Washington Post назвала головне завдання нового президента України

31 березня українці вирушать на виборчі дільниці, щоб обрати нового президента. Важко повірити, що минуло вже п'ять років відтоді, як мільйони людей вийшли на вулиці, щоб повалити корумпованого, жорстокого і підтримуваного Росією президента Віктора Януковича. Після цього країна пережила російське вторгнення, яке відібрало життя 13 тисяч людей і відірвало Крим. У той же час при президенті Петру Порошенку Київ намагався реалізувати амбітну серію реформ, щоб нарешті прокинутися від "пострадянського похмілля", пише професор Університету Борнмута Крістофер Хартвелл для американської газети The Washington Post.

Нинішні вибори - другі за рахунком після протестів на Майдані, є вирішальним моментом для України. Все вказує на те, що Україна збереже орієнтацію на Захід, однак є деякі побоювання з приводу продовження економічних реформ.

В парламентсько-президентській системі, яка функціонує в Україні та сусідній Польщі, може створитися враження, що президентські вибори не так вже й важливі. Але вони, зрозуміло, мають значення. Якщо подивитися на пострадянську історію України, стане зрозуміло, що президент може нашкодити країні, якщо його не контролювати. Єдиний прогрес в українській економіці досягнуто завдяки (недовгим) реформам, які провели перший президент України Леонід Кравчук і Віктор Ющенко, який "програв" вибори в 2005 році, проте зміг прийти до влади після судового рішення про незаконність "перемоги" Януковича. Однак у роки президентства Леоніда Кучми і Януковича більшість реформ були скасовані. Україна в результаті стала дуже корумпованою державою, яке збагачує політичні еліти.

Позиції кандидатів у президентських перегонах змінилися так само непередбачувано, як виборці. Явним лідером в опитуваннях громадської думки став комік Володимир Зеленський, який обганяє колишню прем'єрку Юлію Тимошенко. Однак Зеленський, який грає на розчаруванні українців у старому істеблішменті, може вибути з перегонів, що призведе до зіткнення Порошенка і Тимошенко. Незалежно від того, хто переможе, політична система України все одно буде безладною. Або Зеленському доведеться розбиратися з нею в якості аутсайдера. Чи Порошенко повинен буде знайти спосіб подолати конфлікт, в чому він поки не досяг успіху. Або ж Тимошенко доведеться якось здолати гірку опозицію до її суперечливих політичних підходів і неоднозначної особистості.

Але головне джерело нефункціональної політичної системи України після здобуття незалежності прийшло не з президентської канцелярії, а через те, що український уряд занадто сильно втручається в економіку. Головним серед проблемних інститутів є Верховна Рада. Кравчук, перший посткомуністичний президент України, зробив колосальну помилку в 1992 році, не розпустивши Раду. Він вирішив, що обраний у 1990 році склад депутатів може відпрацювати ще два роки, завдяки чому обструкціоністські сили залишилися при владі не тільки у перехідний період, але і після нього. Комуністи (тоді єдина партія з функціонуючим апаратом) завадили проведенню необхідних економічних реформ і закладенню фундаменту для клептократії.

Після фатального рішення Кравчука в Раді закріпилися політичні еліти, які стали ще й економічними. Та ці еліти ревно охороняють свої прерогативи, пригнічуючи економічні реформи. Наприклад, "тимчасовий" мораторій на продаж сільськогосподарських земель залишається в силі майже 20 років після того, як він був вперше введений в дію. Його продовжують рік за роком, що руйнує розвиток права на приватну власність у країні.

Крім парламенту незалежні відомства і навіть судова системи продемонстрували, наскільки неефективним може бути президент України, коли спокуса корупції занадто велика, а отримати доступ до політичної системи дуже легко.

26 лютого Конституційний суд скасував антикорупційний закон, тому що він переводить презумпцію вини на політиків. Згідно з рішенням суду, закон, змушуючи держслужбовців доводити законність свого багатства, порушує належні процеси. Закон був однією з вимог МВФ для передачі фінансової допомоги. І тому важко сказати, що буде далі з Україною. Корупція на всіх рівнях залишається проблемою. Внутрішні кола в поліції, органах виконавчої та судової влади спираються боротьбі з хабарництвом. Не важливо, хто стане новим президентом України. Йому або їй доведеться вести боротьбу проти "таємної держави", яка ухопилася за міріади влади, щоб збирати ренту з приватного сектора. Наступному президенту доведеться нарощувати парламентську підтримку реформ, але при цьому він повинен зосередитися на обмеженні влади уряду на всіх рівнях. Якщо Україна зможе прискорити рух в напрямку децентралізації, насправді не має значення, хто буде наступним президентом. Тоді Україна може розпочати процес відродження.

Президентська кампанія в Україні офіційно стартувала 31 грудня 2018 року. Вибори глави держави призначено на 31 березня.

ЦВК зареєструвала 44 кандидати у президенти. П'ятеро з них заявили, що знімають свої кандидатури на користь інших кандидатів. Редакція DT.UA уклала повний список кандидатів й зібрала коротку інформацію про них.

Детальніше про майбутні вибори та електоральну поведінку українців читайте в матеріалі Сергія Рахманіна "Отрута від усього" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".