Головна редакторка "УП" вважає, що журналістика замкнулася в рамках Фейсбуку і втратила зв'язок з читачами

Головна редакторка "Української правди" Севгіль Мусаєва стала учасницею Стипендіальної програми для журналістів фундації Nieman при Гарвардському університеті. У інтерв'ю вона розповідає свою життєву історію, а також відверто називає больові точки, на які варто звернути увагу українським медіа, щоб вийти з гострої кризи.

"Ми почали орієнтуватися на Фейсбук під час Революції Гідності. І цьому було своє пояснення, - розповідає Севгіль Мусаєва. - Олігархічні медіа по-різному висвітлювали події, тому на якомусь етапі українські незалежні медіа самі легітимували інформацію соцмереж і конкретних блогерів - очевидців численних подій, які вони описували у своїх постах. Нам забракло власних ресурсів, щоб охопити все те, що відбувалося в країні на той момент. І тому ми не бачили нічого поганого у використанні у своїй роботі інформації з соцмереж".

"Згодом цей підхід зіграв з нами злий жарт, - уточнює журналістка. - У якийсь момент стало очевидно, що деякі люди можуть переслідувати не зовсім благородні цілі. При цьому вони вже мали величезну аудиторію передплатників і почали формулювати свою правду. Але кожен має право на свою думку, а не на свої факти. Аудиторія Фейсбука просто не вловила маніпуляцій, і велика кількість людей опинилася у своїй інформаційній бульбашці, частиною якої стали й представники медіа, що згрупувалися там іще в момент Революції Гідності. У цьому співтоваристві прийнятною стала тільки та точка зору, яка резонує з загальною".

"Результати президентських виборів були очевидні й зрозумілі, - продовжує Севгіль. -Громадяни опинилися за межами цієї бульбашки і жили своїм життям. Шукали відповіді на запитання, яких за п'ять років не отримали ні від влади, ні від медіа. Це стосується і Майдану, і війни... Тут свою роль зіграли провідні олігархічні телеканали, які пропонували своїм глядачам спрощені й маніпулятивні підходи до вирішення найскладніших питань. І річ не в освіті, не в рівні культури, до чого розгублено почала апелювати активна частина українського Фейсбука. Цифри свідчать самі за себе: станом на зиму 2019 року у Фейсбуці було зареєстровано близько 13 мільйонів українців. Це трохи більше 30 відсотків населення країни".

"Ми втратили живий і чесний діалог з людьми, - констатує Севгіль Мусаєва. - І це важливо, тому що зараз ми якраз намагаємося розібратися, про що взагалі журналістика. Адже якщо раніше ми були умовними арбітрами між суспільством і владою, то сьогодні, відчувши силу свого впливу (а Фейсбук справді формує порядок денний), переорієнтувалися виключно на владу. Ми заглибилися в структури влади, говоримо про групи впливу при владі, розслідуємо корупцію у владі, перераховуємо будинки й машини її представників, читаємо декларації чиновників...

Усе це важливо. Але при цьому погано виходить згадати якесь серйозне розслідування, яке стосується проблем суспільства. Однак усі ці розповіді, умовно кажучи, про Кононенка і Грановського мають дуже обмежену аудиторію. І це ще одна бульбашка, в яку ми самі себе добровільно ув'язнили. Думаю, це має змінитися. Теми матеріалів, які беруть зараз основні іноземні журналістські премії, - не про політику і корупцію, а про медицину, екологію, проблеми суспільства", - завершила головна редакторка "УП".

DT.UA запустило відео-проект "Календар" про людей, які живуть і працюють для інших. Проект – це своєрідна спроба допомогти суспільству заглянути в себе, розібратися в смислах і цінностях, спробувати почути себе і заново почати будувати майбутнє. Проект розвивається двома мовами – російською і українською.

Повну версію інтерв'ю дивіться тут

Повну друковану версію інтерв'ю читайте тут