Олексій Полтораков і Ірини Щиголь про те, що ми втратимо і що придбаємо в дистанційному навчанні - Соціум - dt.ua

Як не провалитися у соціальний аутизм

23 травня, 14:30 Роздрукувати

Соціологи про ключові ризики дистанційного навчання

Вумовах трансформації режиму карантину у світі розвивається медіа-експертний діалог щодо формату проведення навчання в закладах освіти на наступний навчальний рік. Також зростає, зокрема і в Україні, зацікавленість і попит на певною мірою альтернативні джерела та механізми отримання необхідних знань і перспективних навичок — від шкільних ТБ-уроків і до післядипломних спеціалізацій платформи Coursera (переважно англомовної) чи вітчизняних міні-курсів на Prometheus. У цих умовах вітчизняні громадсько-експертні обговорення поточних проблем освіти поки що сконцентровані переважно на прикладних питаннях "дистанційного навчання" .

Найбільш значущі виміри нашої системи освіти варто звести до трьох фокусів — знання, соціалізація та дисципліна. Саме ці складові створюють відносно цілісну систему координат, у якій розвивається "простір освіти".

Відповідно, на кожному рівні системи освіти (дошкільна—середня—вища) є своя комбінація пропорцій цих елементів. У дошкільній — домінує чинник соціалізації, доповнюваний дисциплінарними (режим дня і т.п.) та освітніми складовими, у суто шкільній та вищій — освітній, доповнюваний у різних (!) пропорціях дисциплінарним та соціалізаційним. Так, порівняно з "режимом школи", в "режимі ЗВО (закладів вищої освіти)" чинник дисципліни принципово змінюється — від домінанти "зовнішнього" (влада/авторитет учителя і т.п.) до домінанти "внутрішнього" (самодисципліна), а чинник соціалізації — замінюється чинником Soft Skills.

Саме тому зараз актуальне питання дистанційного навчання як такого і застосування його на різних етапах офіційно визнаної освіти. Занадто великим спрощенням було б фокусуватися суто на ролі та місці конкретних технологічних платформ (від Moodle до Coursera) при вивченні окремих предметів шкільної програми чи перерахуванні лекційних/семінарських навантажень в академічному курсі ЗВО. Тим більше якщо під "технологічними платформами" розуміти в т.ч. електронну пошту й колективні месенджери (від Viber до Zoom). Та проблема дистанційного навчання не в ньому самому як такому, а в розриві соціального простору, який доти "склеювався" саме простором освіти.

Освіта

Одне мені тільки близьке, вигукну я: о школо, о книги!
Григорій Сковорода

Ключовим освітньо-технологічним парадоксом сучасності є та обставина, що, в загальному сенсі опанування сучасних технологій (від налаштування "внутрішніх" функцій гаджетів до використання "зовнішніх" ресурсів Інтернету), учні значно випереджають учителів. Але соціально-освітні результати такої технологізації наразі далекі від бажаних, і не лише в Україні. Технологічне відставання старшого покоління обертається в т.ч. послабленням контролю — як у плані "інформаційної гігієни" (що не можна/не треба/не варто розміщувати в Інтернеті, зокрема в персоніфікованих соціальних мережах), так і в плані освітньої доброчесності (див. ст.42 ЗУ "Про освіту").

У контексті останнього, явище "смерть автора" (інформанта) було відзначене Р.Бартом ще у 1967 р. (хоча й у трохи в іншому сенсі). І, схоже, наступним явищем уже в близькому майбутньому цілком може стати "смерть учителя", щонайменше в термінах його "морального та/або інтелектуального авторитету". Або "смерть тексту", принаймні в сенсі поступової заміни останнього гіпертекстом чи його аудіовізуалізованими еквівалентами. Справді, навіщо самому читати літературно-художній твір, якщо його можна засвоїти через аудіокнигу, у зручний час і на зручній швидкості. Зразки творів (або їх скорочені варіанти: наприклад, "Війну і мир" Л.Толстого можна "прочитати" за 35 хвилин) легко знайти в Інтернеті, відповіді на запитання (тести) зі знання прочитаного — там само.

Поступово, але неухильно розмиваються норми та принципи самостійного виконання завдань у класі/аудиторії, що до того ж дедалі важче проконтролювати батькам та/або вчителям. У результаті, учням і навіть студентам дедалі важче засвоювати навчальні предмети, які потребують жорсткої дисципліни та прискіпливості у виконанні завдань (від алгебраїчних розрахунків до геометричних теорем) поза аудиторією (навіть за умови мінімізації зовнішніх подразників та побутових спокус).

Дисципліна

Школи виконують ті ж самі соціальні функції, що і в'язниці та божевільні, — вони визначають, класифікують, керують і регулюють людей
Мішель Фуко

Перехід від відносно функціонально фіксованого та структурованого простору (класна кімната, бібліотека, актовий зал і т.п.) до неоднозначних, змішаних або гібридних їх форм принципово ускладнює реалізацію функцій контролю (відсутність шпаргалок або підказок, унеможливлення списування або принаймні неверифікованих текстових запозичень тощо). Похідною обставиною є загальне розмивання категорій "робоче місце" та/або "місце відпочинку", а також "робочий час" та "вільний час" і т.п.

Це також опосередковано поглиблює соціальну нерівність, — адже можливості доступу до освітніх джерел, зокрема часові, визначаються в т.ч. категоріями кількості гаджетів (ПК, ноутбуків, планшетів, смартфонів і т.п.) на людину та суміжними швидкостями передачі даних (можливістю отримувати хороший сигнал).

Крім того, не можна не враховувати, що саме школа — навіть приватна! — практично, для всіх підлітків виступає першим і майже єдиним "зовнішнім" інститутом національно-державної індоктринації, "школою громадянства/патріотизму" (попри певну тавтологічність) — зокрема в контексті уроків державної історії, рідної мови та національної літератури, внутрішнє ставлення до яких неоднозначне як у самих викладачів, так і в сім'ях учнів.

У таких умовах адміністративні інструменти дисципліни (права й повноваження вчителя на уроці, директора в школі і т.п.) поступово розмиваються, в т.ч. під тиском цілих мереж заангажованих груп впливу (від батьківських об'єднань або освітніх омбудсменів до зацікавлених спостерігачів з соціальних мереж та потенційних роботодавців). "Влада всюдисуща; не тому, що вона охоплює все, а тому, що вона виходить звідусіль", — констатував свого часу М.Фуко. Відтак, дисципліна (учня, вчителя, керівника) поступово замінюється (тотальним) контролем, чому істотно сприяють розвиток систем роботодавчого моніторингу та контролю, а також ресурси розумних гаджетів та Інтернету речей.

У таких умовах попередньо визріває певний парадокс (дис)балансу дисципліни/відповідальності особи та свободи/самореалізації особистості. (Так, з одного боку, за даними консалтингової компанії PricewaterhouseCoopers, 79% керівників вважають ціль ключовою умовою для успіху бізнесу, а з іншого, за даними інституту Gallup, — мету та місію компанії хоче знати 41% працівників.)

Цими та схожими обставинами в т.ч. пояснюється "кадровий голод", який є доволі характерним для багатьох сегментів українського ринку праці як у державному, так і в приватному секторах.

Соціалізація

Якщо тобі сумно наодинці з собою, то ти в дурному суспільстві
Жан-Поль Сартр

Якщо дитсадки та школи орієнтовані в т.ч. на процеси соціалізації (первинної і вторинної, відповідно), то виші — вже на Soft Skills.

Згідно з підходами НАЗЯВО (Підкритерій 2.6.), до них зараховують "навички комунікації, лідерство, здатність брати на себе відповідальність і працювати в критичних умовах, вміння полагоджувати конфлікти, працювати в команді, управляти своїм часом, розуміння важливості дедлайнів, здатність логічно і системно мислити, креативність та інше".

У просторі освіти відбувається інтелектуальний розвиток, але значно багатогранніший, аніж системне нагромадження в якомога концентрованішій формі знань та базованих на них умінь і навичок. Значущими є також соціальний і емоційний інтелект. Але ці типи інтелекту відпрацьовуються лише в умовах повного занурення у відповідне середовище — передусім освітнє— та суміжні з ним соціальні простори. Психологи вже відносно давно працюють із емоційним насильством, різновидом якого вважається не лише активна його форма (булінг і т.п.), а й зворотний бік — ігнорування та беземоційність. Але саме на це і страждає дистанційна освіта, — в рамках якої, однак, уже пропонуються послуги інтернет-нянь.

Освітня профілактика соціального аутизму (замість висновків)

Макс Бордерс у своїй книжці "Соціальна сингулярність" (2018) аргументує, що сингулярність поступово кладе край людським відносинам, зокрема змінює ідеологічну державність на користь децентралізованої, але пов'язаної спільності. І, як нам бачиться, саме неоднозначність розвитку простору освіти в умовах дистанційності наразі виступає його лейтмотивом. І саме це задає тон потенціалу соціальної сингулярності та похідним загрозам соціального аутизму через нестачі Soft Skills.

Фактично, на порядку денному українського простору освіти стоїть дуже неоднозначне питання. Але по суті своїй воно полягає не в тому, "як соціально адаптуватися до вимог дистанційної освіти". Глибинні питання на сьогоднішньому порядку денному — як адаптувати вимоги дистанційної освіти до потреб соціальності та як не втратити інших основних компонентів освітнього процесу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво