Воєнний мир - Соціум - dt.ua

Воєнний мир

3 квітня, 2018, 12:27 Роздрукувати Випуск №12, 31 березня-6 квітня

Шлях до миру лежить через розуміння змісту взаємодій. 

© Василь Артюшенко, DT.UA

Мир. Довгоочікуваний і закривавлений… Як хотілося б знайти простий шлях до нього, а не вибирати, лавірувати між багатьма варіантами. 

Промчав по нашій землі Білий кінь, і настав час проблем. Багато в чому ситуація в країні є наслідком конфлікту в Донбасі, який у своєму розвитку зумовив нинішню політичну кризу. Розуміння того, як цю кризу можна врегулювати і які соціальні трансформації це спричинить, стає питанням життя і смерті держави. Ретроспективний погляд на новітню історію країни фіксує послідовність: крах надій на процвітання, виправдання цілей виживання, осмислення ситуації вимирання.

Народна хвиля, що піднімається, плекає надію на Визволення. Справді, давно настав час визволити захоплені ворогом території і повернути до нормального життя співвітчизників, повернути відібрані можновладцями в громад береги морів, річок і озер, відкрити в'їзди в ліси й гаї, зробити народ справжнім господарем рідної землі, звільнити уми й душі людей від страху перед майбутнім. Вирішення цього завдання передбачає значний рівень консолідації, потребує узгодженої стратегії. Багато хто починає розуміти потребу доцільних і узгоджених дій, що означає витиснення військових підрозділів агресора; винищення активних сепаратистів; покарання колабораціоністів; оперативне інформаційне забезпечення й відстрочену за необхідності матеріальну підтримку мирного населення, але передусім осмислену економічну політику в країні.

Для кожного стає ясно, що країна охоплена війною, яка ведеться на чотирьох фронтах, і шлях до миру лежить через розуміння змісту взаємодій. 

Перший український фронт — "Країна проти агресора". Це фронт бойових дій, вогневих позицій, блокпостів, прифронтових шпиталів, що сформувався під час неоднозначних наказів з добробатів, дієздатних частин ЗСУ та військових одиниць, що вийшли з півострова. 

Життєздатність фронту забезпечують інтереси коаліційних партій, ентузіазм позапарламентських сил, представники малого й середнього бізнесу, патріотично налаштовані ветерани, агроактивісти, значна частина наукової і творчої інтелігенції, свідомої молоді, релігійних організацій. Організаційно його підтримують хвилі мобілізації, перебудова системи управління, переорієнтація бюджету, формування адекватної законодавчої бази.

Саме існування цього фронту свідчить про те, що народ готовий сприйняти європейську систему цінностей за умови адаптації її до реалій української дійсності. Пасіонарні групи проглядаються у всіх сферах українського буття. Так, учні й продовжувачі справи Крохіна й Вігмана з КБ "Луч" оперативно доопрацювали сучасні системи для протистояння агресорові, тим самим підтвердивши рівень української інженерно-конструкторської думки, закладеної Сікорським і продовженої Янгелем і Антоновим.

Водночас це застиглий фронт, на якому гасла про наступ не відповідають позиціям оборони, а втрати трансформуються у статистичний чинник. Поповнення пантеону героїв не може перекрити сумної річки горя, скорботи, забуття. При цьому в тих, хто пройшов горнило протистояння, складається деструктивне ставлення до системи, а корупція жирних котів у лампасах і маніпуляції з військовими замовленнями не сприяють зміцненню патріотизму. "Кришують" систему військового застою "законні" олігархи.

У першого фронту трансформаційне майбутнє. Використовуючи внутрішній потенціал і зовнішні чинники, його слід перевести з воєнної та політичної сфер у дипломатичну й інформаційну. Основні способи такого переведення визначаються Конституцією країни.

Другий український фронт — "Влада проти народу". Майдан лежить біля джерел цього фронту, смислові орієнтири якого були чіткими — народ проти влади. І для цього були всі підстави. Янукович був гієною в українському соціумі. Він і його зграя віджимали й пожирали добро великого бізнесу, хапали шматки з бюджету, постійно косували на некомандних олігархів і не дбали про добробут народу. Коли настав час відповідати, зграя розбіглася: частина — по російських землях, частина — у простір вікон висоток, а інші натягнули овечі шкури.

Після кривавих лютневих днів, ейфорії виборів і перезапуску державного механізму, виявилося, що в народу залишився тільки формальний статус, а його головні якості носія суверенітету і джерела влади розірвано й відкинуто. Для уряду він трансформувався в населення, політичні партії розглядають його як електорат, чиновники сприймають як "вулицю" тощо.

Нинішня влада для реалізації своєї головної мети — бути при владі за всяку ціну — використовує потужну конгломеративну конструкцію. Вона вмикає демонстративний націоналізм в ідеології, хаотичність — у зовнішньополітичній сфері, анархізм — в економіці й авантюризм — у рішеннях військово-політичного характеру. Цю владу не можна назвати зграєю. Полчища нахабних і хижих особин, які не знають пощади, потоком заповнили адміністративні й банківські коридори. Це щури… Їх неможливо перерахувати, переловити, передушити. Логіку їхніх дій визначають три пріоритети: злодійство, агресія, обман. Цуплять з бюджету, траншів, позик, вкладів, інвестицій, тендерів тощо. Водночас агресивність до всіх соціальних груп є наслідком деградації моралі і культури. Обман здійснюється способом "розводу".

Розвод "закони" — з добрими намірами ухвалюють безліч законів, які тією чи іншою мірою відступають від наявної законодавчої бази, містять різночитання, тобто загалом порушують Конституцію.

Розвод "реформи" — сукупність радикальних намірів у різних сферах соціальної дійсності, орієнтованих передусім на зарубіжних партнерів. Їх кількість невизначена, а послідовність говорить про відсутність стратегічного плану. Саме здійснення реформ дестабілізує ситуацію і суперечить Конституції.

Розвод "ідеологія" — нинішня коаліційна влада у всіх її конфігураціях, не маючи власної ідеології, взяла на озброєння націоналізм, збережений діаспорою і оспівуваний вітчизняними представниками "проводу". При цьому маємо бачити два плани реалізації його ідей: зовнішній і внутрішній. Зовнішній пов'язаний з перейменуванням вулиць і міст, знесенням пам'ятників і перенесенням червоних дат, напругою між конфесіями. Внутрішній план не такий прямолінійний. Річ у тому, що з лексикону керівників зникло поняття "громадянин". Його замінило етнічне за своїм змістом — "українець". Українець і громадянин України — різні поняття. У тексті Конституції пріоритет надано другому, а поняття "українець" використовується тільки один раз — стосовно тих, хто проживає поза межами держави (ст. 12). Етнічне нинішні адепти не просто пов'язують з культурними і мовними потребами, а поглиблюють до пріоритету крові. Далі його подають як національне і зрештою ототожнюють з державним. Куди веде така "повзуча" ідеологія, знає історія, уроки якої позначено десятками мільйонів жертв. Фактична обов'язковість такої ідеології викривлює положення Конституції.

Розвод "корупція" має подвійне призначення. З одного боку, задовольнити вимоги міжнародних організацій, продемонструвавши створення складної конструкції протидії корупції, а з іншого — створити противаги в силовому блоці й відкласти на формальних підставах реалізацію програми на невизначений час, щоб уникнути тріщин у підвалинах влади. У своїй сукупності всі ці дії не передбачені Конституцією.

Загалом у другого фронту складне майбутнє. Його завдання не вирішуються інверсією чи трансформуванням. Потрібен високий рівень духовної консолідації, який замість ілюзорних схем від імені народу забезпечить втілення мрії — "Народ у владу!". 

Третій український фронт — "Громадянське суспільство проти системи". Громадянське суспільство в країні еволюціонує. В'яло подолало перший етап — орієнтацію на демократичні цінності, далі сконцентрувало увагу на другому — боротьбі проти корупції, і нарешті вийшло на третій, який вимагає всебічної мобілізації сил, оскільки система влади постійно перебудовується в інтересах фінансово-промислових груп.

Усі парламентські колізії є не що інше, як прояв тертя між олігархами, які різними способами управляють фракціями та окремими групами. Це повною мірою стосується і тих, хто ототожнює себе з опозиційними силами в парламенті. Креативна опозиція нині формується в структурі громадянського суспільства, де взаємодіють нейтральні й активні групи. Тому особливу увагу соціуму привертає соціокультурний і політичний потенціал, який концентрується в силах, що перебувають поза парламентом. Флагманом громадянського суспільства стають конструктивні опозиційні сили, які усвідомлюються як позапарламентська опозиція.

Позапарламентська опозиція має виконати два завдання. Перше — врятувати країну від інертності, пасивності, застою. Друге — об'єднати прогресивні сили для зміни системи. Щодо першого завдання слід зазначити, що в суспільстві є сили, які, подібно до шакала Табакі, можуть безумствувати й увести соціум у стан соціального шаленства, граничною формою якого є соціальний суїцид. Соціальний суїцид — це динамічний стан суспільства, який у результаті накладення сукупності негативних чинників деформує і розпорошує цінності й смисли людського буття, розмиває пріоритети різних соціальних груп і тим самим гасить соціокультурний, інтелектуальний і моральний потенціал людей, позбавляє волі до активного життя. Лише енергія позапарламентських сил може протистояти таким тенденціям. 

Друге завдання передбачає прагматично позбавити виборців казуїстичних ілюзій про те, що влада партійна тотожна народній, тобто відновити роль народного суверенітету. При цьому верховенство влади народу фіксує, що ця влада є найвищою в державі й стоїть над владою всіх державних органів, які демократично безпосередньо або опосередковано формуються волевиявленням народу.

Об'єднання різних груп української опозиційної спільноти можливе не заради соціальної конкретики, а при усвідомленні пріоритетів сучасного громадянського суспільства. Інтегратором цих процесів виступає позапарламентська опозиція. Її оформлення й самоусвідомлення своєї ролі в умовах конфлікту детермінує політичні зрушення в країні, оскільки саме позапарламентська опозиція у своєму інтелектуально-патріотичному сегменті має потенціал для рішучих дій.

Позапарламентська опозиція входить у стан особливого резонансу, коли в її лавах перебувають і визначають свою позицію люди максимального духовного авторитету й великого морального впливу. Це сприяє визріванню лідера, а також і середовища активних дій, а не енергії ефіру.

В умовах конфлікту є єдиний критерій висування справжнього лідера — довіра до його вчинків, а не слів. Суть впливу нинішніх лідерів полягає не в тому, щоб вести за собою, а у визначенні сукупності духовних цінностей, які потрібні для творення майбутнього. У солідарній свідомості має домінувати ідея дбайливого ставлення до носіїв активного і конструктивного начала, хоч би яка група їх породжувала.

Проблеми цього фронту пов'язані з вибором пріоритетів: соціальним групам, тобто населенню потрібні лідери, а народу потрібна ідея. Тому майбутнє фронту залежить від виконання позапарламентською опозицією трьох умов. Перша з них передбачає об'єднання прогресивних сил навколо ідеї, зрозумілої народу. Друга умова — висування координатора дій або створення координуючого органу. Третя полягає в узгодженні способу дій, який підтримає народ.

Четвертий український фронт — "Майбутнє проти історії". Це особливий фронт, який як естафета проходить через покоління і лише у виняткові моменти постає в активних формах. Саме тоді, коли люди замислюються, що буде завтра і що треба зробити, щоб завтра відбулося.

Владі вдалося створити завісу з невідворотного минулого, історичності нинішнього й застиглого майбутнього. В українській дійсності розгортається двошарова програма: заперечення минулого (переписування підручників, відторгнення авторитетів культури і техніки, ліквідація пам'яток культури й меморіальних місць, заборонні в'їзні списки) і конструктивізація сьогодення (граматичні новації, модернізація армії, конфесійні проекти). У її контексті соціум не в змозі уявити майбутнє.

Одна з причин протистояння майбутнього і минулого полягає в тому, що значна частина народу живе в системі циклічного мислення, характерного для сільськогосподарської спільноти, тоді як адекватне інформаційному суспільству мислення лише зароджується.

Прагнення трансформувати майбутнє в минуле проявляється в заявах представників влади про готовність до ночі довгих ножів і в очікуванні воєнних дій ядерного характеру.

У тенденціях лібералізації економіки, віртуалізації інформаційної сфери, ривка терористичних груп формуються нові виклики демократії. Саме на цей ракурс проблеми звернув увагу відомий дослідник сучасного суспільства Ф.Фукуяма. На його думку, визначальні зрушення очікуються на рівні громадянського суспільства і культури. Культуру, а точніше мультикультурну єдність, слід інтерпретувати як одну з найвищих цінностей життя сучасної людини. І хоча це поняття не так давно ввійшло в наукову і соціальну практику, приклади й зразки культури ставлення держави до народів можна знайти в історії. У давні часи, коли правив Ксеркс, перси розіслали офіційні укази по всій території своєї імперії в 127 областей — від Індії до Ефіопії, — для кожної області її письменами й для кожного народу його мовою. 

Збалансованість влади дозволила б процвітати державі і мати гідне майбутнє народу. В українських реаліях збалансованості немає, спалюється життєвий потенціал і знищуються ресурси, втрачено керованість фундаментальними процесами (народонаселенням, добробутом, безпекою). Це означає, що влада консервує минуле, відкидаючи майбутнє.

Досягнуту гідність зафіксували e-декларації, і для більшості — майбутнє не в ній, а в справедливості. Тому пошук способів забезпечити справедливість і є суттю боротьби за майбутнє.

Четвертий фронт по суті перебуває в стадії формування, окремі його з'єднання функціонують в інтелектуальній сфері і проростають у верствах позапарламентської опозиції, але надалі він може стати центральним.

Стратегія заради надійного майбутнього. Координація дій чотирьох фронтів передбачає якісно прописану стратегію. Традиційно вона у своїй основі потребує адекватної економіки. Безумовно, є позитивний сенс в об'єднанні прогресивних груп громадянського суспільства навколо сучасної концепції економічних перетворень, але проти цього єдиним строєм виступають олігархи: свої й іноземні. Шлях до порозуміння народу і влади, громадянина і держави виявляється заблокованим. Річ у тому, що якщо владі треба, то вона звертається до непорушних положень Конституції, а для досягнення політичних цілей ігнорує її статті.

Життя ситуативно показує, що принциповим виявляється об'єднання навколо ясної, зрозумілої і важливої для країни й народу ідеї. Мова не про теоретичні конструкції, не про пошук національної ідеї, а про практично значуще, що визначає сутність життя нинішніх поколінь. Таким об'єднавчим началом для прогресивних сил може стати Конституція України, що потребує консолідації людського й морального потенціалу для її захисту. За всієї недосконалості й кількаразових спроб суттєво корегувати Конституцію, вона зберігає і поки що охороняє систему цінностей і пріоритетів, які історично погоджені й реалізують положення про те, що народ є джерелом влади. Тому рух на захист Конституції стає останнім шансом і єдиним кроком як до миру на Сході України, так і до єдності всередині країни.

У підсумку виявляється, що війна за мир відбувається через рядки тексту, який писали в'язні таборів і правозахисники, червоні директори й представники науки, бунтарі-студенти й ветерани. 

Отже, в умовах нинішньої демаркації між тими, хто поклоняється минулому, і тими, хто будує непросте майбутнє, слід усвідомити складне, але вирішуване завдання. Для цього маємо збагнути, яким чином, спираючись на положення Конституції без її радикальної трансформації, вийти на магістраль миру, порозуміння і позитивних змін у суспільному житті. Цього очікує народ.

Захист Конституції означає забезпечення виконання її положень. Утвердження цінностей Конституції — це не гасло, а спосіб дожити до завтрашнього дня, Дня встановлення миру. В інших варіантах доведеться визнати, що, промчавши по нашій землі, Червоний кінь зі своїм вершником забрав мирне життя. І якщо ми не повернемо його, то на обрії вже гарцює вершник на Чорному коні.

І останнє. Доречно згадати, що три чверті століття тому координація дій чотирьох Українських фронтів сприяла визволенню не тільки української землі, а надалі й значної частини Європи від фашизму.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №19, 25 травня-31 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво