Вижити Україною. Країна «карткових будинків»

Судячи з того, як і з чого на будівельних майданчиках країни монтують арматурні каркаси, до масових руйнувань житлового сектора слід підготуватися заздалегідь.

Одразу після вибуху в житловому будинку Євпаторії колишній техінспектор кримського «Архбудконтролю», а нині пенсіонер Б.Лехно приїхав із Сімферополя на місце трагедії, переймаючись, зокрема, професійним запитанням: що сталося із залізобетонним каркасом, який стягував поверхами блочні панелі?

— Адже будинок розсипався, як картковий. Хоча зварні з’єднання, виконані за всіма нормативними вимогами, забезпечують арматурі міцність цілісного металу, — розповідає Борис Аронович. — Залізобетонні пояси, що охоплювали поверхи, мали б утримати будинок. Побачене підтвердило мої найгірші припущення. Арматура рвалася зварними швами. Це означає, що їх було зроблено з браком. До всього і бетон виявився нікудишнім — геть розкришився на щебінь.

— Кажуть, вибух був дуже потужний.

— Якби будували на совість, у будь-якому разі — повилітали б стінні блоки. Руйнування були б значно меншими, а отже — менше було б і жертв. Те ж саме я казав, коли два роки тому аналогічно завалився від вибуху газу будинок у Дніпропетровську. Якщо металева конструкція розсипається в місцях стику, це свідчить про брак зварювальних робіт, який рано чи пізно закінчується бідою. На всіх обвалах, де мені довелося побувати, зварена арматура була крихкотілою, а тому швидко ламалася саме по монтажних швах. Однак, як правило, офіційні акти причин будівельних аварій не містили аналізу стану арматури і зварних з’єднань, оскільки до роботи комісій не залучають спеціалістів зі зварювання. Все своє свідоме життя я воюю з бракоробами в будівництві і можу сказати, що некомпетентність, нехлюйство і злочинна безвідповідальність були й залишаються в цій сфері масовим явищем, наслідки якого ще довго даватимуться взнаки.

Майже сорок років, за службовим обов’язком і на громадських засадах, Борис Лехно контролював зварювальні роботи під час виробництва й монтажу залізобетонних конструкцій у різних регіонах країни. Порушень зафіксував — не злічити. Так, в арматурних цехах ігнорували вимоги щодо візуального та інструментального приймання продукції і випробовування її на міцність. Монтаж виконували з грубими порушеннями вимог нормативних документів. Зварювали арматуру за діаметром мало не вдвічі меншим, ніж передбачено ГОСТами, ще й при мінусовій температурі, забороненими способами, застосовуючи електроди звичайної якості, що неминуче призводило до критичних дефектів.

— Дефект під час зварки — це майбутня аварія, — каже Борис Аронович. — Навіть при навантаженнях, близьких до розрахункових, така арматура швидко руйнується. Що вже казати про екстремальні випадки. Особливе занепокоєння викликає низька якість зварювальних робіт у районах підвищеної сейсмічності. Тривалий час я працював у Криму і, повірте, маю всі підстави стверджувати: половина зведених тут будівель — небезпечні для життя. Їхні адреси неодноразово вказував відповідним державним органам — місцевим і столичним. Але реакції по суті — жодної. Хоча брак зварних робіт настільки серйозний, що окремі споруди краще взагалі демонтувати.

За радянських часів, розповідає колишній інспектор, у деяких будівельних комбінатах та трестах принаймні були посади головних зварників і навіть зварювальні лабораторії. Тепер зварні роботи в будівельній галузі залишилися без нагляду. В проектних і науково-дослідних інститутах немає спеціалістів-зварників, а інженери-будівельники досить слабко розуміються на цих питаннях. І так складна ситуація ще більше погіршилася, коли 1999 року набрав чинності ДСТУ 3760-98 «Прокат арматурний для залізобетонних конструкцій. Загальні технічні умови», розроблений Інститутом чорної металургії НАН України, НДІ будівельних конструкцій Держбуду, тоді ще комбінатом «Криворіжсталь» і холдинг-компанією «Інтермет».

— Як мені вдалося з’ясувати, в цих установах або взагалі зваркою не займаються, або мало що про неї знають, — продовжує пан Лехно. — З Інститутом же електрозварювання ім. Є.Патона цей документ не узгоджували. Суть його полягає в тому, що за рахунок термічного зміцнення зі сталі одного й того ж хімічного складу виготовляють арматуру з різними механічними властивостями. Але ефект термозміцнення під час зварювання зникає. В результаті знижується міцність каркасів, а з нею — міцність і сейсмостійкість будинків та споруд. Цим ДСТУ узаконені майбутні обвали! При серйозному землетрусі наслідки будуть жахливими. Сейсмологи стверджують, що навіть у Києві можливі землетруси силою 6 балів. А якщо додати до цього складні геологічні умови на більшості території країни — зсуви, карсти, осідання ґрунтів? Зрозумійте, я не нагнітаю паніку, лише закликаю подивитися нарешті правді у вічі: через брак зварних робіт практично всі будинки і споруди зі збірного та монолітного залізобетону перебувають в аварійному і передаварійному стані.

Ці більш ніж невеселі висновки Борис Лехно підтверджує документально. Зокрема копіями своїх численних звернень до будівельних компаній, персонально до перших осіб кримської влади, в органи прокуратури, Міністерство архітектури і будівельної політики Криму, Держстандарт України, Держбуд. До кого тільки не звертався! Комісії від цих поважних установ, як видно з їхніх офіційних відповідей небайдужому й активному інспекторові, під час перевірки викладених ним фактів, у свою чергу, також фіксували неприпустимі дефекти, порушення нормативних документів та зниження міцності зварки при монтажу арматурних каркасів на будівельних майданчиках і підприємствах залізобетонних конструкцій.

— Проте брак як гнали, так і женуть далі, — каже Борис Аронович. — Утім, я наївно продовжую сподіватися, що на якість зварних робіт у житловому будівництві таки звернуть увагу. Інакше МНС без роботи не залишиться...

А може, колишньому інспектору просто «щастило» на бракоробів? Може, не скрізь такий, м’яко кажучи, безлад?

— На жаль, зварні роботи у житловому секторі справді випали з-під загального контролю, — підтвердив виконуючий обов’язки завідувача лабораторії зварки в будівництві Інституту електрозварювання ім. Патона Олександр Синєок. — Основну увагу, причому на дуже високому рівні, завжди приділяли спорудженню промислових підприємств, мостів, естакад, аеродромів. До житлового будівництва якось не доходили руки.

Хоча, як кажуть фахівці, жодних проблем ніби й не мало б виникати, оскільки питання, що і як зварювати, детально регламентувалися нормативними документами. Якість робіт залишалася на совісті їх виконавців. Однак десять років тому держава, яка й так не особливо опікувалася житловим будівництвом, взагалі загнала його в глухий кут новими стандартизованими технічними умовами, які не встановлювали конкретних вимог до зварюваності прокату. Відповідно, зникла будь-яка можливість контролювати цей показник, а отже і зварні роботи.

Річ у тому, що раніше будівельні компанії замовляли арматуру за ГОСТом 5781-82 «Сталь гарячекатана для армованих залізобетонних конструкцій». Вона якісно зварювалася, якщо, звісно, це робили кваліфіковані й добросовісні спеціалісти. Серйозні проблеми на будівельному ринку виникли саме з появою ДСТУ 3760-98, який дав «зелене світло» виготовленню прокату шляхом термомеханічного зміцнення, на вимогу зарубіжних нормативних документів. Його розробляли і приймали конкретно під «Криворіжсталь» для виходу продукції головного металургійного комбінату країни на світовий ринок. Згодом переважна більшість вітчизняних металургійних підприємств почала успішно катати на експорт термозміцнений прокат. Іноземні будівельні компанії охоче його замовляли, використовуючи в найвідповідальніших конструкціях. За всіма характеристиками він не поступався найкращим світовим зразкам. До всього висока якість металу досягалася низькими фінансовими витратами за рахунок економії на низці трудомістких операцій у процесі виплавки і на дорогих легованих елементах.

Усе було б чудово, однак термозміцнена арматура потрапляла і на внутрішній будівельний ринок. Металурги в супровідних документах, поряд із новим ДСТУ, через кому зазначали і старі ГОСТи, на які «купувалися» будівельники. Їм було невдогад, що ця арматура не підлягає електрозварці. За кордоном це не має жодного значення. Там металеві конструкції не зварюють, а з’єднують механічними способами — беруть на муфти, в’яжуть спеціальними дротами. У нас же вся будівельна галузь, у прямому сенсі, тримається на зварювальному апараті.

Тільки-но з’явилася на ринку термозміцнена арматура, спеціалісти Інституту електрозварювання ім. Патона одразу застерегли — принаймні всі мостобудівні організації — від її купівлі, щоб потім не довелося сушити голову, що і як варити, й не виправляти зроблене. Серйозні споживачі арматури, в яких зберігся високий рівень інженерних кадрів, не застосовують термозміцнений метал за ДСТУ, а замовляють його саме за радянськими ГОСТами й не мають зі зварюванням жодних проблем. Але деякі будівельники через необізнаність таки купують цей метал, який за документами ніби відповідає відомим їм нормам щодо зварюваності.

— Щоб правильно вибрати способи і режими зварювання, будівельники повинні чітко знати марку сталі, сплав та її клас, — розповідає Олександр Синєок. — Однак, зважаючи на стан справ із законодавчою базою, єдина можливість це з’ясувати — щоразу відправляти придбану партію металу на спектральний аналіз. Зрозуміло, цього ніхто не робитиме. І не потрібно — всі питання мають одразу застерігатися нормативними документами. Хоч скільки ми билися над тим, щоб Держбуд конкретизував ДСТУ аналогічно ГОСТам і вимагав від виробників прокату його суворого дотримання, виправити цю, без перебільшення, критичну ситуацію так і не вдалося. Наші металургійні заводи й металобази — у приватних руках. Для них головне — продати якомога більше продукції. Вони не пояснюватимуть будівельникам, що в їхньому прокаті є застереження щодо зварювання. Покладатися ж на грамотність і сумління будівельників, на жаль, не доводиться.

Замість узгодження нормативної бази, що автоматично накладало б обмеження, на, можна сказати, свавілля металургів, Держбуд (нині цими питаннями відає Міністерство регіонального розвитку і будівництва) видав численні рекомендації й розпорядження щодо застосування прокату за ДСТУ при проектуванні і виготовлені залізобетонних конструкцій. В Інституті Патона, аби не залишати будівельників наодинці з проблемою, розробили способи зварювання термозміцненої арматури до класу А600, а нещодавно запропонували принципово новий метод з’єднання і для ще вищих класів міцності — обжимання металу вибухом, що виключає його перегрів. В усіх випадках під час експериментальних випробовувань розривався основний метал, — шов залишався неушкодженим.

— Загалом, якщо зварка виконана як належить, арматурний каркас здатен витримати значні навантаження, — каже Олександр Георгійович. — Принаймні він не повинен руйнуватися зварними з’єднаннями. Певна річ, впровадження нових технологій потребує коштів. Як свідчить життя, підрядники в цьому не зацікавлені: навіщо зайві витрати, якщо можна робити по-старому і мати надприбутки. В мостобудівних організаціях принаймні є поопераційний контроль, обов’язково варяться зразки, а тому вчасно можна виправити помилку. Що і як зварюють у практично безконтрольному житловому секторі — нікому невідомо.

— Але ж для того існує державна будівельна інспекція, не кажучи вже про вхідний контроль, щоб у будівництві був хоча б елементарний порядок?

— На монтажний майданчик нікого не пустять просто так. Навіть із посвідченням Держбуду. Треба заздалегідь попередити про перевірку. За цей час, будьте певні, до неї підготуються і продемонструють інспекторові навіть термопенали для зберігання електродів, якими насправді мало хто користується. В ідеалі під час спорудження житлового комплексу інженер-зварник або на крайній випадок технік повинен розробити інструкцію зі зварки й забезпечити поопераційний контроль за зварювальним процесом. У реальності — зварники отримують розцінку за один стик і женуть їх кількість без будь-якого нагляду сирими, а не прожареними у спеціальних печах, електродами звичайної якості з використанням змінного, а не постійного, як належить, струму. При такому ставленні до роботи навіть на ідеально звареному шві будуть так звані холодні тріщини. Зайве пояснювати, до чого вони врешті призведуть. Зауважте, кваліфікований зварник тепер — на вагу золота...