БИЙ ЧУЖИХ! СВОЇ ВЖЕ БОЯТЬСЯ...

Спочатку це переповідалося як не дуже вдалий анекдот. Адже не можна ж було, їй-богу, усерйоз сприймати розповідь про те, що хтось вимагає від українського МЗС вислати посла Німеччини Дітмара Штюдеманна за його недавнє інтерв'ю «Дзеркалу тижня». Сміх змінився подивом, коли «анекдот» як цілком реальна новина з’явився минулого тижня на інформаційній стрічці агентства «Інтерфакс-Україна», і перейшов у глибоке здивування, коли МЗС відразу підтвердив, що дійсно на ім’я міністра закордонних справ Анатолія Зленка отримано письмове звернення Асоціації працівників ЗМІ України з вимогою вислати з країни пана Штюдеманна «за грубе порушення норм дипломатичної етики стосовно громадян України». Більше того, було заявлено, що це звернення «міністерством вивчається».

А тепер пояснимо читачам, що ж за послання стало предметом глибокого вивчення Міністерства закордонних справ. Як повідомлялося інформагентствами, у цьому документі журналісти громадської організації Асоціація працівників ЗМІ України пишуть про те, що нібито в інтерв’ю «ДТ» пан Штюдеманн «фактично визнав, що провокаційна метушня навколо присудження недержавним німецьким фондом премії «За свободу і майбутнє засобів масової інформації» головному редактору газети «Дзеркало тижня» Володимиру Мостовому була зрежисована не без участі німецького посольства». Крім того, авторів послання обурило «пересмикування фактів» послом вже щодо самої асоціації. Зокрема, за словами представників цієї організації, на прес-конференції в Хмельницькому посол стверджував, що направлена йому епістола була анонімною, тоді як «лист був відкритим і надрукованим на офіційному бланку асоціації». «Таким чином, Дітмар Штюдеманн публічно кинув тінь на ділову репутацію нашої асоціації», — говориться в заяві. І представники цієї організації заявили: «цинічна брехня посла Штюдеманна і публічна його відмова відповісти на лист громадської організації, що налічує 1214 редакцій у всіх регіонах України, не сумісні з високим статусом дипломата, котрий представляє дружню нам країну».

Ми ще раз уважно прочитали інтерв’ю пана Штюдеманна («ДТ» від 07.06.03), яке, до речі, було присвячене ситуації навколо Іраку й україно-німецьким стосункам. В ньому пан посол підкреслював, що «Україна є важливим партнером для Німеччини» і що необхідно «предметно працювати над розширенням нашого партнерства». Пан Штюдеманн зазначав: «Україна за роки незалежності зробила багато важливих кроків і досягла багатьох позитивних результатів». Звісно, дипломат не залишив без уваги і негативні тенденції, що викликають занепокоєння німецької сторони, зокрема стан свободи слова в Україні. Але ось висловлювань, у яких пан посол «фактично визнав» би, що «провокаційна метушня» навколо головного редактора «ДТ» «зрежисована не без участі німецького посольства» ми не знайшли. Більше того, ми абсолютно солідарні з паном Штюдеманном у тому, що «люди, котрі організували скандал із метою дискредитації Мостового (а тепер і Штюдеманна. — Т.С.), насправді дискредитували самі себе і завдали шкоди репутації держави». Ми також згодні з думкою дипломата, що «тим, хто розв’язав цю кампанію, передусім слід було б піклуватися про дотримання плюралізму інформації, про створення рівних умов для журналістської роботи, а не прагнути погіршити взаємини між двома дружніми державами».

Однак думкою редакції «ДТ» ніхто з Асоціації працівників ЗМІ України чомусь не поцікавився. Ніхто перш ніж відправляти гнівну епістолу в МЗС і посольство ФРН, не запитав у нашого головного редактора, а чи є в нього якісь претензії до німецького диппредставництва та його глави.

Зате ряд запитань виникло у нас. Приміром, дуже хотілося б довідатися більше про маловідому навіть у журналістському середовищі Асоціацію працівників ЗМІ України. Лише деякі колеги, які щось чули про цю громадську організацію, поділилися скупою інформацією про те, що свого часу, на хвилі буму NGO, асоціацію було створено ректором Інституту журналістики Анатолієм Москаленком, а після його смерті пост голови організації донині займає Віктор Петренко — нині заступник глави Держкомітету телебачення і радіомовлення. Нічим надзвичайним чи помітним ця асоціація за останні роки себе не виявила і, як стверджують деякі її колишні члени, існувала швидше лише на папері. Щоправда, один цікавий епізод із її історії почути довелося. Колеги-телевізійники розповідають, що під час перебування пана Петренка главою Нацради з питань телебачення і радіомовлення теле- і радіокомпанії якось отримали факси з повідомленням про необхідність одержати ліцензію на канал, слідом за яким пішли факси з пропозицією влитися в ряди Асоціації працівників ЗМІ України. І хоча прямого зв’язку між цими двома документами начебто б і не було, навчені багатим досвідом існування в українському інформпросторі компанії не стали ризикувати й вступили до асоціації.

Хто ж сьогодні входить до цієї громадської організації, точно невідомо. Хоча було б цікаво ознайомитися з повним списком «1214 редакцій у всіх регіонах України». Також дуже б хотілося довідатися, хто саме з журналістів цієї організації підписував звернення з вимогою вислати посла Німеччини. Адже дуже важко повірити, що абсолютно всі журналісти абсолютно всіх 1214 редакцій прагнуть висилки німецького дипломата. Документ же, як і зауважив пан Штюдеманн, справді анонімний, хоча він і надрукований на офіційному бланку асоціації. Та це ж азбучна істина будь-якого тим паче офіційного листування: кожний документ має бути підписаний конкретною людиною. На зверненні асоціації немає жодного підпису. Немає в листі й жодних нагадувань про проведення якихось зборів, засідання, з’їзду, на якому було б прийнято колективне рішення. Послання асоціації супроводжує лише лист пана Петренка, зауважимо, державного службовця. Може, тому МЗС так завзято взялося розглядати лист маловідомого NGO й заявляти про це публічно? А може, тому, що злі язики тісно пов’язують прізвище Петренко з такими прізвищами, як Васильєв і Медведчук?

Ми, звичайно, вітаємо розширення прозорості в роботі зовнішньополітичного відомства й пропонуємо надалі доповідати громадськості про розгляд абсолютно всіх численних заяв, листів і звернень, що надходять до МЗС. Донедавна, щоправда, це практично не робилося, тому така вибірність щодо листа Асоціації працівників ЗМІ дала привід багатьом, у тому числі й у середовищі зарубіжного дипкорпусу, запідозрити, що МЗС насправді готує висилку глави посольства ФРН. Тим паче, що стало відомо, що пана Штюдеманна запрошували на Михайлівську для розмови. (Цікаво, чи не для того, щоб серед іншого запропонувати німецькому дипломату скористатися послугами українського зовнішньополітичного відомства, чиєю практикою стало пропонувати газетам уже готові інтерв’ю не лише свого міністра, а й деяких його зарубіжних колег?)

Коли ж з’ясувалося, що висилати посла Німеччини ніхто не збирається, і вже здавалося, що брудні хмари над дипломатом стали розвіюватися, минулого вівторка МЗС раптом знову висловило невдоволення на адресу посла Штюдеманна. Цього разу українській стороні не сподобалися висловлення дипломата на діловому форумі підприємців Німеччини та України, що відкрився в понеділок у Донецьку. «Заяви посла ФРН в Україні Дітмара Штюдеманна про те, що німецьким підприємцям доведеться враховувати «бюрократичні явища» в Україні, є невчасними і неконструктивними», — прочитав на брифінгу заздалегідь підготовлений текст глава прес-служби Маркіян Лубківський. Крім того, було висловлене невдоволення з приводу «певних рекомендацій», зокрема думки Д.Штюдеманна, що «ринки і ресурси необхідно шукати в сусідніх країнах».

Стосовно «бюрократичних явищ», то, здається, для німецького посла, основним завданням якого, як правильно зазначили в МЗС, «є сприяння розвитку торгово-економічних контактів із країною перебування, просування інтересів його держави в країні перебування», згадування про них було саме вельми своєчасним з огляду на ту кількість труднощів, з якими зіштовхуються німецькі інвестори в Україні. Взяти хоча б довгу історію спроб відомої німецької фірми Hugo Boss відкрити в Україні мережу своїх магазинів. Вже готові приміщення залишаються закритими лише тому, що якісь українські чиновники, від котрих залежить одержання одного з численних дозволів, бажають бачити на чолі цієї мережі свою людину.

Із «сусідніми» ж країнами взагалі сміх. Крізь сльози. Ви можете уявити реакцію дипломата однієї з ключових європейських держав, який розповідає підприємцям своєї країни про інвестиційний клімат в Україні, що поліпшується і місцями є навіть привабливим, закликає їх вкладати гроші саме тут і за це одержує гнівну одповідь українського зовнішньополітичного відомства? А вся справа в тому, що хтось у МЗС, не послухавши виступу посла, а лише прочитавши стислі і висмикнуті з контексту цитати у викладі інформагентства, випадково (?) вирішив, що під «сусідніми» маються на увазі країни, сусідні з Україною. Мабуть, ці українські дипломати, по-перше, не знають, що Україна не так давно одержала статус сусіда Європейського Союзу, а по-друге, не підозрюють про існування телефонного зв’язку, бо якби вони раптом вирішили докопатися до істини і зв’язалися з посольством Німеччини, то там їм відразу б пояснили, що пан Штюдеманн мав на увазі країну, сусідню з ЄС. Як довелося згодом пояснювати у своєму листі на ім’я офіційного представника українського МЗС керівнику відділу преси і роботи з громадськістю посольства ФРН Сабіні Штьор, «у контексті свого виступу пан Штюдеманн закликав німецьких підприємців до того, аби вони інвестували в Україні (а не лише в країнах, що розташовані далі, як, приміром, Китай — серйозний конкурент Східної Європи в плані прямих інвестицій)».

Хочеться вірити, що неприємна метушня навколо глави диппредставництва Німеччини на цьому завершиться. Хоча події останнього місяця вселяють песимізм. Оскільки пан Штюдеманн виявився не єдиним західним дипломатом, якому перепало як від державних органів України, так і від підконтрольних українській владі ЗМІ. Зовсім недавно останні «виводили на чисту воду» посла Великобританії Роберта Брінклі. Британський дипломат потрапив під роздачу після того, як міністр з європейських питань його країни вельми критично висловився про ситуацію зі свободою слова в Україні. Після чого головне управління інформаційної політики адміністрації Президента помилково розіслало черговий «темник» не лише по ЗМІ, а й у посольства іноземних держав. Уявляєте, як веселилися зарубіжні дипломати, читаючи добірку «фактів» винятково з російських ЗМІ (мабуть, крім російської, у цьому управлінні інших мов не знають) про «проблеми зі свободою слова в Британії». Якщо ж припустити, що ніякої помилки не було і розсилання було зроблене цілком свідомо, то цей факт тим більше кричущий і є вершиною недипломатичності, оскільки, крім витримок із російської преси, послання містило і власний коментар ГУІП адміністрації Президента.

Все це наводить на думки про початок кампанії проти тих західних дипломатів, хто щиро небайдужий до того, що відбувається в Україні, хто, як посли Брінклі і Штюдеманн, переконані: «партнери не повинні боятися відвертості висловлювань». Сумно, що при цьому на Банковій і Михайлівській забувають, що Німеччина і Великобританія — винятково важливі держави для України, для її європейської інтеграції. Що, наприклад, канцлер Шрьодер був першим і дуже довго єдиним західним лідером, який вважав, що Україна може стати асоційованим членом ЄС. Або що Британія набагато активніше за інші держави підтримує багато які євроінтеграційні ініціативи нашої держави. Хоча не можна виключати і того, що люди, які підсовують главі держави цитати з висловлювань західних дипломатів під соусом власних коментарів і закликають «показати кузькину матір» і «поставити на місце» «західників, що зарвалися», саме і прагнуть того, щоб зменшити і без того вузьке коло симпатиків України й ускладнити відносини нашої країни з тими, від чийого ставлення багато в чому залежить її європейське майбутнє.