Колишній в'язень Освенцима: Я знаю, що таке війна. Навіщо знову починати цей жах?! - Україна - dt.ua

Колишній в'язень Освенцима: "Я знаю, що таке війна. Навіщо знову починати цей жах?!"

2 лютого, 2015, 18:17 Роздрукувати

Ігор Малицький, фото якого з синьо-жовтою стрічкою викликало потік бруду від російських "тролів", в інтерв'ю DT.UA розповів про жахіття, які пережив під час Другої світової.

 

Володимир МАЛИНКА

"Дедушка и не в курсе, что ему повесили", — заявляють гнівно російські коментатори з приводу фото Ігоря Малицького на урочистостях з нагоди 70-річчя визволення концтабору Аушвіц-Біркенау біля Освенцима. Гнів викликала українська стрічка на лацкані смугастої роби колишнього полоненого. "Не в курсі, що йому повісили!" Ви чули таке? Це ж чоловік, який у свої 90 користується файлообмінниками, викладає в Українській інженерно-педагогічній академії! Я його перестрів між рейсами Берлін—Дюссельдорф—Берлін—Київ—Харків. Точніше — між Києвом і Харковом. Ті, хто його знає ближче, називають Ігоря Федоровича совістю нації, а в харківській хрущовці, кажуть, його чекають троє котів і власноруч зібрана колекція метеликів.

Учасник Великої Вітчизняної пройшов три концентраційні табори: Терезине, Аушвіц, Маутгаузен… Не в курсі, що йому повісили?!

По-перше, Ігор Малицький виглядає максимум на 70. По-друге, стрункістю думки заткне за пояс багатьох двадцятирічних. Ми зв'язуємося по мобільному, я ловлю його в Бориспільському аеропорті, замовляємо каву і пиво… Я розповідаю йому про реакцію інтернет-спільноти "анонімів" і прошу відповісти коментаторам з приводу української символіки…

— Секундочку, — зупиняє мене Ігор Федорович. — Стрічка була, бо я представник України. Всі йшли зі стрічками своєї країни. Люблю я нашу владу чи не люблю, але ж це моя країна. Тому в мене й була ця стрічка. І прапор український був.

— Ви вже не вперше на річниці визволення концентраційного табору. Було щось особливе цього року?

— Зустріч із П.Порошенком. Ми не просто поруч походили, я йому одразу висловив претензії. Кажу: "Є до вас прохання". "Яке?" — питає. "Ви бачили, скільки італійських дітей до мене пригорнулося, зі мною фотографувалося? Скільки, — питаю, — польських? 150 дітей! Німецьких… А де ж наші, українські?! Чому ж ми не показуємо молоді всі ці речі? Історію ж перебріхують прямо на наших очах. А молодь треба вчити на тому, що є насправді, а не "хтось десь сказав". "Я врахую", — відповів президент.

Нині навіть наші історики змінюють подачу матеріалу. Кажуть: не було Великої Вітчизняної війни, була Друга світова. Так Друга світова почалася ж 1 вересня 1939 року і тривала до нападу на Радянський Союз. Німці окупували майже всю Європу. І тільки коли вони вдерлися на територію Радянського Союзу, почався спротив величезних мас людей. Почалася Велика Вітчизняна.

Я не сталініст і не можу ним бути, бо мого батька 1938 року розстріляли, хоча він був офіцером Червоної армії. Я не виправдовую ні Радянський Союз, ні його режим. Але ж не можна відкидати позитивні речі, які були за цей час, а до поганого, що було, додавати ще й "своє".

— Розкажіть детальніше про батька…

— Його назвали шпигуном польської дефензиви (охоронне відділення і охоронна поліція в Польщі між двома світовими війнами. — В.М.) і сином куркуля. Розстріляли. Пізніше реабілітували, але кому від цього легше? Вже після того я в КҐБ брав його досьє. Там був опис куркуля: мав корову, коня, десять овець і курей. Уявляєте!? Оце був куркуль! Як би вони тепер назвали людей, які мають велосипеди, мотоцикли, машини… Вже мовчу про інше. А мого батька тоді розстріляли. За що?! Він був червоним командиром у громадянську війну, воював у кавалерії С.Будьонного, у Г.Котовського, встановлював радянську владу. І після цього справжніх комуністів розстріляли, а залишили якісь відходи.

— Вашого батька вбили, але ви в одному інтерв'ю кажете, що досі залишаєтеся комуністом…

— Так, залишаюся. Я не зраджував Батьківщину, не зраджував дружину, дітей, армію і партію. Я дав клятву і я її виконую — така моя життєва позиція. Це ж не комунізм винен у репресіях мільйонів, а ті, хто віддавав накази на це. А в СРСР узяли християнські заповіді і переробили їх на закони партії. Але ж якщо на вершині політичної системи падлюка, то закони не допоможуть. Навіть у церкві священик може ходити хреститися, а вдома жінку бити і горілку пити. Чого ж ти це робиш, якщо в Бога віриш?

Це складне питання. Якось Папа Римський Бенедикт XVI (щоправда, тоді він іще не був Папою, а був кардиналом у Німеччині) побачив на моїй руці номер і питає: "Ви були в'язнем Аушвіца? А ви знали монаха Максиміліана Кольбе?". Я не знав його особисто, але знав історію його смерті і те, що Папа возвів його згодом у лик святих. Кардинал спитав мене, якої я віри. Кажу: "Батьки православні, а я затятий безбожник". "Чому!? — питає мене здивовано кардинал. — Бог спас вас з такого пекла!" "Так, я побував у пеклі на цьому світі. Чи є воно ще десь, дізнаюся потім, — відповів я. — Знаєте, у храмах янголят завжди зображують у вигляді маленьких діток. Вони ще не мають належності до когось чи чогось, нічого не знають, просто янголята маленькі. А де був Бог, коли його янголят живими кидали в піч, палили на вогнищах, душили газом… Де був Бог?!" "Але ж без Бога не можна", — каже тоді кардинал. На що я йому сказав, що в мене є Бог. Це природа, яка годує, і жінки, які продовжують у муках рід людський.

— Вас це найбільше вразило тоді? Ці розправи над дітьми…

— Мене й Порошенко питав: що було найстрашніше? "Ой, знаєте, — казав йому, — було страшно все! А найстрашніше — це мій номер на руці". "А чого номер такий страшний?" — здивувався Порошенко. Річ у тому, що мій батько був кавалеристом, і коли в полк приходили коні, їм штампували номер полку. У таборі я й зрозумів, що мене перетворили на скотину.

— Як же вам вдалося вижити, пройти три концентраційні табори?

— Там виживали насамперед ті, хто об'єднувався у групи. Нас було семеро: троє хлопчаків, таких, як я, і четверо офіцерів. Старший — Федір Громов. Ми допомагали одне одному. Тільки так.

На тих харчах, що давали в таборах, при тій роботі, якої вимагали, вижити було неможливо. Зранку — подоба кави з жолудів. І на роботу! В обід — баланда. Шкарлупка за шкарлупкою ганяються. В одному блоці цю баланду взимку виливали на сніг і змушували чекати, коли вона замерзне, щоб потім шматками брати. І ввечері — 200 грамів хліба, якщо те можна було назвати хлібом, і 5 грамів маргарину або 5 грамів кінської ковбаси, або пів чайної ложки мармеладу. Можна вижити? Ні.

Була в нас так звана бомба-команда з 6—8 осіб, при ній — есесівська охорона. Ці команди мали прибирати рештки бомб, що їх скидали на територію. Були й не здетоновані. Есесівці відходили якнайдалі від місця пошуку, а полонені групами працювали. Коли бомбу відкопували, то тільки тоді викликали фахівців, які її знешкоджували. Робота була небезпечна, зате довкола — вбиті собаки й кішки, смачне м'ясо... Ми приносили його в табір, доїдали.

Федір Громов одного разу мене врятував. Привезли баланду, я віз тачку з навантаженою землею. Віз її по дошці, сил не було, вона зачепила нашу діжку з їжею, а та зачепила діжку есесівську… І полетіло все вниз. Есесівці кричать: "Хто це зробив? Хто зробив!?". Федір випередив мене і сказав, що це він. Отримав 25 ударів батогом. Він знав, що я би не витримав такого покарання, бо був занадто слабкий.

Згодом я потрапив на роботу в каменярню… Це було справжнє пекло. Там і добивали, і кидали у прірву, що тільки не робили із в'язнями. Йде сотня полонених, а повертається півсотні. День попрацював, другий, потім прийшов до товариша і кажу, що завтра вже не повернуся. Просив передати вістку рідним, якщо він доживе. Толя, так звали друга, тоді побіг до військлікаря 2-го рангу А.Іосилевича, а той був учасником підпільної організації. Мене записали на іншу роботу. Так я й виживав — тільки завдяки іншим.

— Ви розповідали про страшні знущання. Як вам зуби виривали, а потім намагалися вживити їх назад…

— У Й.Менгеле, цього диявольського німецького лікаря, було два захоплення — зуби і жінки. Він хотів збільшити народжуваність німкень. Тому жінок у таборах різав і робив над ними страшні досліди…

— Не тільки Менгеле знущався в ті часи над людьми. Було дуже багато охоронців, військових, які вели на страту тисячі, завдавали каліцтв, морили голодом, катували. Як гадаєте, чому ці люди, якщо їх можна так назвати, все те робили?

— А яке наступне запитання? По-перше, думаю, коли тебе привчають, що є люди, а є "недолюди", то здається, що з останніми можна робити все що заманеться. Це ж була ціла система. Та й тепер у голові не вкладається, як можна зґвалтувати дівчину, а потім її спалити… Але ж є люди, які це роблять. За це їх треба суворо засуджувати, і щоб кожен знав: за подібні злочини буде страшне покарання. Якщо ж таке спускають або навіть культивують — це дає свої плоди.

— Чи можна колись пробачити подібні злочини?

— Ні. Ніколи! Але пробачати не можна саме конкретним людям. Мене німці питали, як я до них зараз ставлюся? Відповів цитатою: "Гітлери приходять і йдуть, а німецький народ залишається". Тобто все залежить від стратегії: хто і куди народ вестиме. Ти думаєш, наші були кращі тоді? А есесівці, а поліція концтабору? Якось я поліз був по траву біля стінки, а охоронець кричить: "Ану відійди, бо стрельну!". Це ж не німець кричав українською. А КҐБ що робило за часів СРСР? Що там було? Солодко? Де вони бралися ті люди, які тут теж сотні засуджували до страти?..

— Ви, крім усього іншого, ще й голова Харківської обласної ради борців антифашистського опору. Нині в Росії українців називають фашистами…

— Та вони не знають, що таке фашизм узагалі, тому й мелють дурниці!

— У вас дочка в Росії, одна онука в Києві, друга - у США… Конфлікт на сході України не розділив вашу родину?

— Погано все це. Є, звісно, суперечки і в родині. Мені ж шкода солдатів з обох сторін. Думаю, війна закінчиться тоді, коли стане розуму її закінчити в одного й іншого президента.

Я Порошенкові сказав: "Бійтеся оточення". Мало того, що воно здатне зрадити, але й до зради може втягти вас у погані історії. Не встиг сказати, що не того він призначив головою РНБО, і що Крим ми ганебно здали без бою.

Я ж сам військовий, розбираюсь у цих речах (після війни Ігор Федорович пішов в армію і дослужився до начальника обчислювального центру 2-ї танкової армії. — В.М.). Дивлюся, що тепер коїться, і думаю: так же не можна… Ми ж не були такі. 560 хворих людей, забитих, голих, вважайте, вирішили штурмом узяти стіну концтабору в 1945-му. Згори колючий дріт під напругою, з боків кулеметні вишки… І ми пішли на цю стіну, взяли її. Український капітан піною з вогнегасника залив кулемет і зламав його. Так це ж тоді не солдати вже були, а знеможені в таборах люди. А проте ми вирвалися!

Навіть цей аеропорт у Донецьку… Як же так?! У нас армія є чи немає? Звісно, на російську територію стріляти не варто. Але ж на нашій бити треба і гнати геть!

— Сьогодні багато хто панікує, не знає, що робити далі, куди бігти від війни, де шукати порятунку. Ви вже стільки побачили за своє життя, що порадите українцям?

— Сидіти на місці, бо великої війни не буде. Це неможливо. Це означатиме кінець світу. Не України, не Росії, а світу. Можна ж довести до цього. З чого почалася Перша світова? Сербський студент Гаврило Принцип убив ерцгерцога Франца Фердинанда в Сараєво… А далі пішло лавиною — звинувачення, воєнні операції! Тобто причина сумірна зі спалахом одненького сірника. І винні керівники держав, які довели до подальшої ескалації.

— Якби ви опинилися зараз за одним столом з тими, хто відповідає за долю конфлікту на сході, що би ви їм сказали?

— Ви, хлопці, сидите в гарних кріслах, вбрані в дорогий одяг. Подумайте про тих, хто зараз стріляє одне в одного, не розуміючи, за що і за кого. Треба це припинити! Закінчилася Друга світова війна. Було вирішено залишити країни в тих кордонах, які на той час були. І не чіпайте ці кордони! Той поліз у Крим, ті в Донбас… Навіщо? Тоді треба лізти в Калінінградську область, бо вона була німецькою. Може, і там війну починати?! Війну легко почати, але закінчити важко. І закінчується вона зі смертями і збитками з обох сторін. Точно як у казці, де два козли одне одному дорогою не поступалися, поки обидва впали у воду. Я бачив і знаю, що таке війна. Напевне, такої жахливої війни до того ще не було. То що — тепер починати знову!? Щоб і нинішня молодь пережила цей жах?! Тоді загинуло 27 мільйонів з Радянського Союзу. Витримали. То навіщо знову повторювати те безумство?

За матеріалами: DT.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • VM1946 VM1946 2 лютого, 18:25 За что воюете, убиваете друг друга, калечите, разрушаете жилища?! Да не одна ваша политическая идея - догма не стоит единственной детской слезинки. Неужто чтобы не допустить натовские базы на территорию Украины россияне согласны уничтожить десятки и десятки тысяч человеческих жизней? Бред! А вы, сраные ополченцы ДНР и ЛНР за что убиваете и сами гибнете, неужто за то, чтобы жить в якобы независимой народной республике? Так она уже сплошная развалина. А вы свидомые патриоты за что воюете, неужто и впрямь за Родину? Где этот оккупант, который хочет отнять у вас вашу землю, жилище? Хотите в Европу - так она вам уже показала свою жопу. Если не остановим войну, то эту землю ждет мерзость запустения. Кому это надо? Кому война, а кому мать родна? Кому? - можете подумать ? згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >