Анастасія Станко: "Ми воюємо не тільки проти Росії, а ще й за цінності"

Журналіст "Громадського", учасниця Майдану, військовий кореспондент, яка була у полоні бойовиків "ЛНР", в своєму інтерв'ю дивиться на події в країні з різних кутів зору; акцентує увагу на причинах і наслідках Майдану, а також необхідності всестороннього розслідування подій Революції гідності без поділу на "своїх" і "чужих".

"Війна висвітлила проблему дегуманізацію чужих - "вони - не люди" і героїзацію своїх - "усе можна пробачити", - говорить Анастасія Станко. - Однак для мене давно очевидно: не можна ігнорувати фактів, коли "свої" вчиняють злочини. Знаю дуже багато випадків, коли колеги знімали сюжети про мародерство нашої армії, але в ефір вони так і не вийшли. Так, про це складно й неприємно говорити. І журналістам це неприємно знімати. Але це теж - ми. Та частина нашої ідентичності, над якою потрібно працювати. Не визнавати цього означає говорити на чорне - біле. У той час як люди, що там живуть, усе бачили і все знають. У цьому самому ряду - застосування силовиками насильства до затриманих, до полонених. У нас про це всі мовчать. Розповідають тільки кореспонденти іноземних корпунктів. Хто завгодно, але тільки не українські медіа".

"Багато хто й зараз вважає, що про все поговоримо після війни, - зараз не можна заважати українській армії захищати країну, - продовжує журналістка. - Є частина журналістів, які за час поїздок на фронт давно здружилися й поріднилися з військовими. Після обстрілів і якихось халеп. Хто щось зніматиме або писатиме погане про близьких людей? І це можна зрозуміти. Також є позиція менеджменту й власників каналів і видань - не торкатися болючих тем. Достатньо й тих, хто від початку для себе вирішив: вони - "інформаційні солдати" війни. З усіма наслідками, що випливають із цього статусу".

"Роль журналістів - фіксувати факти і розповідати про них, - говорить Анастасія. - Чому треба розповідати? Тому що це - наше суспільство, армія, солдати, добровольці, поліція, люди… Якщо зміняться правила гри, і ми будемо миритися з тезами "ворог - не людина", "життя людини в певних критичних обставинах може бути нічого не варте", і в результаті це закріпиться суспільним договором, нехай навіть мовчазним, то таке суспільство нестійке саме по собі. Воно котиться вниз. Цей процес завжди треба контролювати, залишаючись на рівні базових людських цінностей: ми всі - люди і поважаємо гідність одне одного.

"Ще одна ключова річ. Я вважаю, що ми сьогодні воюємо не тільки проти Росії, а ще й за якісь цінності, за майбутнє. Із цього, власне, і почався Євромайдан. Адже ми не тільки територіально хочемо відірватися від Росії, а ще й ментально попрощатися із стереотипами й штампами, якими жили досить довго. І мені абсолютно очевидно, що зараз в Україні ці процеси й мотивації втратили початковий вектор", - резюмує журналіст "Громадського" Анастасия Станко.

DT.UA запустило відео-проект "Календар" про людей, які живуть і працюють для інших. Проект – це своєрідна спроба допомогти суспільству заглянути в себе, розібратися в смислах і цінностях, спробувати почути себе і заново почати будувати майбутнє. Проект розвивається двома мовами – російською і українською.

Повну версію інтерв'ю дивіться тут

Повну друковану версію інтерв'ю читайте тут