даєте хабара голові приймальної комісії і відразу пишете скаргу в Міністерство освіти з приводу того, що у вас вимагали гроші. Така поведінка не менш абсурдна, ніж нинішні спроби глави держави вести сеанс одночасної гри за всіма можливими сценаріями розвитку подій.

Та якщо Леонід Данилович грає в наступника, навіщо йому серйозно послабляти президентські повноваження? Якщо в розмиванні повноважень глави держави — мета конституційної реформи, то до чого вся ця трагікомедія навколо пролонгації? А якщо мета — пролонгація, то навіщо обрізати свої ж повноваження? У разі обрання на роль «рятувального круга» Віктора Ющенка, обсяги реформи слід, мабуть, предметно обговорити з ним? Словом, Президент уже фактично пройшов ту точку, на якій він мусив дійти остаточного стратегічного рішення. Оскільки нині відкриті опції вже починають перетинатися й ускладнювати й так непросту для Президента гру.

Більше того, невизначеність зі стратегією служить сприятливим середовищем для поглиблення розгуртування пропрезидентських сил. Президент ні в кого не відбирає мрію. І люди до неї звикають: Кірпа, Янукович, Медведчук, Тігіпко... Оскільки цілі ясні, але завдання не визначене. Як заробити, товариші?

Претенденти на загальнодержавний контроль так довго перебувають у підвішеному стані, що ясність може дуже розчарувати. Настільки, що коли настане час і буде оголошена мобілізація, думка «Чому не я?» стане серйозною перешкодою для роботи альянсу від влади.

Попутно зауважимо, що різні програми дій вимагають різних обсягів фінансування, різних організаційних підходів, різних суб’єктів процесу. Якщо ставка на парламентську республіку, то необхідно терміново займатися партіями. Якщо — на окремих гравців, то ними. До речі, усілякі штаби й політтехнологічні гнізда вже досить давно, пробуксовуючи, з’їдають ресурси власників і наймачів, не даючи реальної віддачі.

А визначеності як не було, так і немає. Це засвідчило й міні-опитування, яке «ДТ» вирішило провести серед парламентаріїв. Передбачалося, що їхнє коло буде набагато ширшим. Проте, це також наслідок «каламутного» часу, майже всі представники пропрезидентської більшості, до яких ми зверталися з нашим запитанням, відмовилися відповідати. Супроводжуючи відмову бойовим закликом «Та побійтеся Бога!». А ті, кому не страшно постати перед «страшним» читацьким судом, так і не змогли у своїх лавах визначитися, яку зі стратегій обере Президент і чому. А ми запропонували для обговорення такі узагальнені варіанти президентського вибору:

а) Президент зробить усе, щоб залишитися при владі й домагатиметься пролонгації своїх повноважень;

б) Президент шляхом конституційної реформи постарається звести до мінімуму президентські повноваження ;

в) Президент зосередиться на пошуку наступника й відмовиться від ідеї пролонгації своїх повноважень;

г) Президент шукатиме способи й умови домовленостей із Віктором Ющенком, як із власником найвищого кандидатського рейтингу;

д) власний варіант.

Олександр Волков:

За логікою, Президент мав би піти на певні поступки. Але, на превеликий жаль, доводиться констатувати: питання політреформи до 2004 року вирішені не будуть. Тому говорити про те, що шляхом реформи Президент постарається максимально обмежити повноваження глави держави, не випадає. Останні події довели безперспективність ідеї пролонгації президентських повноважень. Я гадаю, для Леоніда Даниловича найреальніше було б зосередитися на пошуку наступника.

У Президента сьогодні в парламенті немає тієї кількості прибічників, які не займали б пасивно-спостережну позицію, мовчки погоджуючись із усім, що пропонує глава держави, а активно реалізовували б його ідеї, боролися за них. Події, пов’язані з останнім випадком блокування трибуни, засвідчили: більшості президентські ініціативи глибоко байдужі. Вони просто чекають осені, коли, за їхніми припущеннями, на політичній сцені має з’явитися новий потужний гравець. І вони, гадаю, із задоволенням приймуть усі його умови і перейдуть під його дах.

Однак тут є один нюанс, про який влада забуває. Я мав безпосередній стосунок до двох президентських кампаній і знаю, що є таке поняття, як часовий процес: із нічого неможливо створити щось. Необхідна певна розкрутка в суспільстві. Просто прийти й оголосити, що вона стане президентом, оскільки на неї поставила влада, людині не вдасться. Вісім-десять відсотків провладного ресурсу вона, звісно, отримає, але ж ми знаємо, що цього дуже мало для перемоги на виборах. Кандидат має переконати громадян не на словах, а на ділі в тому, що він гідний їхніх голосів. Але для цього потрібен час, а його не залишається. І для тієї частини політичної еліти, яка могла б підтримати владу, зараз настав період дуже великої смути. Вони перебувають у повному невіданні про те, що буде далі. А це дуже погано, оскільки не налаштовує на роботу.

Що стосується можливості домовленостей між Президентом і Ющенком, то Віктор Андрійович сам неодноразово пропонував Леоніду Даниловичу домовитися. Тому це завжди можна реалізувати, і значно пізніше. Але тут Президент має потурбуватися про гарантії не лише для себе та своєї сім’ї, а й про безпеку для своєї команди, яка віддано і вірно служила йому протягом десятка років. Наскільки я розумію, із приходом Віктора Ющенка багатьом із оточення Леоніда Даниловича буде непереливки. Тому, як мудра людина, Президент, якщо він піде на домовленості з Ющенком, має домовитися також і про це.

Жоден із цих варіантів на сьогодні нереальний. До осені Президент розмірковуватиме про наступника. Але якщо він на комусь зупиниться, я на місці Президента за жодних умов не називав би його імені. Сьогоднішня політична ситуація така, що в цьому разі наступник втратить відсотків 10—15 відразу. Ця людина має йти від центру, але в жодному разі не від Президента.

Володимир Сивкович:

— Конституційна реформа потрібна для того, щоб видозмінити систему влади. І Президент розуміє, що його наступник навряд чи зможе дуже легко і без проблем здобути вищу посаду в державі. Але якщо він зробить так, щоб владні повноваження були зосереджені у парламенту, а Президент став би досить номінальною постаттю, то тоді центр влади переміститься у законодавчий орган. І якщо посадити на посаду голови Верховної Ради досить сильну особу, то ця особа фактично і стане наступником. У моєму розумінні наступник Кучми — майбутній спікер парламенту. Найімовірніше, досить олігархічного парламенту. Кожен на місці Леоніда Кучми, на мій погляд, діяв би саме так.

Олександр Мороз:

Президент, дійсно, робитиме все для того, щоб подовжити свої повноваження. Але це йому не вдасться. Тому він змушений буде орієнтуватися або на варіант мінімізації президентських повноважень, або на сценарій, що передбачає домовленість із Ющенком. Робота стосовно останнього зараз ведеться, я це знаю. І там є певне просування. Але рухаючись у різних напрямах, Президент, однак, вважає, що він від усіх розумніший, і все одно реалізує свою ідею подовження повноважень. Тому нас очікують дуже цікаві повороти. І я гадаю, що втілити ідею пролонгації повноважень Президент намагатиметься приблизно до кінця жовтня, а потім стане шукати якийсь компромісний між різними формулами варіант. А зрештою він погодиться або на скорочення президентських повноважень, або на союз із Ющенком. Оскільки пошук наступника з числа своїх прибічників для Президента на сьогодні — безперспективний варіант. Над його реалізацією потрібно працювати вже зараз. А він не може, оскільки хоче залишитися президентом. Потім же втілювати цей сценарій буде пізно. Крім іншого, виникне ще більше, аніж сьогодні, внутрішніх і зовнішніх чинників. Йому буде значно складніше приймати оптимальне рішення, тим більше що він звик користуватися консультаціями людей, які за кожним державним рішенням бачать власні інтереси…

Анатолій Матвієнко:

Що буде найбільш доцільним, я можу сказати, а от що зробить Президент, я не знаю. Бо він сам цього не знає. Якби Президент бодай раз у житті знав заздалегідь, що він робитиме, із точки зору стратегічного мислення, я б йому аплодував. Президент грає в розкладі тих карт, які випали на сьогодні. Він, на превеликий жаль, не є стратегом. Хоча тактик потужний. Він преферансист, і розводить усіх. Він не вміє консолідувати, а сильний лише в мистецтві зіштовхування і гри на боці слабкого. Для того щоб сильніший став більш-менш рівним йому, тобто слабшим. Тому я не знаю, що він робитиме.

Я виходжу з того, що найбільша проблема Президента радикально різниться від моєї найголовнішої проблеми. Я хочу жити в нормальній державі, Президент прагне власної безпеки. І тому, коли ми говоримо про перспективи розвитку ситуації, ми повинні припускати, що Президент діятиме не з точки зору державних інтересів, а з огляду на власну безпеку. Базуючись на цьому, він робитиме все для подовження своїх повноважень. Оскільки слухає поради Медведчука, який свідомо штовхає його на цей дурний крок. Він ще не знає, який «сюрприз» приготував йому глава його адміністрації. За будь-яких розкладів цей шлях програшний для Кучми. Але Президент з нього не зверне.

Я порадив би Президенту розділити ці дві проблеми — інтереси держави та власної безпеки. Хто може дати йому гарантії безпеки? Усі, і насамперед його оточення. Але хто ці гарантії може виконати? Тільки опозиція. І тому йому потрібно домовлятися не з нинішніми фаворитами, а з опозицією. Бо зміна влади відбудеться обов’язково, якщо, звісно, не почнуть вводити війська, як у Мукачеві, надсилати на кожну виборчу дільницю взвод міліціонерів, викручувати руки, знімати кандидатів... Суспільство сьогодні довіряє опозиції. Лише їй під силу переконати народ у тому, що потрібно дотримати даних гарантій. Тому єдиний для Президента вірний шлях — вести сьогодні переговори з опозицією, і не тільки з Ющенком. Проте, щоб це сталося, Віктор Андрійович має продемонструвати здатність об’єднувати. А не йти окремо з надією, що й без того вийде в другий тур. Бо якщо буде два тури, а Ющенко не змінить тактику, то другий тур він не виграє.

Віктор Ющенко:

— Президент постарається зробити все, щоб залишитися при владі і після 2004 року. За допомогою третього терміну чи пролонгації, але залишитися. Це буде його першою стратегічною метою. Але я переконаний, що досягти її не вдасться. Логіка його дій випливатиме з домінанти, що міститься в ініціативах самого Президента: подовжити повноваження. Це те, задля чого були ініційовані конституційні зміни, що привело Україну до чергового політичного конфлікту, що штовхає її до суспільної напруги. І варіант президентських пропозицій щодо зміни Конституції, внесений в парламент як його законопроект, підтверджує: Президент має намір домагатися розвитку подій саме за сценарієм, який передбачає перенесення термінів виборів. Яким способом? Аналітикам залишається не таке вже й широке поле для дискусій на цю тему. Запускається процедура, за якою президентські та парламентські вибори суміщаються, але без відповіді на питання, яка зі сторін платить за це — парламент чи Президент. Відповідь залишається за простим законом, для ухвалення якого досить 226 голосів. Чому висока ймовірність того, що таке пройде? Тому що на слух це сприймається солодко: друзі, давайте впорядкуємо вибори, один раз на п’ять років виберемо — і далі будемо спокійно жити. Щоправда, у недемократичній країні і за відсутності елементарних стандартів демократії, соціального життя, економіки. Але про це ніхто зараз не замислюється.

Потім наводиться аргумент: ми не встигаємо виконати свої передвиборні обіцянки за чотири роки, давайте збільшимо повноваження народних депутатів до п’яти років. Це не менш солодко звучить для певної частини парламентаріїв. Тобі дарують ще один зайвий рік. Це, звісно, підкуповує. А натомість невеличку премію у вигляді трьох додаткових років потрібно дати і Президенту. І вже з 2007-го ми почнемо жити, як того вимагає змінена стаття Конституції про суміщені вибори, обираючи усіх в один рік. Втім, важко буде зрозуміти, що робити, коли через рік доведеться відправляти у відставку парламент у разі неухвалення ним бюджету чи несформування уряду. Це ж і президентські вибори доведеться проводити достроково. Але як на нинішній момент це вже нецікаво...

Інше питання, наскільки це вдасться реалізувати. Парламент підготував альтернативний проект про зміни до Конституції, і він складає для влади певну проблему. Якщо Верховна Рада почне дискусії щодо суті двох альтернативних законопроектів, дуже висока ймовірність, що президентський варіант не пройде. А наявність двох альтернативних проектів ще більше поглибить протистояння в парламенті і поляризацію політичних сил.

Що стосується вашого другого варіанту розвитку подій, то на його коментар я не витрачав би стільки часу та зусиль. Оскільки цей шлях не веде до стабільності, якої прагне нинішня влада та її сателіти. Через девальвацію статусу президента до стабільності прийти неможливо. Парламент за певних умов може бути ще більш непрогнозованим, аніж глава держави.

Наступник? Але ми ж не раз могли переконатися останнім часом у чіткому взаємозв’язку: варто комусь назвати себе прибічником чинної влади, він відразу втрачає залишки електоральної привабливості. Для будь-якого кандидата небезпечно бути «приписаним» до недемократичної влади. Ні прямо, ні опосередковано. Ні у спадщину, ні за обставинами. Вважати, що варто вказати перстом і з’явиться постать, яка перебере на себе тягар відповідальності попередника і стане переможцем на виборах, — наївно. Якщо влада дійсно хоче когось «поховати», їй треба тільки оголосити його наступником.

Для досягнення згоди в суспільстві домовленості потрібно шукати не лише з Ющенком. Необхідно шукати порозуміння з тими силами, які готові брати на себе відповідальність виступати провідниками демократії в країні. І в цьому контексті я можу сказати лише одне: влада має прийти до діалогу з усіма демократичними силами. Без авторитарного тиску, без погроз, без якихось попередніх умов.

Та заздалегідь заданого, успішного, із високою часткою вірогідності варіанта, безумовно, не існує. Тому партитура складатиметься з декількох тем.

Адам Мартинюк:

Перший із перелічених варіантів — найкращий для Президента, але найменш прохідний. Для його реалізації необхідні триста голосів народних депутатів, яких поки не набирається і, найімовірніше, не набереться. А з розвитком подій можуть бути затребувані й ще деякі з наведених сценаріїв, у тому числі і за допомогою союзників, тих самих США та Європи. Можуть бути залучені і російські ресурси. Але тоді, напевно, стане нереальним останній варіант, що передбачає домовленість із Ющенком. А загалом кожен варіант має право на життя. Хоча ви ще не внесли в цей перелік можливість подовження президентських повноважень за допомогою референдуму.

Леонід Кравчук:

— З моєї точки зору, найбільші шанси на життя має варіант, відповідно до якого за допомогою конституційної реформи будуть зменшені повноваження глави держави. У Президента немає віри в те, що на виборах переможе людина, здатна забезпечити баланс влади. І якщо в руках однієї людини буде зосереджено стільки повноважень, скільки у сьогоднішнього глави держави, а ця людина не зуміє забезпечити баланс влади, для України це буде дуже погано. Решта запропонованих шляхів нереальні, з точки зору механізму втілення.

Іван Плющ:

Протягом останнього року і дотепер не лише була задекларована, а й усіма методами втілювалася в життя ідея пролонгації президентських повноважень. В ухвалі Конституційного суду щодо законопроекту Президента попри всі вжиті заходи міститимуться, як мені здається, деякі зауваження. Їх буде досить, щоб усе почати спочатку. І тоді Президент замислиться над трьома іншими шляхами. І найбільш імовірним стане варіант, пов’язаний із пошуком наступника. Станеться це в жовтні—листопаді. Саме тоді Президент визначиться: варто йому далі перейматися втіленням ідеї пролонгації своїх повноважень чи потрібно переходити до третього сценарію

Нестір Шуфрич:

— Я вважаю, що глава держави розуміє — форма президентського правління в Україні себе вже вичерпала. Й економічна стабільність, семивідсоткове зростання ВВП протягом останніх років, твердий курс нашої національної валюти, прогнозовані темпи інфляції доводять, що Україна обрала правильний шлях свого розвитку. І для досягнення повної лібералізації економіки нам потрібно провести реальні зміни в напрямі демократизації нашої політичної системи. Тож зрозумілим є бажання Президента ввійти в історію політичним діячем, що забезпечив створення в Україні більш демократичної системи влади. Гадаю, Президент доведе до логічного завершення ініційовану ним конституційну реформу, надасть можливість створити в країні відповідальний парламент і, передусім, відповідальний уряд і з закінченням своїх повноважень залишить пост глави держави у відведений Конституцією термін. Залишивши після себе принципово нову ситуацію у відносинах між гілками влади.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі