Де згоди доброї серед своїх немає…

Важко обстоювати національні інтереси, коли в країні перманентна політична криза і між командами президента і прем’єр­міністра точиться боротьба за владні повноваження. Особливо добре це видно на російському напрямку української політики. У ситуації, коли в Україні існує кілька центрів ухвалення рішень, у іншої сторони з’являється можливість грати на протистоянні вулиць Грушевського та Банкової і, використовуючи проросійське лобі, ефективно розв’язувати власні завдання. Ускладнює ситуацію і відсутність в обох команд компромісу щодо кандидатури міністра закордонних справ.

Ці внутрішні українські «негаразди» вкупі з історією з «чорними списками» і кримськими заявами Юрія Лужкова створили певне тло для чергових українсько­російських переговорів: у Москві минулого тижня відбулося четверте засідання підкомісії з питань функціонування Чорноморського флоту РФ і його перебування на території України українсько­російської міждержавної комісії Ющенко—Путін. На жаль, через нинішню внутрішньополітичну ситуацію українським дипломатам було досить важко домагатися від росіян згоди на практичні кроки, спрямовані на вирішення проблеми, що обговорювалася. Заява Віктора Януковича про те, що антикризова коаліція не підтримає кандидатури Володимира Огризка на посаду глави МЗС, та голосування в парламенті щодо президентської кандидатури апріорі послаблювали переговірні позиції української делегації і віддаляли в часі виконання цього завдання. Адже нинішня ситуація, що склалася навколо в.о. міністра, котрий є одночасно главою української делегації, для росіян — черговий сигнал про те, що позиція стосовно російського ЧФ, яку обстоює Огризко на переговорах, може серйозно відрізнятися від поглядів інших членів уряду, більше стурбованих захистом російських інтересів, ніж українських. Так само, як і сигнал про те, що саме на Грушевського можуть вирішитися питання, що становлять для Кремля найбільший інтерес, — модернізація озброєння російського флоту, дислокованого у Криму, і пролонгація строків перебування ЧФ РФ на території України.

Так чи інакше, питання модернізації тієї частини Чорноморського флоту, що розташована в Криму, російські дипломати традиційно порушили й на минулій зустрічі. Втім, безуспішно. Під час засідання підкомісії росіянам було вкотре чітко заявлено: базові угоди не передбачають переозброєння флоту. Зате вони передбачають спільне використання Україною і Росією п’яти об’єктів навігаційно-гідрографічного забезпечення на території Криму (НГЗ). І хоча про якісь практичні результати говорити ще зарано, все-таки тут намітився певний поступ.

За словами Володимира Огризка, у російській столиці було досягнуто домовленості про те, що дипломати обміняються пропозиціями «щодо проекту угоди про спільне використання п’яти об’єктів, як це й передбачено в базових угодах». Що ж до тих 35 об’єктів НГЗ, які нині використовуються російськими моряками, то в Москві українська делегація виступила з такою ініціативою: у рамках Плану дій Україна—Росія передбачити повернення цих об’єктів нашій країні. Проте ілюзій стосовно цього плекати не варто. Адже росіяни вважають, що об’єкти НГЗ, що їх використовує Чорноморський флот, вони мають повернути тільки після закінчення строку перебування російського флоту в Україні. І не схоже, щоб у Москві були готові найближчим часом змінити такий підхід. Показовою у цьому плані є реакція Москви на рішення українських судів щодо передачі об’єктів НГЗ Україні: росіяни не визнають цих рішень і не допускають на маяки судових виконавців.

Хоча за наявності відповідної політичної волі з боку керівництва Росії переговірний процес може активізуватися. Не зайвим буде згадати, що поступ у переговірному процесі намітився після розпочатого в 2005—2006 роках українською владою планомірного політичного і психологічного пресингу на російський Чорноморський флот. Так, українські дипломати довго домагалися від своїх російських колег згоди на те, щоб моряки-чорноморці прибрали російські прапори з об’єктів флоту в Севастополі та в інших підрозділах, залишивши триколор тільки над будинком головного штабу Чорноморського флоту. Нині з росіянами начебто досягнуто домовленості про те, що протягом місяця сторони обміняються пропозиціями щодо того, на яких об’єктах можуть бути вивішені російські прапори, а які з них будуть позначені табличками.

Стосовно інвентаризації теж довго здавалося, що росіяни не підуть на жодні поступки. І хоча головком ВМФ РФ Володимир Масорін і далі заявляє, що Росія не допустить здійснення українською стороною інвентаризації головної бази російського Чорноморського флоту в Севастополі, оскільки це, мовляв, «має деструктивний характер» і «поставить під сумнів ратифіковані угоди», цей процес, нехай і повільно, все-таки посувається. На минулих переговорах у Москві обидві сторони домовилися про механізм інвентаризації майна й земельних ділянок, які тимчасово використовує Чорноморський флот. Визначено, що сам процес складатиметься з кількох етапів, які, за прогнозом Володимира Огризка, можна провести протягом двох-трьох місяців. Щоправда, російські дипломати тепер заговорили про необхідність узгодження базових принципів її проведення.

Таку пропозицію росіян не можна розцінити інакше, як спробу знову потягнути час, як це відбувалося раніше, коли вони пропонували українським колегам визначити «філософію процесу» інвентаризації. При тому, що ці базові принципи закладено в тих угодах, які визначають статус тимчасового перебування Чорноморського флоту на території України. Втім, тягнути час — давня й улюблена тактика російських дипломатів на переговорах щодо функціонування ЧФ Росії в Україні. Їм добре відома притча про ішака і падишаха.

Щодо низки угод українські й російські дипломати вже зараз мають практично готові тексти. Наприклад, щодо організації взаємодії при проведенні інспекційних заходів у місцях дислокації Чорноморського флоту, а також щодо використання радіочастотного ресурсу України російською стороною. Проте, як показує десятирічний досвід ведення переговорів, це аж ніяк не означає швидкого підписання документів. Адже що більше невизначеності, то сильніші позиції займає Чорноморський флот у Криму і то більше в російських політиків можливостей впливати на політичні процеси на півострові зокрема і в Україні загалом. Тим більше що позиції української делегації на переговорах є уразливими — знову ж таки через внутрішньополітичні конфлікти.

Тому видається сумнівним ухвалення найближчим часом уже підготовлених проектів угод про спрощений порядок припинення громадянства України або РФ особами, що є військовослужбовцями ЧФ або членами їхніх сімей, а також про врегулювання юридичних питань і надання правової допомоги у кримінальних справах. Останній документ, зокрема, передбачає чітке зобов’язання російської сторони не мати на території України судів, прокуратури та інших представництв правоохоронних органів, бо це суперечить Конституції України і не відповідає українському законодавству. Тим більше, стверджує Огризко, «за інформацією російської сторони, особливо тяжких випадків порушення законодавства РФ на території об’єктів, орендованих Чорноморським флотом, протягом минулого року зафіксовано не було. Це переважно побутові інциденти, які не вимагають у місцях дислокації ЧФ постійної присутності правоохоронних органів Росії»...

У травні цього року виповниться десять років з моменту підписання базових угод щодо Російського Чорноморського флоту. І оскільки український президент і далі підтверджує офіційну позицію Києва — російський флот перебуватиме в Україні до 2017-го, на порядку денному вже сьогодні стоїть питання щодо підготовки угоди про порядок виведення підрозділів ЧФ Росії з території нашої країни. Адже, як свідчить десятирічний переговірний процес, росіяни не квапляться з підготовкою документів. Тому робота з підготовки угоди про порядок виведення частин російського флоту з української території обіцяє бути тривалою і важкою. Як, власне, і процедура самого виведення російського флоту — це ж не тільки кораблі або морська авіація, а й берегова та соціальна інфраструктура. І саме створення соціально-побутової інфраструктури в новому місці розташування Чорноморського флоту є найсерйознішою проблемою.

За словами російських чиновників, Москва готується до розвитку будь-якого сценарію. Тому росіяни протягом трьох останніх років у рамках федеральної цільової програми щороку виділяють понад 1 млрд. рублів на створення пункту розташування Чорноморського флоту на північнокавказькому узбережжі Росії. Йдеться не лише про Новоросійськ, а й інші місця на російському узбережжі Чорного моря. Утім, як повідомив депутатам Держдуми перший віце-прем’єр Сергій Іванов, «це робиться не для кораблів, які базуються нині в Севастополі, а для тих кораблів, які після розвалу Радянського Союзу залишалися в нас без причалу, без технічного обслуговування, без берегових баз».

Очевидно, чіткішу позицію російського керівництва щодо будівництва нової бази Чорноморського флоту Росії буде визначено після отримання чіткого сигналу з Києва стосовно подальшого перебування російської бази. І не стільки від президента Віктора Ющенка, скільки від прем’єр-міністра Віктора Януковича. Але коли глава українського уряду або відмовчується, або робить неоднозначні заяви щодо строків перебування в Україні Російського Чорноморського флоту, це дає росіянам надію на те, що офіційний Київ і надалі доброзичливо ставитиметься до ідеї пролонгації угод про оренду бази в Севастополі.