Хоч куди кинь — «Без ГМО», або Бізнес на брехні та крові

«Без ГМО» — такий значок сьогодні можна побачити на багатьох продуктах, які продаються в наших магазинах. Перший віце-президент Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна ТИМОЧКО тріумфує: «Щодня ми відзначаємо дедалі більше товарів, промаркованих значком «Без ГМО». Тетяна Валентинівна стверджує, що в Україні продукти перевірятимуться за 75(!) позиціями. Хоч у чомусь наша країна вийшла на абсолютний світовий рекорд. Серед перевірених такі продукти, як диня, пшениця, квасоля... Закон не поширюється тільки на тютюн, тютюнові вироби та харчові продукти, вироблені для особистого споживання.

Вартість аналізу одного харчового продукту на вміст трансгенів становить близько 800 грн. І це ще занижена ціна. Українська аграрна конфедерація підрахувала, що для перевірки харчових продуктів на вміст ГМО необхідно провести 20—25 млн. аналізів загальною вартістю два мільярди гривень. Це ж наскільки зростуть ціни на харчі, щоб заплатити за аналізи в цих лабораторіях, які стали непоганим бізнесом для їхніх власників!

На недавно проведеному в НАН України семінарі «Питання безпеки харчових продуктів і кормів із вмістом генно-модифікованих компонентів» провідні фахівці в цій галузі з різних країн світу пояснили, наскільки безпорадними і ненауковими є засади, на яких побудована така тотальна перевірка. Крім того, було зазначено, що грандіозна програма перевірки, котра розгортається в Україні, фізично не реальна, оскільки для неї немає необхідних препаратів навіть у найкращих лабораторіях світу, а в українських — тим більше.

Кореспонденти тижневика «ДТ» звернулися до відомих учених, які брали участь у семінарі в НАНУ, щоб дізнатися їхню думку з цього питання.

Юрій СИВОЛАП, директор Південного біотехнологічного центру рослинництва Національної аграрної академії України, академік НААУ

— Юрію Михайловичу, майже всі кандидати в президенти під час недавньої передвиборної кампанії виступали проти ГМО. Чому?

— Тому що потрібно відволікти увагу людей від більш суттєвих проблем. Я часто виступаю по телебаченню і кажу про те, що коли ви споживаєте екзогенну ДНК, то вам нема чого боятися. Ви ж свинину їсте, але рохкати від цього не стали? Через що ці страхи?

Або візьміть сорти пшениці, які отримують з допомогою хімічного або радіаційного мутагенезу. Це ж жахливі канцерогени! А при використанні біотехнологічних методів усе робиться чисто, «хірургічним» шляхом вставляється один ген. Якщо при традиційних (досить небезпечних методах) потрібно десять років, щоб передати один необхідний ген, то біотехнологія дозволяє передати його за один-два роки. Це дуже велике прискорення селекції, новий крок у теорії і практиці поліпшення рослин.

— У Верховній Раді дуже потужне академічне лобі. Чому воно не обстоює істину в такому важливому питанні? Це призводить до того, що багато українських учених виїжджають з України і працюють за кордоном. У результаті рівень наукових досліджень у цьому напрямі в нас падає, чи не так?

— Справді, Володя Сидоров, Юра Глєба, багато моїх учнів працюють за кордоном. Чому? В нинішній ситуації замість того, щоб підтримувати дослідження в біотехнологіях, кошти витрачають на маркірування, на утримання маркірувальних лабораторій, тобто багато грошей викидається на вітер. Значно раціональніше порівняно з Європою вчинили в США. Якщо там установили, що продукти погані, то їх просто не випускають у продаж. Коли бракує грошей на науку для створення нових сортів і ліків, то витрачати їх на широке обговорення в суспільстві надуманої проблеми і нікому не потрібне маркірування — це, на мій погляд, нерозумно.

Ярослав БЛЮМ, академік НАН України

— Ярославе Борисовичу, кампанія проти ГМО в Україні досягла межі. Яке ваше ставлення, як ученого, котрий займається біотехнологією, до цих процесів?

— До питань біотехнології в нашому суспільстві підвищена увага. Не завжди оцінка базується на науковому знанні, тому виникає ряд цікавих колізій. Наприклад, у нашому парламенті на розгляді два законопроекти — один про заборону генно-модифікованих організмів (ГМО) в Україні, другий — про мораторій на них. Крім того, протягом останнього року триває бурхлива кампанія щодо повального маркірування харчових продуктів. Моя особиста позиція з цього питання така: якщо суспільство вимагає ухвалення таких рішень, ми повинні їх ухвалювати…

— Складається враження, що ми сахаємося, не уявляючи, що реально може дати біотехнологія в нашій країні, куди вона має рухатися і як співіснувати з досягненнями світового співтовариства. Наприклад, Європа має стратегію на цьому напрямі, відповідно до якої повинна до 2030 року побудувати біоекономіку, що базується на досягненнях наук про життя. А яка стратегія в нас?

— В Європі теж непроста ситуація, але там хоча б відбуваються позитивні зміни. Останнім часом видано нові дозволи на вирощування деяких видів ГМ-рослин. Змінилася і тональність зелених щодо вирощування ГМ-рослин. Тепер найзапекліші противники ГМО кажуть, що, мовляв, ми ще не все знаємо і потрібні додаткові дослідження. Однак підраховано, що Єврокомісія на наукові гранти та дослідження безпеки ГМ-продуктів витратила разом із супутніми видатками близько 300 млн. євро! Питається: скільки ще потрібно витратити, щоб дати відповідь невідомо на що і переконати скептиків?

Клаус АММАНН, професор, Європейська федерація біотехнології (Берн)

— Пане Амманн, у багатьох країнах проводяться кампанії проти ГМО. Як ви ставитеся до таких процесів у світі?

— Марк Твен колись сказав, що політикам дуже важко говорити і думати одночасно. Вони або думають, або говорять. Певне, тому політики не наважуються ухвалити оптимальне рішення і діють як популісти. А коли так, то ученим важко розраховувати на їхню підтримку.

Бізнес теж діє в руслі популізму. Преса також налаштована негативно щодо генно-модифікованих рослин. Вона зацікавлена в читачах, а ще Шекспір зазначив, що на зло люди «клюють» краще. Тому паплюжити новинки — в інтересах ЗМІ.

Складається анекдотична ситуація. Традиційні методи селекції, наприклад радіаційний мутагенез, — дуже жорстокий і небезпечний метод. Хімічний теж. Однак проти них ніхто не виступає і не вимагає скасування або додаткового вивчення. Трансгенні методи — чистіші порівняно з ними. Крім того, їх добре тестують, контролюють. Та все ж саме вони викликають нарікання і протест. Пояснюється це просто — проти них працює добре організована, добре оплачувана програма. Почалася вона в країнах ЄС. Поки що у зв’язку із цією темою хаос: Європарламент, як правило, на негативному боці, а Єврокомісія — на позитивному.

— Можливо, це пов’язано з тим, що політики хочуть забезпечити біобезпеку населення?

— Якби вони справді цього хотіли, то давно заборонили все те, що, як уже точно встановлено, спричиняє ракові захворювання.

Серед цієї безпросвітності є і промінь надії. Так, Ватикан торік підтримав учених, які працюють над створенням генетично модифікованих рослин.

Населення згодом зрозуміє переваги нової технології. Тим більше що для такої переміни є всі підстави. Згадайте, як бурхливо протестувало населення в Європі, коли сюди з Америки вперше привезли картоплю. А зараз картопля стала другим хлібом, основою для приготування улюблених національних страв.

У світі є багато псевдонаукових працівників, які воюють з біотехнологами. Їх часто заскочують на брехні. Взяти хоча б гучні експерименти Єрмакова з пацюками, про які писала «Правда». Однак скрізь возять таких лекторів, оплачують їхні виступи в ЗМІ.

Не можна недооцінювати ролі армії професійних зелених борців, наприклад «Грінпіс», у поширенні псевдонауки. При розробці своїх антинаукових проектів вони наймають кращих піарників. Боротьба з антинаукою, що її ведуть учені, побудована набагато менш професійно з погляду масових комунікацій. Часто це й призводить до того, що вчені програють свої битви.

Олександр ЄРМІШИН, доктор біологічних наук, зав.лабораторією Інституту
генетики та цитології НАН Білорусі:

— Створюючи систему маркірування в Білорусі, ми намагалися це зробити в максимально дешевий раціональний спосіб, щоб не завдати значних збитків споживачеві і задовольнити його сподівання. У законодавстві Білорусі слово «безпека» у зв’язку з ГМО не зустрічається. Система санітарної служби країни гарантує надходження на ринок тільки безпечної продукції.

— В Україні необхідно перевіряти 75 видів продукції. А скільки у вас?

— У нас тільки соя і кукурудза повинні перевірятися на ГМО. Кому потрібно аналізувати продукцію, в якій явно не може бути ГМО? Кому це вигідно? Тим більше що реактивів нема ні для рису, ні для картоплі, ні для томатів. Крім того, в Білорусі вважають: якщо якась трансгенна подія зареєстрована в США, ЄС чи Росії, то немає підстав сумніватися в безпеці такого продукту. Навіщо перевіряти ще раз у себе і проводити додаткову реєстрацію? Що, в цих країнах гірше поставлено відповідну службу?

Борис СОРОЧИНСЬКИЙ, кандидат біологічних наук, завідувач відділу Інституту харчової біотехнології і геноміки НАН України

— Борисе Володимировичу, яка логіка в проведенні маркірування?

— Ще не так багато ГМО сертифіковано і вирощується у світі. Більша частина цієї продукції йде на корм для тварин. Очікується, що незабаром на ринок вийдуть деякі нові культури: кукурудза, баклажани, картопля із підвищеним умістом крохмалю, можливо, буде створено «золотий рис», про який мріють у Південно-Східній Азії, і пшениця з більш ефективним поглинанням азоту.

Водночас список культур, які збираються перевірити в нас, вражає: картопля, соя, кукурудза, кабачки, папая, ріпак, цукрова тростина, льон, бавовна, пшениця, соняшник, рис. І це ще не все! Далі йдуть харчові добавки, дріжджові культури… Як їх аналізуватимуть? Методів для такого аналізу немає і вони не скоро з’являться. За цим стоїть бажання заробляти гроші, комусь тут бачиться вигідний бізнес.

* * *

Як і слід було очікувати, тотальна боротьба з ГМО в українському суспільстві боляче вдарила по здоров’ю населення. Від’їзд із країни біотехнологів, постійне недофінансування цієї сфери призвело до того, що українська наука не в змозі розвивати найважливіші напрями для отримання нових ліків. Особливі перспективи відкривають ГМ-технології у створенні ліків для лікування різних видів раку.

Головний онколог Києва Геннадій Олійниченко розповів, що при відсутності державного фінансування пацієнти і лікарі змушені самостійно закуповувати майже всі необхідні ліки. Ситуація з фінансуванням онкології в країні просто жахлива, і якщо найближчим часом держава не вдасться до активних заходів, Україна втратить тисячі людських життів...

Приміром, курс лікування лімфоми в українській лікарні за умови купівлі швейцарських ліків, отриманих із допомогою ГМ-технології, обходиться в 300 тисяч гривень на одного хворого. Лікарі навіть бояться повідомляти пацієнтам, що у світі є препарат, із допомогою якого можна врятувати їхні життя. Ще більше вражає те, що ті ж таки швейцарські ліки в московських аптеках коштують у 2,5—3 рази дешевше. Це свідчить про те, що наше Міністерство охорони здоров’я жадібніше, ніж у Росії.

Для того, щоб зробити пластичну операцію, прибрати другий живіт і третє підборіддя, а ще побудувати дачу екс-міністру охорони здоров’я в Кончі-Заспі, потрібні неймовірні відкоти. Невже, відпочиваючи на такій дачі, можна врятуватися від запитань, скільки людських життів зарито у фундамент, скільки дитячих життів пішло на теплий дах?..

«Більшості пересічних громадян не по кишені дорогі сучасні препарати для лікування лімфом, — каже лікар-хіміотерапевт Олена ВОЛОДИЧЕВА. — Розуміючи це, багато держав, у тому числі Росія і країни ЄС, закуповують такі препарати за бюджетні кошти і безплатно передають хворим». Нам би таких політиків...