Завод чистих металів: спогади про втрачене майбутнє - Технології - dt.ua

Завод чистих металів: спогади про втрачене майбутнє

7 червня, 16:43 Роздрукувати Випуск №21, 8 червня-14 червня

Завод чистих металів розміщувався неподалік берега Кременчуцького водосховища, у місті Світловодськ Кіровоградської області. 

© urban3p.ru

У більшості енциклопедій та енциклопедичних словників мемуарами називається вид документальної літератури, який оповідає про події політичного і суспільного життя. 

Автори мемуарів були їх учасниками або ж сучасниками. Ще недавно на слова про мемуари в уяві мимоволі виникав окремий кабінет, у якому великодосвідчений діяч, спираючись на власну пам'ять та особисті архівні матеріали, аналізує події минулого. Класичним прикладом таких спогадів є "Військові мемуари" Шарля де Голля… 

Однак за час, який минув від дня смерті де Голля, в галузі документальної літератури багато що змінилося. Мемуарів стало значно більше, але їх цінність значно знизилася. І це відбувається в усьому світі: досить звільнити якогось чиновника, а інколи — й водія, як у президента Жака Ширака, аби він почав писати. Головне — щоб у них було якесь викриття чи бодай маленька сенсація. Не дивно, що у 2004 р. мемуари колишньої порноакторки Дженни Джеймсон "Кохатися як порнозірка", написані у співавторстві з журналістом, стали абсолютним бестселером, протримавшись шість тижнів у списку бестселерів газети The New York Times. Автобіографію переклали основними європейськими мовами, а кількість проданих примірників наближається до мільйона. 

У цьому нарисі робиться спроба привернути увагу українських читачів до професійних спогадів, але з трохи іншої сфери діяльності. Це збірник колективних мемуарів "Завод чистих металів: сторінки історії" — некомерційне видання, що побачило світ у Кременчуці і було надруковане на гроші, зібрані колишніми працівниками заводу. Воно вийшло 2011 р. накладом 250 примірників з нагоди 50-річчя Заводу чистих металів (ЗЧМ) і залишилося майже зовсім непоміченим. Заводу більше немає, й історія його знищення цілком тривіальна, але, на відміну від багатьох таких гігантів, котрі канули в Лету, не лишивши жодного сліду, про його історію нагадують ці мемуари…

Завод чистих металів розміщувався неподалік берега Кременчуцького водосховища, у місті Світловодськ Кіровоградської області. Як пише А.Кузнєцов, колишній начальник кількох цехів, який пізніше став заступником головного інженера з науково-дослідних робіт: "Жодне підприємство СРСР не випускало такої широкої номенклатури напівпровідникових матеріалів, як ЗЧМ. Тут були як монокристали, так і складні епітаксійні структури. А обсяг виробництва монокристалічного кремнію на ЗЧМ можна порівняти з цим показником Запорізького титано-магнієвого комбінату. І в сумі ці два підприємства України виготовляли основний тоннаж союзного кремнію". Тепер кремній тут взагалі не виготовляється. Пам'ятаючи, що тільки у 2017 р. було продано близько 260 млн. різного типу комп'ютерів та 1500 млн. смартфонів, у кожному з яких є кілька кремнієвих інтегральних схем, і додавши розширення ринку фотовольтаїчних панелей на монокристалічному й полікристалічному кремнії, можна не пояснювати назву цієї статті. Не можна стриматися й не сказати, що, якби ЗЧМ продовжував розвиватися так, як це відбувалося у 1970-х і на початку 1980-х років, завод уже б давно освоїв виробництво напівпровідникових матеріалів для білих світлодіодів, з усіма наслідками, які з цього випливають. Утім, поїзд давно пішов, і будемо читати мемуари!

Збірник відкривається брошурою першого директора заводу Анатолія Тузовського, який помер у 1990 р. і, на його щастя, не бачив агонії заводу. Брошура написана 1986 року. Звісно, витримана вона в жорстких ідеологічних рамках того часу. На щастя, її матеріал вдало доповнюється спогадами В.Кошулька, помічника директора заводу з питань кадрів і режиму, та В.Машко, начальника відділу кадрів, написаними спеціально для збірника. Всі разом вони дають цікаву й тепер майже забуту картину практики прийняття рішень на високому рівні, організації будівництва, добору кадрів та самого функціонування заводу під невсипущою опікою "радянських і партійних органів".

Але найцікавіші у збірнику спогади ветеранів, які описують процес становлення нового підприємства, — від подій, що передують наказу про створення заводу в березні 1962 р., до отримання 18 серпня того ж року першого зливка монокристалічного германію. Але як різняться між собою спогади майбутнього плавильника (найвідповідальнішого фахівця на такому заводі), юнака після армії, посланого в далекий Красноярськ опановувати ази професії; інженера, що мотається ледь не по всій країні, вибиваючи необхідне обладнання, яке потім необхідно прилаштовувати до нової технології; хіміка, що вирішує проблему отримання надчистої води, головним параметром якої був високий електричний опір, і, нарешті, адміністраторів, які долають різні бюрократичні перепони то в столичних міністерствах, то в Раднаргоспі в Черкасах, то міської влади Світловодська. Тут одразу підкреслимо, що бюрократичні перепони були зовсім іншого роду, ніж сьогодні, зокрема про якісь "відкоти" не йшло й мови!

Перша група, відряджена у Світловодськ у січні 1962 р., складалася з п'яти осіб. Спочатку А.Тузовський значився заступником директора Черкаського заводу штучного волокна, тільки він отримував гроші, і всі п'ятеро жили на його зарплату приблизно півроку. У період розквіту на ЗЧМ працювало близько 5000 осіб.

Отримання монокристалу германію стало першим досягненням заводчан, за ним пішли інші: монокристалічні кремній і арсенід галію, різні епітаксійні шари цих напівпровідників та багато чого ще.

Оскільки на заводі уважно стежили за тенденціями розвитку світового матеріалознавства, його розробки не завжди були затребувані вітчизняним приладобудуванням, і працівники ЗЧМ їздили країною з валізою зразків, роз'ясняючи можливості використання нового матеріалу. Все ж таки, як стверджує А. Кузнєцов, наймасштабнішим досягненням ЗЧМ була комплексна розробка технології матеріалу для тепловізорів та приладів нічного бачення — HgCdTe: "Були вирішені питання, під силу хіба що великому технопарку: було створено виробництво вихідних чистих речовин — кадмію, телуру і ртуті, у спеціально організованих лабораторіях досліджено процеси синтезу, кристалізації, відпалювання й механічної обробки та дослідження фізичних властивостей HgCdTe, розроблено моделі та виготовлено спеціальне технологічне обладнання. У підсумку, було створено серійне виробництво HgCdTe в обсягах, необхідних у ті роки оборонному комплексу СРСР". 

Справедливості ради слід сказати, що у вирішенні цієї проблеми на різних етапах ЗЧМ допомагали не менше десятка НДІ й вишівських лабораторій не тільки України, а й усього СРСР. Однак саме при освоєнні технології HgCdTe, що тривало майже десятиліття, виник особливо гострий конфлікт між московськими начальниками, які були до того ж іменитими вченими, та заводськими інженерами, які спиралися на здоровий глузд і свій емпіричний досвід. Москвичі намагалися зробити заводчан лише механічними виконавцями своїх ідей і найменшу їхню критику сприймали мало не як особисту образу, прагнучи взагалі закрити заводську науку як другосортну. У цій ситуації вони діяли, використовуючи весь свій науковий, а переважно — ненауковий авторитет, і, до честі директора ЗЧМ Тузовського, тільки завдяки йому вони не змогли повністю вжити проти "єретиків" адміністративні заходи. Ця значною мірою повчальна історія докладно й дотепно описана у спогадах О.Єлізарова.

Якщо спогади О. Єлізарова та інших докторів технічних і фізико-математичних наук розкривають таємниці наукової кухні ЗЧМ, тонкощі взаємин із академічними й відомчими НДІ та з власним начальством, котрі часом намагалися пригальмувати поиви вчених, то нариси працівників ВТК, проектно-конструкторських служб, служби КВП, економістів та інших людей "невидимого фронту" ЗЧМ, як вони себе інколи називали, дозволяють уявити в деталях, яким чином довгі роки забезпечувалася успішна і безперебійна робота такого гіганта.

Особливо слід підкреслити, що спогади не редагувалися і тому вражають своєю щирістю та незвичною для сьогодення гордістю за свою роботу на цьому заводі! Найкраще суть збірника висловлена авторами передмови: "Ця книжка про товариськість та ентузіазм, про творчість і відданість обраній професії. Вона створювалася переважно заради пам'яті про ці, нині, на жаль, забуті і все ж таки, за великим рахунком, непроминальні категорії людського буття".

Ну, а яка подальша доля авторів мемуарів? Більшість їх на пенсії, трудяться на своїх городах, доповнюючи свою мізерну пенсію, декотрі вже померли, не доживши до появи мемуарів, один працює в Латвії, інший у Москві, а найбільш невгамовний і наймолодший (усього лише 76 років!) професор О.Єлізаров — до речі, ініціатор цього видання — розробив унікальну установку з переробки на біопаливо зелених водоростей, які заповнюють улітку Кременчуцьке водоймище. Жаль тільки, що впровадити її у промисловому варіанті йому ніяк не вдається. Всі захоплюються нею, повторюють, що це вкрай потрібно для всього регіону, але, на жаль, зараз не час стартапів.

Що ж стосується розвитку українського напівпровідникового матеріалознавства, символом якого був ЗЧМ, то він не припинився, хоча нині триває переважно під "чужими прапорами". Наприклад, професор Є.Шерегій, уродженець Закарпаття й вихованець Фізико-технічного інституту імені А. Йоффе, що створив у Дрогобицькому педінституті унікальну лабораторію, дослідження в якій дали йому матеріал для докторської дисертації, у 1992 р. перейшов на роботу в Жешувський університет, на Прикарпаття в Польщі. 

Він не обмежився читанням лекцій та рутинною науковою працею, а одразу долучився до розробки програм нових навчальних спеціальностей і наукових проєктів. Нові можливості відкрилися перед ним зі вступом у 2004 р. Польщі в Європейський Союз. Після багатоступінчатої селекції Конкурсна комісія Європейських програм з інфраструктури та довкілля у 2007–2009 рр. схвалила проект, поданий Шерегієм і його молодим учнем. доцентом Ю.Цебульським. До речі, професор Ю.Цебульський уже проректор з інфраструктури і співробітництва з народним господарством Жешувського університету. 

17 липня 2009 р. було підписано договір про фінансування Комплексу науково-освітнього центру мікроелектроніки та нанотехнологій університету Жешува, і 21 травня 2013 р. цей Центр урочисто відкрили. У рамках проекту було створено чисті приміщення загальною площею
200 кв. м, в яких розгорнуто установки для молекулярно-променевої епітаксії — базової технології для напівпровідникових наноструктур, і сучасну дослідницьку апаратуру для їх дослідження. Загальна вартість інвестицій становила близько 57 млн злотих, і, хоча вони переважно фінансувалися з європейських фондів — 47,7 млн. злотих, видно, що майже 10 млн злотих отримано від самого Підкарпатського Воєводства, оскільки фінансова участь одержувача гранту — неодмінна умова Європейських програм. 

Підкарпатське Воєводство одне з найбідніших у Польщі, але мета проекту — "ліквідувати існуючий щодо новітніх технологій і методів досліджень інфраструктурний розрив у Підкарпатському регіоні, що дозволить зацікавити стратегічних інвесторів у галузі high-tech для інвестицій у цей регіон Польщі". (Даруйте цю "суконну" мову, але саме так пишуться такі документи!) Як бачимо, Польща, в якій процес деіндустріалізації, характерний для постсоціалістичного табору, теж проходив нелегко, хоче повернутися в сім'ю розвинених промислових країн!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Mykola Tkachenko Mykola Tkachenko 9 червня, 21:06 Спогади від Миколи Ткаченка, пенсіонера із Торонто, Канади. Мій покійний дядько, Кирил Кирилович Жовніренко, будівельник - гідротехнік розповідав, що на будівництві Світловодська, тоді селище ім. М.С.Хрущова, він взнав, що стара назва селища була Таборище, там у всіх хатах вмазували у вікна грати, щоб захищатися від сусідів-звільнених каторжників і вільних волоцюг. Слава до Каліфорнийської ІТ йшла довше, ніж до Світловодського чуда матеріознавства та електроніки, коли шлях від грат на вікнаx хат до безмежних чистих цехів напівпровідникової технології був подоланий за місяці. Вільні люди України знищили свою славу швидко. Прошу автора Миколу Берченка надати професор О.Єлізаров мою адресу: dzmil.t@gmail.com Mykola Tkachenko, В минулому професор Запорізької Державної Інженерної Академії, д. ф.-м. н. за фахом Напвпровідники і Діелектрики. Був свідком слави Завода чистих металів і смерті його і свого фаху - напівпровідникової електронікі в Україні. згоден 1 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво