Відновне правосуддя, або Як уберегти від в'язниці дітей-правопорушників - Соціум - dt.ua

Відновне правосуддя, або Як уберегти від в'язниці дітей-правопорушників

12 квітня, 16:47 Роздрукувати Випуск №14, 13 квітня-19 квітня

Ювенальна та кримінальна юстиції мають переглянути свої реакції на злочини дітей, розвиваючи практики позасудових вирішень конфліктів. 

© Unicef

З чого складаються ці практики та як вони працюють, можна дізнатися, вивчаючи досвід програм відновного правосуддя, які торік впроваджували на Луганщині. 

Нинішня міжнародна і європейська концепція захисту прав людини виходить із виключно карального реагування на злочин. Такий підхід не може належним чином забезпечити права потерпілих і кривдників. 

мирный_3
Микола Мирний / Центр прав людини ZMINA
Наталя Крестовська

Професорка кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії Наталя Крестовська нарікає на недосконалу систему реагування на дитячі злочини в Україні. Хоча більшість неповнолітніх на сьогодні отримують умовні строки або примусові заходи виховного характеру, однак така дитина особисто не відшкодовує збитків постраждалому, а значна частина примусових заходів — передання дітей під нагляд батьків, які й так "занедбали виховання дитини".

Як приклад ефективних практик реагування на дитячі злочини вона наводить польський досвід. У цій країні дитину передають під нагляд куратора — працівника суду. У кураторів є звітність, план соціальної реабілітації дитини та роботи з родиною. 

"Коли сімейний суддя в Польщі виносить рішення, він призначає один із багатьох заходів, які потрібно вжити до дитини. Якщо це кураторський нагляд, то куратор відвідує родину, школу, виявляє потреби підлітка і реагує відповідно до цих потреб: можливо, йому потрібна психологічна допомога через неконтрольовану агресію", — розповідає експертка

Скільки дітей-рецидивістів в Україні — невідомо. Щодо цього статистика, яку ведуть державні органи, малоінформативна. Втім, за даними Генпрокуратури, у 2018 році українські діти скоїли 3 980 злочинів. Левова частка (3 050) — злочини проти права власності. З цієї кількості 80 — тілесні ушкодження середньої тяжкості та 23 — навмисні вбивства. 

Чи справді колонії виправні?

Наталя Крестовська переконана, що в питанні дитячої злочинності пріоритетними мають були заходи без судового розгляду. Це випливає з принципів Конвенції про права дитини, пояснює вона: "До того ж рекомендаційні стандарти стосовно ювенальної юстиції налаштовують українську правову систему на те, щоб виводити дитину принаймні з-під кримінальної юстиції. Бо каральна система правосуддя не відповідає принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, як це вимагає ст. 3 цієї конвенції та багатьох підписаних Україною дитячих конвенцій". Найкращим способом реагування на кримінальні правопорушення дітей експертка вважає урізноманітнення примусових заходів, аби спробувати вивести дитину з орбіти кримінальної юстиції та ресоціалізувати її. 

мирный_4
Микола Мирний / Центр прав людини ZMINA
Олексій Богатирьов

Утримувати ув'язнених в умовах, що відповідають низці міжнародних стандартів, зокрема Європейським пенітенціарним правилам, не так легко, з економічного погляду. Водночас, опинившись у пенітенціарній системі, дитина має більше шансів стати запеклим рецидивістом, вважає фахівець із відновного правосуддя з Сєвєродонецька Луганської області Олексій Богатирьов

"А якщо дитину помістити в середовище, де з нею працюють психолог та соцпрацівник, то в неї є чималі шанси стати повноцінним членом суспільства. Бо фахівці можуть запрограмувати різні позитивні сценарії її життєвого розвитку", — каже він. 

Виконавча директорка "Восток-SOS" Олександра Дворецька також упевнена, що чинна кримінальна система в Україні не може виправити дитину: "Коли я читала книжку Нільса Крісті "Прийнятна кількість злочинів" — про практику медіації, то зрозуміла, що за кордоном працюють навіть із тяжкими кримінальними злочинами, і це прийнятно для тих суспільств. І нам треба змінювати підхід. Якщо ми ставимо державі завдання, аби злочинець страждав, то не треба дивуватися, чому він ображений на суспільство, яке тривалий час примушувало його страждати й аплодувало цьому".

Що таке відновне правосуддя? 

Емоцію злочинця, на яку вказує правозахисниця і яку експлуатує кримінальна юстиція, професор дослідницької школи соціології Австралійського університету Джон Брайтует називає "таврувальним соромом". "Церемоніальне приниження" поліцією, судами, виправними колоніями і клеймування засуджених — характерні риси каральної системи. Такий сором у ресоціалізації людини, на переконання експертів, малоефективний. 

Інша справа з "возз'єднувальним соромом", із яким працює відновне правосуддя. Джон Брайтует переконаний, що для позитивного результату потрібне, зокрема, засудження правопорушення, а не особистості, а потім — вияв підтримки та любові з боку близьких людей. 

Відновне правосуддя — це справедливе вирішення спору чи конфлікту, спрямоване на подолання його негативних наслідків та зцілення його учасників, із соціального погляду. Ідеальна мета такого правосуддя — сформувати у правопорушників відчуття відповідальності за власні дії та повернути ситуацію, яка була до конфлікту, або, якщо це неможливо, компенсувати заподіяну шкоду.

Такі програми відбуваються у формі діалогу між кривдником та потерпілим з участю третьої, нейтральної сторони. Нею може бути суд, медіатор, представники родини або місцева громада. Під час таких зустрічей сторони конфлікту досягають розуміння того, що відбулося, налагоджують порозуміння й укладають угоду про компенсацію шкоди. 

Фахівці зазначають, що участь у програмах дозволяє отримати притомне символічне відшкодування, яке полягає у зціленні потерпілого. А досягнувши такого стану, сторони справедливо визначають відшкодування матеріального збитку.

"Часто підліток під час такої зустрічі не може вимовити слова вибачення, а не те що сказати неправду. Але його самопочуття і стан бачить потерпіла людина. І тільки вона вирішує, чи вірити покаянню порушника. В цьому й полягає цілющий ефект відновних практик", — пояснює фахівчиня з відновного правосуддя Тетяна Лайша

У відновних практиках можуть брати участь діти до 18 років за згодою батьків. Серед критеріїв відбору — злочини легкої та середньої тяжкості, водночас же інкримінована стаття Кримінального кодексу має ще й передбачати примирення. Тоді, залежно від епізоду і статті, суддя може пом'якшити покарання, давши умовний термін, або звільнити від покарання, якщо це дозволяє законодавство. 

Фахівці зазначають, що психологи можуть отримувати кейси на будь-якому етапі кримінального процесу — від прибуття патрульних на місце злочину до розгляду справи в суді. Але чим раніше це станеться, тим більше в них буде часу для досягнення ефективного символічного відшкодування. Такі програми потребують ретельної підготовки. Через значну глибину образ та гостроту горя фахівцям потрібно проводити кілька зустрічей зі сторонами — як окремо з кожною стороною, так і всім разом. У Польщі, до прикладу, суди дають фахівцям два місяці на таку підготовку. 

У чому успіх відновного правосуддя

У програмах із відновного правосуддя важлива активна участь усіх сторін, яких зачепило правопорушення. Це допомагає потерпілому збагнути, навіщо кривдник скоїв злочин, пережити емоції та позбутися cтраху повторення події, а самому правопорушнику — усвідомити, до яких наслідків призвели його дії. 

мирный_1
Микола Мирний / Центр прав людини ZMINA
Дарина Карташова

"Зазвичай багато потерпілих після правопорушень замикаються в собі.Вони бояться, що це може повторитися знову, і вважають, що з ними щось не так, якщо проти них скоїли злочин. Правосуддя, яке зцілює, дозволяє двом сторонам пережити емоції і лишитись коли не друзями, то людьми, які можуть привітатися одне з одним, зустрічаючись на вулиці", — додає фахівчиня з відновного правосуддя Дарина Карташова

Рішення щодо злочинів мають ухвалюватися консенсусом. Усі учасники процесу — суддя, правопорушник, постраждалий, прокурор, захисник, члени родини, представник громади — мають однаковий голос. З таким підходом імовірність виконання ухвалених рішень більша, бо кожен учасник матиме користь, якщо спільно обговорені наміри виконуватимуться. 

Однак, коли в суспільства зародкове розуміння відновних практик, сторони можуть обстоювати корисливі мотиви. А це нівелює ефективність програми. 

"У мене бували випадки, коли потерпілі завдяки цій програмі хотіли одержати додаткові бонуси. Вони перебільшували шкоду. Через це правопорушники не отримували уроку справедливого реагування на їхній злочин, — навпаки, це ще більше заганяло їх у кримінальну мотивацію", — додає Тетяна Лайша. 

Відновне правосуддя не допоможе рецидивістам. Воно для тих дітей, які вперше скоїли злочини. Тетяна Лайша застерігає, що такі програми — це не спосіб уникнення відповідальності, а інструмент для глибинного усвідомлення наслідків злочину і спроби виправити ситуацію. Іншим критерієм відбору кейсу для відновного правосуддя є рівень усвідомленості правопорушником, що він скоїв злочин.

"Якщо він подає себе тут таким крутим, і наші чутливі бесіди не допомогли йому щось усвідомити, то ми, звісно, відмовляємося брати таку людину в програму", — коментує Тетяна Лайша. 

Зазвичай кривдники зацікавлені взяти участь у таких практиках, бо судді на власний розсуд і залежно від норм законодавства можуть пом'якшити покарання. 

"У підлітків ще не заглушена совість. Треба правильно проводити зі сторонами попередні зустрічі. Потрібно показати людині наслідки злочину: "А ти знаєш, що в цій родині є хвора людина і твоя дія призвела до таких-то і таких-то наслідків?" Тоді в людини виникає відчуття внутрішнього дискомфорту, після чого можна запропонувати участь у програмі: "А якщо ми проведемо програму і потерпіла людина побачить твоє щире каяття, в нас буде мирова угода. Якщо ти щиро вибачишся, то суддя, можливо, дасть тобі умовний термін",— пояснює фахівчиня підходи до мотивації правопорушника в участі програми. 

Міцна громада 

Працівниця Департаменту виправних установ американського штату Міннесота Кей Праніс зазначає, що відновне правосуддя підкреслює важливість індивідуальної та колективної відповідальності. Кожна людина відповідальна за шкоду іншим, а колектив району, міста, області та держава відповідальні за соціальні умови, які спонукають до злочинів. 

Відновне суспільство використовує злочин як можливість зміцнити себе, краще зрозуміти одне одного і побудувати чуйні взаємостосунки. Відновна спільнота — це спільнота, яка вчиться, пізнає себе, тих, кому заподіяли шкоду, і тих, хто її вчинив. Це також та спільнота, яка використовує зазначені знання задля поліпшення життя членів громади. Саме тому відновне правосуддя сприяє зменшенню злочинності та посилює відчуття безпеки в громаді. А отже, в ньому мають бути зацікавлені громада і місцева влада, каже Дарина Карташова.

"Місцева влада має бути зацікавлена, адже для неї це профілактика молодіжної злочинності й активність громадян. Вона може, до прикладу, надавати процесу статусності, а фахівцям — приміщення для зустрічей зі сторонами. А в нас у місцевій владі Сєвєроденцька немає навіть людини, котра відповідає за безпеку в громаді. Влада й не має наміру створювати таку посаду", — каже керівник проекту з відновного правосуддя у Кризовому медіацентрі "Сіверський Донець" Олег Невениця

"Ви із секти?"

Минулими роками в Україні вже були спорадичні практики правосуддя, що зцілює. Їх впроваджували в Білій Церкві, Вінниці, Дрогобичі, Жмеринці, Івано-Франківську, Красногвардійську, Луганську, Львові, Одесі, Пирятині, Сімферополі та Харкові. Такі програми на Луганщині намагався запровадити торік Кризовий медіацентр "Сіверський Донець". Для цього тренери навчили десятьох людей із різних міст області. Однак загалом місцева влада так і не пішла на співпрацю з фахівцями, аби такі програми працювали постійно. 

Голова медіацентру Олег Невениця вважає, що законодавство дозволяє впроваджувати практики відновного правосуддя, але так не думають представники Національної поліції та прокуратури. Їм бракує відповідного наказу від керівництв відомств. 

"Після наших семінарів для всіх зацікавлених сторін правоохоронці розуміють важливість таких програм, але всі показують угору і заявляють, що начальник поліції, прокурор та судді мають домовитися, як це повинно працювати в українських реаліях", — каже він і додає, що від участі в програмі відмовилися навіть місцеві судді з посиланням на свою зайнятість. 

Правозахисниця Центру прав людини ZMINA Людмила Янкіна називає таке ставлення суддів парадоксальним. "Саме судді мають бути зацікавленими в роботі такого механізму, оскільки тоді навантаження за кількістю кримінальних справ стане значно меншим. Їм також буде легше працювати у справах, де учасники слухань пройшли програми з відновного правосуддя",— переконана вона. 

Хоча глава 35 Кримінального процесуального кодексу побіжно згадує, що угоди про примирення може бути досягнуто з допомогою інших осіб, та відновні програми все одно потрібно посилювати в законодавстві. На цьому наполягає Наталя Крестовська. 

"На сьогодні Кримінальне процесуальне законодавство і не забороняє програми з відновного правосуддя, і, практично, не передбачає їх. Кримінальні провадження серйозно зарегульовані. Глава 35 не дозволяє до примирення долучати слідчих, однак натомість там не згадується медіатор чи ведучий відновного правосуддя. Щоб програми з відновного правосуддя працювали, їх треба передбачити в законодавстві: або в главі про провадження на підставі угод, або хоча б у главі про провадження у справах неповнолітніх", — пояснює вона. Водночас вона теж вважає, що потрібно передбачити перелік справ, у яких слідчі мають інформувати учасників кримінального провадження про програми з відновного правосуддя. 

мирный_2
Микола Мирний / Центр прав людини ZMINA
Єлизавета Князєва

Шкільний офіцер поліції Лисичанська Єлизавета Князєва згадує реакцію слідчих, коли вона прийшла до них із проханням дати кілька кейсів дітей із проблемною поведінкою: "Вони ледь не крутили пальцем біля скроні. Слідчі реально думали, що я з якоїсь секти, і почали мене уникати". 

Наталю Крестовську не дивує така реакція. Вона констатує низьку педагогічну та психологічну компетентність правоохоронців у роботі з дітьми і вважає, що в їхню освіту потрібно впроваджувати питання такої роботи. 

Крім цього, серед перешкод на шляху до впровадження таких програм фахівці медіацентру називають брак довіри між громадянами і представниками державних установ, слабку міжвідомчу координацію, клановість, честь мундира та підвищену агресивність жителів Луганщини. 

"Настю, ми тобі віримо"

Однак Кризовому медіацентру "Сіверський Донець" вдалось отримати від Національної поліції п'ять кейсів для роботи з неповнолітніми. Що це за справи, і чим вони завершились? 

Єлизавета Князєва згадує роботу зі школяркою однієї з початкових шкіл Сєвєродонецька, яка впродовж року крала гроші у своїх однокласників. Вона нічого не купувала на вкрадене, а віддавала кошти своїй мамі, яка відразу ж повертала їх власникам. Правоохоронці притягали безробітних батьків до адміністративної відповідальності. 

"У дівчинки було незв'язне мовлення, роздратованість, страх смерті, порушення сну, розсіяність і погана пам'ять. На відміну від своєї сестри, вона відстає у навчанні. Тести з дівчинкою виявили, що проблема пов'язана з нелегкою долею сім'ї. Вона тривалий час проживала в Стаханові, де майже щоночі через активні бойові дії ночувала в підвалах. Це й позначилося на характері дівчинки", — розповідає шкільний офіцер поліції.

Настя не хотіла просити вибачення за свою поведінку. Ображалася на однокласників, які називали її злодюжкою. Після копіткої роботи з дівчинкою ведучі програми запропонували їй написати лист довіри з проханням до класу вибачити їй. 

"Вона справді написала цей лист. Психолог та шкільний офіцер поліції утворили з однокласниками коло довіри, і цього листа зачитав староста класу. Настя ствердно відповіла на моє запитання, чи підписується під кожним написаним словом. Її однокласники встали і почали аплодувати зі словами, що вони їй вірять. Настя аж розчулилася", — згадує Єлизавета Князєва. Після цього школярка підписала договір у трьох примірниках із зобов'язанням більше не цупити гроші та про контроль виконання зобов'язань. Примірник дали Насті, школі, а один залишився в Національної поліції. 

Єлизавета Князєва зазначає, що минуло вже два місяці після цієї зустрічі, і школа більше не повідомляла про випадки крадіжок. "У самої Насті наче камінь із душі впав. Вона стала добрішою. Відновне правосуддя дозволяє відновити ресурс довіри і використовувати його під час вирішення конфліктів. Якщо людина один раз упала в яму, то не треба закидати її камінням і закопувати живцем. Їй треба дати шанс",— коментує вона й додає, що завдяки відновному правосуддю можна зрозуміти внутрішні причини скоєння людиною правопорушення. 

Учасники програми з'ясували, що три роки тому Настя отримала серйозну травму голови. До лікарні батьки не зверталися, дівчинка просто відлежалась удома кілька днів. На запитання, чи робили дитині томографію головного мозку, батьки відповіли: "Немає грошей — нехай живе як може". Наразі правоохоронці та психологи шукають можливості допомогти сім'ї зробити томографію. 

Тетяна Лайша вважає, що причиною правопорушень дитини можуть бути негаразди в родині, в якій батьки з різних причин не впорюються зі своїми батьківськими обов'язками. Зазвичай державні органи в сімейне життя втручаються теж із таврувальним осудом: правопорушника і батьків осуджують, штрафують або погрожують: дітям — запроторити за ґрати, а батькам — позбавити батьківських прав. 

"Узагальнені оцінки всього їхнього життя, яких припускаються службовці, свідчать про каральний підхід. А він оцінює, погрожує, принижує людську гідність. З таврувальним соромом дитина-правопорушник та її батьки не в змозі усвідомити й активізувати свою відповідальність за власні погані дії чи бездіяльність. Навпаки, у них часто вмикається психологічна захисна реакція",— пояснює Тетяна Лайша.

 

мирный _1
Unicef

Шкільний булінг

У листопаді 2018 року Національна поліція Лисичанська передала психологам кейс про булінг серед восьмикласників. Правоохоронці не могли зрозуміти, хто в конфліктній ситуації булер, а хто потерпілий. 

Школярка Д. зневажливо висловилася на адресу мами хлопця М., після чого той ударив її по голові. Через це в дівчини були головні болі та нудота. Після цієї події мама Д. викликала поліцію. 

Класний керівник і директор школи на окремій зустрічі з психологами програми висловлювали позицію, що не варто було долучати до спору поліцію, і звинувачували маму в роздмухуванні конфлікту. Але згодом фахівці з'ясували, що цькування Д. триває аж із п'ятого класу. У сьомому класі дівчину побили її однокласниці, а хлопці спостерігали за збиткуванням і аплодували. Після цієї події у Д. різко знизилась успішність. Вона була впевнена: скільки не докладай зусиль, а добрих оцінок не отримаєш. 

Адміністрація школи вважала, що дівчина сама спровокувала конфлікт. Учителі характеризували М. як спокійного, доброзичливого учня, нездатного когось образити без приводу. 

Мама Д. — Ю.М. — виховує доньку самотужки. В неї незавершена вища освіта, працювала акторкою. Тепер працює на трьох "непрестижних" роботах. Під час зустрічі з ведучими програми жінка визнала формальний підхід до виховання дитини, яке зводиться до контролю місцеперебування та покарання матеріального характеру. Серед причин такого виховання називає постійну втому та брак часу для повноцінного спілкування з донькою. 

Ведучі програми організували щиру розмову між мамою та Д. Дівчина вирішила взяти на себе більшу частину побутових обов'язків удома, щоб у мами з'явився час на повноцінний відпочинок. Зрештою, мама стала спокійнішою, а в них обох з'явилося більше часу для виваженого спілкування, спільних справ та хобі. 

Жінка переймалася, що її дитина стала в класі ізгоєм. Крім того, за її словами, М. так само зневажливо ставився і висловлювався щодо неї самої. Мати дитини вважає, що класна керівниця і адміністрація школи перебувають на боці булерів і в жодному конфлікті не підтримали Д. 

З 14-річною Д. ведучі програми провели чотири зустрічі-примирення. Вони були між Ю.М. та кривдником, а також із матір'ю М. 

Психологиня Валентина Барановська розповідає, що нападник довго уникав зустрічі з фахівцями. Коли в школі з'явилися психологи, він відразу пішов на лікарняний. А коли зустріч таки відбулася, було зрозуміло, що його змусили прийти. Хлопець заперечував, що бив дівчину по голові, і стверджував, що ніколи не відчував до неї зневаги й не ображав.

"Під час розмови він виявив себе як інструментальний асоціальний агресор. Він використовував агресію для досягнення інших цілей — самоствердження через приниження жертви і створення в неї емоції страху", — розповідає Валентина Барановська. 

Фахівці виявили, що в класі — нездорова атмосфера. Вони провели малювальне тестування, з якого зрозуміли, що 70% учнів вважають М. лідером класу, а 63% не сприймають Д. як учасницю колективу. 

Програму з відновного правосуддя перервали зимові канікули. Фахівці жалкують, що в цей період мама перевела Д. до іншої школи. Вона пояснила їм, що вчинила так, бо була впевнена в помсті адміністрації школи через "винесене сміття з хати" — дзвінок у поліцію. Вона також вважала, що це єдина можливість почати вчитись, а не постійно з'ясовувати стосунки. Її донька натомість розповіла, що в новому середовищі їй спокійніше, проте вона жалкує, що з участю психологів їй не вдалося примиритися з однокласниками. 

"Дівчинка трохи сумувала за школою і картала себе за те, що піддалася на мамині вмовляння. Оскільки конфлікт не був вирішений до кінця, у душі в неї лишився прикрий осад", — розповідає Валентина Барановська. 

Примирення між Д. та М. сам на сам з участю ведучого таки відбулося. Кожен із них поділився своїм баченням ситуації, спробував проаналізувати, щоб відповісти собі та співрозмовнику на запитання, як і чому сталася подія, чому ситуація потребувала втручання сторонніх, що має кожен із них зробити для виправлення становища та знайдення шляхів вирішення проблеми. У відновному правосудді фахівці обов'язково штовхають сторони на оцінку будь-чого з критичним раціоналізмом. 

Зрештою, М. щиро вибачився перед колишньою однокласницею за те, що не стримався під час сварки та й, загалом, повівся негідно. Д. прийняла вибачення і, зі свого боку, визнала, що в деяких моментах також була неправа. Сторони підписали договір примирення і наразі вважають, що конфлікт реально вичерпався. 

За словами Валентини Барановської, після зустрічей Д. попросила у ведучих програми психологічної підтримки, яка б мала сформувати або скоригувати її психоемоційні якості. На що ті погодились. 

Однак на цьому психологи не зупинилися. Вони ретельно тестами ще раз проаналізували весь восьмий клас і виявили сім потенційних булерів та шість потенційних потерпілих, з якими у класі провели коло довіри.

Колишні однокласники пожалкували, що Д. пішла зі школи. "Я й не замислювалася над тим, як може бути боляче жертві. І коли мені заманеться зробити щось схоже, я спробую поставити себе на місце людини, котру хочу образити", — сказала одна з учениць. 

Ведучі програми вважають, що булінг у класі спровокував низький соціально-економічний статус сім'ї Д. та конфліктогенне середовище в класному і вчительському колективах. Вони наголошують, що жорстокість класу була спричинена тим, що в жодному випадку, починаючи з перших виявів булінгу, діти не були покарані, а відбувалися простими вибаченнями. 

Загалом, експерти Кризового медіацентру "Сіверський Донець" помітили, що більшість жителів підконтрольної уряду України Луганщини не поділяють цінностей відновного правосуддя. Це залежить від світогляду людини — системи ціннісних орієнтирів, загального ставлення людини до навколишньої реальності та до себе. Тому психологи багато часу приділяють роз'ясненню і обговоренню зі сторонами цінностей та принципів відновного підходу. Це слід робити, бо сторона конфлікту має свідомо приймати або відхиляти цінності, оскільки усвідомлена добровільність — одна з вимог відновного правосуддя. 

Через План дій Національної стратегії з прав людини наразі у Мін'юсті діє Міжвідомча координаційна рада з питань правосуддя для дітей. Її учасники спільно, зокрема, з народними депутатами, експертами Дитячого фонду ООН UNICEF, програми USAID "Нове правосуддя" вносять останні правки до законопроекту "Про правосуддя, дружнє до дитини". За словами першої заступниці міністра юстиції Олени Сукманової, законопроект передбачає відновне правосуддя та інші позасудові заходи за наявності визначених законом підстав. У відомстві зазначають, що відповідні механізми програм уже випробовують у пілотному проекті Генпрокуратури "Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні злочину". 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво