Джеймс Шерр: «Це не «нова холодна війна», а погані відносини»

Поділитися
Прокоментувати мюнхенські події ми попросили провідного науковця Центру дослідження конфліктів ...

Прокоментувати мюнхенські події ми попросили провідного науковця Центру дослідження конфліктів (Великобританія) Джеймса ШЕРРА, котрий, як завжди, наголосив, що думки, викладені в його відповідях, необов’язково збігаються з точкою зору уряду Великобританії і міністерства оборони цієї країни.

— Мюнхенську конференцію багато хто вже охрестив місцем, звідки взяв початок ренесанс «холодної війни». Чим, на вашу думку, зумовлений черговий виток напруги між США й Росією: майбутніми президентськими виборами в обох країнах; претензіями Росії на роль наддержави, підкріпленими запасами енергоносіїв; просто недоладною політикою нинішньої американської адміністрації?

— Такі уявлення вже застаріли, і їх потрібно переглядати. Тут варто говорити не про «нову холодну війну», а про погані відносини. Холодна війна була явищем унікальним, і вона більше не повториться.

Чим характерна промова Путіна на Мюнхенському форумі? Якщо коротко, то це ментальність. У своїй промові Путін пов’язав чинники американської і західної політики, які на Заході політики просто не пов’язують між собою. Добре це чи погано, але ключову роль у справі вирішення іракського конфлікту відіграють саме міркування щодо демократії. І тому коли хтось із вашингтонських політиків починає вести мову про демократію в Росії, він зазвичай думає про конфлікт. І будь-які зважені або, навпаки, непродумані коментарі (наприклад, міністра оборони Гейтса) стосовно «невизначеності» майбутнього Росії, швидше за все, свідчать про те, що Сполучені Штати нині розглядають Росію як один із елементів «осі зла». Оскільки деякі з нових членів НАТО мають певні побоювання щодо Росії, у Москві ніби саме собою зрозуміло, що розширення альянсу спрямоване проти Росії і що системи протиракетної оборони, які мають бути встановлені на території Польщі й Чехії, потрібні, аби, як висловився генерал Івашов, «загнати Росію у глухий кут». Однак жодне з російських відомств, які займаються питаннями національної безпеки, не спромоглося пояснити людям очевидні речі. А саме те, що ці системи призначені лише для запобігання можливим ракетним атакам і не мають наступального потенціалу, що вони не здатні перехоплювати російські міжконтинентальні балістичні ракети просто з огляду на місце свого розташування, і що американська програма глобальної протиракетної оборони починалася ще в ті часи, коли відносини між Сполученими Штатами й Росією були зовсім безхмарними. Варто визнати, що дуже небагато людей у Росії (та й в Україні) розуміють міру занепокоєння США потенційною ракетною загрозою з боку Ірану (і трохи менше — Північної Кореї). І навіть якщо якісь дії американців не мають жодного стосунку ні до Росії, ні до України, усі чомусь думають навпаки.

Можливо, цим мюнхенським виступом Путін хотів сказати щось більше? Гадаю, так. По-перше, напередодні надзвичайно важливого візиту на Близький Схід ця промова мала мобілізувати тих, на кого вона могла б справити враження. По-друге, в той час, коли Європейський Союз ще тільки-но готує активніші й рішучіші заходи для забезпечення своєї енергетичної безпеки, Москва чітко дала зрозуміти, що вона незадоволена такими намірами вже зараз і Брюсселю варто бути обережнішим у цих питаннях. По-третє, цей виступ мав сказати російському народу, що коли Путін обере собі наступника, він знатиме, що робить. І, нарешті, боюся, що при виборі наступника Путіна велику роль відіграватимуть саме міркування національної безпеки.

— І США, й Росія значно збільшили свої військові бюджети. Україна ж цим особливо не переймається. Чим вона сьогодні ризикує, не оновлюючи техніку й озброєння (незалежно від того, вступить вона до НАТО чи ні)?

— Сподіваюся, це не те питання, що турбує військові кола в Україні. По-перше, Сполучені Штати й Росія — зовсім не ті країни, які можуть становити для України військову загрозу в її класичному розумінні. Така можливість існує, але вона суто гіпотетична. У Росії є цілий арсенал інших засобів «непровокаційного» характеру, з допомогою яких вона може загрожувати Україні. Єдине, що здатне спричинити нову холодну війну в Європі, — це військовий тиск на Україну! По-друге, Україна просто не може дозволити собі готувати оборону, розраховуючи на найгірший сценарій. По-третє, якби Україна й намагалася це робити, це позбавило б її коштів, необхідних для боротьби з тим, що становить для неї реальну загрозу вже сьогодні: це слабкість системи влади, відсутність координації і недостатнє фінансування оборонних структур та органів безпеки, слабко захищених від проникнення різних тіньових структур і тих, хто прагне зашкодити Україні.

— Чи прогнозуєте ви розкол у НАТО через наростання конфронтації між США й Росією?

— Як на мене, усе відбувається якраз навпаки. Промова Путіна викликала навалу критики навіть із боку багатьох провідних лівоцентристських видань Європи. Міністр закордонних справ Чеської Республіки заявив: «Ми маємо подякувати Путіну за те, що він надав нам чіткі й переконливі аргументи на користь розширення НАТО».

— Яким чином зростання напруженості між Москвою і Вашингтоном може позначитися на Україні?

— Звісно, не найкращим чином. Це загострить усі внутрішні суперечності й незгоди. А в контексті вашого попереднього питання, це ще й ускладнить для України вибір власного вектора безпеки. Україні потрібні справжні партнери, що, на мою думку, означає постійне й неухильне зближення з НАТО. Та якщо із цим не погодиться значна частина української політичної еліти й суспільства, подальше просування в цьому напрямку буде досить проблематичним.

— Про що, на вашу думку, думали в Білому домі, коли робили заручниками своїх відносин із Москвою країни, котрі шукали в НАТО певний рівень безпеки для кожного свого громадянина?

— Я змушений повторити ще раз: коли Вашингтон звернувся до урядів Чехії та Польщі із пропозицією розмістити на їхній території оборонні протиракетні комплекси, ніхто там про Москву й не думав. Хоча, напевно, треба було. Можливо, їм варто було б колись подумати, наскільки дражливим у політичному сенсі може виявитися це питання для самих держав і їхніх сусідів. Дозволю собі повторити те, що я вже говорив на початку 2002 року: фокусування зусиль на країнах-ізгоях і боротьбі з тероризмом, швидше за все, не розширить, а ще більше звузить наше поле зору і, мов катаракта в оці, затьмарить наше бачення інших інтересів і загроз, про які забувати американці просто не мають права.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі