Олена Розвадовская: "Мені легше в зоні бойових дій, ніж в коридорах Мінсоцполітики"

Олена Розвадовьска - волонтер, правозахисниця, чотири роки живе і працює в зоні бойових дій, захищаючи права дітей, - герой чергового випуску нового відео-проекту ZN-Календар, присвяченого правам людини. Вона розповідає про дітей та їх батьків, які проживають в зоні бойових дій. А також називає причини, які, на її думку, зіграли ключову роль в провалі державної політики по відношенню до людей, які постраждали від війни з Росією на Сході України.

"Недостатньо на папері прочитати, що сім'ї відмовилися переїжджати. Як це? А чому? , - запитує правозахисниця. - Або - дитина з посттравматичним стресом: як це? Мені потрібно було бачити цю дитину. Говорити з нею. Подивитися як вона ходить до школи. Подивитися на відносини, на беграунд ..."

"Є випадки жахливі. Діти просто туляться по сусідах… , - свідчить Розвадовська. - У кожної родини свій контекст. Взагалі своє соціальне життя. Є сім'ї, ніде правди діти, які і до війни не дбали про дітей .... І інша ситуація, коли батьки абсолютно ресурсні .... Матусі, які сіють поля ... за кілометр від фронту ... це моя рідна домівка, і мої діти тут житимуть, ... і ми все переживемо .. і ми зможемо ... і я не хочу кидати цю землю ..."

"Якби були умови, коли людина б розуміла, що вона сама зароблятиме на своє життя, ні у кого не просячи, це б допомогло ... багато хто б зважилися на переїзд, - впевнена волонтер. - При розробці подібних програм основне, про що ми часто забуваємо, - це людська гідність. Ось ти переселенець, ось твоє "бомжацьке", як вони його називають, свідоцтво і чотириста гривень - живи. ..".

"Мені легше в зоні бойових дій, ніж в коридорах Мінсоцполітики, - говорить Олена. - У мене нескінченна повага до колег, які витримують війну в Мінсоцполітики. Набагато важче подолати чиновницьку стіну, ніж швидко вирішити питання в зоні ризику для життя. А ось правозахисні інституції , які займалися б захистом прав дітей - у нас дуже слабкі і обмежені.

Поки солдати вмирають за нас, чиновники - протирають штани... буквально, і не треба нічого вигадувати. Тільки пірнемо у сферу захисту прав дітей, в Мінсоцполітики, в департаменти відповідні ... особливо бурхливої діяльності там не спостерігається. Про це скажуть всі правозахисники. Печаль...."

"Я звучу дуже песимістично ...Але я не можу від цього нікуди подітися, - констатує Розвадовська. - Тому що все, з чим я перетинаюся, пов'язане з дитячою бідою. І не тому, що я її шукаю або вона там всюди. А тому, що там, де в сім'ї все добре, - ми туди не заходимо. Ми йдемо тільки туди, де є проблема. Тобто я говорю про проблеми"

"Так, споживацькі настрої є, але вони і до війни були. Хіба ми не знаємо про ситуації, коли матері народжували дітей і жили за дитячі гроші. Чи ми не знаємо про те, що в інтернатах живуть десятки тисяч дітей, у яких є батьки ... Ми говоримо про соціальні проблеми, які у нас роками не вирішувалися і не вирішуються зараз. І тепер на регіон, де такі ж проблеми були і є, навалилася ще й війна. Тому не треба робити круглі очі і говорити, що люди не такі ..." - завершує правозахисниця.

DT.UA запустило відео-проект "Календар" про людей, які живуть і працюють для інших. Проект – це своєрідна спроба допомогти суспільству заглянути в себе, розібратися в смислах і цінностях, помилки і спробах, і спробувати почути себе і заново почати будувати майбутнє. Проект буде розвиватися на двох мовах – російською і українською.

Олена Розвадовьска - волонтер, правозахисниця, чотири роки живе і працює в зоні бойових дій, захищаючи права дітей, - герой чергового випуску нового відео-проекту ZN.ua_Календарь, присвяченого правам людини. Вона розповідає про дітей та їх батьків, які проживають в зоні бойових дій. А також називає причини, які, на її думку, зіграли ключову роль в провалі державної політики по відношенню до людей, які постраждали від війни з Росією на Сході України.

"Недостатньо на папері прочитати, що сім'ї відмовилися переїжджати. Як це? А чому? , - запитує правозахисниця. - Або - дитина з посттравматичним стресом: як це? Мені потрібно було бачити цю дитину. Говорити з нею. Подивитися як вона ходить до школи. Подивитися на відносини, на беграунд ..."

"Є випадки жахливі. Діти просто туляться по сусідах… , - свідчить Розвадовська. - У кожної родини свій контекст. Взагалі своє соціальне життя. Є сім'ї, ніде правди діти, які і до війни не дбали про дітей .... І інша ситуація, коли батьки абсолютно ресурсні .... Матусі, які сіють поля ... за кілометр від фронту ... це моя рідна домівка, і мої діти тут житимуть, ... і ми все переживемо .. і ми зможемо ... і я не хочу кидати цю землю ..."

"Якби були умови, коли людина б розуміла, що вона сама зароблятиме на своє життя, ні у кого не просячи, це б допомогло ... багато хто б зважилися на переїзд, - впевнена волонтер. - При розробці подібних програм основне, про що ми часто забуваємо, - це людська гідність. Ось ти переселенець, ось твоє "бомжацьке", як вони його називають, свідоцтво і чотириста гривень - живи. ..".

"Мені легше в зоні бойових дій, ніж в коридорах Мінсоцполітики, - говорить Олена. - У мене нескінченна повага до колег, які витримують війну в Мінсоцполітики. Набагато важче подолати чиновницьку стіну, ніж швидко вирішити питання в зоні ризику для життя. А ось правозахисні інституції , які займалися б захистом прав дітей - у нас дуже слабкі і обмежені.

Поки солдати вмирають за нас, чиновники - протирають штани... буквально, і не треба нічого вигадувати. Тільки пірнемо у сферу захисту прав дітей, в Мінсоцполітики, в департаменти відповідні ... особливо бурхливої діяльності там не спостерігається. Про це скажуть всі правозахисники. Печаль...."

"Я звучу дуже песимістично ...Але я не можу від цього нікуди подітися, - констатує Розвадовська. - Тому що все, з чим я перетинаюся, пов'язане з дитячою бідою. І не тому, що я її шукаю або вона там всюди. А тому, що там, де в сім'ї все добре, - ми туди не заходимо. Ми йдемо тільки туди, де є проблема. Тобто я говорю про проблеми"

"Так, споживацькі настрої є, але вони і до війни були. Хіба ми не знаємо про ситуації, коли матері народжували дітей і жили за дитячі гроші. Чи ми не знаємо про те, що в інтернатах живуть десятки тисяч дітей, у яких є батьки ... Ми говоримо про соціальні проблеми, які у нас роками не вирішувалися і не вирішуються зараз. І тепер на регіон, де такі ж проблеми були і є, навалилася ще й війна. Тому не треба робити круглі очі і говорити, що люди не такі ..." - завершує правозахисниця.