До зустрічі в суді

Поділитися
Відповідно до повідомлення прес-служби РНБОУ, минулої середи Рада національної безпеки і оборони України розглядала ситуацію навколо тимчасового перебування російського Чорноморського флоту на території України...

Відповідно до повідомлення прес-служби РНБОУ, минулої середи Рада національної безпеки і оборони України розглядала ситуацію навколо тимчасового перебування російського Чорноморського флоту на території України. Проте в поширеному через інформагентства прес-релізі чомусь нічого не було сказано ще про одне питання порядку денного. Як стало відомо «ДТ», на тому ж засіданні також обговорювалася проблема делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон між Україною і Румунією в Чорному морі, у тому числі і підготовка до розгляду цієї справи в Міжнародному суді ООН у Гаазі.

Чесно кажучи, внесення цього питання до порядку денного РНБОУ нас дуже здивувало. У той час коли в країні до газової кризи додався ще і газовий скандал, вітчизняне комунальне господарство знаходиться в катастрофічному стані, Росія оголосила нам торгову війну, причому, відкривши відразу кілька фронтів, а з наближенням весни на Україну насуваються не тільки вибори, але ще й пташиний грип, — можна було б припустити, що шанований і впливовий державний орган присвятить свій час набагато гострішим і нагальнішим проблемам, ніж спокійна і планомірна підготовка до розгляду українсько-румунської справи в Міжнародному суді ООН (МС ООН).

Адже, справді, минули ті часи, коли офіційні представники України і Румунії раз у раз обмінювалися гострими зауваженнями і взаємними обвинуваченнями, а преса обох країн змагалася у ворожості до сусіда. Зі зміною керівництва в обох державах українсько-румунські відносини помітно потеплішали.

Новоспечені президенти нинішнього року відвідали один одного з візитами, наші країни активно співробітничали у врегулюванні придністровської проблеми, румунська сторона з ентузіазмом допомагає Україні в рамках Інтенсифікованого діалогу з НАТО, підтримала ініціативу створення Співтовариства демократичного вибору, причому президент Бесеску особисто відвідав Київ під час першого саміту СДВ. Крім того, українська сторона минулого тижня під час візиту Траяна Бесеску схвалила румунську ініціативу щодо проведення форуму країн Чорноморського регіону і запропонувала використовувати в частині акваторії Чорного моря природні ресурси на загальних принципах. Тож можна констатувати: хоча й не всі проблеми між Києвом і Бухарестом нині вирішені (у тому числі і делімітаційна), зате позитиву в двосторонніх відносинах додалося, що сприяє обговоренню і застарілих проблем.

Тому, трохи поміркувавши з приводу того, чому ж питання делімітації континентального шельфу (КШ) і виключних економічних зон (ВЕЗ) між Україною і Румунією раптом терміново винесли на обговорення РНБОУ, ми вирішили, що причин може бути дві — внутрішня і зовнішня.

У свою чергу, внутрішня причина може мати два чинники — непрофесіоналізм і зайва амбіційність. Упродовж минулого року апарати і секретаріати деяких українських держструктур більше переймалися власним переформатуванням і кадровою чехардою, ніж поглибленим вивчанням державних питань. У результаті їхні «фахівці» найчастіше в цих питаннях просто не орієнтуються. Окрім іншого, у цих апаратів і секретаріатів іноді виникають атавістичні бажання «покермувати» там, де «регулювальників руху» уже достатньо.

Зовнішня ж причина, на наш погляд, цілком може виглядати як «рука Москви». Річ у тому, що росіяни від самого початку непростого переговорного процесу між Києвом і Бухарестом дуже пильно за ним спостерігали і вставили українцям чимало палиць у колеса під час підготовки і «базового» українсько-румунського договору, і документа про режим українсько-румунського кордону. Чого вартий один лише приклад «дружньої» допомоги братів-росіян, коли у відповідь на тривалі прохання української сторони передати Києву матеріали і карти, які мають стосунок до радянсько-румунських переговорів щодо делімітації КШ і ВЕЗ, росіяни під час тузлинської кризи віддали ці документи румунам...

Сьогодні ж, коли перспектива вступу України в НАТО стала цілком реальною, Москва може використовувати різні методи і засоби для зриву українських євроатлантичних планів. У тому числі і постаратися загострити відносини України з таким «чутливим» для неї партнером як Румунія — членом Північноатлантичного альянсу. До того ж врегулювання делімітаційної суперечки з Румунією дозволить Україні, нарешті, сміливо розпочати видобуток нафти і газу на її частині шельфу, що, самі розумієте, зовсім не в інтересах Кремля. Тому важко позбутися підозри, що пропозиції деяких українських «фахівців» розглянути можливість вирішення питання делімітації у двосторонньому режимі «на базі взаємних поступок без урахування норм міжнародного морського права на основі політичної волі керівництва двох країн» народилися зовсім не в Києві... Тим більше, якщо пригадати, що подібні пропозиції надходили українцям з російської сторони з приводу розмежування Азовського моря і Керченської протоки, а при делімітації в Каспійському морі Росія таки переконала деякі пострадянські держави поступитися принципами міжнародного морського права і поділити усе «по-братерськи»...

Але Україна і Румунія не збираються виходити за рамки правового поля —суперечку вони готуються продовжити в Міжнародному суді ООН (нагадаємо, що Румунія офіційно звернулася туди 16 вересня 2004 р.). І хоча на початку минулого року з’явилася слабка надія на те, що вирішення проблеми делімітації КШ і ВЕЗ удасться повернути в річище двосторонніх переговорів (оскільки сторони домовилися про їхнє відновлення), а Т.Бесеску під час візиту В.Ющенка в Бухарест навіть заявляв, що створення двосторонньої комісії на рівні президентів дозволить вирішити всі проблеми в її рамках, «а не в якихось міжнародних судових інстанціях», надія ця не виправдалася. Створення комісії Ющенко—Бесеску затяглося, а румунська сторона як позивач у Гаагу з приводу закриття справи не зверталася і зробити це разом Україні не пропонувала. Таким чином, розгляд справи в МС ООН триває. І оскільки перший етап його письмової стадії має завершитися у травні, а в українському політикумі (не кажучи вже про суспільство загалом) існує дуже туманне уявлення про цей процес, було б доречно розвіяти деякі міфи і помилки.

Чомусь досі досить широко побутує думка, що в Гаазі Румунія постарається відібрати у нас острів Зміїний, що розгляд справи в МС ООН може призвести до порушення територіальної цілісності України і навіть запустити «ланцюгову реакцію» територіальних претензій до нашої країни, що загрожує втратою частин Чернівецької і Одеської областей.

Ще раз нагадаємо: у «великому» українсько-румунському договорі від 2 червня 1997 р. міститься чітке підтвердження непорушності існуючого між нашими країнами державного кордону і зобов’язання втримуватися від будь-яких зазіхань на нього. У цьому ж документі зафіксовано державно-правову приналежність о.Зміїний Україні. А договір про режим українсько-румунського держкордону від 17 червня 2003 р. чітко й однозначно підтвердив існуючу лінію цього кордону на всій його довжині і його незмінність, а також ще раз — приналежність острова Зміїний Україні.

У заяві Румунії, з якою вона звернулася до МС ООН у вересні 2004 р., немає навіть натяку на якісь територіальні претензії до України або сумніву з приводу проходження лінії держкордону, у тому числі й у Чорному морі. Більш того, виступаючи 25 жовтня 2004 р. перед головою Міжнародного суду Ши Цзююном, уповноважений Румунії в суді Богдан Ауреску наголосив на тому, що подана на розгляд справа «стосується лише питання континентального шельфу і виключних економічних зон України і Румунії в Чорному морі і не обтяжена проблемами встановлення приналежності територій або проходження державних кордонів, урегульованими договором про режим українсько-румунського державного кордону від 17 червня 2003 р.». А в Меморандумі, який містить аргументацію румунської сторони щодо розмежування морських просторів між нашими країнами, котрий, відповідно до постанови суду, було передано МС ООН Бухарестом 15 серпня 2005 р., підкреслюється: Румунія «визнала приналежність острова Зміїний і 12 миль його територіального моря спочатку СРСР, а потім і Україні як державі-правонаступниці колишнього Радянського Союзу», оскільки «завжди віддавала більшу перевагу необхідності підтримання міжнародного порядку і стабільності, ніж власним історичним переживанням». Значну частину свого Меморандуму Румунія присвятила зовсім не заперечуванню належності о.Зміїний Україні, а його юридичному статусу, віддавши багато сторінок документа доказам на користь того, що це не острів, а скеля, непридатна для життя і господарської діяльності. І одне із завдань української сторони — довести в Гаазі протилежне, оскільки від статусу Зміїного залежить майбутня лінія розмежування морських просторів між нашими країнами. Українські експерти упевнені на 200% , що в Гаазі Зміїний буде визнано островом.

Тож немає абсолютно жодних підстав побоюватися, що під час розгляду цієї справи в МС ООН якимось чином може бути створена загроза територіальній цілісності нашої країни. Подібне ж занепокоєння в українському суспільстві виникає, можливо, через нерозуміння того, що морські простори, які делімітуються між Україною і Румунією, не належать до їхніх державних територій. Континентальний шельф і виключні економічні зони є територіями з так званим змішаним міжнародним-правовим режимом, і держави не можуть поширити на них свій суверенітет, хоча водночас володіють щодо них певними виключними правами (наприклад, користування живими і мінеральними ресурсами).

Проблема делімітації КШ і ВЕЗ зовсім не нова, а Україна і Румунія не піонери в пошуках її вирішення. Свого часу по допомогу Міжнародного суду зверталися, наприклад, такі найближчі друзі-сусіди, як Сполучені Штати і Канада, які не зуміли самостійно делімітувати затоку Мейн. Німеччина, Нідерланди і Данія вдавалися до допомоги міжнародної судової інстанції при розмежуванні Північного моря, а Данія і Норвегія ділили морські простори між Гренландією й островом Ян-Маєн. І таких прикладів по усьому світу — сотні. Тож перенесення українсько-румунської суперечки в Гаагу — аж ніяк не трагедія, а цивілізоване вирішення питання, грамотна «рекультивація» ґрунту, на якому могли б зійти паростки нового конфлікту у відносинах з важливим партнером.

Тому не може бути й мови про односторонній вихід України із судового процесу (якщо раптом до когось навідається подібна безглузда ідея). Крім того, наша країна не може цього зробити, оскільки свого часу підписала Додаткову угоду до «великого» договору 1997 р., яка припускає передачу справи на розгляд Міжнародного суду ООН.

Відповідно до Регламенту цієї інстанції, суд може припинити розгляд справи в трьох випадках, якщо:

— у будь-який час до винесення остаточного рішення по суті справи сторони спільно або кожна окремо повідомлять суд у письмовому порядку про те, що вони погодилися припинити справу;

— позивач письмово повідомляє суд, що він відмовляється продовжувати провадження, і якщо до моменту одержання секретаріатом суду цього повідомлення відповідач не здійснив жодного акта судочинства;

— позивач письмово повідомляє суд, що він відмовляється продовжувати провадження, а відповідач, котрий уже вступив у судовий процес і здійснив акти судочинства, не заперечує проти припинення справи.

Тож справа про делімітацію морських просторів між Україною і Румунією в Чорному морі може бути припинена тільки у випадку, якщо наші країни домовляться разом звернутися в Гаагу з таким проханням, або якщо Румунія зробить це самостійно, а Україна не заперечуватиме. Проте сьогодні надій на такий розвиток подій практично немає. Сторони вже серйозно просунулись у судовому процесі: проведено величезну підготовчу роботу, надруковані томи документів, витрачені значні суми. А головне, відновлені двосторонні переговори не дали жодних реальних результатів, а лише ще раз продемонстрували твердість сторін у відстоюванні вже багаторазово озвучених позицій. Але навіть якщо раптом станеться диво, і Румунія таки зважиться на припинення справи, вона, проте, зовсім не втратить права в майбутньому знову звернутися в Гаагу — з новим позовом.

Одностороння ж відмова української сторони від участі в судовому процесі може мати для України катастрофічні наслідки: безнадійно зіпсовані відносини з Румунією на тривалий період і, як наслідок, величезні проблеми на шляху в НАТО і Євросоюз; можлива відмова нашої сусідки продовжити в 2007 р. дію «базового» договору, укладеного 1997-го р. на десятирічний термін (денонсація цього документа може зруйнувати всі досягнуті раніше домовленості щодо територіальної цілісності і непорушності держкордонів між нашими країнами); експлуатація енергетичних ресурсів чорноморського шельфу на спірній території так і залишиться мрією. Крім того, суд розгляне українсько-румунську справу навіть без її участі і винесе рішення, обов’язкове не тільки для Румунії, але і для України. А в статуті МС ООН сказано: «якщо одна зі сторін не з’являється в суд або не наводить своїх аргументів, інша сторона може просити суд про вирішення питання на свою користь». І, відповідно до того ж документа, суд може задовольнити подібне прохання.

Але цей апокаліпсичний для двосторонніх відносин з Румунією сценарій, будемо сподіватися, лише плід наших теоретичних міркувань. Навряд чи в українській владі знайдуться настільки божевільні голови, спроможні його реалізувати.

Насправді сьогодні українська сторона перебуває на фінішній прямій до завершення першого етапу письмової стадії розгляду справи в МС ООН. Вивчено силу-силенну рішень Міжнародного суду щодо делімітації морських просторів, проаналізовано 192 відповідні угоди між різними країнами. Ще у вересні 2004 р. президентським указом МЗС було визначено відповідальним за координацію зусиль українських органів держвлади в підготуванні до розгляду питання делімітації КШ і ВЕЗ між Україною та Румунією. Тоді ж призначили й уповноваженого України в МС ООН — першого заступника міністра закордонних справ Олександра Моцика, котрого у зв’язку з кадровими перестановками в листопаді минулого року замінив Антон Бутейко. Восени ж 2004 р. було створено Міжвідомчу робочу групу (МРГ) з підготовки до захисту прав і інтересів України в МС ООН під час розгляду цієї справи. До неї увійшли представники Мін’юсту, Мінфіну, Мінекономіки, СБУ, СЗРУ, Мінприродоохорони, Мінтранcзв’язку, апарату РНБОУ. Для належного представлення інтересів у МС ООН відповідно до світової практики українська сторона уклала контракти з англомовним і франкомовним спеціалістами в сфері делімітації морських просторів, а також юридичною компанією, котра забезпечує підготовку всіх процесуальних документів і надає інші необхідні в ході судового процесу послуги. Свій вибір українська сторона зупинила на паризькій юридичній фірмі Frere Cholomeley/Eversheds, яка є одним зі світових лідерів на ринку послуг у сфері представлення держав під час розгляду спорів у МС ООН (у 22-х представництвах компанії в країнах Європи й Азії трудяться французькі, англійські й американські адвокати, що також є важливою перевагою цієї фірми). У ролі англомовного юридичного радника було обрано професора Оксфордського університету сера Артура Вотса, фахівця в галузі міжнародного морського права, який набув великої поваги серед суддів МС ООН і неодноразово брав участь у розгляді спорів у Гаазькому суді (у т.ч. представляв Францію в спорі з Японією, Словаччину в спорі з Угорщиною, Індонезію в спорі з Малайзією і ін.). Франкомовним радником української сторони став професор Університету Париж-1 Жан-Поль Кенедек, який брав участь у ряді справ у МС ООН про розмежування континентального шельфу (у т.ч. між Лівією та Мальтою, Тунісом і Лівією, Нікарагуа та Гондурасом і ін.).

Ще 2004 р. було розглянуто можливість виділення на фінансування витрат, пов’язаних із підготовкою захисту інтересів нашої країни в МС ООН, близько 2 млн. дол. із українського держбюджету. Обсяг бюджетного призначення на ці цілі на 2005 р. і всі подальші роки складає 5 млн. гривень, із яких 4 млн. буде витрачено на оплату послуг іноземних юридичних радників і спеціалістів в галузі гідрографії, а 1 млн. — на переклад процесуальних і інформаційно-довідкових матеріалів, виготовлення морських навігаційних карт і ін.

На сьогодні українська сторона провела юридичний аналіз Меморандуму Румунії, переданого на розгляд у Гаагу 15 серпня минулого року, підготувала відповідну контраргументацію і розробила основні напрями стратегії захисту інтересів України в Міжнародному суді.

У даний час українська сторона завершує роботу над текстом Контрмеморандуму, остаточний варіант якого має бути обговорений наприкінці цього місяця з юридичними радниками в Парижі, а робота над ним завершена до 1 квітня. Відповідно до визначених судом строків, Україна повинна подати в Гаагу свій Контрмеморандум не пізніше як 19 травня 2006 р.

А до 19 березня Міжнародному суду має бути представлена кандидатура на посаду судді ad hoc від України. Оскільки серед постійних членів МС ООН немає громадян ні України, ні Румунії, відповідно до статуту цієї міжнародної інстанції, наші країни можуть призначити на час розгляду українсько-румунського спору власного суддю — ad hoc, який голосуватиме на рівних умовах з іншими суддями і, у тому числі, буде абсолютно вільний щодо ухвалення остаточного рішення. Таким чином, добір кандидатури судді ad hoc є надзвичайно відповідальною справою. Оптимальним є призначення на цю посаду висококласного професіонала, котрий має чудові особисті стосунки із суддями нинішнього складу МС ООН або заслужив у них повагу і довіру. Ці вимоги значно обмежують коло пошуку. Найчастіше за все суддями ad hoc призначають колишніх суддів цієї міжнародної інстанції. Розглянувши п’ять кандидатур (серед яких були британський, канадський, французький, американський і російський спеціалісти), українська сторона зупинила спочатку свій вибір на французі Жільбері Гійомі, який 2000—2003 років був головою МС ООН. Проте з деяких причин від цієї кандидатури довелося відмовитися. У тому числі й тому, що 5 січня Румунія призначила своїм суддею ad hoc Жана-П’єра Кота, теж громадянина Франції, при тому, що серед постійних членів суду також є француз. Тож у даний час українська сторона розглядає іншу кандидатуру, котра після проходження певних процедур буде винесена на засідання МРГ, а потім затверджуватиметься главою держави.

Після того як Україна до 19 травня подасть у Гаагу свій Контрмеморандум, суд може дозволити або ж зобов’язати позивача Румунію підготувати на нього відповідь, а потім Україну — репліку на відповідь, виділивши на це кожній зі сторін від трьох до шести місяців. Після цього суд у закритому режимі вивчатиме надані процесуальні документи, а потім перейде до відкритих слухань. Коли врахувати, що сьогодні в Гаазькому суді знаходиться на розгляді 11 справ, і суд розглядає їх у порядку звичайної черги (тобто залежно від дати їхнього подання), а справа «Делімітація морських просторів у Чорному морі (Румунія проти України)» посідає 10-те місце, експерти прогнозують, що усні слухання у нашій справі відбудуться не раніше кінця 2008 р., а остаточне рішення в справі суд винесе протягом 2009 р. Нагадаємо, що рішення Міжнародного суду ООН є обов’язковим для виконання й оскарженню не підлягає. Нагадаємо також і те, що МС ООН ніколи не задовольняє на 100% вимоги однієї зі сторін і ніколи повністю не ігнорує позицію іншої. На основі міжнародного права в Гаазі зазвичай знаходять компромісне і справедливе рішення.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі