Почім Інтернет? Справжня ціна «дешевих тарифних планів» може виявитися непомірно високою - Технології - dt.ua

Почім Інтернет? Справжня ціна «дешевих тарифних планів» може виявитися непомірно високою

24 квітня, 2009, 11:47 Роздрукувати Випуск №15, 24 квітня-29 квітня

Про те, що концепція авторських прав у сучасних умовах не витримує ані критики, ані перевірки на міцність, написано чимало...

Про те, що концепція авторських прав у сучасних умовах не витримує ані критики, ані перевірки на міцність, написано чимало. Доки кіберкомуністи писали маніфести про «свободу інформації», а філософи думали та гадали, як інформаційна теорія співвідноситься з авторським правом, розвиток і здешевлення технологій зробили інформацію вже не гіпотетично, а цілком відчутно вільною. Тобто загальним надбанням. Напевно, вільний обмін — це справді її, інформації, природа. Були б можливості.

Колізію не розрубати одним комуністичним ударом по «проклятих капіталістах», які сколочують статки на кривавому поті авторів/виконавців. Творець контенту, він же автор, повинен отримувати матеріальну винагороду за свою «нематеріальну» працю. Відсутність посередника між автором і споживачем — ідеалістична мрія, повітряний замок. Із таким самим успіхом можна говорити про зміну парадигми авторського права у зв’язку з реалізацією філософської концепції «смерті автора». Ви колись на власні очі спостерігали втілення в життя якоїсь філософської концепції?

Суперечність підтримується не лише ордами піратів, а й самими «виробниками контенту» — музикантами, письменниками, які теж не в захваті від нинішньої політики звукозаписувальних студій та видавництв, що підігнали законодавство в галузі авторського права під свої інтереси.

Всьому цьому додає родзинки порушення приватності, з яким поєднується боротьба з піратством в Інтернеті в її нинішньому вигляді. Те, що ви робите в Інтернеті — куди ходите, з ким спілкуєтеся, що читаєте, кажете, розглядаєте, — це все ваше приватне життя. Для західної людини — свята річ. Ніхто не має права пхати в неї носа. І тому провайдер, якого люди в уніформі (або в піджаках стриманих кольорів) примушують цю інформацію про клієнта розкрити, опиняється в дуже делікатному становищі. Тому що в договорах із клієнтами, як правило, зобов’язується дотримуватися «таємниці трафіка» як частини приватності клієнта.

Щось назріває. Щось, що, можливо, в неосяжному майбутньому виллється в якісь системні зміни у сфері закону, взаємовідносин автора й видавця, способів продажу контенту й ціноутворення. Тому що втрати власників прав у зв’язку з «визволенням» контенту й загальним прагненням «халяви», підкріпленим можливістю, ростуть як на дріжджах. Витрати на судові процеси проти спочатку провайдерів, потім — окремих клієнтів виправдуються тим, що ціна на продукт підстрибує ще вище. Завдяки чому армія охочих до «халяви» стає ще чисельнішою. Хоч би що говорили про «законослухняних», «цивілізованих», а то й узагалі «тупих» та «боягузливих» американців, кількість зірково-смугастих прапорців у торрент-клієнті промовисто свідчить, що платити вони не люблять точно так само, як і ми, «розумні».

Однак на інтереси власників авторських прав наступають не лише злочинні домогосподарки, які хочуть качати продукти безплатно прямо у свої програмовані каструлі. Домогосподарок можна застрахати — і вони викинуть свої просунуті каструлі й повернуться до прадідівських баняків. Але що скажуть виробники каструль? Себто всі ті, хто задіяний у велетенському бізнесі, який забезпечує обмін інформацією.

Передусім провайдери. У чиїх інтересах продавати якомога більші обсяги трафіка. Що забезпечує ці обсяги, як не кіно в найвищій роздільній здатності і величезних кількостях? Як не нові й новітні альбоми супер-пупер-зірок? Або, навпаки, величезні добірки всіх альбомів відразу в одній упаковці? Вибачте, кулінарними рецептами з китайською знайомою на 100 гігабайтів на місяць не наобмінюєшся. І по «скайпу» не набазікаєшся, хоч би присвячував цьому весь свій робочий день. Провайдери й самі це розуміють. Погляньте, якою стала їхня реклама: яскраві, контрастні білборди, сітілайти, банери всі дружно закликають нас із вами «качати музику, фільми та програми», при цьому «відриваючись на повну». Поодинокі винятки лише підтверджують правило — принаймні у великих містах реклама орієнтована не так на залучення нових клієнтів, як на переорієнтування вже наявних на більше споживання трафіка.

Зрозуміти провайдера легко. З одного боку, закачування «важкого» контенту — відео, музики та програмного забезпечення — їхній кусень хліба. І треба дохідливо пояснити споживачеві, для чого йому потрібні ці незліченні гігабайти. З іншого боку, ні для кого не секрет, що зручного продажу медіаконтенту український ринок не пропонує, у кожному разі, розшукати такий товар на ньому не легше, ніж Санта-Клауса в розпал літа.

Ось і робить провайдер усе що йому під силу. А слабкі місця прикриває фіговим листочком. Наприклад, на одній із густо мережаних дрібними літерками сторінок вашого договору з провайдером обов’язково є параграф, який нагадує, що «ви можете бути притягнуті до відповідальності». Бізнес інтернет-провайдерів за півтора десятка років пройшов шлях від вузькоспеціальної сфери для «цифрових маргіналів» до солідної індустрії, яка обслуговує мільйони споживачів. Сподіватися, що кожен кінцевий користувач прочитає й адекватно сприйме всі юридичні тонкощі свого ж договору з провайдером — те ж саме що розраховувати на дієвість та інформативність попередження про шкоду алкоголю, набраного дрібним шрифтом із внутрішнього боку горілчаної закрутки. Або пишуть вам у рекламі — «Качай», і далі числа тризначні, — а потім ставиться непримітна зірочка й петитом, непомітним оку, у самому куточку величезного плаката — щоб уже напевно загубилася — набирається приписочка, що все це стосується тільки ліцензійного контенту.

Висновок напрошується невеселий: продаючи й рекламуючи свої «дешеві гігабайти», провайдер, хоч і без лихого умислу й дуже опосередковано, стимулює не зовсім хороше — з погляду законодавства — явище.

І одна річ, коли на явне порушення закону про авторське право йдуть суворі бородаті чоловіки в інтимному півмороку серверної. Вони знають, чого хочуть, і розуміють, чим ризикують. Вони великі дядьки й адекватно оцінюють свої дії. А що коли за закачування новітньої креації якогось поп-чуда візьметься екзальтоване дівчисько років 13? Проблеми очікують не так її, як батьків, що купили своєму чаду жирний шмат Інтернету, аби не плакало, а самі від комп’ютера такі ж далекі, як і від авторського права. Звісно, батькам слід перевіряти, що їхня дитина до рота тягне, але більшості їх і на думку не спаде, що в «музиці в комп’ютері» може бути щось незаконне. Однак незнання закону, як відомо, ні з кого відповідальності не знімає.

А відповідальність, до речі, може виявитися несумірною задоволенню від свіжого шлягеру, бо той, хто закачує, одночасно й роздає. А роздача — це вже інша стаття.

При цьому всі знають, що багато вітчизняних провайдерів цілком відкрито підтримують власні файлообмінні мережі, вміст яких абсолютно нічим не відрізняється від якогось свіжозасудженого Pirate Bay.

Українські провайдери не приховують, що у разі проблем із правоохоронними органами вони виступатимуть виключно третьою стороною. І грудьми на захист свого клієнта, як їхні колеги в Європі та Штатах, не стануть. Тобто інформацію про те, хто, коли і як «відривався на повну», правоохоронці, якщо у них з’явиться інтерес, отримають без зволікань. Тільки найсміливіші з провайдерів вимагатимуть виконання всіх передбачених законодавством формальностей. Їх можна зрозуміти: мати справу з нашими правоохоронцями клопітно, а із судами — дорого.

Та й на Заході все не так райдужно — навіть максимально дружні до своїх клієнтів провайдери інформацію про своїх клієнтів інколи все ж таки здають. Правда, лише програвши суди в усіх інстанціях.

Ситуацію в Європі може ще більше погіршити директива ЄС, яка набрала чинності 6 квітня. Вона приписує провайдерам протягом року зберігати повну інформацію про мережеву активність клієнтів. Формально ухвалення такого документа спрямоване на боротьбу з терористичними загрозами. Але як саме використовуватиметься така інформація насправді, європейські експерти сказати напевно не можуть. Під тиском цих сумнівів законність директиви — наприклад у Німеччині — вже оцінюється в судовому порядку.

Критикувати українських провайдерів язик якось не повертається. Вони, наскільки дозволяють їм сили та вміння, роблять бізнес у непростих умовах непростої країни. Між ними існує реальна конкуренція, плодами якої маємо можливість насолоджуватися ми всі. До честі їм, слід сказати, що, на відміну від мобільних операторів, провайдери не підвищили цін на свої послуги, посилаючись на зростання долара, економічну кризу чи поганий астрологічний прогноз. А звинувачувати у спробі максимізації прибутку бізнес-структуру якось не з руки. Провайдерам потрібні гроші. Нам потрібні фільми та музика. Вони вдають, що нас попередили. Ми вдаємо, що не розуміємо натяків. Ми щасливі разом. Доки не з’являється хтось третій і не руйнує нашої ідилії.

Втім, не слід перебільшувати рівня небезпеки. Адже всім відомо, що суворість закону в нашій країні компенсується необов’яз­ковістю виконання. В Україні гучних прецедентів жорст­кого переслідування домашніх користувачів за файлообмін поки що не траплялося.

Недавня історія з Infostore, хоч би що казали про це ревнителі інтернет-свободи, завершилася проблемами тільки для власників ресурсу. І виникли ці проблеми через дитячу порнографію, а не у зв’язку із сумнівами в легальності контенту на серверах компанії. Принаймні працівники правоохоронних органів, котрі в пошуках офісу Infostore ввірвалися спочатку в редакцію «Дзеркала тижня», були з відділу боротьби з торгівлею людьми.

Однак можна передбачати, що рано чи пізно перед українськими провайдерами питання збереження приватності клієнта постане руба. І вони, звісно, не вступлять у нерівну «боротьбу з системою» під гаслами «свободи інформації» — не їхня це справа. І навряд чи масово здаватимуть нас. Адже все може вибачити користувач своєму провайдеру: і ненав’язливий (інколи до непомітності) сервіс, і хамство на «гарячих лініях», і невисоку швидкість з’єднання. Але «здачі» колеги по біт-торренту, в якого до того ж не докачав 15% «Фантазій» Свелінка в найрідкіснішому виконанні, — ні, цього ранима душа пірата не вибачить ніколи.

Поки що в трикутнику користувач — провайдер — правоохоронна система зберігається хитка рівновага. Провайдери рекламують і продають жирні тарифні плани. Користувачі їх купують і «файлообмінюються» у міру своїх апетитів та здібностей. А правоохоронці небезпідставно вважають, що, хоч як лементують власники авторських прав, у яких відхоплюють кусні пирога, файлообмін — не найстрашніше соціальне зло в нашій країні. Його можна відкласти «на потім» і взятися за щось більш насущне. А те, що всі навколо в чомусь трохи винні, — це тільки на руку доблесним охоронцям закону: завжди є привід завітати «на вогник» і дати зрозуміти конкретному громадянинові, що це «потім» для нього вже настало.

Ми попросили прокоментувати цю делікатну тему кількох українських провайдерів. Ми розуміли, що просимо занадто багато. І майже не образилися, коли дехто з них вдав, що нас не помітив. Мужньо погодилися розмовляти на цю тему тільки в компанії «Воля».

Аліна СИГДА, керівник PR-відділу компанії «Воля»

— Якщо звернуться працівники правоохоронних органів, ваша компанія готова захищати конфіденційність клієнтів, підозрюваних у порушенні авторських прав?

— Будь-яка інформація про клієнта — конфіденційна й не розголошується. Звернення працівників правоохоронних органів можливе лише у вигляді запиту, оформленого відповідно до чинного законодавства. У ньому не розкривається зміст справи.

Ми віддаємо перевагу запобіжним заходам. Компанія «Воля» не має й не підтримує власних серверів файлообмінних мереж і торрентів. Окрім того, ми серйозно ставимося до безпеки абонентів, пропонуючи ліцензійні засоби захисту, зокрема додсервіс «Захист від вірусів і спаму DrWeb». Як ви знаєте, антивірусне ПЗ фіксує в так званих чорних листах ресурси з нелегальним вмістом.

Ще один спосіб — інформування. Необхідно попереджати (інформувати) абонентів про те, що своїми діями вони можуть (часто через незнання) спровокувати увагу правоохоронних органів. Але саме користувач добровільно приймає рішення, звідки і що скачати, і тому приймає всі ризики, пов’язані з цим.

— До яких дій мають вдатися працівники правоохоронних органів, щоб отримати інформацію про трафік ваших клієнтів?

— Необхідні відповідні документи (постанова суду) із цілком конкретною й доказовою інформацією, в чому звинувачується той чи інший користувач.

— Як ви інформуєте користувачів про можливі правові наслідки отримання і розповсюдження неліцензійного контенту?

— На порталі абонента //portal.volia.com є розділ «База знань». У ньому міститься докладна інформація про норми та правила користування Мережею. Окрім того, там є одне дуже важливе питання: «На що звертати увагу під час користування файлообмінними мережами. Дотримання норм користування Мережею». Ми нагадуємо своїм клієнтам, що, користуючись файлообмінними мережами (торрентами), вони не тільки скачують інформацію, а й віддають її іншим користувачам. І акцентуємо їхню увагу на необхідності дотримання Закону України «Про авторське право і суміжні права» під час використання Інтернету для отримання різного програмного забезпечення та іншого контенту (файли, музичні твори, фільми тощо).

Найчастіше Інтернетом передають літературні, музичні й аудіовізуальні твори, комп’ютерні програми, витвори образотворчого мистецтва, фотографії тощо. Тому ми доводимо до відома клієнтів, що, відповідно до Закону України «Про авторське право та суміжні права», розповсюдження такого контенту можливе лише на підставі письмового договору, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.

Ми попереджаємо також, що при використанні спеціалізованого ПЗ, яке забезпечує роботу, зокрема, у пірингових мережах (DC++, BitTorrent, eDonkey тощо), можливе порушення Закону «Про авторське право та суміжні права». Якщо абонент надає загальний доступ до свого комп’ютера в Мережі, то, щоб уникнути таких порушень, він може обмежити доступ до об’єктів, які можуть бути захищені авторськими правами. Якщо абонент незаконно придбав ці об’єкти, він може вжити заходів із запобігання дальшому їх розповсюдженню та використанню.

Окрім того, є ще й Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджені постановою Кабінету міністрів України. У них зазначено, що всю відповідальність за використання інформаційних ресурсів Інтернету несе споживач-абонент. Провайдер не дає жодних гарантій щодо товарів та послуг, які отримуються цим шляхом, і не несе відповідальності за збитки абонентів та третіх осіб, яких ті зазнали внаслідок використання Інтернету.

За порушення авторського права і/або суміжних прав абонент може бути притягнутий до відповідальності — ми попереджаємо про це наших абонентів.

— Чи багато в Україні знайдеться провайдерів, які стануть захищати в суді право клієнта на конфіденційність?

— Винен клієнт чи не винен — встановлює суд. Провайдер у суді може виступати лише третьою стороною.

— У вашій практиці траплялися претензії з боку правоохоронних органів до фізичних осіб, які отримували або розповсюджували продукцію з порушенням авторських прав?

— Така ситуація може виникнути, якщо люди скачують інформацію з торрентів і потім «роздають» її іншим. Скарги на такі дії абонентів до нас надходили.

— Як ви оцінюєте етичність рекламних закликів із боку провайдерів скачувати максимальну кількість фільмів, музики, програмного забезпечення, тоді як в Україні фактично немає механізмів легального придбання багатьох видів такої продукції он-лайн?

— Ви не маєте рації. Є маса легальних способів скачувати мультимедійну інформацію з надійних джерел. Ті ж таки youtube, amazone тощо. Є й цілком відкрите фріварне ПЗ.

Інтернет — це спосіб отримання доступу до інформації. Швидкий і ефективний. Провайдер забезпечує цей доступ. Він не виробляє контенту, тому не несе відповідальності за інформацію, «вкинуту» кимось у Мережу. Провайдер відповідає лише за ті файлові ресурси, які він сам офіційно підтримує, і їх він утримує в чистоті.

Постійно використовувати в рекламному слогані слово «легальний» (ви можете вільно скачувати легальні фільми, легальну музику і легальну інформацію!) — те ж саме що в рекламі їжі та води щоразу додавати слова «здорова» і «чиста», а в рекламі мобільних операторів — тільки пристойні розмови:).

Spirit, системний адміністратор

— Яка в Україні ймовірність правоохоронного і судового переслідування користувачів, котрі займаються файлообміном?

— Я не знаю жодного випадку, коли б за піратські софт, фільм або музику на українських файлообмінниках у користувачів виникли серйозні проблеми. Звісно, файлообмін — це порушення закону. Але порушення, яке досить важко довести. До того ж якщо сума заподіяної шкоди невелика, працівникам правоохоронних органів нецікаво цим займатися. Крім того, для систематичного переслідування порушників авторського права в Інтернеті потрібні значні технічні потужності і відповідним чином навчений персонал. А цього, очевидно, в Україні сьогодні немає. У нас не можуть впоратися з торгівлею піратськими дисками на вулиці, а вже в Інтернеті зробити це набагато складніше. Більше того, на 95% комп’ютерів в Україні можна знайти щось нелегальне — якщо не програмне забезпечення, то фільми або музику. Що ж, півкраїни посадити?

Реально українські правоохоронці воюють тільки проти розміщення в Мережі дитячої порнографії. Наприклад, Infostore закрили саме через це. Якби там було тільки контрафактне ПЗ або музика, ресурс, швидше за все, працював би й досі.

— Як насправді, на вашу думку, українські провайдери ставляться до того, що їхні клієнти займаються файлообміном?

— Чим більше трафіка використовує клієнт, тим більше він платить провайдерові. Тому закачування «важкого» контенту — одне з головних джерел прибутку.

Багато провайдерів, по суті, створюють власні файлообмінні мережі або ж надають хостинг для файлів, які викладають користувачі. Звісно, формально вони намагаються відмежуватися від того, що користувачі обмінюються неліцензійними продуктами. Але навіщо тоді самі створюють такі ресурси? Власні файлообмінні мережі для провайдерів особливо вигідні, оскільки дозволяють генерувати значний трафік усередині власної мережі без витрат на «зовнішні» канали. Таким чином, провайдери часто самі створюють ґрунт для порушення авторського права. Вони розуміють: дії їхніх клієнтів суперечать законові, але сподіваються, що такі порушення не потраплять у поле зору правоохоронної системи.

— Є інформація, що деякі українські провайдери попереджали своїх користувачів, що вкрай небажано роздавати у файлообмінниках певне ПЗ. Що вам відомо про таку практику?

— Я нічого не знаю про це. Гадаю, якби хтось із провайдерів пішов на таке, він би дуже швидко втратив клієнтів, адже, крім обмеження свободи користувача, це було б і сигналом про те, що трафік уважно відстежують.

— Тобто, на ваш погляд, проблему піратського файлообміну в Україні вирішити неможливо?

— Проблему піратського файлообміну можна вирішити виключно технічними засобами — повністю блокувавши будь-який пірінговий трафік. Але на це, звісно, жоден провайдер не піде, оскільки більшість їх після цього просто припинять своє існування. Це ж їхній прибуток! Якщо хоча б гіпотетично припустити, що таке станеться, — помре великий сегмент бізнесу, який, між іншим, теж платить податки. А в цьому не зацікавлена вже сама держава.

— Чи є технічні засоби, які дозволяють користувачеві надійно захистити себе від виявлення у процесі файлообміну? Чи допоможе анонімізація IP-адреси або шифрування трафіка?

— При файлообміні за протоколом Р2Р анонімізувати свою IP-адресу неможливо. Під час пірінгового підключення всіх користувачів — і тих, котрі «роздають», і тих, котрі «скачують», — видно як на долоні. І якимось чином підробити свій IP там не вдасться. Якщо у когось провайдер роздає динамічні IP-адреси, це теж не змінить ситуації. Провайдери чітко фіксують, хто з їхніх клієнтів, коли й скільки користувався тією чи іншою IP-адресою.

Звісно, є сервіси, які за невелику плату для користувача скачують певний торрент із загальнодоступних обмінників, а потім він може скачати вже готовий файл і з використанням анонімайзерів. Але такі послуги платні, і, доки з файлообмінювачами не воюють серйозно, ніхто собі життя не ускладнюватиме.

Можливо, в анонімізації користувачів, які «роздають», допоможе новий протокол передачі даних — Р4Р, що перебуває у стадії розробки.

При шифруванні трафіка провайдер не може «подивитися», що качає клієнт. Якщо буде чітко зафіксовано, що певний користувач у певний час щось роздавав за Р2Р протоколом, шифрування навряд чи допоможе. Усе, на що здатне в нашому випадку шифрування, — це захист від надто заповзятливих сисадмінів, які повністю блокують пірінгові мережі. Від правоохоронців, які зацікавляться клієнтом, шифрування не врятує.

Гадаю, дійовим технологічним захистом для файлообмінювачів у майбутньому могла б стати поява потужних мереж «пірінгових ботів», які б багатократно ретранслювали передачу файлів через ланцюжки сторонніх комп’ютерів, заражених певним вірусом, — за прикладом того, як сьогодні працюють спам-боти або вірусні мережі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво