Життя святкової індички - Соціум - dt.ua

Життя святкової індички

27 квітня, 2017, 17:07 Роздрукувати Випуск №16, 27 квітня-12 травня

Куди втікає все людське, що видушується, з одного боку, політкоректністю, а з іншого — мракобіссям? У гру, в сюжети старої чарівної казки, які нескінченно повторюються на новий лад. Тому політичне вбивство сучасності може легко вбудовуватися в історичний міфодизайн. Лідирує в цьому, звісно ж, Росія.

У розмовах про різні види насильства, які розбурхують свідомість, скоєні на побутовому грунті упевнено витісняють трагічні фронтові зведення.

Тут сходяться воєдино кілька інтересів різних груп.

Є банальна редакційна політика, що базується на примітиві контенту. Є трішки "зради": теж досить примітивне бажання влади та її спонсорів повернути увагу суспільства в контрольоване інформаційне стійло. А то раптом вибори, а всі думками врозтіч.

Є когнітивна сфера, особливості людського сприйняття, яке навіть у пеклі з часом може занудьгувати. А тут до послуг жанрове розмаїття сюжетів, сценаріїв і локацій. На відміну від сухого і вже звичного — "обстріл... загинули..."

Ну й банальне фрейдистське мортидо, яке примусово зупиняє наш погляд на всьому, що пов'язане зі смертю.

У цьому сегменті соціально або політично визначене насильство, своєю чергою, бере гору над п'яними безпам'ятними розбірками зі смертельним кінцем. Ну хоча б тому, що виглядає епічніше. А епічні небіжчики пересічним бомжам не рівня. Вони від часів Гомера вивищують, а то й раніше. Можливо, смачнішими були.

Про можливості самосудів у зв'язку з невідповідністю завищених соціальних очікувань та пригальмованою поведінкою української судової системи я вже писав. Можливість ця досить висока, проте не фатальна. Бо парадоксальним чином пом'якшується масштабною багаторівневою корупцією. 

Адже що таке організована злочинність? Це зовсім не вуличні перестрілки між красиво татуйованими любителями стероїдів та ще красивішими копами у стилі голлівудських трилерів.

Це такий бізнес, уміння ефективно домовлятися, "рішати питання", у будь-який спосіб, але рішати. З ким завгодно і в найбільш нестандартних ситуаціях. В обхід усіх писаних законів. Гучне насильство там не на першому місці, тому що гроші люблять тишу. Скільки грошей, стільки й тиші.

Коли місцевий або не дуже місцевий чиновник відчуває, що земля під його ногами може загорітися чи провалитися (і зовсім не в переносному сенсі слова), він швидко "порішає питання". Де підкупом, де погрозами. Через місцевих авторитетів або підлеглих, що часто одне й те саме. Тим і цінні такі кадри для центральної влади, десятиліттями залишаючись на своїх посадах, інколи ненадовго проходячи ротацію, поступаючись місцем таким самим.

У народної стихії є одне безумовно слабке місце. Чим вона лютіша, тим більш неорганізована. Гнів — взагалі відчуття безмозке, як і решта пристрастей.

Отож, якщо в суспільства спостерігається очевидний перегрів, а ця пара переспрямовується не в рух, а в свисток, то це означає: скільки насильства в одному місці убуде — стільки в іншому й прибуде.

Системно розмірковуючи: якщо стихія насильства може бути впорядкована, то напруга пробиватиме собі інші шляхи виходу на поверхню.

У цивілізованих суспільствах цю напругу перетворюють на вибори (які справді вибори). У тих, які розвиваються, — це перевороти й повстання. 

А в тих, хто застряг на півдорозі…

Поговоримо про політичні вбивства.

Зразу потрібно виділити в окрему нечисленну категорію психічно нездорових людей (на кшталт того, котрий шукав із ножем дружину Турчинова). Маючи специфічне мислення, вони навряд чи можуть здійснити щось послідовне, але, з огляду на цю ж таки особливість, — вони непередбачувані.

Отож, насамперед, політичне вбивство — далеко не завжди вбивство саме топового політика. Жертва має бути чимось знаковою для політикуму, викликати гостру реакцію. Не в сенсі розміру е-декларацій, а як особистість.

І тут несподівано вдало прислуговуються нашим політикам їхні низькі рейтинги. Як і, взагалі-то, досить байдуже ставлення основної маси громадян, які знудилися без передвиборних кормів.

Ні, на суспільні процеси народ реагує емоційно, тут він, швидше, живий, ніж дурний. Але влада за чверть століття так спритно себе законодавчо облаштувала, що проблеми народу — тепер ніби явища природи. І жодних конкретних імен за проблемами не роздивитися. А хто дуже вдивляється — може й межи очі отримати, — див. "вирішення проблем місцевими адміністраторами".

Тут, правда, як на нинішні часи, вигулькує питання отримання здачі, але це окрема розмова.

Повернімося до жертв. Журналісти? Схема часів Гонгадзе вже емоційно не працює, убивство Шеремета це довело. Журналістський корпус у масі своїй дискредитується синхронно з політикумом, у прямій залежності від міри його обслуговування. Та й професія ризикова, отож реакції на несподіване теж очікувати безглуздо.

Лідери громадської думки? Теоретично підходять на роль жертви, але вікно можливостей для замовників тут дуже звужується. Українські ЛГДи, "експерти всього", — продукт скороспілий і тому швидко псується. Треба встигнути, доки читач-глядач не зрозуміє, що н'юсмейкер поре старі дурниці на новий лад. А витрати великі. Цей пазл має якось особливо скластися.

Класичне політичне вбивство ретельно оформлялося як нещасний випадок або самогубство, щоб не привертати зайвої уваги до можливих мотивів. Тому що вони бувають надто вже очевидними. Можна, як колись, під КамАЗ, можна випасти з вікна або випадково застрелитися, а можна і всім урядом у літаку випадково розбитися. Тут усяке бувало.

А ось демонстративне політичне вбивство — воно ближче до теракту, оскільки містить у собі послання для вузької групи впливових осіб. У такому випадку це фінальна фаза невдалих переговорів із дуже високими ставками.

Демонстративне політичне вбивство зближує з терактом, і спрямованість другого послання — рикошетом у маси. Тут мета — надихнути своїх прихильників і деморалізувати "чужих". Теоретично, таким мотивом може бути бажання помсти. Але воно активне в тих суспільствах, де активне поняття особистої честі і неможливості проковтнути її образу, цінності роду, віри тощо.

Сумнівно, що це стосується сьогодні нас, оскільки кримінальна хроніка рясніє всіма переліченими вище факторами приниження, у відповідь на які йдуть лише скарги в соціальних мережах. Отож тут теж навряд чи можна очікувати сюрпризів.

Таємне політичне вбивство, навіть якщо воно не замасковане під нещасний випадок, зазвичай залишається нерозкритим. Крім сумнозвісного вбивства Кеннеді, таких історій — безліч, усі вони дають багату поживу письменникам, сценаристам і просто конспірологам.

Винятком є ситуація, коли інформація просочується з самого середовища організаторів і замовників. Коли зовнішня ситуація робить початкові тверді домовленості м'якими й невигідними, включається інстинкт самозбереження, і тут уже справа часу, хто кого здасть першим і за яким сценарієм.

Класичним у цьому плані є вбивство Степана Бандери, що парадоксальним чином зробило ім'я жертви безсмертним і загальним. Коли його виконавець агент КДБ Богдан Сташинський із сімейних причин утік на Захід, він у 1962 р. на суді виклав усю схему замовлення, підготовки та виконання вбивства.

Досі цікавим і актуальним для нас є те, що КДБ розглядало кілька супровідних сценаріїв убивства Бандери, щоб видати його за справу рук поляків, євреїв і навіть литовців.

Тут ми переходимо до драматургії політичного вбивства, теми, більш ніж актуальної в нашу епоху геймеризації свідомості. Це від слова "гейм", гра, а не те, що ви подумали. 

Телевізор усе ще дивляться ті, у кого немає смартфона й онлайну, але сучасне суспільне життя — дедалі більше масова онлайн-гра з багатьма користувачами. Втеча в цифрові технології, де є не просто ризик, а й відчутний шанс на перемогу, де є правила, але немає заборон.

Куди втікає все людське, що видушується, з одного боку, політкоректністю, а з іншого — мракобіссям? У гру, в сюжети старої чарівної казки, які нескінченно повторюються на новий лад. Тому політичне вбивство сучасності може легко вбудовуватися в історичний міфодизайн. Лідирує в цьому, звісно ж, Росія. Це таке оперативне наукоподібне переписування історії з незаперечно логічними аргументами. Вони добре відомі психіатрам із діалогів з параноїками та жертвами тоталітарних сект.

У міфодизайні, крім маніпуляції датами, джерелами й вигадкою "фактів", усі звичні соціальні ролі піддаються постійному переінакшенню. Це такий болісний вітер постійних смислових змін, який примушує людей вірити в будь-яку нісенітницю, якщо її подати під благовидним виглядом.

Виходячи з цього, імовірна загроза політичних убивств у нинішній Україні становить собою комплексне явище.

Оскільки ми — відкрита країна, в основному всім відомо про конфлікти між фінансово-політичними групами та їхніми явними і прихованими хазяями. Менше відомо про реальну природу цих конфліктів, адже одомашнена преса часто займається тим-таки міфодизайном політичної реальності, тільки якість у неї — з маркою "і так зійде". Але не важливо, як є насправді, а важливо, як здається.

Те саме й з основними політичними угрупованнями — партіями їх назвати важко, рейтинги порівнянні, демагогія схожа, фінансування — див. абзац вище.

На цих двох осях, додавши шкалу часу, цілком можна побудувати 3D діаграму зовні ситуативних напружень, поєднання чинників, коли для дестабілізації було б ефективно ще когось ефектно вбити.

Вищевикладений перелік чинників, які утруднюють це, приводить до висновку, що наш противник жертву політичного вбивства вирощуватиме саме "на забій". Повторюся, це не означає підміну класичних ризиків, а лише їх необов'язковість. Якщо ми говоримо про ретельно плановане ворогами країни політичне вбивство, то таких кандидатів має бути кілька, різних за статтю, віком та політичними поглядами. Об'єднувати таких людей може лише одне — крайня самовпевненість та акуратно живлене відчуття обраності. Але зовсім не для того, про що вони собі думають. 

"Уявімо собі індичку, яку ретельно годують щодня і яка впевнена у дружньому ставленні до неї людей", — писав Нассім Талеб у книжці "Чорний лебідь" (2007). "У переддень Дня подяки з індичкою станеться щось непередбачуване, вона зрозуміє, що помилялася".

Коли це відбувається? "Впевненість індички в безпеці сягає максимуму, коли ризик — найвищий", — продовжує Талеб.

Тому будемо стежити за тим, за чим можемо, — за зростанням марнославства у нових і старих "зірок". І по змозі при цьому співчуваємо. А далі — як вийде.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №24, 22 червня-25 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво