Як країни, що розвиваються, навчилися отримувати користь від Заходу - Bloomberg

Протягом останніх трьох десятиріч відбулися важливі зміни у світовій економіці. Одне з найбільш тривожних побоювань, що бідні країни не зможуть наздогнати розвинені країни, здається спростовано. Основна теорія зростання свідчить про те, що країни, що розвиваються, повинні розвиватися швидше за багаті країни. Одна з причин полягає в тому, що капіталу має регресну прибутковість - оскільки ви будуєте більше офісів та будинків, виробляєте більше автомобілів та комп'ютерів, економічна вигода від створення ще більшої кількості таких же речей знижується, навіть якщо вартість їх підтримки зростає. По-друге, бідні країни можуть розвиватися швидше копіюючи технології та методи роботи у багатих країн, що майже завжди дешевше і простіше, ніж винаходити нові технології та методи роботи з нуля, пише Bloomberg.

Але, як це часто буває в економіці, реальність часто виявлялється іншою ніж теорія. Економіст Лант Причетт задокументував, що між 1870 і 1990 роками нерівність між країнами різко збільшилася; Європа, Японія, США і деякі інші країни стали віддалятися від решти. Звичайно, велика дещиця такої невідповідності, ймовірно, була пов'язана з впливом колоніалізму - країні важко розбагатіти, коли вона знаходиться під ковпаком іншої країни. Але навіть після деколонізації, бідні країни з усіх сил намагалися наздоганяти протягом декількох десятиліть. Економісти Роберт Барро і Хав'єр Сала-Мартін виявили, що в період з 1960 по 1985 рік бідні країни в порівнянні з багатими країнами продовжували відставати.

Можливо теорія зростання була невірною? Може бути. У всіх теорій економічного розвитку є похибка, яка представляє основну спроможність країни до продуктивності – ступінь освіченості населення, якість політичних інститутів, наявність військових дій, збитки від втручання уряду і так далі. Барро і Сала-Мартін виявили, що країни, що розвиваються, як правило, наздоганяли. Проблема полягала в тому, що дуже багато бідних країн були залучені в громадянські війни, або це були комуністичні країни, а десь не вийшло організувати навчання швидкозростаючому населенню. Економісти зупинилися на думці, що у більшості бідних країн немає політичних умов для економічного зростання.

Потім сталося щось дивне. Незабаром після того як Барро і Сала-Мартін випустили свою знакову роботу в 1992 році, історія глобального економічного зростання змінилася. У багатьох бідних країн з'явилися проблеми в економіці у 1990-х роках з-за низьких цін на ресурси (бідні країни часто є експортерами природних ресурсів). Китай, економіка якого після завершення правління Мао Цзедуна в 1970-х роках йшла донизу, відчув економічний підйом у 1990-х роках. Індія та Індонезія також почали наздоганяти розвинені країни, частково завдяки своїм економічним реформам.

Ці дві країни були настільки великими – разом вони становили майже 40 відсотків населення світу, - що їх зростання став знижувати рівень глобальної нерівності.

Бідні стали багатшими

Між тим, відмінності, задокументовані Барро і Сала-Мартіним були нівельовані. Починаючи з 1990-х років, країни, що розвиваються почали зростати швидше, ніж розвинені. За межами Африки, де серія кровопролитних воєн опустила деякі країни в безодню хаосу 1990-х, закономірність проявилася ще сильніше.

У 2000-х роках ціни на сировинні товари відновилися, а країни-експортери природних ресурсів стали брати участь у новій хвилі глобального зростання. Тим часом, Китай відчув підйомпісля вступу у Всесвітню торгову організацію в 2001 році і різкого зростання продуктивності . Розрив між країнами, що розвиваються зі стрімким зростанням і розвиненими країнами з уповільненим ростом став ще більше.

Потім послідувала Велика рецесія. Багаті країни і бідні країни сильно постраждали від глобальної фінансової кризи, але, на відміну від попередніх спадів, бідні країни не постраждали сильніше. Економічно слабкі країни наздоганяли багатих. Глобальна нерівність продовжувало знижуватися.

Тепер, через десятиліття після кризи, економісти починають переоцінювати свої давні переконання про ефект надолуження. Дев Патель, Джастін Сандефур і Арвінд Субраманян з Центру глобального розвитку недавно розглянули кілька баз даних про доходи на душу населення в усьому світі і виявили, що незалежно від того, які показники використовуються, співвідношення між початковим доходом і подальшим зростанням є негативним приблизно з 1990 року.

Іншими словами, ідея про те, що багаті країни економічно розвиваються більш повільно, стала фактом. Виявилося, що війна, неправильна стратегія і непрацюючі інститути, від яких постраждали країни, що розвиваються, в середині 20-го століття, були тимчасовим явищем.

Наслідки для світу величезні. З економічною міццю приходить геополітичну вагу - вплив старих колоніальних держав неухильно зменшується, в той же час їх колишні колонії беруть на себе все більшу частину світового лідерства. Деякі країни навіть переходять від статусу країн до розвинених, як це вже зробила Південна Корея. Торгівля між ринками, що розвиваються, буде продовжувати зростати. І буде здійснюватися в обхід розвинених економік.

Але, перш за все, світ буде просто рівніші. Пройшли ті часи, коли кілька країн могли панувати над іншими, живлячи ілюзії, що в їх суспільстві є щось, чого інші створити не можуть.

Як повідомлялося раніше,нещодавно міністр фінансів Німеччини попередив про насування новій фінансовій кризі у світі. За його словами, політика центральних банків різних країн сприяє формуванню нового "фінансового міхура". Він також попередив про ризики для стабільності єврозони, зокрема тих, що пов'язані з банківськими балансами, обтяженими вантажем пост-кризового спадщини поганих позик.

Раніше Всесвітній економічний форум спрогнозував глобальна криза з пенсіями. Дефіцит пенсійних фондів у всіх країнах до 2050 року в п'ять разів перевищить нинішній рівень річного ВВП світу.