Обама став причиною завершення епохи домінування Заходу – FT

Тоді це здавалося перебільшенням, але коли європейці говорили про свої страхи, що перемога Барака Обами на виборах президента означатиме, що інтерес США до Європи піде на спад, вони мали рацію.

Про це на сторінках Financial Times пише оглядач Едвард Люс, додаючи, що Обама став "тихоокеанським президентом" і це зробило його зовсім не "атлантичним". Його інтерес до Азії не повинен був нашкодити співпраці з Європою, але саме так і вийшло. Очевидно, що інтереси Обами були далеко за межами Європи і Близького Сходу.

Оглядач пише, що вісім місяців тому Європа дала відповідь на питання, яке колись поставив Держсекретар США Генрі Кессінджер: "Кому телефонувати, щоб зв'язатися з Європою?". І нещодавно стало зрозуміло, що телефонувати треба канцлеру Німеччини Ангелі Меркель. Звісно, американські спецслужби, схоже, по іншому зрозуміли питання про телефон і почали прослуховувати її дзвінки. Але у всякому разі було зрозуміло, що вона головна в ЄС. Інші лідери прислухаються до неї. Однак всі ці здобутки тепер під питанням.

Після рішення Меркель відкрити двері Німеччини для біженців з Сирії налаштували проти неї навіть її внутрішніх союзників, не кажучи вже про сусідів, таких як Австрія, Польща і Франція, які відкидають цей крок. Через це весь європейський проект опинився на межі. Автор ставить питання, а чи Америка переймається цими змінами в Європі? Якщо послухати думки американських аналітиків, які стежать за розвитком закордонних відносин, тоді відповідь: "Так". Американські еліти досі вважають трансатлантичний альянс основою світового порядку на чолі з США.

"Але всі ці аналітичні центри лишилися в 20-му столітті. Політики більше не зважають на їхню думку з такою ж повагою, як це було колись. Чиновники з адміністрації Обами ставляться до Массачусетс-авеню у Вашингтоні, де розміщені штаб-квартири більшості цих організацій, як до "території, окупованої арабами", зважаючи на те, що фінансують їх здебільшого країни Перської затоки", - пише оглядач.

Він також нагадує, що дехто із претендентів зайняти посаду Обами, включно з мільярдером Дональдом Трампом, мріють про вихід США з НАТО. З іншого боку, Гіларі Клінтон і губернатор Огайо Джон Касіч дотримуються традиційних підходів. Однак все ж не відомо напевне, чи наважаться вони на серйозні зміни після Обами.

Автор підкреслює, що існує дві великі перешкоди для відновлення Заходу, яким його звикли вважати. Перша з них – це війна в Сирії. По обидва боки Атлантичного океану дуже мало тих, хто вірить у виживання угоди ЄС з Туреччиною щодо біженців до кінця 2016 року. Брюссель пообіцяв Анкарі забирати мігрантів до себе у обмін на відновлення діалогу про членство в Євросоюзі і скасування віз для турків.

"Щойно стане зрозуміло, що обидві обіцянки – несправжні, Туреччина відпустить потік біженців. Якщо у США були хоч якісь сумніви щодо того, наскільки автократичний президент Раджеп Тайїп Ердоган, то минулого тижня Brookings Institution розвіяв їх після того, як охоронці турецького президента побили журналістів за критику режиму. У Туреччини немає жодних шансів приєднатися до ЄС", - пише автор.

Крім того, всі зусилля Держсекретаря Джона Керрі добитися дипломатичного рішення для війни в Сирії марні, оскільки їх пересилює відсутність інтересу в Барака Обами. Без підтримки Білого дому, "місія Керрі – це донкіхотство".

Друга перешкода – це поширення популізму як в США, так і в Європі. Прихильники виходу Великобританії з ЄС, французькі радикали Марін Ле Пен і американський популіст Дональд Трамп віддаляють Захід від тієї ролі, яку він звично займав. Ні для кого не секрет, що президент Росії Володимир Путін зрадіє виходу Британії з ЄС, підтримує Ле Пен і розраховує на повернення в світову політику завдяки Трампу.

Відритим питанням також лишається і те, як довго Європа зможе зберігати санкції проти Росії, введені після анексії Криму і початку війни на Сході України. Автор нагадує, що ЄС продовжував їх дію раз за разом саме завдяки Меркель, а не Обамі.

Тим часом, Росія, а не США, стала головною силою, яка впливає на Сирію. Американські генерали заявлять про те, що Москва "перетворює на зброю" біженців. Тож огидна стратегія Кремля працює. Але це все ж стратегія, в той час як Захід досі не має нічого, що було б хоч трохи схоже на неї.

Видання Washington post також писало про те, що за роки свого президентства Барак Обама також не зміг втілити повною мірою свої амбіції щодо ядерного роззброєння у світі. Він зміг укласти угоду щодо ядерної програми з Іраном. Але КНДР знову погрожує Заходу "превентивним ударом", а Росія не виконує умови договору про скорочення арсеналу ракет середньої і короткої дальшості дії. З іншого боку, Обама зміг налагодити американські відносини з Кубою. Він став першим президентом в історії країни, який відвідав острівна держава, після Джона Калвіна Куліджа, здійснив візит на Кубу в 1928 році.

Однак, як підкреслив колишній посол США Стівен Пайфер, нинішній американський прездент недооцінює значення України. Він додав, що насправді Вашингтон може більше робити для підтримки Києва і при цьому не вступати у гострий конфлікт з Москвою.