Революція в Україні була відзеркаленням Європи - American Interest

Історик з Єльського університету Марчі Шор спробувала більш метафізично оцінити значення останньої революції в Україні у своїй книзі "Українська ніч". Але таким чином вона вказала на більш широкі проблеми всього Заходу.

Про це в статті для The American Interest пише експерт Лондонської школи економіки Пітер Померанцев.

"Це був рідкісний момент, коли політичне стало життєвоважливим. Я бачила друзів, колег і людей, знайомих мені багато років, які цінували свою приватність і які раптом відкрили свої душі, приймаючи рішення, про які вони і не думали ще кілька місяців до того", - написала Шор на початку своєї книги про те, як світ зрозумів українську Ревлюцію Гідності.

"Журналісти і політики коментують політику НАТО, міжнародні фінанси і нафтові інвестиції, але не трансформацію в людських душах", - пояснювала вона.

Шор, будучи професором інтелектувальної історії Єльського університету, намагається врятувати сам концепт "ревлюції", який втратив своє значення через надмірну кількість повторень, шляхом підкреслення його метафізичного значення. З її точки зору українська революція була, перш за все, виступом проти "произвола". Це російське слово означає поєднання свавілля і тиранії, а також становища, в якому громадяни були об'єктом чужих примх і злої волі. Віктор Янукович - злочинець, який став президентом - символізував "произвол" з його готовністю вдаватися до насильства, зривом угоди про асоціацію з ЄС і переписуванням юридичних норм під власні потреби. Крім того, йому самому бракувало будь-яких високих ідей.

"Янукович сам не пропонував жодного великого наративу, жодних трансцедентних обіцянок, жодних історій про вищу мету нинішніх страждань", - зауважує Шор.

Таким чином, українці поставили собі за "вищу мету" повалення авторитарного режиму Януковича. Оцінюючи особисті історії учасників протестів, американський історик розробила шкалу революційної поведінки через трансформацію особистості, яка дозволила суспільству поставити мету заново.

Перша стадія - це спонтання самоорганізація, яка до певного моменту ігнорувалася. Однак, пасивні групи зібралися разом і створили імпровізовані вуличні кухні, шпиталі, загони самооборони. Все це об'єдналося в "лабораторю соціального контакту". Шор звертає увагу на те, що на Майдані пліч-о-пліч діяли "ІТ-спеціалісти з Дніпра і гуцульські пастухи, математики з Одеси і київські бізнесмени, перекладачі зі Львова і кримськотатарські селяни". "Праві" радикали теж були присутні. Але якщо революція - дійсно демократичний процес, то він не може не включати навіть найбільш огидні соціальні групи.

Друга стадія передбачає прийняття радикальних і навіть небезпечних для життя рішень. В сфері ідеології готовність взяти особистий ризик має сенс. Потім настає дивне відчуття "зупинки часу", яке відкриває шлях для наступної стадії: появи цінностей. Історик звертає увагу на те, що протести на Майдані отримали назву "Ревлюція гідності", і софрмували кола, які виступали проти так званої "продажності" - ідеї, що будь-кого можна купити. Власне, під цим словом криється суть корупції. Не випадково пропаганда Кремля намагається зобразити протести в Україні як проплачений інструмент Заходу. Адже режими Володимира Путіна і Віктора Януковича культивують соціальні моделі, де кожному доводиться бути корумпованим. А коли всі "продаються", тоді будь-які ідеї можна відкинути як дешевий піар.

Наступна стадія, на думку Шор, знаменується настанням "неаналітичної точки", коли раціональні розрахунки відходять на другий план, а маса людей готові померти за спільну мету. На цьому етапі з'являється дещо, що історик називає "революційною душею", яка визначається готовністю ревлюціонерів пожертвувати собою заради інших. В сукупності всі ці фази породжують рівень суб'єктивності, на якому люди більше не в руках "произвола". Ця суб'єктивність в Україні, на думку Шор, була визначена логікою соціальних мереж. Демонстранти використовували їх для самоорганізації. Соцмережі стали інструментом, за допомогою якого нові сутності з'являлися і розпадалися.

"Коли молодий медик Олеся Жуковська, стікаючи кров'ю, написала в своєму телефоні: "Я помираю", - її повідомлення у Twitter облетіло планету за лічені хвилини. Для людей по всьому світі це повідомлення зробило Жуковську реальною особою. Водночас, це повідомлення позбавило смерть приватності. І це знищення приватності стало засобом ствердження індивідуальності", - переконана Шор.

Водночас, соціальні мережі породили інший парадокс. З одного боку, вони дозволили з'явитися ідеї про нову Україну і українськість. З іншого - їхня роздроблена, полярна і камерна природа призвела до того, що досвід Майдану був збережений у бульбашці і лишився чужим для мільйонів людей в країні, які жили у власних окремих іфномарційних екосистемах. Таким чином, Майдан для його учасників став рухом на підтримку ідеї про Європу, яка визначається верховенством закону і гідності. І всі, хто проти цієї ідеї для них a priori "реваншисти, постколоніальні люди з радянською ментальністю, які просто надто ледачі, щоб визначити свою ідентичність". Але цей підхід, який проблемний з багатьох точок зору, також пропускає повз увагу велику кількість наративів, які теж існують.

Багато людей в Україні жили чи живуть серед організованих кремлівською пропагандою парадигм. Але калейдоскоп ЗМІ більш роздроблений і складний, щоб його ділити на "проросійський табір" і "промайданний". Приміром, можна спробувати визначити якесь українське місто як "проєвропейське" чи "проросійське". Але насправді в Україні діє велика кількість новинних ресурсів і телеканалів, підконтрольних різним політикам, олігархам чи просто редакційним групам. І таким чином, населення, обираючи для себе інформацію за смаком, ділиться на дрібні групи, які протистоять одна одній в ідеологічному полі.

На думку Шор, Україні потрібно якимсь чином поширити довіру і солідарність, які були на Майдані, серед всього населення. Можливо, це можна зробити через людей, які брали участь в протестах.

Водночас, Померанцев зауважує, що виклики України дуже нагадують ті проблеми, перед якими постала Європа і США. Адже суспільні національні простори у цих регіонах розпадаються, в той час як боротьба за бачення майбутнього триває. "Чорні діри" дезінформації затягують людей у вир ностальгії. Частина населення настільки поляризована, що живе в різних місцях. А над цим всим нависла ціла низка неприємних питань. Приміром, що означає бути нацією в часи глобалізації? Як можна прийняти багатоетнічну, багатомовну реальність і водночас проводити узгоджену політику? Як взагалі можна вести дискусію про прогрес в частині ультрарелативізму, коли у кожного своя версія правди?

На думку Померанцева, Україна не застрягла між радянським минулим і європейським майбутнім. Вона переживає ту ж кризу, що і Захід, але у більш гострій формі. Шор в своїй книзі цитує одного з учасників української революції, який зауважив, що Захід не хоче побачити правду про свої власні проблеми на прикладі України. І, на думку Померанцева, це дуже правильне зауваження.

"Короткострокова західна реакція була лицемірно колоніальною, заявляючи, що українські демонстранти були не досить європейцями, щоб вимагати дотримання європейських цінностей. Насправді ж ідеологічна складова українського Майдану відображала Європу. Саме тому так багато людей на Заході з жахом відвернулися від цього дзеркала", - зауважила Шор.

Раніше повідомлялося, що російські спецслужби у 2014 році запустили в соцмережах кампанію з дискредитації Майдану. Фейкові персонажі, підконтрольні співробітникам ГРУ, під виглядом "простих українців" поширювали в Facebook і "ВКонтакте" російську пропаганду.