«Брегет» – це не тільки швейцарські годинники, а й унікальні українські технології

Поділитися
Про Володимира Захматова, професора та експерта НАН України «ДТ» згадувало у зв’язку із трагедією в Керченській протоці («Без космосу, але із граблями», № 46, 2007 р.)...

Про Володимира Захматова, професора та експерта НАН України «ДТ» згадувало у зв’язку із трагедією в Керченській протоці («Без космосу, але із граблями», № 46, 2007 р.). Нагадаю, про що йшлося: група вчених привезла на місце аварії пробну партію біологічного абсорбенту «Еколан», який виготовляється у Києві, є втричі дешевшим за аналоги і кілограм якого здатен знешкодити до 10 кг нафтопродуктів, що смертельною плівкою розпливлися морем. Але наше МНС гордо відмовилося від пропозицій учених, заявивши, що всі наслідки розливу мазуту в Керченській протоці вже ліквідовані. Пан Захматов у цій групі вчених виступав як розробник установки для розпилення абсорбенту морською поверхнею. На превеликий жаль, це не перший у його житті випадок, коли прогресивні і навіть унікальні пропозиції відкидають як непотрібні.

Мені довелося познайомитися з Володимиром Захматовим у червні цього року в Ужгороді під час конференції «Церква і навколишнє середовище: європейський досвід та українська перспектива». Тоді вперше в нашій країні під дахом Ужгородської греко-католицької академії разом з ученими та громадськими активістами зібралися священики різних віросповідань та конфесій, аби обговорити найболючішу нині тему — глобальну екологічну кризу. Серед різноманітних доповідей була одна доволі несподівана. Професор славетного Київського «політеху» Володимир Захматов-Брегет (чому Брегет — трохи далі) розповів про власні розробки у сфері гасіння пожеж (акцентуючи увагу на лісових), а також на можливості гасити дерев’яні церкви у важкодоступних місцевостях (адже щороку на Закарпатті вогонь знищує черговий унікальний дерев’яний храм XVII—XIX ст.).

Ближче знайомство із цим ученим і практиком виявилося дуже цікавим. Пан Захматов-Брегет народився в РРФСР. Він є нащадком швейцарських годинникарів, які сто років тому перебралися з альпійської республіки до Росії, де заснували відому фірму «Брегет». Нині він — доктор технічних наук, завідувач кафедри безпеки життєдіяльності Київського технічного університету «КПІ», радник МНС України. Володимир Дмитрович одним із перших в СРСР, ще до сумнозвісної «конверсії» (коли на устаткуванні для виробництва ракет нашвидкуруч почали штампувати каструлі), заходився досліджувати можливості використання військового арсеналу країни для захисту населення від різних катастроф та аварій (насамперед від пожеж), а також конструювати так звану несмертельну зброю — призначену для затримання злочинців, боротьби з терористами, подолання масових безчинств. Деякі з розроблених ним видів до цього часу не мають аналогів у світі. Наприклад, багатоствольна гармата, заряджена... піском або содою. Постріл із неї створює ефект піщаної бурі — потужний вихор збиває з ніг, засліплює, забиває рот і вуха. Проте через півгодини-годину люди приходять до тями без медичної допомоги. Уявімо, наскільки такий пристрій може знадобитись у випадках, коли терористи захоплюють заручників і прикриваються ними як живим щитом... Із цими розробками пан Захматов-Брегет виходить на оборонні фірми Росії, Ізраїлю, Китаю, США — за сприяння організації «Міжнародна антитерористична єдність».

Основною ж справою життя професора стала розробка різноманітних протипожежних засобів. Недарма свою кандидатську дисертацію у 1984 році він захистив у Вищій інженерній пожежно-технічній школі МВС СРСР. Темою наукових досліджень ученого стало вивчення методів гасіння пожеж... вибухами. Якщо дослівно, то «методів вибухового розпилювання вогнегасних сумішей та засобів для вибухового гасіння пожеж». Це спеціальні боєприпаси, які створювали штучні вихори і були здатні не лише збивати полум’я, а й локалізувати різноманітні токсичні та радіоактивні хмари, опади, розливи нафтопродуктів. Стріляти цими боєприпасами можна було з переобладнаних танків. «Захматовські» танки під назвою «Імпульс» є артилерійськими установками з 30—40 гармат, установлених, замість башт, на танкові лафети. Залп такого танка протипожежним порошком, водою, піною або їх сумішшю дає в порівнянні зі звичайним протипожежним танком разючий ефект. Адже останній є просто броньованою пожежною машиною, яка повинна максимально наблизитися до вогню і гасити його брандспойтом, доки вистачає води. «Імпульс» же здатний трьома зал­пами загасити найскладнішу пожежу, причому з безпечної для екіпажу відстані (хоча машина й оснащена теплозахисним екраном). Наприкінці 80-х років перші експериментальні «Імпульси» були застосовані під час гасіння пожеж на газових та нафтових сверд­ловинах. Серійний випуск цих машин був налагоджений у 1990 році на Київському танкоремонтному заводі. Вже після розпаду СРСР ними були успішно потушені пожежі на складах боєприпасів поблизу російських міст Уфа та Йошкар-Ола. Є ці машини і в Україні — кілька з них чергують на розробках газу й нафти на Полтавщині, на кількох хімзаводах країни та в Чорнобильській зоні. Кілька «Імпульсів» є й на озброєнні української армії. До речі, команда Захматова запропонувала облаштувати установками залпового гасіння вогню дві сотні танків, які в перші роки незалежності Україна активно виводила з експлуатації. Тоді 184 військові склади були б під надійною охороною. До пропозицій ученого не дослухалися...

Іншим напрямом розробок Захматова-Брегета стали протипожежні... бомби. Виявляється, справжні авіаційні бомби, після їх модифікації, замість смертоносної начинки можна заправляти водою. Одна така бомба, заправлена 330 літрами води, може збити полум’я на площі до 1000 м2. І це не божевільна ідея, як комусь може здатися. Бомби Захматова застосовувались у Чорнобильській зоні невдовзі після вибуху на ЧАЕС. Тоді спекотним літом постійно загорялися заражені радіацією ліси, і на їх гасіння влада посилала людей — насамперед військовослужбовців. Чимало зусиль довелося докласти панові Володимиру, аби переконати тодішню владу. Дійшов аж до ЦК партії в Москві — вже після цього на радянських заводах дуже швидко запустили виробництво вогнегасних бомб та протипожежних багатоствольних гармат, які й гасили «радіаційні» ліси.

В арсеналі розробок київського професора є також міні-вогнегасники великої ефективності. Вперше він зайнявся ними, виконуючи замовлення КДБ СРСР. У 1980 році в Москві відбувалась Олімпіада, і радянські спецслужби боялися всіляких провокацій. Тоді й були створені кишенькові вогнегасники у вигляді трубки з патроном, пострілом якого можна було загасити чимале вогнище. Є й розробки більшого розміру, які винахідник порівнює з індивідуальною зброєю для бійця-вогнеборця. Якщо порівнювати сучасні вогнегасні пристрої зі справжньою зброєю, каже професор, то це як застосовувати гранати там, де потрібний точний пістолет чи гвинтівка. Тому пожежникам украй необхідні розробки, здатні подавати невеликі порції вогнегасної суміші на великі дистанції із прицільною точністю. Потрібні вони й усім нам. Адже нині в Україні з 10 мільйонів вогнегасників, що є «на озброєнні», реально придатні для використання лише сто тисяч, тобто один відсоток. Тому не варто надто покладатися на вогнегасник, що висить майже в кожній установі чи фірмі в «червоному кутку»: у разі пожежі він, скоріше за все, не спрацює. Річ у тому, що звичайний вогнегасник потрібно заправляти кожен рік. Це коштує приблизно тридцять гривень, а люди в нас, на жаль, люблять заощаджувати там, де не варто. Винахід Захматова-Брегета не втрачає «боєздатності» впродовж десяти років, до того ж для користування ним не потрібно спеціальних навичок (а чи багато звичайних людей під час пожежі здатні вправно скористатися вогнегасником?). Щось аналогічне до розробки київського професора створено в Німеччині — вогнегасник на стисненому повітрі. Проте ціна його — п’ять тисяч доларів за меншої здатності гасити полум’я. Наш варіант за умови серійного виробництва обійшовся б у п’ятсот гривень. Візьмімо вже згадане горіння дерев’яних церков у гірських селах. Чим гасити безцінну сакральну споруду, коли пожежників з райцентру доводиться чекати годинами — тягати воду відрами?..

Намалюймо собі повну картину України: сухі ліси, безліч транзитних потягів із найрізноманітнішими вантажами (пам’ятаєте аварію «фосфорного поїзду» на Львівщині цього літа), безліч небезпечних виробництв. Що в таких умовах повинна зробити держава? Логічний висновок — вивчити пропозиції та практичні напрацювання вченого і його команди й узяти їх на озброєння. Врахуймо, що протипожежна авіація в Україні — це аж три спеціальні гвинтокрили та один (!) літак. Щоправда, після приборкування вогню в Криму та на Херсонщині міністр МНС Нестор Шуфрич заявив, що невдовзі його відомство створить справжню ескадрилью, збільшивши кількість літаків щонайменше до п’яти, а вертольотів — до двох десятків. Повіримо на слово, що таку ескадрилью буде створено. Але озброєна вона буде тим-таки малоефективним обладнанням, яким фактично воду черпають з най­ближчої водойми. Тим часом застосування протипожежних бомб обходиться в кілька разів дешевше за значно більшої корисної дії. Можна обійтись і без авіаційних бомб — із застосуванням вертолітних підвісок, з яких можна робити прицільні протипожежні вибухи. Зрозуміло, що ефективність гасіння навіть таких складних пожеж, як цього року в Криму, значно зросла б. А якщо уявити собі, що українська протипожежна авіація з допомогою «мирних бомб» гасить пожежі у країнах Європи, які потерпають від вогняної навали? Тоді б думка про нашу країну, певно, була б не такою, якою вона є нині. І, хоч як патетично це звучить, то був би реальний крок до омріяної євроінтеграції.

Та за давньою сумною традицію, розробки вітчизняних світлих голів (етнічний росіянин швейцарського походження Володимир Захматов-Брегет відтоді, як закінчив інститут, працює в Україні) нашій державі не потрібні. Багато років триває виснажлива боротьба професора з українською бюрократією. Усі інстанції (включно з МНС, відомством, що начебто найбільш зацікавлене в новій технології) займаються відписками, суть яких полягає в тому, що розробки мають пройти експертизу Українського НДІ пожежної безпеки (єдиного у своєму роді в країні). НДІ ж категорично не бажає визнавати винаходи професора, а причина полягає в тому, що вони значно випереджують ті розробки, що породила велика дер­жавна наукова структура. Як наслідок — нині винаходи Захматова-Брегета впроваджуються в Росії, Китаї та США (останні навіть намагаються оснастити протипожежною зброєю підрозділи НАТО, дуже слабко, на думку вченого, підготовленими у цій сфері).

Гальмує справу не тільки українська бюрократія, а й менталітет вітчизняного бізнесу. Зрозуміло, що авіаційними бомбами приватний бізнес займатися не буде. Але чому б не зайнятися виробництвом високоефективних побутових вогнегасників? Це ж необмежений ринок збуту — від власників автомобілів і контенерів із крамом на ринках (скільки пожеж із людськими жертвами та мільйонними збитками трапляється на українських базарах!) до господарів складів, великих фірм, небезпечних виробництв, організаторів великих виставок, розважальних заходів тощо. Проте необхідно вкласти кошти, і чималі. Орендувати приміщення на військових заводах (адже маємо справу із вибуховою начинкою) із належною охороною, замовити виготовлення прес-форм для вогнегасників тощо. Для дрібносерійного виробництва малих вогнегасників потрібно близько 100 тисяч доларів. Сума начебто для наших олігархів і невелика. Та ніхто з них чомусь не поспішає вкладати гроші в бізнес, у буквальному сенсі — рятувальний. Звісно, займатися рейдерством чи іншим «дерибаном» легше...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі