Африканський анклав в Китаї показує межі китайської відкритості - The Economist

Кенійський підприємець Річард Гатігі живе в китайському місті Гуанчжоу з 2015 року. Коли в одного африканського друга було невелике, але термінове замовлення - 450 рятувальних жилетів з логотипом Місії ООН в Сомалі, Гатігі знав фабрику, яка могла б допомогти, хоч він і запропонував більш високу ціну через те, що "у ООН багато грошей". У світі без контрактів довіра - це валюта. Приїжджі в Африці довіряють йому перевіряти товари, замовлені онлайн з Китаю. Китайські боси обережно обманюють його, пише The Economist.

Тим не менш, Гатігі не є піонером мультикультуралізму в китайському стилі. Він є одним з тисяч африканців, які працюють у місті, хоча їх кількість скоротилася з 2014 року, коли чиновники заявили, що в Гуанчжоу живе 16 тисяч африканців. Він поважає свою приймаючу країну. Йому 44 роки і він хоче, щоб його діти-підлітки вчилися в китайських університетах, будучи вихованими в Кенії. Але за три роки він не вивчив китайську мову, не відвідав Велику китайську стіну і не їв вдома у місцевих. Він вперше побачив Китай в середньому віці. "Більшість моїх цінностей були сформовані. Крім бізнесу, у мене немає великого інтересу", - каже Гатігі.

Він міг бути "суперкаргом" 18-го століття або торговим агентом, затиснутим на березі річки. Некитайцам тоді було заборонено навіть вивчати мову. Гатігі вважає, що Китай як і раніше воліє, щоб іноземці приїжджали, торгували з місцевими і їхали назад. В Америці і Європі африканцям складно отримати візу, але одного разу в багатому світі мігранти можуть легко пережити і жити в тіні, виконуючи роботу, яку західники уникають. "З китайцями все навпаки", - додає він. "Сюди легко приїхати, але дуже важко залишитися". Після всіх цих років він живе на візі бізнес-гостя, і повинен виїжджати в Гонконг або Макао кожні 30 днів.

Багато країн ставлять під сумнів переваги глобалізації. Найнеприємніші рядки виникають, коли імміграція входить в рівняння. Громадяни дратуються вільним рухом товарів і капіталу, але найбільше людей. Лідери Китаю виступають в якості чемпіонів глобалізації. Президент Сі Цзіньпін заявив у цьому місяці лідерам африканських країн в Пекіні, що "з розпростертими обіймами ми вітаємо африканські країни на борту експрес-поїзда Китаю".

Тим не менш, якщо китайським лідерам подобається ідея товарів і капіталу, що мчаться на швидкості експрес-поїздів (в ідеалі з китайськими водіями), вони ніколи не приймали ідею про те, що люди повинні вільно переміщатися, не кажучи вже про мрії, про придбання гібридних, частково китайських ідентичностей. Навіть шлюб з китайським громадянином не приносить жодних особливих прав на проживання. Десять років тому різноманітність Гуанчжоу спонукало статті і книги західних людей розмірковувати над тим, чи це мультикультуралізм. Після перегляду африканських чоловіків, що вступають у шлюб з китайськими жінками, Гордон Метьюс з Китайського університету в Гонконзі подумав, чи може світ побачити "китайського Барака Обаму" (не скоро, вважає він). Останнім часом журналісти та науковці обговорюють питання про те, чи демонструє Китай расизм з кампаніями щодо створення "чистого, безпечного і впорядкованого" Гуанчжоу.

Тьмяні або пустотливі погляди на етнічну приналежність часті в Китаї. Расові переваги працюють як електричний струм через деякі офіційні декрети для очищення Гуанчжоу. Але багато африканців приймають фаталістичну точку зору. У Еммануеля Ожукву, відомого нігерійського трейдера, немає проблеми з поліцією. "Деякі люди скористалися можливістю, щоб вести погані справи, торгувати наркотиками і здійснювати інші злочини", - говорить він. Киема Мусу з Буркіна-Фасо описує суворі візові правила як вартість бізнесу. Мусульмани не привертають особливої уваги, каже він. Китайські офіційні особи знають "відразу", якщо країна потерпає від терактів або спалахів захворювань і може відмовити від віз в результаті.

Будівництво світових міст, а не плавильних котлів

Мохамед Алі - сомалійський експедитор – рідкісний африканець з китайським паспортом. Він досить довго прожив в Гонконзі, щоб отримати громадянство. Дивно спостерігати за тим, як він стоїть серед китайців в черзі в аеропорту. Він бачив, як багато африканців їхали назад. За його словами, чиновники хочуть, щоб "сучасний" Гуанчжоу зосередився на глобальних фінансах і торгівлі. Але він наполягає на тому, що вони "не націлені на африканців". Мохамеду 50. Хоча він пишається своїм новим паспортом, він стежить за відкриттям китайських фабрик в Африці і на підприємствах, які переїжджають у В'єтнам. "Ми сомалійські кочівники. Там, де йде дощ, ми йдемо туди".

Західні політики і керівники часто хваляться тривалими відносинами своїх країн або компаній з Китаєм, з позитивом уявляючи, що у комуністичних лідерів є сентиментальна сторона. Китайські офіційні особи просувають схеми, які пропонують постійне проживання кількох, виключно кваліфікованим іноземцям. Але на початковому рівні глобалізації африканці знають, що аутсайдери залишаються за бортом.

Веліле Сібія, студентка-медик з Південної Африки, вважає, що китайські лідери зробили "добре", переконавши так багато громадян наполегливо працювати. Так і живе "маленький кокон світу". "Громадянство дає вам права, це дає вам голос. Я думаю, що вони захищають цей світ, який вони створили". Хоча вона вдячна за навчання в Китаї, вона не збирається залишатися. Гарні гості знають, коли йти.